Винуватці Абхазької війни

Ця війна забрала життя близько 4000 людей з абхазької сторони та близько 12-15 тисяч з грузинської. Понад 300 тисяч мешканців Абхазії, переважно грузини, стали біженцями. В їх будинках зараз живуть абхази. Вони продають ці будинки громадянам Росії як свою власність. І це, здебільшого, вина трьох людей

Владислав Ардзинба

Рівно 30 років тому, 23 липня 1992 року, Верховна Рада Автономної Республіки Абхазія простою більшістю голосів, порушуючи Конституцію, ухвалила Акт про державний суверенітет Абхазії. Через три тижні розпочалась війна.

Як так сталося, що в Абхазії, де більшість населення була проти відокремлення від Грузії, верховна законодавча влада проголосувала, хоч і без конституційної більшості, за таку постанову?

Справа в тому, що Верховна Рада Абхазії обрана у вересні 1991 року за законом, який передбачав квоти для грузинського, абхазького та російськомовного населення Абхазії.

44% населення Абхазії – грузини – отримали 26 місць. 17% населення – абхази – 28 місць. Російськомовні – 11 місць. Конституційної більшості ніхто не мав. Закон був дискримінаційним: депутата від грузин обирали 10-15 тисяч виборців, а депутата від абхазів - 2-3 тисячі.

В ході протистоянь грузинська фракція покинула залу засідань. Саме тоді голова Верховної ради Владислав Ардзинба сказав представникам грузинської фракції фразу "Я змушу вас стріляти в нас".

Після перевороту в Тбілісі вся увага грузинського суспільства була зосереджена на внутрішніх справах. Наприклад, наприкінці червня 1992 року прихильники Звіада Гамсахурдії захопили центральне телебачення і вийшли в прямий ефір.

На цьому фоні 23 липня 1992 року Верховна Рада Абхазії проголосила державний суверенітет. Постанову про це ухвалила не конституційна, а проста більшість. Тому, достатньої легітимності це рішення не мало.

 

Ухвалення рішення про суверенітет було представлене як проголошення незалежності Абхазії. Але жодне рішення Верховної Ради не вдалося би виконати в умовах, коли більшість населення Абхазії була проти. Тому сепаратисти вирішили позбутися противників незалежності Абхазії.

Це корелювало з бажанням Росії залишити свої військові бази на території Грузії та зробити її частиною СНД. А також з бажанням Шеварднадзе переключити увагу суспільства від перевороту в Тбілісі на протистояння сепаратистам.

Наприкінці липня – на початку серпня 1992 року в Сухумі відбувався фестиваль адигейської культури. Над будівлею Верховної Ради Абхазії піднято зелений мусульманський прапор.

На фестивалі були присутні бойовики Конфедерації гірських народів Кавказу - організації, створеної та керованої російськими спецслужбами. Після закінчення фестивалю вони залишились в Сухумі і брали участь у війні проти Грузії.

1 серпня 1992 року Росія передала Грузії танкову бригаду Ахалцихську танкову бригаду та частину Цхінвальського вертолітного полку. При цьому командування російського Закавказького військового округу обіцяло надавати Грузії допомогу у майбутньому.

Говорять, що рішення про введення грузинських військ в Абхазію було узгоджено між Едуардом Шеварднадзе та Владиславом Ардзинбою 12-13 серпня. Але, на жаль, вони не оголосили про це по телевізору.

Сухумські грузини попереджали оточення Шеварнадзе, що Ардзинбі довіряти не можна. Лише у виступі в.о. міністра оборони Грузії Тенгіза Кітовані на Зугдідському телебаченні 13 серпня прозвучало, що наступного дня планується ввести війська в Абхазію.

 

14 серпня 1992 року розпочалась війна. По грузинських частинах, введених в Абхазію, абхази відкрили вогонь. Загинув грузинський військовий. І пішло-поїхало.

Після кількох днів боїв Сухумі опинився в руках грузинської армії, там почалися масові пограбування та насильство. Окрім Сухумі в Гагрі висадився грузинський десант, який прибув туди на десантних кораблях Чорноморського флоту РФ.

Війна, яка почалася з такого простого плану за всіма канонами російської "гібридної війни", тривала 13 місяців і 13 днів і принесла велике горе кожній родині Абхазії.

Війна винесла на поверхню усі приховані людські слабкості та можливості. На війні були приклади індивідуального героїзму та підлої зради. Усі мирні домовленості, підписані сторонами за посередництва Росії, були порушені абхазською стороною.

Кожного разу після припинення вогню абхази атакували і займали все нові позиції. За умовами мирної угоди в Сочі 27 липня 1993 року грузинська сторона вивела з Сухумі все важке озброєння. Після цього абхазька сторона пішла в наступ і захопила місто.

Ця війна забрала життя близько 4000 людей з абхазької сторони та близько 12-15 тисяч з грузинської. Понад 300 тисяч мешканців Абхазії, переважно грузини, стали біженцями. В їх будинках зараз живуть абхази. Вони продають ці будинки громадянам Росії як свою власність.

І це, здебільшого, вина цих трьох людей:

 

Пам’яті Ольги Стокотельної: "Нехай назавжди твоє добре ім’я буде між людьми"

В історії українського Руху опору 70-80 років ХХ століття особливе місце належить Ользі та Павлові Стокотельним – особам, які були відданими ідеалам вільної та незалежної України й поєднали своє життя з відомими дисидентами, правозахисниками Надією Світличною та Миколою Горбалем. У квітні цього року Ользі та Павлові мало б виповнитися 162… Саме так двійнята Стокотельні рахували свої роки. Та не судилась. 20 грудня 2023 року Ольга покинула цей світ. Цьогоріч Павло вперше за 81 рік буде свій день народження зустрічати сам.

Як співробітники КГБ намагалися зробити з Івана Багряного «червоного»

У 1950–1960-х роках органи МГБ/КГБ СССР намагалися схилити до співпраці, відмови від антирадянської діяльності й повернення до Радянського Союзу діячів культури, науки і літератури, які опинилися в еміграції. А в разі невдачі розробляли заходи з їх компрометації і навіть ліквідації. Одним із об'єктів такої оперативної розробки був відомий політичний діяч і письменник Іван Багряний.

"Звичайний фашизм": розбір тез про "священную войну" Росії проти України та Заходу

Один із важливих етапів у формуванні російської квазірелігійної доктрини "русского мира", яка за задумом має стати офіційною державною та релігійною ідеологією путінської Росії, відбувся 27 березня 2024 року. У цей день сталася знакова подія – у Залі церковних соборів Храму Христа Спасителя у Москві під головуванням Московського патріарха Кирила було офіційно затверджено "Наказ XXV Всесвітнього російського народного собору", який отримав назву "Настоящее и будущее Русского мира".

Німецька весна на Слобожанщині: війська кайзера та українські гайдамаки в спогадах місцевих

Весна 1918 року. Імперська армія Німеччини та Збройні сили Австро-Угорщини разом з Армією УНР звільняють Українську Народну Республіку від більшовиків. Українсько-німецький наступ пролягав через Слобожанщину і зупинився в районі села Лиски. Публікуємо спогади місцевих мешканців, які були свідками визволення Харківщини.