Український Дон Жуан: Лесь Розлуцький де Новіна

1 листопада 2020 року отець парафії УГКЦ у Відні Тарас Чагала опублікував ряд неідентифікованих світлин вояків УСС. Фотокартки зберігаються в українській церкві Св.Варвари, в самому центрі столиці Австрії. Серед них виявився і портрет Леся Розлуцького. Основу цього тексту я написав 10 років тому, але без якісної світлини не наважувався публікувати. Звичайний пост у фейсбуці в День всіх померлих, це був сигнал. Пора робити українського Дон Жуана більш відомим. Він заслужив це своїм життям.

 
Лесь Розлуцький 
СВІТЛИНА ІЗ ВІДНЯ

Лев Розлуцький народився у 1889 в с. Жовчів (Рогатинщина) у родинні священника. Зустрічаються й інші варіанти імені – Лесь, Олесь. Роман Купчинський, який вчився разом із ним у гімназії в Перемишлі (нині – Польща), твердив – Розлуцький звався Олександром.

"Одбарений великими спосібностями проявляв вже з малечку талан до поезії, малярства й музики. За часів гімназіальної науки в Перемишлі брав живу участь у духовім життю молоді. При виставі "Зоряного вінця" В[асиля] Пачовського виявив у ролі Сміхунчика неабиякий сценічний хист" (Р.Купчинський)

Вищу освіту Л.Розлуцький здобував у Кракові, де вивчав філософію. Водночас і відвідував вечірні курси професора Теодора Аксентовіча – визначного польського художника, вірменського походження (автора вівтаря у вірменській церкві у Львові).

У Кракові Л.Розлуцький мешкав у професора Богдана Лепкого, де зустрічався із тодішнім мистецьким гуртком українців, які перебували в місті на навчанні. Багато пише і перекладає з французької (загалом переклав 14 драм і комедій з французької на українську; теж робив польські переклади для Львівського театру). Допитлива вдача повела юнака до Парижу, про що опісля любив цікаво оповідати своїм друзям.

 
Ілюстрація до спогадів Р.Купчинського в "Календарі Червоної Калини" на 1922 рік

Врешті-решт захоплюється і посилено вивчає драматургію. Напередодні першої світової війни Л.Розлуцький вів аматорський театрик у рідному селі Жовчів, де його батько був парохом. Їздив з виставами по околиці і ставив оперети, тобто музично-сценічні вистави із жартівливим сюжетом.

Мав велике коло друзів, зокрема був знайомий з Іваном Франком. Однак, як часто у нас буває, спроба запровадити до народної драми щось на взірець грецьких хорів "стрінулась з насмішкою, він кинув усе" (Р.Купчинський).

Вибух першої світової війни зустрів його за кордоном і він чимскоріш повертається додому. У серпні 1914 року в м. Рогатині добровольцем зголосився до Українських Січових Стрільців (УСС). В складі куреня рогатинського повіту.

 
Обкладинка видання, яке вийшло у Львові у 2004 р. Це найдокладніший опис-хроніка карпатської кампанії УСС

Р.Купчинський згадував, що Л.Розулуцький пройшов усю карпатську кампанію звичайним рядовиком на фронті. Тобто взимку 1914-1915 років спільно із стрілецтвом штурмував гори, ходив в стежі (глибинну розвідку). На військовій службі стає підхорунжим 7-ї сотні УСС під проводом Омеляна Левицького, відтак отримує офіцерський ступінь – хорунжого (лейтенанта).

На фронті підірвав здоров'я і продовжує творчу діяльність в складі Пресової Квартири при Коші УСС (в Мукачево), потім як член "Артистичної Горстки". Учасник стрілецького аматорського театру. Автор статей, спогадів, нарисів про бойовий шлях УСС. Дослідник історії УСС Степан Ріпецький відносить Розлуцького до одного з кращих літописців січового стрілецтва.

 
У "полі", тобто на передовій 
Світлина із книжечки О.Назарука "Над Золотою Липою"

У стрілецькому часописі "Шляхи" шляхи публікує ліричні вірші. Писав драму "Іван Мазепа" та фантастичну поему "На скалі". Р.Купчинський з драми про Мазепу чув лише уривок і не був впевнений, що твір був завершений, "але те, що читав, робило дуже сильне враження".

Сюжет поеми "На скалі" частково автобіографічний. Поранений січовик марить – одні хвалять його, а інші докоряють за службу чужому (австрійському) світу; зрештою вояк вмирає.

