In memoriam. Помер дисидент і мислитель Юрій Бадзьо

1 вересня помер Юрій Бадзьо — український дисидент, літературознавець, ідеолог національно-визвольного руху, автор політичного трактату "Право жити" — фундаментального дослідження про нерівноправне становище українського народу в складі СРСР.

Про це "Історичній правді" стало відомо від колишнього політв’язня радянських концтаборів, а нині історика дисидентського руху Василя Овсієнка.

Юрій Васильович Бадзьо народився 25 квітня 1936 року в с. Копинівці Мукачівського району Закарпатської області в багатодітній селянській родині.

Після того, як закінчив філологічний факультет Ужгородського університету (1958), Бадзьо три роки пропрацював учителем і директором школи в закарпатських селах.

 

З кінця 1961 — аспірант, потім співробітник Інституту літератури АН УРСР. З перших місяців перебування в Києві Бадзьо вів активну наукову і громадську діяльність.

Він опублікував низку масштабних літературознавчих статей, які дістали відгук у пресі; у 1961—64 роках входив до Ради Клубу творчої молоді — першої в Україні неформальної організації національно-патріотичного напрямку періоду хрущовської "відлиги".

Бадзьо взяв участь у публічному протесті проти арештів української інтелігенції під час прем’єри фільму Сергія Параджанова "Тіні забутих предків" у київському кінотеатрі "Україна" 4 вересня 1965 року.

За це та за відмову зректися своєї позиції Бадзя виключили з КПРС, звільнили з Інституту літератури, поступово позбавили можливості працювати не лише за фахом, але й в інтелектуальній сфері взагалі, адміністративно переслідували. Останні п’ять років перед арештом науковець працював вантажником у хлібній крамниці.

У 1971 Бадзьо звернувся з листом до VI з’їзду Спілки письменників України, в якому поставив питання про нерівноправне становище української культури в умовах національно-політичної несвободи.

1977 року невідомі (імовірно, КГБ) викрали трактат Бадзя "Право жити"(1400 сторінок машинопису), який мислитель писав 5 років у відповідь на нову хвилю політичних арештів. Бадзьо почав відновлювати текст, але в лютому 1979-го під час обшуку кагебісти вилучили 450 сторінок другого незакінченого варіанту "Права жити".

23 квітня 1979 року Юрія Бадзя заарештував КГБ. За час між обшуком і арештом він устиг написати "Відкритого листа Президії Верховної Ради СРСР і ЦК КПРС", а також "Відкритого листа українським і російським історикам", у яких коротко виклав основні ідеї "Права жити".

Суд над Юрієм Бадзьом відбувався 19—21 грудня 1979 року. Йому інкримінували написання трактату "Права жити", зберігання і розповсюдження виданої у Львові в 1937 "Програми асиміляції українців і білорусів у Польщі", машинопис Миколи Руденка "Економічні монологи", виступи на партзборах у 1965 році з протестами проти репресій.

Винним себе у вчиненні злочину Бадзьо не визнав і був засуджений Київським міським судом за ст. 62 ч. 1 КК УРСР на максимальний термін — 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. 21 березня 1980 року прибув етапом у табір ЖХ-385/3-5, сел. Барашево в Мордовії.

За колючим дротом Бадзьо брав участь у політичному страйку під час Московської олімпіади, тримав голодівки протесту, писав заяви до вищих державних інстанцій з критикою влади. У липні 1980 році на Заході опублікували протест Бадзя проти введення радянських військ в Афганістан.

За час ув’язнення дружину Юрія Бадзя Світлану Кириченко (у 1960-х роках співробітницю академічних інститутів літератури і філософії) 11 разів звільняли з роботи, навіть з посад поштарки і прибиральниці. У 1983 році на комсомольських зборах виключили з комсомолу сина Сергія, улаштувавши над ним ганебне судилище, де вимагали зректися батьків.

 

Дружина була разом із чоловіком на засланні в сел. Хандига в Якутії, де Бадзьо карався з 1986 року. Прохання про помилування Бадзьо подати відмовився, проте в грудні 1988 році його звільнили з ініціативи влади.

До Києва подружжя Бадзів повернулося в січні 1989 року, і Юрій Васильович одразу поринув у громадсько-політичне життя. Наступного року написав "Маніфест Демократичної партії України" (травень) і був обраний головою партії на її Установчому з’їзді (грудень). Проте на 2-му з’їзді ДемПУ зрікся посади, щоб повернутися до наукової діяльності.

З 1 червня 1993 року Юрій Бадзьо працював в Інституті філософії НАН України, 1996 року вступив у Національну спілку письменників України. Активно виступав у ЗМІ з аналітичними статтями на політичні теми.

Рукопис "Право жити", який авторові повернули після проголошення незалежності України, вийшов монографією в 1996 році. За цю книгу Бадзю присудили премію Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів.

Нагороджений орденом "За заслуги" ІІІ (2006) і ІІ (2009) ступенів.

Нагадаємо, 18 червня 2018 року помер Іван Драч, 7 липня — Левко Лук'яненко.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.

Пам’яті Ольги Стокотельної: "Нехай назавжди твоє добре ім’я буде між людьми"

В історії українського Руху опору 70-80 років ХХ століття особливе місце належить Ользі та Павлові Стокотельним – особам, які були відданими ідеалам вільної та незалежної України й поєднали своє життя з відомими дисидентами, правозахисниками Надією Світличною та Миколою Горбалем. У квітні цього року Ользі та Павлові мало б виповнитися 162… Саме так двійнята Стокотельні рахували свої роки. Та не судилась. 20 грудня 2023 року Ольга покинула цей світ. Цьогоріч Павло вперше за 81 рік буде свій день народження зустрічати сам.

Як співробітники КГБ намагалися зробити з Івана Багряного «червоного»

У 1950–1960-х роках органи МГБ/КГБ СССР намагалися схилити до співпраці, відмови від антирадянської діяльності й повернення до Радянського Союзу діячів культури, науки і літератури, які опинилися в еміграції. А в разі невдачі розробляли заходи з їх компрометації і навіть ліквідації. Одним із об'єктів такої оперативної розробки був відомий політичний діяч і письменник Іван Багряний.