Українська правда
Історична правда

Галицькі феміністки 1930-х: нацистське "Кухня-Церква-Діти" не для нас

29.12.2010 _ Марта Гавришко
Версія для друку Коментарі 25

"Союз українок", очолюваний професором і законодавцем Міленою Рудницькою, нараховував 60 тисяч членкинь і був, пропорційно до кількості населення, найбільшою жіночою організацією у Європі. Це вам не який-небудь "ФЕМЕН"...

У міжвоєнний період активно розвивався український жіночий рух, який опонував західному фемінізмові, конструюючи власний варіант національного фемінізму. Поряд з ідеями соціального визволення жінки акцентували на національно-організаційних завданнях в політичній, економічній та культурно-освітній сферах - адже саме тоді активно розвивався і визвольний рух.

Загалом формування феміністичних концепцій на початку ХХ ст. відбувалось на основі трьох провідних ідеологій - консерватизму, лібералізму, радикалізму. Відповідно, розвинулись три основні напрямки українського фемінізму: соціально-християнський, ліберальний і соціалістичний.

Організаційно український жіночий рух міжвоєнного часу проявлялось у діяльності об'єднань, заснованих на християнській ідеології (марійські організації, жіночий кружок Католицького союзу), "Союзу українок" (з 1938 р. "Дружина княгині Ольги"), "Союзу українських працюючих жінок" і "Жіночої громади" (діяли при Українській соціалістично-радикальній партії).

Учасниці українського жіночого конгресу у Відні. 1921 рік

Жіночі організації в Україні мали визначних діячок, які вплинули і на світовий жіночий рух.

Це - Олена Кисілевська (єдина українська депутатка в польському Сенаті), Олена Шепарович (представляла інтереси українок на міжнародних жіночих конгресах у Парижі, Берліні, Відні), Іванна Блажкевич (керівниця "Жіночої громади", організаторка 140 дитсадків у Західній Україні), Костянтина Малицька (заступниця голови Всесвітнього союзу українок), Харитя Кононенко (доктор економіки, засновниця Союзу українок в Канаді).

Найвпливовішим у Галичині був "Союз українок", що нараховував 60 тис. членкинь і був, пропорційно до кількості населення, найбільшою жіночою організацією у Європі.

Очолювала його у 1930-і рр. Мілена Рудницька - професор Високого педагогічного інституту у Львові, член ЦК найвпливовішої легальної політичної партії Галичини - Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО), депутат від УНДО до польського Сейму у 1928-1935 рр.

Мілена Рудницька була однією з трьох делегатів до Ліги Націй у січні 1931 р., які домагались розгляду порушень Польщею гарантій прав нацменшин, зокрема терору і пацифікації. З доповідями на цю тематику вона виступала у Нижній Палаті парламенту і в Королівському інституті закордонних справ у Великобританії.

Мілена Рудницька, 1930-ті

Саме М. Рудницька однією з перших винесла питання про сталінський Голодомор в Україні на міжнародну арену, виступаючи на IX Міжнародному конгресі нацменшин у Берні у вересні 1933 р.

Рудницька була головним ідеологом українського жіночого руху міжвоєнного часу. Вона підкреслювала, що багато питань, які турбують жіноцтво державних народів, для українців є неактуальними, бо на перший план в умовах української дійсності виходить "національне усвідомлення жіноцтва".

Разом з тим, аналіз розвитку жіночого питання у Європі слугував важливим чинником формування українського жіночого руху.

Особливу увагу українок привертала, зокрема, Німеччина, де в часи Веймарської республіки феміністичний рух був одним з найпотужніших у Європі.

Німецькі жінки мали високий ступінь правової і фактичної рівності з чоловіками. Та прихід нацистів до влади нівелював здобутки німецьких жінок через цілеспрямовану боротьбу з фемінізмом як ідеологією і практикою.

Різка зміна тенденцій розвитку "жіночого питання" в Німеччині не могла залишитись непоміченою активістками українського жіночого руху. Вони вивчали це питання через іноземні часописи, а також завдяки спілкуванню зі своїми ідеологічними посестрами з міжнародних організацій, де українки мали своє представництво.

Одна з діячок українського соціалістичного руху в Галичині М. Матюшенкова справедливо зазначала, що третину членів впливової на той час Соціал-демократичної партії Німеччини складали жінки, тоді як у нацистській партії їх було всього 5%, адже Гітлер вважав жінок нездатними до політичної діяльності.