"Розлуцький, одинокий в УСС, вживав свого шляхетського придомка – Новіна. Так його всі кликали, а дехто навіть думав, що це прізвище" (Р.Купчинський). Відтак його твори підписані часто по-різному, а в літературі можна зустріти згадку про шляхтича Лева Розлуцького де Новіну…

 
Шарш Осипа Сорохтея на підхорунжого Л.Розлуцького (сучасні дослідники чомусь ідентифікують зображеного, як підхорунжого Черевка) 
Ілюстарція з книги О.Думіна "Історія Леґіону УСС"

У 1915 році в замку м. Мукачева, де розміщувався Кіш УСС вийшло перше стрілецьке видання – "Новініада" (було тільки одне число). Молодий поет четар Р.Купчинський у цьому журналі описав в розширеному віршованому нарисі-пісні про вояцькі будні та "любовно-воєнні" пригоди стрільця Новіни. Текст цієї поеми проілюстрував стрілецький художник вістун Володимир Розумович.

"Розлуцький не образився, сміявся з неї і навіть пропонував поправки" – згадував Р.Купчинський. Згодом "старинний шляхтич де Новіна, нащадок славного коліна" фігурував в поемі Купчинського "Скоропад" (Ню Йорк, 1965) як ініціатор і головний учасник лицарського турніру. У поемі є також цікаве місце, яке висвітлює світогляд Розлуцького:


В дискусії підніс Новіна,

Що фрази: "Ненька-Україна"

І "Краще Завтра" – трафарет.

А хто їх уживає стало –

На день, на два – до криміналу,

Чи то політик, чи поет.


Про "Новіну Розлуцького" згадує також Антін Лотоцький в поемі "Життя і пригоди Цяпки Скоропада Їх Ясности Вел[икого] Комтура Залізної Остроги, Генерального Обозного куріня У. С. С. і проч. проч." (Львів, 1926). У третій пісні цього твору є розділи "Поєдинок Цяпки з Новіною" та "Цяпка й Новіна запивають згоду в Мрочка".

 
Ілюстрація Осипа Куриласа до "Новініади", 1917 р. 

Обидва кумедні стрілецькі персонажі – Цяпка і Новіна – змагались між собою не лише в гуморі, але й в підтвердженні свого шляхетського походження (і той і другий походили із звичайних галицьких сіл). Суть дискусії описав Антін Лотоцький:


"Ха, ха! Ха, ха!" сміявсь Новіна

Що? В тебе, Цяпко, синя кров?!

Ой не шляхетська в тебе міна!

Я шляхтич!!!" Цяпка грімко знов:

"Новіна шляхтич ходачковий,

А я старинний боярин!"

Мов півень той у бій готовий

Новіна: "Ти є вражий син!"

Кричить бундючне по шляхоцьки

І шаблю вже бере до рук

"Те що Сінявські і Потоцькі,

То це й Новіни із Розлук!"

І кинув рукавичку Цяпці

(Не дуже чиста вже була!)

Зимою, на початку 1916 року, перебуваючи на передовій в присілку Тудинці над рікою Стрипою (тепер – Теребовлянський район Тернопільської області) Розлуцький любив розказувати різні історії своїм друзям з "Артистичної Горстки" УСС, до якої, зокрема, належали майбутні співтворці "Лицарства Залізної Остроги" – Михайло Гайворонський, Іван Іванець, Лев Лепкий. Л.Розлуцький теж належав до цього Ордену – був Великим Скоморохом.

Лицарство Залізної Остроги
Лицарство Залізної Остроги

Одного разу Л.Розлуцький заспівав свою мелодію до вірша Богдана Лепкого "Видиш, брате мій" (популярна назва пісні – "Журавлі"). Згодом Р.Купчинський шкодував, що ніхто не записав її – хоч вона була слабшою, як Лева Лепкого, але все таки цікавою. Однак, за свідченням Л.Лепкого, ця мелодія не просто була записана, а вийшла в світ на грамофонній платівці, яку до сьогодні розшукують колекціонери і дослідники.

За свідченнями Миколи Угрин-Безгрішного, перебуваючи в УСС Розлуцький окрім того, що веселив січовиків своїми талановитими та дотепними монологами, "мріє про велике українське мистецтво та пророкує йому славну будучину…". Р.Купчинський доповнює – "Заєдно мріяв про театр".

Попри війну, визначна драматична артистка і співачка Катерина Рубчак (з роду Коссаків) періодично запрошувала січових стрільців із Коша УСС, який розміщувався в околицях Миколаєва над Дністром, до участі в театральних постановках в українському театрі "Руська Бесіда" у Львові. Так одного разу Рубчакова, як її тоді називали, запросила й січовика Л.Новіну-Розлуцького, який вирішив залиштись у її трупі.

