Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».

Для того, аби вшанувати пам’ять жертв масових вбивств, ми маємо сьогодні влаштовувати нові війни? Чи ми свідомо згадуємо минулі непорозуміння, аби обґрунтувати сьогоднішні? Я взагалі втрачаю розуміння, навіщо це все. Якщо Бабин Яр перетвориться на місце війни між українцями і євреями, нехай віртуальної війни... Якщо ми не можемо дійти згоди на цвинтарі... Це як штовхатися на похороні, хто першим підійде до труни, чи влаштувати бійку на кладовищі, якого небіжчика нести першим.

У прес-центрі Українського кризового медіа-центру відбулося обговорення “Бабин Яр і українська культура пам’яті”, приурочене до 80-х роковин від початку масових розстрілів, здійснених гітлерівцями у 1941 році. Учасники дискусії обговорили, якою є і має бути державна політика щодо пам’яті про Бабин Яр, який є символом єврейської і української трагедії. Також поговорили про місце Бабиного Яру в українській історії

266 киян та родин з Києва та Київської області визнані державою Ізраїль Праведниками народів Світу. Ризикуючи усім, вони рятували євреїв від загибелі перш за все у Бабиному Ярі. Серед них – родина Глаголєвих-Єгорчевих, у якій дев’ятеро Праведників народів Світу, та Праведники Бабиного Яру Кончаковські-Листовничі.