Це призводило до повсюдного усунення жінок з політичної сфери. Після 1933-го (рік приходу Гітлера до влади) з 35 депутаток Рейхстагу 30 були арештовані (10 з них заслані у концтабори), 4 - покінчили життя самогубством.

Усі партії, окрім Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (НСДАП) були заборонені, уніфікація жіночого руху відбувалась навколо організації "Націонал-соціалістичні жінки" на чолі з Гертрудою Шольц-Клінк.

Нацистські листівки з пропагандою НСДАП дивіться у розділі "Артефакти"

На думку М. Рудницької, це було "анормальним явищем", бо жіночі організації повинні мати надпартійний характер, щоб об'єднати жінок із різними політичними поглядами, світоглядами і віруваннями, а не служити інтересам однієї партії.

Після ухвалення відповідного закону від 30 червня 1933 р. жінок у Третьому Райху усували від державної служби, трохи згодом їм заборонили бути адвокатами і суддями. 25 квітня 1933 р. прийнято Закон про "переповнення шкіл та університетів", згідно з яким квота для жінок на вступи до вищих навчальних закладів встановлювалась на рівні 10%.

Президія Союзу українок. В центрі - Мілена Рудницька

Добра освіта для жінок не вважалась головним пріоритетом державної політики, що спричинилось до своєрідної "епідемії глупоти" в нацистській Німеччині. Існував навіть "освітній" проект усунення алгебри, геометрії та літератури, як непотрібних дівчатам шкільних предметів.

Висловлюючи обурення цим фактом, соціалістичний "Громадський голос" писав про переконання нацистів у тому, що "жінці вистачить, коли буде вміти зробити рахунок з кухаркою і читати молитви".

Натомість українцям потрібні освічені, інтелігентні і національно-свідомі жінки - зазначав часопис "Жіноча доля".

Мілена Рудницька в листі до активної діячки українського жіночого руху на еміграції Софії Русової від 21 червня 1937 р. непокоїлася поширенням ідей антифемінізму у Німеччині, що позбавляло жінок здобутих ними позицій і обмежувало їхні природні і громадянські права.

В одному з тогочасних фейлетонів, поміщених у львівському часописі "Жіночий голос", авторка так характеризувала "філософію фрау": "Жінка - то таке створіння, що має сидіти на кухні, варити обід, мити горшки і родити діти... Без того всього жінка то не жінка - виродок".

Таке трактування стало сатиричним "переспівом" думок Гітлера, висловлених ним на одному з Нюрнберзьких з'їздів: "Світ чоловіка - держава, це боротьба за суспільство, тобто можна сказати, що світ жінки менший. Її світ - сім'я, чоловік, діти і будинок".

Протягом 1933-1939 рр. у численних статтях різного ідейного спрямування українські авторки критикували обмеження "жіночої сфери" в Німеччині виключно родинним життям, що вкладалось у формулу трьох "K" (Kinder, Kirche, Küche - діти, церква, кухня).

Нацистська пропаганда ідеологічної організації "Мати і дитя" (1934 рік)

Бо, як влучно підмітила дослідниця М. Богачевська-Хом'як, для українського жіночого руху того часу домашня господиня перестала бути жіночим ідеалом, її місце заступила політично свідома й віддана громадській роботі жінка.

Важливою у цьому контексті стало дискутування статево-сексуальної проблематики та її правової інтерпретації з акцентом на проблемі "свідомого материнства" і контролю народжуваності.

У Третьому Райху вирішення цього питання мало суто біологічні механізми і ґрунтувалось на соціал-дарвінізмі ХІХ ст.

Основну ідею його оновленого нацистського варіанту Гітлер сформулював так: "Наша жіноча програма зводиться до одного слова - діти".

Услід за фюрером, провідниця німецьких жінок Штольц-Клінк у пропагандистських промовах наголошувала на тому, що материнство є основним покликанням жінки.

З метою підготовки до нього, як зауважували галицькі часописи, на організацію "Німецька жіноча справа" було покладено відповідальне завдання координації діяльності новостворених мандрівних "шкіл материнства" по цілій Німеччині, в межах яких проводили курси ведення домашнього господарства, догляду за грудними дітьми і хворими, виховання та освіти дітей у дусі державної ідеології.

У 1938 р. їх відвідали 1,8 млн жінок. Материнство стало органічною частиною німецької ідилії. У 1938 р. нацисти запровадили бронзові, срібні й золоті Хрести Матері для багатодітних жінок (сама Шольц-Клінк мала 11 дітей).

