"Бойовий дух червоних суттєво підірвали антибільшовицькі повстання, що спалахнули в цей час у Феодосії, Алушті та інших населених пунктах півострова. І якщо прихід німецького війська викликав серед частини повсталих дещо стриману реакцію, то українських вояків населення зустрічало з радістю і піднесенням. До лав запорожців долучалися татарські добровольці".

"Чи можливо допускати виникнення на теренах Радянської республіки існування озброєних банд, які об’єднуються навколо отаманів і "батьків" і воюють з ким хочуть… Період партизанства занадто затягнувся на Україні… Треба негайно розігнати пройдисвітів-невігласів, які нікому не підлягають Партизанство себе вичерпало".

Микола Лівицький був одним з президентів УНР. Президентом вже неіснуючої де-факто держави. Разом з однодумцями він відстоював українську незалежність ведучи боротьбу в кабінетах, на з’їздах та конференціях, постійно нагадуючи світовій спільноті, що Україна є і завжди буде.

Поляки вважали, що УНР хоче відібрати у них серце Польщі. Дев'ятого лютого (27 січня) 1918 у Бересті був підписаний мирний договір. Серед іншого у договорі було відзначено, що Холмщина і Підляшшя відходять УНР. Цей пункт і спричинив заворушення у Львові.

"Українці дуже відрізняються від російських делегатів. Вони значно менш революційно налаштовані, вони набагато більше цікавляться своєю батьківщиною і дуже мало – соціалізмом. Їх власне не цікавить Росія, а виключно Україна, і всі їхні прагнення направлені на те, щоб якомога швидше звільнити її".

Образ багатотисячної маси українських вояків, які в січні 1918 р. бажали захистити свою батьківщину від більшовиків, але натомість покірно розійшлися по домівках за наказом Центральної Ради – це створений сучасними публіцистами міф.

"– Василю! Не дивись на вогонь! Дивись на дитину! Він спустив очі, поглянув на малятко, яким так втішався. Знову поглянув на пожежу вбік своєї збірки, і знову на дитину...". 7 лютого 1918 року більшовики спалили будинок голови Центральної Ради.

Примір цих лицарів стане у нас чудом: Він піде від хати до хати й про лицарів з-під Крутів оповідатимуть діди внукам, він снитись буде по ночам в головах нових героїв аж до цього часу, доки весь народ не отрясе сну зі своїх повік, доки не потопче большевицької влади, доки в Київі не залопочуться на вежах жовто-сині прапори.

Крути – це перше зірвання лаштунків невільничої комедії, що відбувалася – в час революції! – на землях України, перше прозріння, що влада – то боротьба, а держава – то кров і залізо. Без Крут навіть такий акт, як акт 22 січня, був би документом без підпису. Бо такі акти мало "виголосити" – такі акти треба чинити.

Біографія крутянця: виключений із кадетського корпусу в Тифлісі за українофільство, учасник бою під Крутами, лицар Залізного хреста за Зимовий похід і бої, боронив Польщу від нацистів як офіцер полку люблінських уланів, учасник Армії крайової, загинув під час Варшавського постання…

22 (9 за ст. ст.) січня 1918 року розпочалося закрите засідання Малої Ради, на якому був ухвалений Четвертий Універсал. 25 (12) січня його текст був урочисто виголошений у Будинку Центральної Ради. Українська Народна Республіка стала незалежною державою. Публікуємо 10 головних тез цього документа.

Копчені гуси, карикатури від "Ґедзя" і пальмове гілля – як кияни веселились на балах-маскарадах, а керівництво Української Народної Республіки зустрічало новий рік з песимізмом.

У листі до Андрея Шептицького архикнязь Вільгельм фон Габсбург із захопленням писав: "Я знову із хоробрими легіонерами на "Запоріжжі", тут так чудово! Тут люди дійсно впевнені в собі, справжні українці, і вони все ще досить ретельно дотримуються всіх запорізьких традицій, я щасливий тут знаходиться…".

Відколи російський уряд наприкінці XVIII ст. ліквідував останні козацькі полки, Україна понад століття не мала власного війська. Лише початок української революції навесні 1917 р. створив можливості для відродження військової традиції на Великій Україні.

23 (10) червня 1917 року Українська Центральна Рада звернулася до українців із спеціальною відозвою – Універсалом. Універсал проголошував автономію України. "Історична правда" нагадує найважливіше з цього конституційного документу.

На повені активно піарились більшовики. Поки міська дума та управа перебували у сонній розгубленості, лідер місцевих більшовиків Клим Ворошилов знайшов кошти та активно долав наслідки стихії. Як наслідок – на місцевих виборах улітку 1917 року відносну перемогу здобула саме ця партія.

Непомітно для себе російська влада зробила з Грушевського героя, мученика, ба більше – месію: "...ми всі вважали його за "некоронованого короля України", який, як приїде, то дасть всьому порядок і лад"

Заснування Центральної Ради фактично стало початком української революції ХХ ст. Але жоден з очільників національного руху – учасників тієї події – не залишив мемуарних свідчень про обставини створення Центральної Ради. Лише спогади менш відомих сучасників та поодинокі документи дозволяють пролити світло на історію заснування УЦР.

9 лютого 1923 року о 8:30 у Лук’янівській в’язниці м. Києва засуджені до розстрілу холодноярці підняли повстання, захопили 14 рушниць із набоями та іншу зброю. Майже чотири години серед Києва точився бій.