Можливо, звучить банально, але Петро Шелест - «син свого часу». Звідси його «радянськість». Проте він був і сином України. Звідси його «українськість», яку, звісно, не слід гіперболізувати

18 квітня 1951 року представники Франції, Італії, Німеччини та країн Бенілюксу уклали Угоду вугілля і сталі. "В останню хвилину" в угоду внесли стільки змін, що на момент урочистого підписання офіційного тексту ще не було. Шість міністрів підписали чистий аркуш паперу. Дух згоди поручився за її літеру. Європа почалася з чистого аркуша.

Гітлер довго-довго мав усі шанси виграти війну, і програв її не тому, що став слабшим. Він просто нікому не вірив, перекидав війська зі стратегічно важливих місць в інші, убивав незгодних із ним генералів, а весною 1945-го, коли всі вже просто никали свої сім’ї, де лише могли і не слухали божевільного фріка, він захопився вивченням гороскопів.

Уродженка Києва Ґолда Меїр ще в дитинстві переїхала до Америки, де долучилася до партії трудових сіоністів. У 1917 році Британія в Декларації Бальфура оголосила, що Корона докладе всіх зусиль до створення національного осередку для єврейського народу в Палестині, що відкрило шлях до імміграції євреїв та здійснення мрії Ґолди — власноруч долучитися до розбудови єврейської держави.

Про цю книжку має знати вся Україна. Не тільки задля того, аби усвідомити події недавнього минулого, але насамперед задля того — аби не повторилося. А повторитися може. Судячи з тих зусиль, які вкладає Москва у «гібридну війну» проти України — повторення пережитого цілком можливе

Епоха олігархів бере свій початок 10 березня 1985 року, коли помер Чєрнєнко, Генеральний секретар ЦК КПСС. На зміну йому прийшов Горбачов, який зініціював революційні перетворення, що наблизили кінець соціалістичного експерименту.

У 1809 році земля фінів стала частиною "єдіної і нєдєлімої" Російської імперії. Серед решти окупованих імперією народів фіни користувалися упривілейованим становищем — мали власний сейм, монету, залізницю та армію. Культурні зв'язки фінів із Росією були слабкими, країна розвивалась у руслі західноєвропейських течій.

Сучасна здорова боротьба за національне відродження й расову рівність – це не примха історії, а неминучий поступ людства. На перешкоді цьому поступу стоять ті, хто, здобувши собі переваги, не жаліють зусиль для того, щоб не допустити до світового життя так звані неісторичні й плебейські народи, всіляко компрометуючи їх і не зупиняючись перед наклепами на їхні зусилля.

Традиційний єврейський наратив полягав в тому, що українці — вроджені антисеміти, які століттями переслідували євреїв, чия історія в Україні — один суцільний погром. Натомість, євреї для українців — улесливі прислужники накинутої колоніяльної влади, визискувачі, кровопивці, попихачі росіян та більшовиків, які віками гнобили та експлуатували українське село.

Наостанок Гарарі провіщає продовження еволюції людства трьома шляхами: біоінженерії на генетичному рівні, кіборгізації уже існуючих тіл механізмами або переносу свідомості на неорганічні носії. Це призведе до припинення нашого існування як Homo sapiens. Люди перетворилися із тварин на істот із майже божественними силами, але “чи є у світі щось небезпечніше за незадоволених та безвідповідальних богів, які не знають, чого вони хочуть?”.

Обидві сторони інструменталізували події літа 1930 р. для досягнення власних політичних цілей. З точки зору польських інтересів легенда про «саботажну акцію» сакралізовувала владу міжвоєнної Польщі та виправдовувала застосування нею брутальної сили проти громадян іншої етнічної групи. З іншого боку, вона переконувала у згуртованості, силі та дисциплінованості українського підпілля. Саме «саботажна акція» стала першою акцією, під час якої широкі кола громадськості дізналися про існування ОУН.

Урок історії полягає у тому, що довірити мережам управляти світом – це рецепт анархії: у найкращому разі влада опиниться в руках ілюмінатів, але ще більше шансів, що в руках якобінців