9 березня 2011 року в Каневі Ніколай Азаров (котрий родом із Калуґи), з превеликою втіхою закликав нас, підвладних йому українців, молити Господа за Вкраїну "в останню, тяжкую минуту". Бо вона вже, на його думку, настала. І сказав, що це такий "Заповіт" Шевченка. Коли ті слова з іншого вірша: "Чи ми ще зійдемося знову?".
У Національній опері "Заповіт" цього року вперше за роки незалежності не співали. Не велено було. Його процезурували: Олексій Паламаренко (боязкий син Героя України Анатолія Паламаренка) пропустив слова:
...Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отойді я
І лани, і гори -
Все покину і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю Бога...
Бо це, бачите, "розпалювання міжнаціональної ворожнечі". Кримінал. Заклики до насильства над владою, яка відчуває себе ворожою українському народові.
Якщо влада Азарова-Януковича доживе до наступного березня, то "Заповіт" не тільки не співатимуть на офіційних "ушануваннях", а й не читатимуть навіть у такому куцому варіянті.
Тоді доведеться Миколі Матусевичу і Мирославу Мариновичу знову прориватися на сцену і заводити «Заповіт», як це вони зробити у Київській філармонії 1977 року. І 23 квітня заарештовані були як члени Української Гельсінкської Групи.
Нагадаю, що минулого 2010 року Янукович старанно, по складах читаючи промову на могилі Тараса Шевченка в Каневі, мимоволі зробив відкриття в геометрії:
...Возвеличу
Малих рабів отих німих!
Я на сторонІ кОла їх
Поставлю слово...
У Шевченка досі було "і на сторОжі кОло їх". А сторони доти мали трикутники, чотирикутники, многокутники... Коло сторін не мало.
Що візьмеш із цих чужинців - дрімучих неуків і невігласів, які вперше на своєму віку побачили вірші нашого Шевченка! Вони з іншої культури.
Точніше, вони поза будь-якою культурою взагалі.
Василь Овсієнко
Філолог. Громадський діяч, політв'язень (1973-1988). Історик дисидентського руху