Щоденник Скотта: повернення партії Крозьє

Від редакції: 25 листопада 1910, британський капітан Роберт Скотт тільки-но збирався покинути Нову Зеландію і вступити у гонку з норвежцем Руалем Амундсеном за право першим встановити свій рідний прапор на південному полюсі. 

Із люб'язного дозволу перекладача"Історична правда" публікуватиме щоденникові записи керівника британської експедиції, що розміщуються на Фейсбук-сторінці "Полярний щоденник капітана Роберта Скотта".

Четвер, 27 липня – п'ятниця, 28 липня

Спокійніші дні: небо рожевіше, світла помітно більшає. Ми ніколи не занепадали духом, тож надходження дня підносить нашу звичну життєрадісність до зовсім інших висот.

Світлий, радісний настрій нашого товариства ніколи нічим не затьмарювався; добродушні, беззлобні кпини не припинялися з найперших днів, як і наснага, яка на них надихає: вони пережили напружені зимові дні і зі свіжими силами зустрічають прихід весни.

Якщо й були песимістичні моменти, які віщували появу тріщин у взаєминах, загартованих цими дотепами, то їхні провіщення виявились хибними; не лишилося жодних сумнівів, що до роботи ми підійдемо з єдністю цілей і з такою пристрасною взаємодопомогою, якої наш рід діяльності ще не знав.

Цей дух переправить нас через усі дрібні негаразди. Це – добрий передвісник.

Субота, 29 липня – неділя, 30 липня

Два тихі дні, температура нижче тридцяти; рідкісні пориви вітру тривають не більше кількох хвилин.

Зник один із наших найкращих псів, Жулік. Боюсь, інші напали на нього десь віддалік, і, коли повернеться світло, ми знайдемо тільки його задубілий труп.

Мірз думає, що інші не стали б на нього нападати, скоріше він упав у якусь ополонку або тріщину. Так чи інакше, боюсь, треба змиритися з черговою втратою. Жахлива досада.

Ґран сьогодні сходив на мис Ройдза. Я попросив його розвідати відкриту воду, тож він сходив за мис. Наскільки можу судити, на пів шляху до мису Берда він вийшов на тонку кригу; принаймні на 5-6 миль за мисом Ройдза крига стара і вкрита нанесеним снігом. Це велика несподіванка.

У перший рік на "Дискавері" крига постійно скресала до язика глетчера, у другий рік вона зійшла аж до мису Ройдза ранньою весною, якщо взагалі не взимку, а під час зимівки на "Німроді" вона за мисом Ройдза рідко міцнішала. Все це дуже дивно, особливо з урахуванням того, що ця зима найвітряніша з усіх.

Сімпсон каже, відколи він встановив прилади, середня швидкість вітру вже перевищила 20 миль на годину – і це порівняно з 9 і 12 милями у роки "Дискавері". Лишається ще ймовірність, що ми просто обрали надміру вітряне місце для станції. Та все одно важко повірити, що тут загалом більше вітру, ніж на Гат-Пойнті.

Зранку провів дві години на прогулянці; було напрочуд приємно мати змогу бачити нерівності шляху і розрізняти знайомі орієнтири, омиті фіалковим світлом. О першій дня небо на півночі було несамовито червоне.

Понеділок, 31 липня

Сьогодні було хмарно і не так світло, але це останній день чергового місяця, а серпень означає сонце.

Цікаво, чим там зайнята партія Крозьє. Їх нема вже п'ять тижнів.

Поні скаженіють. Китаєць вищить і брикається у стайні, Ноббі брикається без виску, але ще завзятіше: вчора ввечері вибив частину свого стійла.

Вночі цей галас дуже бентежить: уявляєш собі усілякі жахіття, але, коли вартовий заходить до стійл, то їхні мешканці сонно блимають на нього, ніби ніякого бунту не було й не могло бути!

Небо на півночі сьогодні славне; небокрай чистий, а потік червоного світла осяяв знизу рвану шарувату хмару над головою, утворивши прекрасні смуги фіалкового сяйва. Сімпсон віщує хуртовину впродовж найближчої доби; цікаво, що з віщування цього вийде.

