Навряд чи бідні й голодні люди потребували насамперед кави, але на чашку вони бодай могли сподіватися. Відстоявши довжелезну чергу на доброчинну кухню, людина «отримувала миску кукурудзяної каші, часто без молока й цукру, і кухоль кави». Сільські жителі, втративши свої ферми, ставили на узбіччях намети і трималися на «квасолі і чорній каві». Дороті Дей згадувала, як чоловіки приходили до благодійних пунктів католицького робітничого руху "по одяг, черевики, шкарпетки чи плащ": "Коли у нас нічого не залишалося, ми казали: "Посидьте, випийте кави. Візьміть сендвіч". Кави ми варили дедалі більше".

Він видавав себе за відставного полковника Корпусу морської піхоти США і нащадка українського гетьмана Кирила Розумовського, купував вілли і квартири в Італії та Швейцарії, на власному автомобілі разом із ефектною і заможною дружиною-американкою об’їздив пів Європи, багато жертвував на підтримку українського національно-визвольного руху і привернення уваги в світі до українського питання. При цьому культивував ореол загадковості і таємничості навколо своєї персони серед оточення, через що його нерідко вважали чи то американським, чи то англійським, чи якимось іншим шпигуном.