У Львові повинна бути вулиця Старосольських

Події в Білогорщі 5 березня 1950 року відбилися на долі моєї родини. Мій дід архітектор Ігор Старосольський повернувся із заслання з Казахстану до Львова всередині 1940-х. Його перебування у Львові не було безпечним, він про це усвідомлював. Проте, як він сам писав у спогадах, повернутися до Львова - це була його принципова позиція. Він був єдиним із Старосольських, хто пережив війну і залишився в Україні.

 

Події в Білогорщі 5 березня 1950 року відбилися на долі моєї родини. Мій дід архітектор Ігор Старосольський повернувся із заслання з Казахстану до Львова всередині 1940-х. Його перебування у Львові не було безпечним, він про це усвідомлював. Проте, як він сам писав у спогадах, повернутися до Львова - це була його принципова позиція. Він був єдиним із Старосольських, хто пережив війну і залишився в Україні.

Оскільки нікого з рідних не було, Ігор активно контактував з дальшими родичами. Він часто провідував свого вуйка Зенька (брата мами), який лежав паралізований, приносив йому ліки. У них з дитинства були теплі стосунки. Восени 1948-го Ігор одружився з моєю бабцею Людою, а влітку 1949 року народилася моя мама Дарка. Коли мамі було 5 місяців, напередодні Йордану 1950 року вночі прийшли з обшуком. Діда арештували, карцер, 6 років таборів Сибіру.

 
 Ігор Старосольський з дружиною і донькою

Наступного разу він побачив своїх рідних, коли мама йшла в перший клас.

Бабцю з мамою забрали в пересильну тюрму. Половину лютого 1950 року бабцю з 5-місячною мамою тримали в тюрмі на Лонцького. Спали на підлозі, їли чорний хліб з тюлькою. На допитах мама сиділа на колінах у бабці, бавилася та розкидала протоколи слідства. Єдине питання, яке задавав слідчий бабці "Когда вы последний раз видели Романа Шухевича?!".

А вона його ніколи в житті не бачила. 25 лютого 1950 року бабцю з мамою перевели назад у пересильну тюрму. 21 березня 1950-го їх відпустили. В чутки, що Роман Шухевич загинув бабця не дуже вірила, бо таке вже нераз говорили, тому й не пов'язувала своє звільнення з цим.

 
Табірний портрет Ігоря Старосольського, Усть-Каменогорськ, 1953 р.

Недавно я читав кримінальну справу Ігоря Старосольського, його допити і там більшість питань – про його зв'язок з Романом Шухевичем через ті візити до свого хворого вуйка Зенька. Бо вуйко Зенько був батьком генерала.

Ігор Старосольський заплатив велику ціну за те, щоб залишитися львів'янином, далі жити і творити для Львова. Після 13 років репресій він зумів організувати школу архітектурної реставрації у Львові та підняти з руїн не одну львівську пам'ятку. Він, його батьки, брат та сестра були добрими львів'янами, кожен з них – це окрема велика історія. І зараз у депутатів Львівська міська рада є нагода показати патріотизм до свого міста і увічнити Старосольських на одній із львівських вулиць.

Станіслав Кульчицький: МОН України прагне визначати життя або смерть вітчизняної науки

Міністерство освіти і науки України опублікувало на своєму офіційному сайті проєкт наказу "Про державну атестацію наукових установ та закладів вищої освіти в частині провадження ними наукової діяльності". Кожний, хто має зауваження або пропозиції може до 17 травня 2024-го адресувати їх на електронну пошту МОН. У мене є зауваження, але хочу звернутися з ними не в міністерство, а до громадськості з ґвалтом: йдеться про життя або смерть вітчизняної науки!

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайдер: Росія може програти цю війну

9 травня Росія святкує День Перемоги, вшановуючи розгром нацистської Німеччини у 1945 році. Всередині країни це ностальгія. У 1970-х роках радянський лідер Лєонід Брєжнєв створив культ перемоги. Росія за Путіна продовжила цю традицію. У лютому 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення до свого сусіда, консенсус полягав у тому, що Україна впаде за лічені дні. Успіх Москви не на полі бою, а в наших головах. Росія може програти. І вона повинна програти, заради світу – і заради себе самої.

Радомир Мокрик: «Жменька нас. Малесенька щопта…»

Незгодних було багато. Але сміливості, затятості, було лише в жменьки. Ця боротьба – шістдесятників і дисидентів, вона неминуче ставала причиною самотності. Не тому, що всі «будували комунізм». А тому, що люди, зазвичай, просто хочуть жити. Нормально спокійно. Не кожен здатен до геройського чину. Не кожен може бути Стусом.

Борис Антоненко-Давидович: "Любов до України підкаже вам ваші обов'язки"

40 років тому, 8 травня 1984 року, в Києві помер Борис Антоненко-Давидович (справжнє прізвище Давидов) — вояк Армії УНР, письменник, перекладач, член літературної організації Ланка-МАРС. У 19-річному віці Борис Давидов служив козаком в лавах Запорізького корпусу. В квітні 1918-го він брав участь у поході на Крим, та залишив дещо кумедний спогад, як його, зеленого, полковник Петро Болбочан призначив комендантом станції Мелітополь.