Четвер, 1 серпня

Місяць починається прекрасним днем. Зранку обійшов наші земельні "маєтності", швендяв туди-сюди ярами, заповненими гладенькою кригою або рихлим піщаним ґрунтом, маючи перед собою дві мети.

Думав, що можу натрапити на рештки бідолашного Жуліка – тут я зазнав невдачі; але також я хотів випробувати наші нові кішки, і от ними я невимовно задоволений: вони мають усі чесноти, необхідні пристосуванню, призначеному для маршів по гладкій кризі: легкі, теплі, зручні, легко вдягаються і знімаються.

Світло сьогодні винятково гарне; сонце безпосередньо відбивалося однією-єдиною покрученою веселковою хмарою на півночі – блискучою і прекрасною. Повітря стояло нерухомо, і дуже приємно було виразно чути працівників назовні.

Інтонації голосів, шурхіт лиж чи дзенькіт льодоруба у такі дні розносяться на дві-три милі: неодноразово сьогодні до нас долинав потішний спів – радісний вісник пришестя весни та сонця.

Зараз, сидячи вдень у хатині, вважаю за доцільне відзначити, що у нас в ділі два телефони: один відстежує час для Райта, який працює з пасажним інструментом, а другий приносить повідомлення від Нельсона з його ополонки за три чверті милі звідси.

Це останнє з'єднання зроблене за допомогою оголеного алюмінієвого дроту та заземлення і показує, що ми без особливих проблем зможемо прокласти зв'язок із Гат-Пойнтом, як і плануємо.

Середа, 2 серпня

Вчора вночі повернулася партія Крозьє після п'яти тижнів виживання у найтяжчих умовах за всю історію записів. Ніколи ще не бачив, щоб когось так потріпала погода.

Обличчя їхні вкрились шрамами і зморшками, очі потьмяніли, руки побіліли та зморщились від постійного впливу вологи та холоду, однак шрамів від обмороження виявилось небагато, це лихо всерйоз за них не бралося.

Основна частина їхніх напастей постала – і то очевидно постала – від нестачі сну, і сьогодні після нічного спочинку наші мандрівники вже зовсім в іншому стані і тілом, і розумом.

Історію прекрасної вистави нехай розкажуть самі актори. Мені тут залишається тільки дати абрис мандрівки та зробити записи про вплив напруження, на яке вони себе наразили, і про уроки, які можна вивудити з їхнього досвіду на майбутнє.

Вілсон дуже схуд, але сьогодні зранку вже знову бадьорий і жвавий; Боверс зовсім такий, як раніше. У Черрі-Гаррарда трохи припухле лице і вигляд досі пошарпаний. Очевидно, що йому дісталося найбільше, але, за словами Вілсона, він ні на мить не занепадав духом.

Боверс відбувся найлегше, враховуючи всі обставини, і, по-моєму, він найвитриваліший з усіх, хто колись вирушав у полярну мандрівку, і до того ж найбезстрашніший; більше з натяків, ніж із прямих тверджень, визначаю його цінність для партії, його невтомну енергію та разючу тілесну силу, яка дозволяє йому працювати в умовах, що цілковито паралізують інших. Світ ще не бачив такого маленького, але міцного, дієвого, нездоланного чоловіка [Боверс був 1,62 м на зріст].

Наскільки можна судити, історія цієї подорожі, стисло кажучи, така: Партія досягнула Бар'єра за два дні після виходу з мису Еванса, все ще тягнучи на собі повний вантаж у 250 фунтів на людину; тоді снігова поверхня цілковито змінилася і по мірі їхнього просування ставала дедалі гіршою.

Ще день вони борсались, як раніше, і покрили 4 милі, але після того змушені були перерозподілити вантажі; виявилось, що половину поклажі тягнути важче, ніж цілу її по морській кризі. Температура тим часом падала і більш тижня трималася нижче -60ºF. Однієї ночі мінімум сягнув -71º, а наступної -77º – 109º морозу

[Градус морозу – несистемна одиниця виміру температури повітря, якою активно користувалися в Добу героїчних досліджень Антарктики. Означає градус нижче температури плавлення води.

