8 травня та біль війни

8 травня мільйони людей у Європі згадують біль війни. Вони відшуковують сенс порозуміння, бо ж конфлікти – це елемент нашої природи, а от спосіб їх розв’язання говорить про рівень нашої цивілізації. Міркують про примирення, бо ж втратили близьких.

 

У нашому поколінні ці втрачені долі часто змішалися і ми вже самі нерідко є живим пам'ятником примиренню. Торжеством любові над ненавистю.

Україна – не виняток, а навіть квінтесенція цієї історії болю, і цього тріумфу життя.

І тільки в Росії кічаться самогубством, возвеличують душогуба. Вони нервово, із сумішшю злості і радості радянської людини, яка останньою в кілометровій черзі схопила пайку дефіцитної в "космічній державі" сметани і озирається на "лохів", котрим не пощастило.

І ця травму життя в побєдівшому Союзі теж важливо враховувати для розуміння психології людей. Для пошуку джерел до змін, до відродження, до свободи.

Але в Росії їм і так добре, а якщо й не добре, то пропаганда пояснить. Хтось думає, а що таке пропаганда? Це ж не КҐБ. Але вже видно, що на найбільш буйних є цей інструмент.

Важливо, що ми, українці, звідтіля вирвалися. Важливо не зупиняти наш шлях. Додому. До Європи. До пам'яті і примирення. І охороняти кордони.

Бо тільки там, де пам'ятають загиблих, будуть ті, хто захищає живих.

Тому сьогодні 8 травня ми разом із Європою відзначаємо День пам'яті і примирення.

А завтра 9 травня нагадуємо, що це День перемоги НАД НАЦИЗМОМ.

Наша перемога ж настала 24 серпня 1991 року із відновленням незалежності соборної України.

І тому ми говоримо "ніколи знову!", бо якщо ми не в силі відвернути війну (це завжди справа не однієї сторони) – ми в силі захищати свої, українські, інтереси. Захистити нашу перемогу 1991го.

Не допустити загнання українських чоловіків і жінок в армії диктаторів, котрі то миряться, то змагаються за власне его.

Ми в силі робити сміливий дорослий вибір захищати свою землю, наших старих та дітей за будь яких обставин.

І коли в Другій світовій таких була "жменька" УПА, то зараз в нас – сильна нова українська армія. Зараз в нас – незалежна, суверенна країна. І покоління, для якого вибір майбутнього очевидний, замість участі у перепалках щодо давньої війни.

А ми, історики і наша команда, яка роками працює, щоб погляд на минуле теж був нашим. Українським.

Віталій Скальський: 28 березня — Міжнародний день історика?

Інтернетом шириться інформація про відзначення 28 березня Міжнародного дня історика. Проте… В Україні ніхто і ніколи не встановлював дня історика. ООН теж такого дня не встановлювала.

Євген Чикаленко: Центральна Рада та більшовицька навала

Євген Чикаленко про окупацію Києва більшовиками на початку 1918 року.

Ярина Ключковська: "Україна без нього була б інакшою". Пам'яті Ігоря Юхновського

Вічна пам'ять Ігореві Рафаїловичу Юхновському. Людині, яка залишила глибочезний слід у житті кожного з нас, навіть тих, хто про це не здогадується. Бо Україна без нього була б точно інакшою.

Юрій Юзич: Бойові командири Армії УНР з Куп’янська

Щонайменше троє уродженців Куп’янська більше 100 років тому воювали за Україну старшинами в складі Запорозького корпусу Петра Болбочана. Усі троє мали первинне офіцерське звання, але командували сотнями запорожців.