Страсті за Бандерою

Під таким заголовком київське видавництво "Грані-Т" випустило у світ кілька днів тому свою нову книжку. Не знаю, чи вона буде добрим подарунком під ялинку - але певен, що вона повинна знайти свій шлях до книжкової полички кожного інтелігентного читача чи читачки, незалежно від того, як він чи вона ставиться до Степана Бандери.

Вже наступного тижня книжку можна буде придбати у магазинах, у першу чергу - у мережі книгарень "Є". Як заохоту до того  подаю нижче передмову до цієї книжки, яку я написав і підписав разом з двома іншими упорядниками - Таріком Сирілом Амаром та Ігорем Балинським.

Жодна фігура в українській історії так глибоко й так безкомпромісно не розділяє сучасну Україну, як Степан Бандера. Ба більше: жодна українська історична по­стать не викликає такої бурі почуттів у найближчих "іс­торичних" сусідів України - Польщі, Росії та, меншою мірою, Ізраїлю й Німеччини; а також у тих країнах, де є чисельна українська діаспора, - в Канаді й США.

Ця збірка подає головні тексти з трьох великих дискусій про Бандеру, що тривали в 2009 і 2010 роках. Перша з них була зорганізована львівським Інтернет-виданням Zaxid.net у 2009 році з нагоди сторіччя від народження та п'ятдесятиріччя його вбивства радян­ськими спецслужбами.

Друга і третя дискусії почалися майже рік по тому і були спровоковані рішенням тодіш­нього українського президента Віктора Ющенка при­своїти Бандері звання Героя України. Друга точилася в Україні, але цього разу в різних виданнях, і її тон був набагато гострішим. Третя натомість тривала в Канаді та США.

На відміну від двох перших, які, так би мови­ти, відбувалися в "паралельних світах" - кожен автор проголошує свої тези й не дискутує з тезами інших, - ця дискусія велася безпосередньо і час від часу набирала дуже особистісного характеру.

Завершують нашу збір­ку два тексти, видруковані у київській "Критиці" - вони безпосередньо не є частиною жодної з трьох згаданих дискусій, а лише намагаються зрефлексувати над ними.

 

Упорядники цієї збірки не мали на меті давати оцін­ки різним тезам чи позиціям щодо Бандери. Тому вони не робили попереднього відбору текстів і не надавали переваги будь-якому авторові чи напрямку - всі три дискусії друкуються у максимальному обсязі й без зна­чних змін (лише декотрі автори після дискусії захотіли трохи переписати чи видозмінити свої тексти).

Ми воліли представити якомога ширше розмаїття думок і голосів з України та з-поза неї. Сама дискусія показує, що це розмаїття не вдається звести до простого двоподілу "за" і "проти": маємо українських націона­лістів, які критикують Бандеру, і маємо російськомов­ного автора, який симпатизує Бандері й солідаризуєть­ся з ним. Яка позиція кому буде ближча - вирішувати самому читачеві.

Читач, однак, має розуміти, що кожна позиція має свою ціну. Перш за все, йому варто усвідомити, що хоча більшість авторів є фаховими істориками, збірка має ха­рактер публічної, а не академічної дискусії.

Цей публіч­ний характер означає, серед іншого, наявність текстів, до яких треба ставитися зі здоровою дозою скептицизму. Ми переконані, однак, що український публічний про­стір вимагає великої міри відкритості, й заради цього ми готові дати слово навіть тим авторам, з якими не згоджу­ємося або позиції яких є для нас неприйнятними.

Тож просимо читачів сприймати цю збірку не як ще один ар­сенал ідеологічних аргументів, з допомогою якого мож­на побивати своїх суперників, а радше як запрошення до критичної рефлексії навколо нашого минулого.

Джерело: Zaxid.net

Юрій Рудницький: Варшавська угода. Як і чому сталося так, а не інакше

22 квітня 1920 року між Україною та Польщею була укладена Варшавська угода, відома також як "пакт Пілсудський-Петлюра". Щоправда, під угодою немає підписів ані одного, ані іншого.

Володимир В'ятрович: Як російська пропаганда проти України діє на Заході

Коли Американська асоціація бібліотек назвала нашу з Любомиром Луцюком книгу про УПА "Ворожі архіви" серед найкращих історичних публікацій 2023, для мене це було не просто особистим здобутком. Мені здавалося, що нарешті змінюється ставлення до УПА в західній академічній спільноті. Але, здається, я переоцінив бажання багатьох зрозуміти складне минуле і відмовитися від простих схем, які продовжує просувати Кремль.

Олексій Макеєв : Станція Z - це сьогодні Росія

4 печі, 1 газова камера та майданчик для розстрілів. Місце страти та одночасно крематорій. Нацистська практичність геноциду. Цинічна назва цього місця посеред концтабору Заксенгаузен - "станція Z". Z - остання літера німецького алфавіту. Станція Z - остання станція десятків тисяч життів. Та кінцева зупинка людської гідності. Поїзд далі не їде - людина глибше не падає.

Іван Городиський: Право на вибір: ідентичність українських адвокатів в Галичині до 1939 року

Дискусії щодо Булгакова, Сікорського і ще багатьох інших, які тільки будуть, в тому числі концентруються довкола їхньої ідентичності. Чи є достатнім походження, місце проживання чи праці щоб атрибутувати публічну постать з певною нацією? І що є в принципі визначальним? Ці дискусії також нагадують спостереження з історії української адвокатури Галичини до 1939 року.