Коли вимірювання ведеться за Цельсієм, то градус морозу відповідає чітко градусу за цією шкалою; коли вимірювання ведеться за Фаренгайтом, то для визначення "градусу морозу" треба від 32 відняти задану температуру. Таким чином, 32-(-77ºF)=109º морозу.

Черрі-Гаррард у спогадах стверджував, що температура була -77,5ºF і, відповідно, 109,5º морозу за Фаренгайтом].

Хоча на цьому воістину жаскому холоді повітря лишалося відносно нерухомим, та все ж час від часу над сніговою рівниною починав кружляти вітер, несучи згубу. Жодна цивілізована істота не стикалася з такими умовами, маючи собі за прихисток тільки тонкий брезентовий намет.

Ми перевірили записи і виявили, що на шляху до пн. Магнітного полюса Амундсен у березні зітнувся зі схожими температурами і записав мінімум 79º; але він був із ескімосами [Якщо точніше, то з Амундсеном були інуїти], які щоночі будували йому іглу; у нього було вдосталь денного світла; термометр, найімовірніше, був не захищений від випромінення і, врешті-решт, він повернувся назад і зійшов на борт корабля через п'ять днів відсутності. Наша партія вийшла назовні і залишалася там п'ять тижнів.

Без малого два тижні знадобилося, щоб перетнути найхолоднішу місцину, після чого вони обігнули мис Мак-Кея і вийшли на овіюваний вітрами простір.

Хуртовина йшла за хуртовиною, на небі постійно були хмари, а вони шкандибали при світлі, що не надто відрізнялося від цілковитої пітьми; інколи вони опинялися високо на схилах Терору лівіше від свого шляху, а інколи випірнали правіше – на торосах серед розсілин та безладних нерівностей криги.

Досягнувши передгір'я коло мису Крозьє, вони піднялися на 800 футів, розклалися на моренному хребті і почали будувати хатину. Три дні пішло на те, щоб спорудити кам'яні стіни і натягнути вгорі навмисне для цього принесений брезент. Після цього вони нарешті могли взятися за те, заради чого прийшли.

Тьмяний опівденний сумрак тривав так недовго, що вони мусили вирушати на роботу ще затемна, наражаючи себе на небезпеку загубити шлях назад без світла.

Коли вони вперше стали до роботи у цих умовах, їм знадобилося дві години, щоб дійти до торосів, і ще десь стільки ж, щоб через них перебратися; врешті-решт вони видерлися на місце понад лежбищем, звідки було чутно клекіт птахів, але не було видно спуску.

Слабке світло почало зникати і вони повернулися до табору. Наступного дня вони вирушили знову, продираючись через жахливі крижані перешкоди під базальтовими бескидами; подекуди скеля нависала зверху, а в одному місці їм довелося повзти маленьким видовбаним у кризі тунелем.

Нарешті вони дісталися до морської криги, але світло вже так потьмяніло, що необхідно було поквапитись. Замість двох-трьох тисяч птахів у гніздах, як це було тут за часів "Дискавері", зараз нарахували тільки близько сотні; трьох поспішно вполювали, щоб мати ворвань для печі, і, зібравши шість яєць, із яких тільки три уціліло, вони помчали до табору.

Можливо, птахи покидають це лежбище, але також можливо, що в цю ранню пору туди дійшла тільки незначна частина птахів, а решта збереться пізніше. Яйця, які досі не дослідили, мають пролити світло на це.

Вілсон відзначив ще один доказ сили материнського інстинкту у цих птахів. У пошуках яєць вони з Боверсом натрапляли на округлі шматки криги, які ці недолугі істоти плекали з великою надією.

Коли вони на зворотньому шляху зійшли з торосів, світло вже зовсім зникло; неабияк пощастило віднайти дорогу до табору.

Тієї ночі почалася хуртовина, яка щомиті лютувала дедалі більше. Тут-то вони й виявили, що місце для хатини обрали гірше нікуди. Було б значно краще, якби вони поставили її на відкритому просторі: тоді вітер бив би прямими ударами, а не відбивався на них шаленими вихорами.

Важкі снігові та кам'яні брили геть зірвало зі стріхи, а брезент напнувся, розриваючи і натягуючи кріплення – його втрата була тільки питанням часу. Неподалік від хатини вони поставили намет і склали у нього найцінніше; розкладено намет було вправно, а присипано снігом та валунами більш, ніж надійно, та все ж один страшний порив зірвав його і поніс геть.

