Нищівний удар українських архівів по російській пропаганді

Маю риторичне запитання… Чи спроможні російські архіви ось так само виставити повні справи, описи та фонди з історії Голокосту? Тільки повністю, без купюр та обрізок, без ідеологічних анотацій? Ну що, "колеги"-"антинацисти", вам слабо?

Декілька днів тому Державна архівна служба України разом із партнерами з Меморіального музею Голокосту (м. Вашингтон, США) вчергове спростували один із основних міфів російської агресивної антиукраїнської пропаганди. Цей міф десятиліттями переконує світ про "антисемітську" та "нацистську або колабораційну до нациків" сутність українського народу.

Агенти Кремля, в тому числі серед західних наукових кіл, активно пропагували тези про приховування українцями справжньої документальної історії про події до, під час та після Другої світової війни, про українські націоналістичні рухи, випадки колаборації тощо.

Окремі "вчені" навіть заявляли про спеціальні чистки в українських архівах щодо "незручних документів" або блокування доступу окремим іноземним дослідникам.

Все це звучить наївно і дико на тлі того, що система українських архівів останніми роками визнається міжнародними рейтингами однією з найбільш доступних архівних систем Центральної та Східної Європи – як то в доступі до архівів колишнього КГБ або відкритості політики під час пандемії ковіду.

 

В той самий час російські державні архіви все щільніше прикривають свої фонди від іноземних та, навіть, російських дослідників: через законодавчі обмеження, повторне засекречення, завищені ціни на копіювання, обмеженість онлайн доступу тощо.

Федеральне архівне агентство (Росархів) прямо підпорядковується президенту країни-агресора та постійно документально забезпечує державну пропаганду, зокрема в псевдоісторичних міфах про "штучність утворення України" чи про згадувану вже "антисемітську, нацистську природу" сусідніх народів.

З часу мого призначення на посаду Голови Державної архівної служби України в грудні 2019 року, я закріплюю як один із основоположних принципів роботи українських державних архівів меседж "Відкритість – це наша сила".

Дійсно, визрівання громадянського суспільства дозволяє нам вже зараз бути максимально доступними для дослідників, вільно та неупереджено публікувати великі масиви архівних документів, в тому числі щодо трагічних та контраверсійних подій, постатей української історії.

І от яскравий приклад. Понад 25 років Меморіальний музей Голокосту США співпрацює з Державною архівною службою України та українськими архівами. За цей час було скопійовано понад 10 мільйонів сторінок записів, пов'язаних з Голокостом. Близько року тому Державна архівна служба України надала Музею Голокосту дозвіл на вільне некомерційне поширення цих копій, зокрема онлайн.

Зараз, у критичний момент в історії України на тлі неспровокованого вторгнення росії, цифрові копії вперше публікуються в Інтернеті та доступні для вчених, істориків, дослідників сімей та громадськості. Перші мільйони сторінок записів тепер легко шукати на сайті Меморіального музею Голокосту США.

Музей планує щомісяця надавати додаткові записи, доки не будуть доступні всі його копії українських архівів. Ці архівні копії містять історичні матеріали до, під час і після Голокосту.

Вони включають такі колекції, як: діяльність єврейських політичних, культурних, освітніх і благодійних організацій; відомості про фізичних осіб, дані перепису населення, статистика життя населення, поіменні списки, особові справи тощо; погроми під час громадянської війни в Росії, закриття синагог і розпуск радянською владою єврейських громад, демографічні та статистичні відомості та інша документація; заходи адміністрації нацистської Німеччини в окупованій Україні та місцевої допоміжної поліції; єврейські гетто; післявоєнні події, такі як радянські розслідування військових злочинів, скоєних німцями та їхніми союзниками на окупованих територіях, повернення евакуйованого населення, реституція єврейської власності та судові процеси щодо військових злочинів та радянський антисемітизм.

Важливо що серед цих документів є справи з тимчасово окупованих росією українських територій, зокрема кримських архівів.

 

Маю риторичне запитання… Чи спроможні російські архіви ось так само виставити повні справи, описи та фонди з історії Голокосту? Тільки повністю, без купюр та обрізок, без ідеологічних анотацій? Ну що, "колеги"-"антинацисти", вам слабо?






Теми

Ярослав Пронюткін: Тут спочиватимуть наші герої: хто має право бути похованим на головному Меморіалі країни?

Національне військове меморіальне кладовище — це меморіал на багато років вперед. За всіма прогнозами поховання тут можуть відбуватися протягом наступних 40-50-ти і більше років. Меморіал призначений винятково для військовослужбовців — тих, які загинули в бою під час цієї війни, та тих, які мали видатні заслуги перед батьківщиною, та покинуть цей світ через дуже багато років.

Зоя Казанжи: Винні мають бути покарані

Володимира Вакуленка, українського письменника вбили росіяни. Дата його загибелі достеменно невідома. Ймовірніше, це сталося між 24 березня та 12 травня 2022 року. Після того, як Ізюм звільнили ЗСУ, у місті виявили масове поховання – понад 400 тіл. Під номером 319 було тіло Володимира Вакуленка.

Євген Гомонюк: Французькі скульптури у Миколаєві

Що спільного між найстарішим міським театром, Аркасівським сквером і зоопарком у Миколаєві? Власне французький слід. Всіх їх об’єднує художня французька ливарня Валь Д'Осне з головним салоном в Парижі, чия продукція в різні часи прикрашала ці три локації. Мова йде про п’ять найвідоміших в Миколаєві декоративних садових чавунних скульптур. Одна з них, на жаль, була втрачена ще у 1990-ті роки, інші чотири можна побачити і сьогодні.

Юрій Рудницький: Варшавська угода. Як і чому сталося так, а не інакше

22 квітня 1920 року між Україною та Польщею була укладена Варшавська угода, відома також як "пакт Пілсудський-Петлюра". Щоправда, під угодою немає підписів ані одного, ані іншого.