Українська правда
Історична правда
Постійна адреса публікації: https://www.istpravda.com.ua/short/2013/06/27/127478/

Львівські депутати хочуть пропагувати у школах політичне вбивство

27.06.2013
uk.wikipedia.org
Мирослав Січинський, 1908 рік
Депутати Львівської обласної ради проголосували за рішення "Про вшанування героїчного чину Мирослава Січинського".

Під час обговорення питання пролунала пропозиція провести просвітницьку роботу у навчальних закладах, "щоб діти та молодь розуміли ідею чину", повідомляє ГалІнфо.

З такою пропозицією виступив депутат від НРУ Святослав Шеремета. Він зазначив, що вчинок Січинського був відповіддю на поневолення та пригноблення українського народу польською окупацією.

"Якби зараз були такі люди, як Січинський, то ми б не мали такої ситуації в державі", - зазначив Шеремета.

Нагадаємо, зараз у кабінеті, де Мирослав Січинський застрелив галицького намісника Анджея Потоцького - офіс голови Львівської облдержадміністрації.

Програма "Історична Правда" (телеканалі ZIK) про індивідуальний терористичний акт протесту Мирослава Січинського

Шеремета запропонував уже цього року в школах області провести вечори пам’яті, щоб розповісти дітям про вчинок Мирослава Січинського: "Потрібно серед дітей та молоді популяризувати ідею чину, щоб увічнити цей героїчний вчинок".

Він також нагадав, що однією з причин такого вчинку Мирослава Січинського була ще й фальсифікація виборів до австрійського парламенту, що зараз дуже поширене явище в Україні.

"Усі намісники мають пам’ятати цей випадок історії та вчинок Мирослава Січинського", - зауважив Шеремета.

Наразі депутати відправили це питання на подальшу роботу у комісіях, щоб визначити план заходів із вшанування пам'яті народного месника.

Як відомо, у лютому 2013 року Інститут національної пам'яті Польщі видав комікс про успішний замах Армії Крайової на керівника СС. Цей комікс є першим у планованій серії, яка розповість про "найважливіші бойові акції АК".

21-річний студент, соціаліст Мирослав Січинський 12 квітня 1908 року застрелив у Львові польського графа, галицького намісника [намісництво - вищий орган виконавчої влади в Австро-Угорській імперії - ІП] Анджея Потоцького в його робочому кабінеті. Він заявив, що здійснив це політичне убивство на знак помсти за кривди місцевої адміністрації, заподіяні українцям.

Відповідальність за цей акт не взяла на себе жодна політична організація, а праві українські партії - засудили. Схвально його сприйняли ліві і радикальні українські партії та діячі. Після 12 квітня містами Галичини прокотилася хвиля антиукраїнських погромів.

Замітка про теракт Січинського з американської New York Times

Січинський був заарештований і засуджений до смертної кари, яку цісар Австро-Угорщини через міжнародний резонанс справи замінив на 20-річне ув'язнення. Галицька громадська думка підтримала теракт Січинського, виник культ молодого студента, який тривав до Першої світової війни.

В 1911 році Дмитро Вітовський і Микола Цеглинський організували втечу Січинського. За допомогою двох наглядачів-українців він утік із в'язниці і нелегально виїхав до Норвегії, згодом — до Швеції, звідти — до США (1914).

До кінця життя Мирослав Січинський не шкодував про свій вчинок, вважав його виправданим і справедливим. Помер у 1979 році у штаті Мічіган.

На еміграції Січинський залишився активістом робітничих організацій, був одним із засновників Української федерації Соціалістичної партії Америки, президентом Українського Робітничого Союзу, тричі протягом 1930-60-х років приїздив в Українську РСР.

Дивіться також:

У Чернігові - пам'ятник князю, убитому демонстрантами. ФОТО

Українська мова, польський чиновник і куля в його голові

1999: розстріл міністрів у вірменському парламенті. ВІДЕО

Теракти Польської соціалістичної партії на чолі з Пілсудським

Червоний терор як інструмент знищення ворожих соціальних груп

ОУН між терором і місією творення самостійної держави

Ірландія та ІРА. Нація, яка не капітулює

Інші матеріали за темою "Тероризм"

© 2010-2020, Українська правда, Історична правда
Використання матеріалів сайту дозволено лише з посиланням (для інтернет-видань - гіперпосиланням) на "Історичну правду".