Вони сиділи в хатині, чекали, що стріху от-от віднесе, і, марно намагаючись її закріпити, мізкували, що їм в такому випадку робити. Через чотирнадцять годин стріху віднесло, коли вони силились пришпилити один із її кутів.

Їх густо засипало снігом і їм тільки те й лишалося, що, задихаючись, пірнути у спальники. Якось Боверс висунув голову і найзвичнішим тоном, на який тільки був спроможний, сказав: "Все в порядку".

Інші відповіли йому: "Так, усе в порядку", і всі замовкли на ніч та половину дня, тоді як вітер продовжував завивати; сніг проникав у кожну щілину спальників, а їхні мешканці дрижали і гадали собі, чим це все закінчиться.

Це була та сама буря (23 липня), коли ми зареєстрували максимум сили вітру, і цілком імовірно, що на мисі Крозьє вона лютувала ще жорстокіше, ніж у нас.

Вітер ущух наступного дня опівдні; самотні мандрівники повиповзали зі своїх крижаних гнізд, розправили над головою підстилку і запалили примус. Вони скуштували першу їжу за дві доби і почали міркувати, як будуватимуть укриття на зворотньому шляху.

Вирішили, що треба буде на ніч викопувати велику яму і якнайретельніше покривати її підстилкою. Аж тут доля їм посміхнулася: намет знайшли серед валунів за чверть милі на північ і, що взагалі диво, майже неушкодженим – гарна рекомендація матеріалу, з якого його зробили.

Наступного дня вони рушили додому і їх одразу ж заскочила ще одна хуртовина, в полоні якої вони пробули два дні. На цей час речі їх були в такому жалюгідному стані, що й не описати. Спальники були надто жорсткими, щоб згорнути; власне кажучи, вони так задубіли, що спроби зігнути їх фактично пустили тріщини по шкурі; спальники Вілсона та Ч.-Г. з гагачого пуху в оленячих чохлах наледве перекривали ці прогалини.

Усі шкарпетки, каньги та рукавиці давно вже були вкриті кригою; на ніч їх клали у нагрудні кишені або у внутрішні жилетки, але вони анітрохи не відтавали, не кажучи вже про те, щоб висихати. Ч.-Г. інколи витрачав три чверті години, щоб залізти до спальника: так він сплюснувся, замерзнувши, і так тяжко було його відкрити.

Навряд чи можна уявити собі ті жахливі незгоди, яких зазнали самотні мандрівники, перетинаючи Бар'єр за постійної температури нижче -60º. Отак-от вони і дошкандибали до Гат-Пойнту, а наступної ночі – до дому.

Вілсон розчаровний, що побачив так мало пінгвінів, але для мене і для всіх, хто залишався тут, головним результатом цих зусиль є та картинка, яку перед нашою уявою вимальовує ця пригода, одна з найвідважніших за всю полярну історію.

Щоб люди блукали в глибинах полярної ночі, терплячи у темряві найпохмуріший холод і найлютіші бурі, – це вже щось новеньке; щоб вони, попри всі напасті, витримували це впродовж п'яти тижнів, – це геройство. Так у нашого покоління з'явилося сказання, яке, сподіваюся, не обросте домислами.

Понад те, і матеріальні результати теж аж ніяк не можна назвати нікчемними. Тепер ми знатимемо, коли і за яких умов цей надзвичайний птах, імператорський пінгвін, відкладає яйця; але навіть якщо наші знання з їхньої ембріології залишаться скудними, все одно мандрівники зібрали свідчення про умови на Великому Бар'єрі взимку.

Донині ми тільки уявляли, наскільки вони суворі, тепер же маємо доказ; також трохи світла пролито на локальну кліматологію нашої протоки.

Санний досвід у питаннях пайки та спорядження.

Декілька питань стосовно майбутньої санної роботи вирішено задовільно. Партія рухалась на дуже простих пайках у разюче різних пропорціях; у них були тільки пеммікан, масло, галети і чай.

