Коли я думаю про Київ, про це вічне Місто, то думаю - а де Київ для мене починається, що я найперше згадую, яку вулицю, будинок, площу чи людей?

Яким боком Маркс, Енгельс чи Ленін були до косих дощів в Україні, не знаю, але їхні імена обов'язково треба було використати і згадати, особливо у дипломних роботах

Як же давила і придавила людей та залізна совкова завіса, як замулила свідомість, щоб маючи в наявності зараз сотні сортів ковбас і м'яса, десятки видів морозива, величезний вибір продуктів на будь-який гаманець все одно кривити губи і мріяти про лікарську ковбасу родом з СРСР

Незалежно від часів, від новітніх технологій, ти все одно шукаєш і прив’язуєшся до «свого» майстра, який знає твої смаки, відчуває, як краще, у тебе з ним взаємна довіра й проста людська симпатія. І таксист, і майстер манікюру, і перукарка, і продавчиня у районному маленькому магазинчику по сусідству пам’ятаються за якимись людськими ознаками, міні-історіями.

У моїй родині всі ці кудрі, щорси, "дєдушкі лєніни", усі надміру нав'язані постаті чужої сусідньої культури займали належне їм місце. Своя культура, традиції, письменники, історичні герої були першими і головними

У 2004 р., під час Помаранчевої революції, ми з друзями з Польщі, їхали до нас на вулицю Кіквідзе.
І раптом на площі Лесі Українки побачили якесь скупчення автомобілів, перекритий бульвар і активний людський рух. Виявляється, звідкись виїхав БТР...

Важливо з тактом та розумінням добирати назви для вулиць, попередньо вивчаючи історію героя чи самої вулиці.

Адже іноді невідповідність величних назв обдертим та занедбаним носіям-вулицям викликає жаль та насмішку, а то й катастрофічні для держави наслідки вибору

Я стояла в салоні тролейбуса номер 15, сидячих вільних місць не було, я їхала, втомлено й сумно трималася за поручень і всі мої думки були про те, як це могло статися. Жодних раціональних притомних розумних варіантів я не знаходила і це мене заганяло у глухий кут неприємної містики. Єдине, на що я була здатна – помітити певну, трохи дивнувату, поведінку людей навколо.

На рецепції в готелі сидів якийсь відставник і записував гостей в журнал. Питає в Стефка – "как Ваше имя?", той відповідає "Степан Бандера". Чоловік піднімає голову, роздратовано каже "Да, да, а я Симон Петлюра! Я Вас серьезно спрашиваю, молодой человек!".

Ми з нею мільйон разів облазили колись усі ці "подвійні половинки", і в кожному місці, незалежно від того, лишилось там щось від тих часів чи ні, завжди чути її сміх, завжди видно її красиву пещену руку, яка махає цигаркою, її очі a la Орнелла Муті, її вилиці, губки бантиком і її скажену ауру-харизму, яка нікуди не поділась

Вже пишучи цей заголовок, я починаю усміхатися, пригадуючи... Бо в тодішньому моєму житті ця зупинка була виходом у великий космос. Звідси починалося все – і Хрещатик, і школа, і гульки, і Бессарабський ринок, і театри, і підворітні, й кав’ярні, і Золоті ворота, і ЦУМ, і смажені солодкі «огірочки» на зупинці, й останній нічний тролейбус, і перший кооперативний магазинчик на сходах з мереживною білизною.

Ця зупинка завжди була якоюсь незахищеною, зсутуленою, затисненою галасливим бульваром Лесі Українки та вулицею Мечникова. Проте її місце опинилося на перетині усіх найкрутіших та найпрестижніших київських перехресть. Вона стоїть, як "хрущівка", що вижила серед сучасних багатоповерхових "монстрів" - хоч і стара та занедбана, проте на умовному ріелтерському ринку дуже затребувана, бо ж – надпрестижний район.

Бульвар Лесі Українки, на якому розташувалась однойменна зупинка, з`явився у Києві в кінці 50-тих років минулого сторіччя. У хвості бульвар колись проклали на місці колишніх вулиць Засарайної, Щорса (тепер Євгена Коновальця ) та Печерської з Болсуновською. Печерська вулиця мала свою складну долю.

Цей відомий памʼятник стоїть на бульварі Тараса Шевченка, причому стоїть трохи нечемно, спиною до киян, до центру Києва, і вже через плече, навздогін, махає нам рукою, мовляв, "бувайте". Щорс фактично покидає місто, виїжджаючи з Києва у напрямку проспекту Перемоги, як виїжджають тисячі киян ввечері в пʼятницю на вихідні.
Щорса історія таки потрохи випихає з нашого Києва. І хоча на бульварі Шевченка кінь із Щорсом ще стоїть, проте все ж людина на прізвище Коновалець таки його повалила