"Я ніби потрапив у дешевий вестерн". Захоплення Слов'янська очима фотокореспондента

"Поки я перелазив через барикаду ближче до бандитів, щоб зробити фото, в мене вчепилися кілька дідусів та стали кричати, що я був висаджений з вертольота і що я шпигун Київської хунти. Але варто було мені застосувати правило першої фрази і сказати чарівне слово "Москва", як вони шанобливо відсахнулися".

Слов'янськ, 16 квітня 2014 року
ЄФРЕМ ЛУКАЦЬКИЙ

12 квітня 2014 року я ніби потрапив у дешевий вестерн. Загін озброєних негідників захопив невелике містечко. Одні бандити були одягнені у великі хутряні шапки з нагайками і в чоботах, але без коней, інші в спортивних шапках та кросівках, і у всіх пов'язки на обличчях. Обвішані зброєю, як ялинка іграшками, тільки на шиях бовталися не кольти, а гранатомети і автомати з нічним прицілом.

Єдиним без маски був їхній командир, який назвався Стрєлковим (справжнє прізвище Гіркін). Він вдавав із себе білогвардійського офіцера з іншого фільму. Доглянуті вусики, ніжно тиснув і цілував дамам руки.

 
Гіркін-Стрєлков у Слов'янську

Я пам'ятав його, бачив у Києві, коли він охороняв кінцівку святого, привезену з Росії в Лавру для поклоніння.

Всі вони прийшли з іншої країни, а поведінка, фігура, володіння зброєю, тактика і Пітерський акцент видавали в деяких з них кадрових військових.

Насамперед вони захопили відділення поліції. Місцеві менти відразу здалися і віддали на розграбування своє відділення.

Все б нічого, але це було не кіно і відбувалося на сході України в містечку Слов'янськ.

Мер міста, фарбована блондинка невизначеного віку, бігала по центральних вулицях з двома озброєними охоронцями в армійському одязі і масках та оголошувала місцевому населенню, що прийшла нова влада і тепер всі заживуть чудово, прямо як у Росії.

 
Мер Слов'янська Неля Штепа з бойовиками

Навколо захопленого відділення поліції зросла барикада. Надивившись по телевізору про жахи бандерівців, жителі кинулися захищати прийшлих бандитів від вигаданого десанту центральних військ.

Поки я перелазив через барикаду ближче до бандитів, щоб зробити фото, в мене вчепилися кілька дідусів та стали кричати, що я був висаджений з вертольота і що я шпигун Київської хунти.

Але варто було мені застосувати правило першої фрази і сказати чарівне слово "Москва", як вони шанобливо відсахнулися.



Мене тут же схопила за руку 30-річна дама з каламутним поглядом і оголосила, що вона шкільна вчителька і що в їхньому місті забороняли російську мову і переслідували всіх російськомовних.

На наступний день Київська влада відволіклася від головного - виборів Президента і поділу влади, зібрала останнє, що було, і відправила звільняти місто не Клінта Іствуда, а великого чина Альфи в супроводі армійського підрозділу. Основна команда для всіх - не стріляти (а то посадять).

Командир поїхав на штурм у джипі - так комфортніше, ніж у БТР.

У неділю 13 квітня 2014 року вони зупинилися перед в'їздом у місто на трасі - порадитися. Командир вийшов з дорогого джипу, на дорозі тут же зупинилося кілька жигулів, і з них пролунали автоматні черги. Командир важко поранений, офіцер поруч із ним убитий.

 
Геннадій Біліченко - офіцер СБУ, вбитий бойовиками біля Слов'янська

Все було б ще гірше, але офіцер, який перебував у БТР в сотні метрів, порушив наказ і став стріляти.

 
Офіцер, який першим відкрив вогонь по бойовиках - Вадим Сухаревський, нині майор Збройних сил України та командир 503-го окремого батальйону морської піхоти 

Нападники втекли.

На все пішли секунди.

На дорозі паніка, проїжджі в машинах дивляться на жертви.

Завантаживши в техніку пораненого командира і убитого офіцера, весь підрозділ розгорнулося і поїхав, так і не почавши штурм.



Пітерські повернулися, мотузкою зачепили джип командира Альфи і як трофей потягли в місто.

У місті панувала атмосфера ідіотизму. Телевізійний вірус вразив найсильніше літніх, а молодь звично бухала.

Мешканці швидко організували повне підпорядкування міської влади, з населенням не панькалися, незадоволених знищували. Вбивали жорстоко, населення боялося і поважало.

Головою міста призначили такого ж кіношного екземпляра, колишнього господаря цеху з виробництва мила.

