Празький Сталін і "черга по м'ясо"

Бувають пропозиції, від яких неможливо відмовитися. Не тому, що вони спокусливі, а тому, що інакше — смерть, фізична чи соціальна. Саме такою — без можливості відмовитися — була пропозиція, оголошена у 54-м чеським скульпторам. Їм треба було створити пам'ятник Сталінові...

Метроном — це прилад, який допомагає музикантам дотримуватися певного темпу. Він цокає, відліковуючи рівні часові проміжки, коротші або довші. В кожен такий проміжок вміщається скількись звуків і скількись тиші поміж ними. Але під метроном, який задає темп мешканцям Праги, ніхто не грає. Під нього живуть.   

Бувають пропозиції, від яких неможливо відмовитися. Не тому, що вони спокусливі, а тому, що інакше — смерть, фізична чи соціальна. Саме такою  — без можливості відмовитися — була пропозиція, оголошена у 1949 році 54-м чеським скульпторам.

У цьому конкурсі скульптори переважно намагалися не виграти, а програти. Один із них, Карел Покорний, у проекті зобразив головну постать пам’ятника із розкинутими в різні боки руками так, що вона нагадувала Христа.

Скульптор Отакар Швец

Скульптор Отакар Швец теж не сподівався, що виграє конкурс.

Кажуть, що ескіз пам’ятника він малював після двох випитих пляшок горілки.

Кажуть, що погодився на виконання цього проекту через невимовно великий, як на той час, гонорар (хоча відмовитися, здається, так і так не міг).

Кажуть, що його дружина вкоротила собі віку, отруївшись газом, бо Отакар їй зраджував.

Кажуть, що і він скоїв самогубство у той самий спосіб. Це сталося трохи менше, ніж за місяць до відкриття пам’ятника, над яким він працював.

Від скульпторів, які взяли участь у конкурсі, вимагалося, щоби пам’ятник сягав щонайменше 30 метрів.

Отакар запропонував проект, по втіленню якого постав Монстр — саме так у народі називали цю споруду: 30,5 метрів заввишки, 22 завдовжки і 12 метрів завширшки. Важив монумент 17 тон.

Також пражани називали його "черга по м’ясо", оскільки за головною постаттю цього ансамблю вишикувалися й інші, ніби й справді чекаючи своєї на щось черги.

Від початку конкурсу і весь час протягом роботи над пам’ятником Отакар Швец перебував під пильним наглядом Державної служби безпеки (Statní bezpečností), аналогом радянського КГБ.

У Чехії створили портал про "внутрішню кухню" комуністичної держбезпеки

Кажуть, що в архівах служби є тека, в якій зібрано детальні описи кожного дня його життя від 1949 до 1955 року, коли ж і був урочисто відкритий пам’ятник. Церемонія відкриття відбулася 1-го травня, на празькі набережні вийшли десятки тисяч людей, от тільки винуватцеві цілої цієї затії було все одно, — на той час він уже два роки як помер.

Ім’я автора не згадали ні в урочистих промовах, ні на граніті. Скульптурний ансамбль установили на Летні — на узвишші лівого берега Влтави, навпроти історичного центру Праги. Пам’ятник мав символізувати довічну дружбу між народами Чехословаччини та Радянського Союзу. Довічна дружба протривала усього сім років.

Празький Сталін і "черга по м'ясо"

У 1962-му чехословацька комуністична влада вирішила висадити пам’ятник у повітря трьома підходами вибухів, позаяк він уже почав дисонувати із нещодавно зміненими трендами епохи. Вибухи лунали у центрі Праги, й усі їх чули, але операція вважалася секретною. Було заборонено фотографувати чи знімати, тому відчайдухи, які наважилися щось зафільмувати, забезпечили унікальні кадри.

Поміж відкриттям і зруйнуванням пам’ятника був також 1956 рік. Тоді в Радянському Союзі почалася відлига. Разом зі снігом скресали також споруди. Тоді ж і зважили, що пам’ятник на Летні у Празі більше не доречний.

Вдруге пам’ятник з’явився на схилах Влтави у 2016 році. Монстра частково відтворили у макетах, щоби відзняти однойменний фільм. За словами виконавчого продюсера фільму Мартіна Любомірського, від початкового монументу не лишилося жодної технічної документації, тому, щоб відтворити його, орієнтувалися на фото, тексти і фільми.

На мерії чеського міста вивісили Путіна в образі Гітлера-Сталіна. ФОТО

Чеське телебачення показало "Монстра" у травні 2017 року. Режисер і сценарист фільму Віктор Полесний розповів, що у стрічці хотів передати історію "аристократичної людини і великого митця, який, одного разу завагавшись, піддався спокусі і потиснув руку дияволу".

Кого в цій ситуації вважати дияволом, невідомо, як невідомо і те, чи можна було не потиснути йому руку. Фільм відзняли на мотив роману чесько-австрійського письменника Рудольфа Цайнера. Роман зветься "Гранітний Сталін".

У 1991 році на місці пам’ятника, тобто на залишеному від нього п'єдесталі, спорудили скульптуру Вратіслава Новака "Машина часу", яку також називають Метрономом.

Празький Метроном

Метроном мав би символізувати рух часу, його відлік. На щастя, час, за його версією, спливає повільніше, ніж міг би, — стрілка рухається тільки тоді і тільки доти, поки знаходиться спонсор, який заплатить за спожиту електроенергію.

Зараз навколо Метроному радо катаються на скейтах і роликах. Дехто, може, і не знає, що стояло на його місці півстоліття тому.

У блозі "Прага магічна" про Метроном відгукуються несхвально: "Так звана кінетична скульптура "Машина часу", правду кажучи, не є аж ніякою чудовою пам’яткою. Її червону стрілку видно з усієї набережної… але, зрештою, вона ліпша за те, що стояло тут раніше".

Тепер тут є відлік часу, і можна краще зорієнтуватися, як довго ще лишається стояти у черзі по м’ясо.  

Віталій Скальський: 28 березня — Міжнародний день історика?

Інтернетом шириться інформація про відзначення 28 березня Міжнародного дня історика. Проте… В Україні ніхто і ніколи не встановлював дня історика. ООН теж такого дня не встановлювала.

Євген Чикаленко: Центральна Рада та більшовицька навала

Євген Чикаленко про окупацію Києва більшовиками на початку 1918 року.

Ярина Ключковська: "Україна без нього була б інакшою". Пам'яті Ігоря Юхновського

Вічна пам'ять Ігореві Рафаїловичу Юхновському. Людині, яка залишила глибочезний слід у житті кожного з нас, навіть тих, хто про це не здогадується. Бо Україна без нього була б точно інакшою.

Юрій Юзич: Бойові командири Армії УНР з Куп’янська

Щонайменше троє уродженців Куп’янська більше 100 років тому воювали за Україну старшинами в складі Запорозького корпусу Петра Болбочана. Усі троє мали первинне офіцерське звання, але командували сотнями запорожців.