Мелітополь: перший більшовицький заколот

Мелітополь жив своїм звичним для українських міст політичним життям. Аж поки з Росії не приїхали зайди-більшовики. Через них стався єврейський погром та згорів завод. Тоді, у жовтні 1917 року непроханих росіян вдалось вигнати з міста. А 12 березня 2022 року у Мелітополі знайшлась зрадниця, яка перейшла на бік нових російських окупантів - колишня директорка заводу та депутатка міської ради

Жовтень 1917 року.

Зайшло на четвертий рік світової війни та минав 8 місяць революції.

Мелітополь жив звичним для тогочасних українських міст бурхливим політичним життям. Відбулись демократичні вибори у міську думу та повітову земську народну раду. Міський голова Бархатов разом з міською управою порядкували міським господарством.

Діяла ціла купа російських політичних партій – від відвертих імперців-шовіністів до більшовиків-інтернаціоналістів. Працювали єврейські організації та партії. Була польська, німецька, караїмська та татарська громади. Існувала рада робітничих депутатів і рада солдатських депутатів.

Звісно ж, були Просвіта та осередки українських партій – есери, есдеки. Українські організації мали свій координаційний орган – Мелітопольську повітову українську раду.

 
Мітинг на Ринковій площі у Мелітополі, 1917 рік

Тривали протести проти невключення Мелітополя до складу української автономії. У місті постійно відбувались мітинги, демонстрації, передвиборчі віча. Поширювали листівки, газети, велась активна агітація та пропаганда.

На фоні виборчої кампанії до Всеросійських Установчих Зборів ніхто й не помітив, що у місто приїхав Жан Міллєр. Це був ще той "революціонер" - більшовик з досвідом, бойовик, політемігрант (втікав від царської влади аж в Америку).

П'ять днів він пробув у місті, збирав мітинги, на яких закликав голосувати на виборах за більшовиків. На це ніхто не звернув уваги – подумаєш, черговий приїжджий агітатор! Таких тут уже було й було!

Та 26 жовтня усі були приголомшені новиною з Петрограда. Більшовики скинули Тимчасовий уряд і проголосили себе владою! Міське керівництво – у шоці. Адже скоро мали відбутись Установчі Збори, де народ сам би собі обрав владу. Та більшовикам, мабуть, не подобались очікувані (не на їх користь) результати виборів. Тож вчинили переворот.

Усі демократичні політичні сили разом з міською владою утворили Комітет охорони. Більшовики, звісно ж, туди не увійшли.

Увечері у Зимовому театрі Іллі Стамболі мали відбудись чергові передвиборчі дебати для військовослужбовців мелітопольського гарнізону. Зал набився ущерть – усім було цікаво, що казатимуть політики про більшовицький переворот.

Усі промовці говорили про недоречність перевороту і пропонували вигнати більшовиків з міста. Аж тут на трибуну вийшов Жан Міллєр зі своїм товаришем. А товариш мав кулемет...

 
Будівля мелітопольської повітової народної ради. Прикро, але будівлі міської думи а також портрета (та й імені) тодішнього міського голови Бархатова, який протистояв нападу більшовиків, відшукати не вдалось

Міллєр сказав, що попередньої влади уже нема. Пролунали аплодисменти. Що владою тепер є народ. Аплодисменти. Йдіть на вулиці та "експропріюйте експропрійоване". Аплодисментів уже не було.

Усі рушили із зали. Хтось рятуючись від кулемета, а хтось - "творити революцію". Пізніше, через роки, більшовики у своїх творах напишуть, що це зібрання ухвалило рішення, що влада належить Раді робітничих та солдатських депутатів, а міська дума та управа – розпускаються.

І у своєму історичному календарі певний час позначатимуть, що радянська влада в Мелітополі була встановлена 26 жовтня (8 листопада) 1917 року.

У місті розпочався хаос. Запалав винокурний завод "Південна Баварія", що належав родині Хохловкіних. Там зберігалось чимало спирту та спиртних напоїв, що були заборонені в Російській імперії для вільного продажу з 1914 року.

Ще вдень Комітет охорони ухвалив рішення злити спирт з бочок, однак виконати цього не встигли. Почалась масова пиятика. Хтось закурив. Просякнуте спиртом довкілля миттєво запалало.

На ранок підтягнулись мешканці навколишніх сіл. Спирт їм не дістався. Розагітовані більшовиками солдати вказали на дрібні магазинчики з крамом. Це означало погром.

 
Завод Хохловкіних

27 жовтня зібралася Рада солдатських депутатів. Жан Міллєр знову і знову закликав арештовувати офіцерів, не коритися законній владі, "брати владу у свої руки". Утім, ані Рада солдатських депутатів, ані Рада робітничих депутатів не пішла на повідку у популіста. Влада залишилась у руках міської думи. На вулицях з'явились посилені патрулі.

Міський голова терміново запросив у місто військових з губернського центру, з Сімферополя. Прибули дві роти. Разом із мотоциклетною командою та Червоної гвардією із місцевих робітників їм вдалось припинити більшовицький погром міста.

Заарештовано було понад сотню осіб. Жан Міллєр того ж дня покинув Мелітополь. 30 жовтня у місті відновлено порядок. Через кілька днів обидві мелітопольські ради та міська дума засудили заколот більшовиків у місті.

А за тиждень було проголошено ІІІ Універсал Центральної Ради, за яким Мелітополь став частиною щойноствореної Української Народної Республіки.

Міллєр помер у 1942 році у Гулазі. Зимовий театр Іллі Стамболі комуністи спотворили до ДК "Жовтень". Завод Хохловкіних невдовзі занепав і зараз від нього фактично немає й сліду.

Зайд і мімікрованих комуністів зі свого міста треба виганяти вчасно.






Юрій Рудницький: Варшавська угода. Як і чому сталося так, а не інакше

22 квітня 1920 року між Україною та Польщею була укладена Варшавська угода, відома також як "пакт Пілсудський-Петлюра". Щоправда, під угодою немає підписів ані одного, ані іншого.

Володимир В'ятрович: Як російська пропаганда проти України діє на Заході

Коли Американська асоціація бібліотек назвала нашу з Любомиром Луцюком книгу про УПА "Ворожі архіви" серед найкращих історичних публікацій 2023, для мене це було не просто особистим здобутком. Мені здавалося, що нарешті змінюється ставлення до УПА в західній академічній спільноті. Але, здається, я переоцінив бажання багатьох зрозуміти складне минуле і відмовитися від простих схем, які продовжує просувати Кремль.

Олексій Макеєв : Станція Z - це сьогодні Росія

4 печі, 1 газова камера та майданчик для розстрілів. Місце страти та одночасно крематорій. Нацистська практичність геноциду. Цинічна назва цього місця посеред концтабору Заксенгаузен - "станція Z". Z - остання літера німецького алфавіту. Станція Z - остання станція десятків тисяч життів. Та кінцева зупинка людської гідності. Поїзд далі не їде - людина глибше не падає.

Іван Городиський: Право на вибір: ідентичність українських адвокатів в Галичині до 1939 року

Дискусії щодо Булгакова, Сікорського і ще багатьох інших, які тільки будуть, в тому числі концентруються довкола їхньої ідентичності. Чи є достатнім походження, місце проживання чи праці щоб атрибутувати публічну постать з певною нацією? І що є в принципі визначальним? Ці дискусії також нагадують спостереження з історії української адвокатури Галичини до 1939 року.