Спроба роздумів над фільмом «Пофарбоване пташеня», що вийшов в український кінопрокат 10 грудня. Напишу одразу: абсолютно важко писати рецензію чи власні рефлексії на художній фільм, справді артхаусне кіно, що не залишає глядачеві жодного шансу на порятунок від банальності зла, від тотальності і безкінечності людської жорстокості до людей.

Як українському глядачеві підсунули псевдоісторичну містифікацію в патріотичній обгортці за його ж гроші.

Наші предки жили у світі, відмінному від нашого. У світі, де Добро і Зло, Герой і Лиходій були чітко розділені і знаходились у постійному непримиренному антагонізмі. Релігійна свідомість вимагала устремління до святості, і навіть її антипод – комуністичний атеїзм у ХХ-му столітті змушений був на місце Святого письма встановити "Моральний кодекс будівника комунізму", який формально мало чим відрізнявся від загальноприйнятих моральних норм і так само вимагав від людини чітко визначеної громадянської позиції, моральної чистоти і принциповості.