Сьогодні політики нас знову заганяють в окопи 60-річної давнини - змушуючи обирати між речами, місце яким в історичному музеї. Німеччина і Японія, котрі програли у 1945-му, знайшли можливість для історичного порозуміння, а ми досі сваримося за давньоминуле замість дивитися у майбутнє.
Друга світова війна залишила слід у кожній українській родині. Як правило, учасники тих подій, хоч би з якого боку вони воювали, й досі не хочуть розповідати подробиці. Правду про війну іноді довіряли лише найближчим родичам.
Влада забирає цю правду у нас, приватизуючи її і створюючи "єдино правильну" версію. Але воювала не влада, а народ. Воювали наші предки - конкретні люди, чиї маленькі правди і утворюють різнобарвну картину буття народу у кривавому світовому конфлікті.
Ми пропонуємо читачам УП напередодні чергової річниці перемоги над нацизмом опублікувати сімейні розповіді і перекази про те, як батьки, бабусі, діди і прадіди кожного з нас пережили цю війну. Саме це - наша спільна історична пам'ять, а не те, як її інтерпретують політики.
Тексти надсилайте на поштову адресу istpravda@gmail.com
--------------------------------------------------------------------------------------
СПОГАДИ, ОПУБЛІКОВАНІ В РАМКАХ ПРОЕКТУ "1939-1945: Неписана історія":
"Щоб узяти німецького "язика", його заманювали за допомогою дівчат"
"Нас цікавили не німці, а щоб дали постріляти з кулемета"
Дід мав дві нагороди - німецький Залізний хрест і радянський Червоний прапор
За час фронтової розлуки бабуся і дідусь написали один одному 250 листів
"За швейну машинку в донбаських селах можна було виміняти цілий мішок картоплі"
"Коли мені виповнилося 18, мене привезли на суд до Львова"
"Пока татары воевали, их жен и детей вывезли в Узбекистан"
У вогні не згорів, у Дніпрі не втонув. Війна мого батька
"Щастя я пізнала тільки в наших ворогів. У Німеччині"
Три історії моєї родини: офіцер, партизан і розстріляний учитель
"Одним із перших поліцаїв став кавалер ордена Леніна"
"Німець умовляв діда взяти його доньку заміж - щоб Червона армія не чіпала"
Життя, викуплене "млеком" і сиром
"Всі намагалися попити крові - хоч комуністи, хоч фашисти..."
"Червоний - про УПА: як партизанили рядові радянські підпільники"
Неписане про війну: Історія однієї галицької родини
Дивлячись новини, бабуся казала: "Я дурна, що не взяла після війни нагана!"
"У фашистській неволі я вижила завдяки німецькій родині"
Чому справжні ветерани не люблять згадувати війну?
Як мій прадід розбудовував у Харкові Третій Райх
"Найстрашніше - як бомбардували свою ж артилерію"
"Побігла піхота, а ми вже вийшли на позицію, тож відступати не стали"
"Я вижив завдяки чирякам. Німці їх дуже боялися"
Одних вивозили в Сибір сім'ями, інших каралa ОУН нібито за співпрацю з кагебістами"
Ostarbeiter: як моя прабабуся зустріла в Німеччині мого прадіда
Один дід увійшов в Бессарабію в 1940-му, а другий - подався до "бандерівців"
Німці повісили селянку, яка додавала в молоко вапно
Дід брав участь у параді Перемоги на Красній площі
Напад німців не був несподіваним: "Ми всі знали, що буде війна. Як це Сталін не знав?!"
Пройшовши війну, батько зрозумів: сталінізм і гітлеризм - "два чоботи пара"
"Офіцер показав мамі, як Німеччина розширюватиме собі життєвий простір"
"Так мій батько Юхим Айзенберг на все життя став Віктором Артемовим"
"Кияни почали глумитися над пам'ятниками Сталіну..."
"Щоб не боятися обстрілів, треба бути чимось зайнятим"
"Тато в Червоній армії носив гвинтівку так, як його навчили в дивізії "Галичина"
"1939-1945: Неписана історія" - продовження проекту, який виник торік у редакції сайту Texty.org.ua і який підтримала "Українська Правда" разом із рядом інших видань.
Вимоги до текстів:
- не більше 10 тисяч друкованих знаків;
- фото автора (анфас);
- фото героїв оповіді.
Редакція ІП залишає за собою право уточнювати деталі і просити додаткову інформацію у автора.
Павло Солодько
Pедактор "Історичної Правди"