Жінки, які вступали у шлюб і покидали роботу за 6 місяців до цього, отримували довгострокову державну позику - 1000 райхсмарок, яку могли "сплатити дітьми" (Kindergeld) (при народженні кожної дитини 25 % суми списували).

У 1938 р. було введено "штрафний податок" на пари, що не мали дітей більше 5 р. після укладення шлюбу. Така політика призвела до того, що у 1938-1939 рр. у Німеччині спостерігався найвищий у Європі рівень укладення шлюбів, а також феномен зросту народжуваності, тоді як у Європі він повсюдно знижувався.

Загалом позитивно сприймаючи заходи нацистської держави у сфері охорони материнства, галицькі феміністки висловлювали ряд застережень.

Відкриття з'їзду Союзу українок. Львів, 9 жовтня 1937 року

По-перше, обурення викликав факт патріархального розподілу статевих ролей у нацистській авторитарній сім'ї, де жінка була піддана подвійній дискримінації (в економічному плані - повна залежність від чоловіка), в сексуальному (відмова у рівноправності в сексуальних відносинах, розгляд жінки як "машини для виробництва дітей").

З цього приводу галичанки зазначали, що висока ідея материнства в Німеччині знівельована самою метою, заради якої вона втілювалась у життя (підготовка до війни і народження солдатів).

По-друге, абсолютно неприпустимим в Україні вважали використання євгеніки для покращення народжуваності, стерилізацію жінок, нездатних до "покращення раси", заборону абортів, дискримінацію позашлюбних дітей.

Ще однією проблемою, що гостро дискутувалась в українському феміністичному середовищі стало питання праці жінок у нацистській Німеччині. Загалом до 1939 р. жінок у Німеччині намагались усунути зі всіх сфер зайнятості, окрім домашньої.

Головною причиною такої політики, на думку Х. Кононенко, була потреба розвантажити ринок праці від зайвих робочих рук (це стало одним із вагомих чинників формування повної зайнятості населення Райху у 1936 р.). Проте, як вважала відома українська громадська діячка Ганна Чикаленко, таке вирішення проблеми безробіття було неефективним через потребу збільшення зарплати чоловіків для утримання своїх родин.

В цьому ж контексті М. Рудницька зауважувала суттєві розбіжності між ідеологією і практикою у жіночій політиці Третього Райху. Адже, незважаючи на широку пропаганду ідеалу жінки як "берегині домашнього вогнища", потреби німецької мілітаризованої економіки вимагали щоразу ширшого залучення максимальної кількості людських ресурсів.

Редакторка галицького часопису "Нова хата" Лідія Бурачинська наголошувала, що фактично влада погодилась з жіночою працею у Третьому Райху.

В 1936 р. у складі Німецького трудового фронту (ДАФ) була створена спеціальна жіноча секція, яка дбала про добробут 7 млн. працюючих німецьких жінок. Її представниці на підприємствах контролювали умови праці жінок. Тому, резюмувала Бурачинська, попри виразну антифеміністичність нацистської "ґендерної політики", становище працюючих жінок дещо покращилось.

Галицькі жіночі часописи 1930-х років

Разом із тим, як повідомляв львівський часопис "Жінка", дискримінаційною нормою на виробництві у Німеччині стала різниця у 25% в оплаті однакової праці в залежності від статі, що було прямим порушенням Версальського трактату 1919 р.

Таким чином, ідеал жінки, пропагований у нацистській Німеччині і широко обговорюваний у світових колах, як і вся тогочасна політика Гітлера, був дуже далекий від українського варіанту і засуджений українським жіночим рухом.

Загалом не порушуючи "святість" материнства, галицькі феміністки наголошували, що завдання, які стоять перед українським жіноцтвом значно складніші, бо вимагають активної громадянської позиції і саможертовного включення у боротьбу за національне визволення.

Відтак різні критерії соціального схвалення в німецькому та українському суспільствах того часу привели до того, що справжньою жінкою у Райху вважалась мати, тоді як у Галичині - "українка" ("громадянка").

 У новому році читайте на "Історичній Правді" дослідження про ідеальний образ домогосподарки у радянських жіночих журналах

Марта Гавришко
Кандидат історичних наук, науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху, Львів

Теми: Німеччина, нацизм, фемінізм, ґендер, Галичина, XX сторіччя, історія України



powered by lun.ua
Ковальчук В. _ 05.01.2011 10:25
Марто, дякую за роз"яснення!

