У Києві відкрили виставку про українців у таборах Третього Райху. ФОТО

30 людських доль за дротами 11 таборів Третього Райху. Про них — виставка «Тріумф людини. Мешканці України, які пройшли нацистські концтабори». Проект представили 8 травня — у день завершення Другої світової війни у Європі.

Про це повідомляє Український інститут національної пам’яті.

 

Вихідці з України були і в Аушвіці, і в Бухенвальді, і в Дахау, і в Равенсбрюку, в інших концтаборах нацистської Німеччини. Вони розчинилися в морі інших національних груп: "росіян" (громадян СРСР), "поляків", "угорців", "румунів".

Через те, що Україна не була незалежною, ми не знаємо, скільки наших співвітчизників пройшли нацистські "млини смерті". Але український вимір концтаборів ілюструють долі українських в’язнів.

"Полонені червоноармійці, примусові робітники, учасники визвольного руху, духовенство, жінки й навіть діти – таким був їх український контингент.

За колючим дротом опинялися й інші мешканці України: євреї, кримські татари, роми. І кожній із цих спільнот нацизм готував свою долю", — коментує один із авторів виставки історик Центру досліджень визвольного руху Ігор Бігун.

 Фото: УІНП

Остарбайтер Ігор Маліцький потрапив до концтабору ще неповнолітнім юнаком і пройшов пекло Аушвіца і Маутхаузена. Ганна Стрижкова дворічною дитиною опинилася в Аушвіці, де її використовували як донора крові.

Провідник ОУН Степан Бандера провів три роки в одиночній камері концтабору Заксенхаузен за те, що відмовився відкликати Акт відновлення Української Держави 30 червня 1941 року.

Генерал-майора Червоної армії Семена Ткаченка нацисти схиляли до співпраці, але він став очільником табірного підпілля.

Історії, наведені у виставці, говорять: багато українців не хотіли миритися з роллю пасивних рабів нацизму. У таборах вони формували мережі взаємодопомоги та підпільні організації і навіть у, здавалось, безнадійних умовах наважувалися на втечі, бунти й повстання, готові були пройти пішки тисячі кілометрів, аби повернутися на Батьківщину.

Відвідувачі виставки зможуть ознайомитись з цими історіями, які підготували наукові співробітники Центру досліджень визвольного руху Володимир Бірчак, Олеся Ісаюк та Ігор Бігун.

Льотчика штурмової авіації капітана Володимира Шепетю кинули до "блоку смертників" концтабору Маутхаузен за втечу, але він утік вдруге. Єврею з Херсонщини Аркадію Вайспапіру нацисти готували смерть у таборі знищення Собібор, але він повстав разом з іншими приреченими — і вижив.

  Фото: УІНП

"Хочеться забути багато речей, але пам’ять не дає попрощатися з цими важкими моментами в житті, не дає забути і те, що приходилось розсівати по полю людський прах з печей концтабору", - каже Анастасія Гулей, колишня ув’язнена концтаборів Аушвіц, Берген-Бельзен, голова Української організації борців антифашистського опору (колишніх політичних в’язнів фашистських концтаборів).

У виставкових полотнах, які представлять громаді, є історії людей, яких "батьківщина" не приймала. Колишні в’язні нацизму в Радянському Союзі мусили пройти через доволі принизливу процедуру державної перевірки у фільтраційних таборах НКВД.

За тими, хто пройшов полон, ще довго після війни зберігалися підозри. А дехто, як онучка Івана Франка Віра, після гітлерівського концтабору потрапила у табори ГУЛАГу.

Виставка "Тріумф людини. Українці, які пройшли нацистські концтабори" розповідає й про те, що українці не тільки страждали: від рядового солдата до генерала були серед визволителів Аушвіца – найбільшого табору, який став уособленням кривавої системи концентраційних таборів СС.

Майбутній засновник Міжнародного комерційного арбітражного суду України Ігор Побірченко на своєму танку першим увірвався на територію концтабору.

  Фото: УІНП

"В цій виставці — про те людське, що нездатна знищити жодна система. Про небайдужий погляд, розказану казку, простягнуту руку, розділений окраєць хліба. Про силу волі, віри і любові. Про перемогу надії. Про тріумф людини", — говорить Володимир В’ятрович, Голова Українського інституту національної пам’яті.

 Фото: УІНП 

Автори виставки: Ігор Бігун, Володимир Бірчак, Олеся Ісаюк.

Дизайн: Назар Ясиневич, Петро Клим.

Над проектом працювали: Зоя Бойченко, Володимир В’ятрович, Петро Клим, Андрій Когут, Леонід Криницький, Анна Олійник, Олена Шарговська, Вікторія Яременко, Назар Ясиневич, Ярина Ясиневич.

Організатори:

Український інститут національної пам’яті

Центр досліджень визвольного руху

Меморіальний комплекс Національний музей історії України у Другій світовій війні.

Музей-меморіал жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького"

Галузевий державний архів СБУ

Виставка розміщена біля будівлі Головпоштамту (Київ, вул. Хрещатик, 22) і експонуватиметься понад місяць.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.

Пам’яті Ольги Стокотельної: "Нехай назавжди твоє добре ім’я буде між людьми"

В історії українського Руху опору 70-80 років ХХ століття особливе місце належить Ользі та Павлові Стокотельним – особам, які були відданими ідеалам вільної та незалежної України й поєднали своє життя з відомими дисидентами, правозахисниками Надією Світличною та Миколою Горбалем. У квітні цього року Ользі та Павлові мало б виповнитися 162… Саме так двійнята Стокотельні рахували свої роки. Та не судилась. 20 грудня 2023 року Ольга покинула цей світ. Цьогоріч Павло вперше за 81 рік буде свій день народження зустрічати сам.

Як співробітники КГБ намагалися зробити з Івана Багряного «червоного»

У 1950–1960-х роках органи МГБ/КГБ СССР намагалися схилити до співпраці, відмови від антирадянської діяльності й повернення до Радянського Союзу діячів культури, науки і літератури, які опинилися в еміграції. А в разі невдачі розробляли заходи з їх компрометації і навіть ліквідації. Одним із об'єктів такої оперативної розробки був відомий політичний діяч і письменник Іван Багряний.