Визначення кількості втрат у 1932–1933 роках – це не розрахунок за допомогою винайдених формул, а підрахунок на основі конкретних статистичних даних по кожному населеному пункту, району й області, які треба шукати в архівах. Тільки у випадку їхньої відсутності виникає необхідність займатися розрахунками на базі вивірених документів

У різноманітних рейтингах найкращих українських футболістів усіх часів неодмінно буде це ім’я — Костянтин Щегоцький. Улюбленець київських уболівальників 1930-х, капітан «Динамо», перший в Україні гравець-орденоносець — це все про нього.

17 вересня відзначається 120-річчя від дня народження художника Миколи Глущенка. Його життя було сповнене багатьох феєричних подій, несподіваних драматичних поворотів долі і численних загадок. Окремі епізоди з його біографії породили низку легенд, які й досі бентежать уяву численних поціновувачів, мистецтвознавців, кінематографістів, письменників. Розсекречені, досі невідомі документи із Галузевого державного архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу розставити певні акценти у всьому цьому і пролити світло на утаємничені сторінки життя митця.

Попри «білий» бекграунд та декаду богемного життя в Парижі, Художнику вдалося побудувати успішну кар’єру у Радянському Союзі. Його не репресували після повернення з-за кордону у тридцятих, як-то часто відбувалося з іншими поверненцями. Натомість Глущенка часто відправляли в закордонні відрядження, він вільно зустрічався з іноземцями, які приїжджали до країни Рад, супроводжував дипломатичні візити, спокійно надсилав листи за межі СРСР та отримував посилки з іноземними книгами.

Настав страшний 1933 рік. Пам’ятаю, ми з матір’ю йшли в Саливінки до тітки. Дорога навпростець ішла через цвинтар. Якраз у той час туди привезли хуру мерців. Вони здебільшого були позашивані у рядна, старі ковдри. На одному мерці рядно біля рота ворушилося. Виявилося, чоловік ще не був мертвим. Люди, які були тут, почали лаяти його дружину: «Що ж це ти ще живого чоловіка в могилу віддала?» «А що ж я могла вдіяти, коли дядько Артем сказав, що давай, бо він завтра все одно помре». Того чоловіка забрали до лікарні. Він прожив там днів із п’ять, та й помер: був виснажений, дистрофічний. І не було його чим годувати.

Бабин Яр — це трагедія всього людства, але сталася вона на українській землі. І тому українець не має права забувати про неї так само, як і єврей. Бабин Яр — це наша спільна трагедія, трагедія перш за все єврейського і українського народів.

Я часто думаю: чи могли б ми тоді добитися більшого, як би діяли інакше? Я не знаю відповіді на це непросте питання. Історія не терпить умовного способу. Мені видається, що українське суспільство було не готовим до того, щоб провести процес декомунізації, усунути від влади тих, хто брав участь у репресіях проти інакодумців, замінити номенклатуру. Не було критичної маси людей, які могли б усе це здійснити, – суспільство було дуже ослаблене масовими репресіями, що не припинялися протягом сімдесяти років.

Чи США насправді мали план розвалу СРСР? Як за 5 днів люди в Україні еволюціонували від «О! Нарешті ці наведуть порядок!» до вимог оголосити Незалежність і заборонити компартію? Чому США спочатку боялися української незалежності? Як Кравчук переграв Москву та Вашингтон?

24 червня 1991 року в Празі чехословацька рок-група Pražskývýběr разом з відомим американським музикантом Френком Заппою провела кількагодинний концерт під назвою "Адьйо С.А." Остання абревіатура розшифровувалася російською не інакше, як "Советская Армия", а саме музичне дійство було присвячено подіям виведення радянського військового контингенту з території Чехословаччини.

69 років тому, 12 серпня 1952 року, за сфабрикованою за наказом Сталіна справою про антирадянську діяльність Єврейського антифашистського комітету в СРСР було розстріляно 13 підсудних, серед яких були відомі єврейські літератори – Іцик Фефер, Лейб Квітко, Перец Маркіш, Давид Гофштейн та Давид Берґельсон.