 
В'ячеслав Пономарьов - "народний мер" Слов'янська

А в цей час центральна влада судорожно вирішувала, як вчинити.

Крим вже втратили, тепер почалося в материковій Україні.

Силовиків в країні не було, точніше, були ті, хто вмів наїжджати на бізнес, а ось тих, хто вмів тримати руках зброю і ризикувати своїм життям, майже не залишилося.

Після подій на київському Майдані страх бути покараними паралізував волю більшості силовиків.

Вчора захищав стару владу - посадять сьогодні, сьогодні захищав нову владу - теж посадять, тільки завтра.



Минали дні, тиша, тільки іноді літак або вертоліт пролетить.

Як мухи, в місто зліталися бійці інформаційного фронту з Росії. Треба було показати звірства правого сектора і центральної влади.

Стоячи на балконі готелю "Україна" в центрі міста, я слухав, як такий боєць (колегою назвати не можу) пояснював по телефону сценарій, як бандити (тепер вони називалися "захисники міста") відбивають атаку правого сектора, і тут "випадково" опиняється камера їхнього каналу, і все буде показано на центральних каналах Росії та всього світу.

Поки Київська влада обурено писала заяви в міжнародні організації, будучи не в змозі щось зробити, на в'їзді в Слов'янськ, на блокпосту, на світанку сталася перестрілка. Декілька озброєних людей намагалися в'їхати в місто. Їх визначили як правий сектор (цілком допускаю, що так і було), та й візитка лідера у них знайшлася. В результаті дві машини спалені, всі загинули.

 

Не можна воювати на ентузіазмі з професіоналами. Вони думали, що несподівано захоплять блокпост, не врахувавши, що профі ховають вогневу точку в сотні метрів від блокпоста в кущах, звідки добре прострілюється дорога. Цьому не вчать на барикадах, цьому вчать у військових училищах.

 

Сюжет фільму не був би повним, якби в ньому не виявилося мийника автомобілів з Росії, любителя позувати на камери, Арсенія Павлова, він же Моторола. У великій касці з гранатометом, автоматом, гранатами і іншим озброєнням, з табличкою на спині "Донецьку Київ не указ," він патрулював вулиці міста.

Він став наступною серією божевільного серіалу, принісши багато крові і смертей, поки його голова в прямому сенсі не була розірвана вибухом бомби, закладеної в ліфті його будинку.

***

Матеріал є перекладом уривку з майбутньої книги Єфрема Лукацького, який він оприлюднив у Facebook. "Історична правда" публікує текст із люб'язного дозволу автора.

Пам’яті Ольги Стокотельної: "Нехай назавжди твоє добре ім’я буде між людьми"

В історії українського Руху опору 70-80 років ХХ століття особливе місце належить Ользі та Павлові Стокотельним – особам, які були відданими ідеалам вільної та незалежної України й поєднали своє життя з відомими дисидентами, правозахисниками Надією Світличною та Миколою Горбалем. У квітні цього року Ользі та Павлові мало б виповнитися 162… Саме так двійнята Стокотельні рахували свої роки. Та не судилась. 20 грудня 2023 року Ольга покинула цей світ. Цьогоріч Павло вперше за 81 рік буде свій день народження зустрічати сам.

Як співробітники КГБ намагалися зробити з Івана Багряного «червоного»

У 1950–1960-х роках органи МГБ/КГБ СССР намагалися схилити до співпраці, відмови від антирадянської діяльності й повернення до Радянського Союзу діячів культури, науки і літератури, які опинилися в еміграції. А в разі невдачі розробляли заходи з їх компрометації і навіть ліквідації. Одним із об'єктів такої оперативної розробки був відомий політичний діяч і письменник Іван Багряний.

"Звичайний фашизм": розбір тез про "священную войну" Росії проти України та Заходу

Один із важливих етапів у формуванні російської квазірелігійної доктрини "русского мира", яка за задумом має стати офіційною державною та релігійною ідеологією путінської Росії, відбувся 27 березня 2024 року. У цей день сталася знакова подія – у Залі церковних соборів Храму Христа Спасителя у Москві під головуванням Московського патріарха Кирила було офіційно затверджено "Наказ XXV Всесвітнього російського народного собору", який отримав назву "Настоящее и будущее Русского мира".

Німецька весна на Слобожанщині: війська кайзера та українські гайдамаки в спогадах місцевих

Весна 1918 року. Імперська армія Німеччини та Збройні сили Австро-Угорщини разом з Армією УНР звільняють Українську Народну Республіку від більшовиків. Українсько-німецький наступ пролягав через Слобожанщину і зупинився в районі села Лиски. Публікуємо спогади місцевих мешканців, які були свідками визволення Харківщини.