Після коротких проб вони виявили, що Вілсон, якому призначалася найбільша кількість жиру, мав його забагато, а у Ч.-Г., якому призначались галети, було їх більше, ніж він здатен був з'їсти.

Зрештою зійшлися посередині і визначили прийнятну для всіх пропорцію, що водночас відповідала кількості везених речей. Таким чином ми розробили простий і годящий раціон для континентального високогір'я.

Єдина запропонована зміна – какао на вечерю. Партія задовольнялася гарячою водою, остерігаючись, що чай може позбавити їх шансів на сон.

Про спальники нового майже нічого не скажеш: мішки з гагачого пуху можуть ненадовго стати корисним доповненням у весняній мандрівці, але вони дуже скоро крижаніють.

Боверс взагалі не користувався гагачим мішком і якимось дивом примудрився двічі чи тричі за час мандрівки вивернути оленячий. Далі вага спальників до і після:

Вілсон, оленячий і гагачий – 17/40.

Боверс, тільки оленячий – 17/33.

Ч.-Гаррард, оленячий і гагачий – 18/45.

Це дає приблизне уявлення про те, де збирається крига.

Подвійний намет виявився приголомшливим успіхом. Він важив близько 35 фунтів на початку і 60 фунтів після повернення: крига переважно зібралася на внутрішньому наметі.

Кішки нахвалюють усі, окрім Боверса, який маю якусь дивацьку прив'язаність до нашої давнішої форми. Відкрили сотні деталей стосовно одягу, рукавиць та взуття: схоже, що немає вирішення труднощів, які виникають із цими предметами в умовах надзвичайного морозу; фактично усе, що каже Вілсон, зводиться до "спорядження прекрасне, прекрасне".

Все продовжую думати про можливості хутряного одягу ескімосів і мене гризе підозра, що він може перевершувати нашу цивілізовану одежу. Але це тільки пожива для роздумів, адже роздобути ці речі ми не можемо. За винятком цієї радикально інакшої альтернативи, впевнений, ми настільки близькі до досконалості, наскільки це дозволяє досвід.

Хай там як, а ми можемо стверджувати, що наша система одягу пройшла крізь жорсткіші випробування, ніж будь-яка інша, і хутро в тому числі.

Наслідки мандрівки.

Вілсон скинув 3,5 фунти, Боверс скинув 2,5 фунти, Ч.-Гаррард скинув 1 фунт.

Четвер, 3 серпня

Так довго стояла чудова, ясна погода без особливо низьких температур, що навряд чи можна буркотіти на переміни, які ми виявили, прокинувшись сьогодні зранку, коли нас навісом укрили шаруваті хмари і тими різкими поривами, що віщують бурю, надійшов вітер.

Весь день вітер помаленьку посилювався, а температура тим часом зросла до -15º, однак сніг поки що не падає і вітер його не намітає. Хмару випарів над Еребусом сьогодні зранку зносило на NW; тепер гора знову прихована.

Ми так часто хибили з прогнозами, що почуваємося цілковитими нездарами в галузі віщування погоди, а тому ніхто не наважується передректи хуртовину навіть перед лицем таких заворушень повітря.

Від записки, яку Сімпсону передав Девід [Еджворт Девід – професор Сіднейського університету, геолог в експедиції Шеклтона], і яка нібито містить опис провісників тутешніх хуртовин разом із поясненням їхніх причин і наслідків, також нема жодної користі. Ми не знайшли жоднісіньких доказів на підтвердження його слів, а купа наших спостережень взагалі їм суперечать. Правда полягає в тому, що провісники шторму жодного разу не повторювалися.

Низькі температури, яких зазнала партія Крозьє на Бар'єрі, природно призвели до обговорень становища Амундсена та його норвежців. Якщо термометр у них постійно нижче -60º, то їм доведеться пережити дуже сувору зиму і важко уявити, щоб йому вдалося зберегти собак. Якби Кемпбелл був десь там, я б дуже переживав.

Продовження чекайте на нашій сторінці вже за тиждень.

Більше про експедицію Роберта Скотта читайте на сторінці Полярний щоденник капітана Роберта Скотта у Фейсбук.

Приємного читання!

N.B. Текст оригіналу перебуває у суспільному надбанні. Права на текст перекладу застережено.