 
Лесь Розлуцький 
Світлина із Відня. Кольоризація – Тарас Гладенький

Роман Купчинський згадує, що Новіні довелось довго чекати доти, доки "його відкомандували до львівського театру". А під час перебування у Львові "у сальонових ролях показувався знаменитим". У результаті Л. Новіна-Розлуцький разом з іншими січовими стрільцями створили театр, який діяв у 1917-1918 pp. в Галичині та в Надніпрянщині.

"Новіна рідко коли виучував свої ролі. – згадував Ярослав Гриневич одну театральну пригоду – Він у добрій "комітиві" з суфлером, який його часто рятує з ситуації. Але тут вже суфлер не вдіє нічого, — бо примірник п'єси без карток, а п'єса писана білим (неримованим. – Ю.Ю.) віршем.

Та Новіна (хай земля буде йому пером) не втратив голови. Він миттю імпровізує свій власний білий вірш, і на вивчені речення Рубчакової має миттю готову відповідь, — свій власний білий вірш, і то нічого собі...".

У другій половині 1918 року з частини театру під керівництвом К.Рубчакової створено "Український Чернівецький театр", до якого ввійшов і Лесь Розлуцький. Цей театр грав спершу в Чернівцях, опісля об'їхав усю Буковину.

 
Ймовірно Л.Розулуцький на сцені в Чернівцях 
Малюнок О.Куриласа

Після румунської окупації української частини Буковини трупа переїхала в м. Станиславів. До травня 1919 року театр грав постійно в залі консерваторії ім. Станіслава Монюшка (тепер театр ім. Леся Курбаса в Івано-Франкіську). Відтак на базі трупи виник державний театр ЗУНР під проводом Йосипа Стадника.

У липні 1919 року поляки окупували Галичину і Лесь Розлуцький, разом із театром, за виїздить ріку Збруч. Отримує дозвіл на організацію філії Державного театру УНР для організації якої виїхав до Могилева над Дністром (нині – Могилів-Подільського району Вінницької області).

Філію держтеатру організував, але з цього міста вже ніколи не повернувся…. Як згадує Р.Купчинський, на початку 1920 р. хорунжий УСС Розлуцький помер від плямистого тифу, у Могилеві.

Йосип Гірняк, визначний український театральний діяч, коротко зрезюмував творчу кар'єру Л.Розлуцького: "Ця кольоритна постать стрілецької богеми знайшла своє покликання в театрі. Яскравий представник передвоєнної "золотої молоді", дон-жуан і весельчак, що разом із чотарем [Іваном]Цяпкою-Скоропадом одухотворили творчість стрілецьких поетів та композиторів, з перших своїх кроків на сцені тодішнього Львова зарекомендувався як цікавий актор і грамотний режисер".

Ярослав Пронюткін: Тут спочиватимуть наші герої: хто має право бути похованим на головному Меморіалі країни?

Національне військове меморіальне кладовище — це меморіал на багато років вперед. За всіма прогнозами поховання тут можуть відбуватися протягом наступних 40-50-ти і більше років. Меморіал призначений винятково для військовослужбовців — тих, які загинули в бою під час цієї війни, та тих, які мали видатні заслуги перед батьківщиною, та покинуть цей світ через дуже багато років.

Зоя Казанжи: Винні мають бути покарані

Володимира Вакуленка, українського письменника вбили росіяни. Дата його загибелі достеменно невідома. Ймовірніше, це сталося між 24 березня та 12 травня 2022 року. Після того, як Ізюм звільнили ЗСУ, у місті виявили масове поховання – понад 400 тіл. Під номером 319 було тіло Володимира Вакуленка.

Євген Гомонюк: Французькі скульптури у Миколаєві

Що спільного між найстарішим міським театром, Аркасівським сквером і зоопарком у Миколаєві? Власне французький слід. Всіх їх об’єднує художня французька ливарня Валь Д'Осне з головним салоном в Парижі, чия продукція в різні часи прикрашала ці три локації. Мова йде про п’ять найвідоміших в Миколаєві декоративних садових чавунних скульптур. Одна з них, на жаль, була втрачена ще у 1990-ті роки, інші чотири можна побачити і сьогодні.

Юрій Рудницький: Варшавська угода. Як і чому сталося так, а не інакше

22 квітня 1920 року між Україною та Польщею була укладена Варшавська угода, відома також як "пакт Пілсудський-Петлюра". Щоправда, під угодою немає підписів ані одного, ані іншого.