Ви пишете: Тоді чіплялись за кожну соломинку, аби пробити міцну "версальську стіну", збудовану під егідою Франції, стіну, за якою українці жили у межах 4 держав...

Ви ідеалізуєте "версальську стіну". Насправді Європа і Америка 1930-х марила ревізіонізмом, у повітрі пахло фашизмом і нацизмом. У 1930-х Франція була "під ковпаком" італій. фашистів і комуністів. Українці може і хотіли "пробити стіну", тобто добитися перегляду рішення Л. Націй про перехід Галичини до Польщі, але італо-нім. влада використовувала їх у своїх ницих інтересах. Італія шукала виходу до нафти Кавказу, тому підтримувала націоналістів всіх мастей у Пд.-Сх. Європі - албанських, хорватських, македонських, українських, щоб через них знайти вихід на націоналістів кавказьких. Німці ж мріяли.
NikolayMerovee _ 05.01.2011 08:02
УКРАИНЕ приходит конец!

2 ключивые фразы Степана Бандеры : "Большевики, исповедующие материалистическую идеологию, не смогли достать те глубины в душе человека и народа, которые нельзя ни изменить, ни уничтожить, ". Это и есть причина неудачи большевицкой инженерии человеческих душ.

То что не смогли ИЗМЕНИТЬ большевики, изменили ДЕМОкраты. Они создали Гайтану и пр. химеры и скоро таких будет большинство! Они смешали украинцев с азиатами, турками. арабами. Миллионы украинок каждый сезон стелятся на курортах Турции и Египта под антихристов-мусульман. Потом приезжают и выходят замуж за ДЕБИЛОИДОВ-украинцев, рожая им детей с примесями зверья, даже если внешне они похожи на славян!

Большевики попытались разложить нации и превратить их в бездушное стадо "советских людей", выжечь национальное сознание и национальное чувство. Но и здесь им не удастся добраться до самой глубины: эти чувства и признаки уже в крови...(ДЕМОкраты добрались!!!)

Смотри «ПРОКЛЯТИЕ ТУРЦИИ» на youtube
Orest Cinik _ 04.01.2011 20:14
Чудова пізнавальна стаття. Дискутувати про те, що важливіше - політика чи три "К", думаю, не варто (що може бути важливішим за дітей, їхнє духовне і фізичне виховання, правильне і здорове харчування сім'ї, постійний нагляд і вплив на дітей матері?)
А чого варта ідея із материнським кредитом, який можна відробити дітьми! Він є актуальним до сьогодні. Таке могла втілити тільки людина, яка любить свою країну, свою націю.
Діяльність феміністок мені не цікава. Мілена - красуня, не знаю, можливо, було б краще, якби вона народжувала і гарно виховувала дітей. Можливо вона хворіла і просто потрібно було якось креативити... Не суджу, але сльози навертаються від картин тієї німецької ідилії. А ми ідіоти за роки незалежності абортували 40 млн дітей.
Біблія говорить, що народ неправедний буде стертий з лиця землі, а жінка врятується чадородієм
stbr _ 04.01.2011 09:59
Настав час дослідити і детально висвітлити діяльність жіночих організацій. в Україні, починаючи з ХІХст. На жаль, мусимо зауважити, що сьогодні практично відсутні жіночі організації, які могли б активно брати участь в громадському та політичному житті. Неокомуністична номенклатура фактично усунула жіноцтво від активної діяльності. А чоловіки, на жаль, пасивні і спостерігають як криміналітет сідає на голову.
Havryshko_M _ 03.01.2011 20:51
ВІдверто зізнаюсь, що не знайома з фактами можливого вербування п. Мілени з боку НКВС. Але, по-перше, йдеться про інший часовий проміжок, час війни створював абсолютно відмінні реалії, аніж ті, що були у 1930-х рр. А по-друге, укр. жін. рух не бачив своїм головним завданням протиставитись його німецькому варіанту. Стаття присвячена лише оному з аспектів цього руху, більше ідеологічного і аж ніяк не претендує на вичерпний опис. Не бачу підстав гадати про те, що антинімецька налаштованість була заказною. Тим паче, що критикували не все. Запровадження шкіл материнства і господарських курсів у Німеччині вважали гарною практикою, приблизно таке ж робили і укр. жінки тут, у Галичині.
"Історична правда" спільно з Польським Інститутом у Києві презентує проект про найдраматичніший момент польсько-українського етнічного конфлікту
Завантажити матеріали за темою (12,2 мб, PDF)



АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter   Вконтакте