Офіційне вшанування 75-ї річниці масових убивств, учинених нацистами у Бабиному Яру у Києві, відбудеться у столиці України 23–29 вересня. "Українсько-єврейська зустріч" ("Ukrainian Jewish Encounter", скорочено — UJE) — канадська благодійна організація, що співпрацює зі Світовим єврейським конгресом, урядом України й іншими українськими, єврейськими та діаспорними структурами, виступить організатором низки громадських заходів у пам'ять про ці події.
Сонячної київської днини, 29 вересня 1966 року, український письменник і дисидент Іван Дзюба звернувся до громади у кількасот людей, що зібралася довкола нього.
"Я хочу сказати кілька слів — одну тисячну частину з того, про що я сьогодні думаю і що мені хотілося б тут сказати, — мовив він до присутніх. — Я хочу звернутися до вас як до людей — як до своїх братів по людству. Я хочу звернутися до вас, євреїв, як українець — як член української нації, до якої я з гордістю належу. Бабин Яр — це трагедія всього людства, але сталася вона на українській землі. І тому українець не має права забувати про неї так само, як і єврей. Бабин Яр — це наша спільна трагедія, трагедія перш за все єврейського і українського народів".
 |
| Іван Дзюба |
Очікується, що пан Дзюба повернеться через п’ятдест років на те саме місце, де було проголошено його промову, аби взяти участь у вшанувальній церемонії біля яру у місті Києві, що відоме для кожного мешканця під простою назвою "Бабин Яр".
Саме тут, у лісистій місцевості столиці України, мало місце одне з найбільших масових убивств Другої світової війни, вчинених нацистами: протягом двох днів — 28–29 вересня 1941 року — було розстріляно майже 34 тисячі київських євреїв.
Бабин Яр і Київ восени 1941 року (кольорові ФОТО)
Протягом наступних двох років німецької окупації Києва у цьому ж яру нацисти продовжували знищувати представників тих народів, яких вважали шкідливими. До числа жертв належали українці, цигани, радянські військовополонені та інші. І все-таки, з приблизно 100 тисяч загиблих у Бабиному Яру, понад дві третини були євреї.
Бабин Яр є найвагомішим символом того, що протягом останніх років прийнято називати "Голокостом від куль". Між 1941 і 1945 роками близько 1,5 мільйони українських євреїв було планомірно розстріляно у полях і ярах по всій місцевості, що становить сучасну Україну. Через свою епохальну значущість Бабин Яр зберігся у колективній пам'яті українців — попри те, що спочатку німці, а потім і радянська влада намагалися знищити всі сліди злочину.
В ознаменування 75-ї річниці Бабиного Яру президент України Петро Порошенко ініціював серію державних вшанувальних заходів. Крім того, заплановано низку неурядових вшанувальних заходів.
"Українсько-Єврейська Зустріч"
Громадські заходи, організовані UJE, включають молодіжну конференцію для 200 молодих осіб з України, США, Канади, Ізраїлю та Європи з тижневою програмою, присвяченою Бабиному Яру та Голокосту, із акцентом на історичній обізнаності, взаємній повазі до спадку предків, а також громадянській відповідальності; симпозіум щодо Бабиного Яру як символу Голокосту; та вшанувальний концерт, що включатиме роботи Макса Бруха, Євгена Станковича та Йоганнеса Брамса.
UJE також виступила організатором міжнародного конкурсу ландшафтного дизайну (він завершився нещодавно), мета якого — зробити перший крок у трансформуванні Бабиного Яру, що наразі вважається зоною відпочинку, на меморіальний парк, що вшанує пам'ять про тих, хто загинув і похований там.
 |
| Радянський меморіал жертвам нацистського окупаційного режиму у Києві. Фото Марічки Федущак |
Серед дотичних заходів: виставка "Втрата. Спомин про Бабин Яр, що наразі проходить у "PinchukArtCentre" та включає твори сучасних художників Кристіана Болтанського, Берлінде Де Бройкере та Дженні Гольцер; серія кінопоказів та виставка документальної фотографії, котрі пройдуть у Києві протягом вшанувального тижня.
У своїй промові 1966 року пан Дзюба говорив не тільки про значимість пам'яті, а й про багато факторів, що призвели до Бабиного Яру: "Цю трагедію приніс нашим народам фашизм. Однак не треба забувати, що фашизм починається не з Бабиного Яру і ним не вичерпується. Фашизм починається з неповаги до людини, а кінчається знищенням людини, знищенням народів — але не обов’язково тільки таким знищенням, як у Бабиному Яру".
У ті далекі дні 1966 року він закликав українців заглянути глибше, побачити подібність між двома народами та віддати належне єврейським діячам, які мають коріння на українських землях.
 |
| Меморіал єврейським жертвам Бабиного Яру. Фото Марічки Федущак |
Дзюба висловив сором з приводу антисемітизму, який досі бачив серед представників свого народу, і висловив побажання, щоб і євреї проявили розуміння та терпимість. "Як українцеві, мені соромно, що і серед моєї нації — як і серед інших націй — є антисемітизм, є ті ганебні, негідні людськості явища, які звуться антисемітизмом, — сказав він. — Ми, українці, повинні в своєму середовищі боротися з будь-якими проявами антисемітизму чи неповаги до єврея, нерозуміння єврейської проблеми. Ви, євреї, повинні в своєму середовищі боротися з тим, хто не поважає української людини, української культури, української мови, хто несправедливо вбачає в кожному українцеві прихованого антисеміта".
"Діалоги порозуміння. Українсько-єврейські взаємини"
У рамках вшанувального тижня пан Дзюба, якому нещодавно виповнилося 85 років, отримає Нагороду ім. митрополита Андрея Шептицького, яку Єврейська конфедерація України та UJE присуджують постаті з України, Ізраїлю або української чи єврейської діаспори за внесок у зміцнення українсько-єврейських взаємин. Попередніми лауреатами премії були голова ради директорів UJE Джеймс Темертей і український бізнесмен Віктор Пінчук.
Сьогодні, 75 років після трагедії Бабиного Яру, найважливішою ідеєю з промови пана Дзюби півстоліття тому перед присутніми у яру є засторога про небезпеку залишатися бездіяльними. "Є речі, — сказав він, — є трагедії, перед безмірністю яких будь-яке слово безсиле і про які більше скаже мовчання — велике мовчання тисяч людей. Може, і нам годилося б тут обійтися без слів і мовчки думати про одне й те ж. Однак мовчання багато говорить лише там – де все, що можна сказати – вже сказане. Коли ж сказано ще далеко не все, коли ще нічого не сказано — тоді мовчання стає спільником неправди й несвободи. Тому ми говоримо, і мусимо говорити, де можна й де не можна, використовуючи всяку з нагод, які трапляються нам так нечасто".
Оригінал статті в "Odessa Review".
Наталія A.Федущак
директор зі зв'язків із громадськістю Ukrainian Jewish Encounter