Звернення Петлюри до українців: "Антисеміт - паршива вівця. Женіть його!"

"Єврейське населення, що, як і всі трудящі, заробляє кусок хліба своєю працею, також - як і ви, селяни - жде не діждеться визволення від комуністів-грабіжників..." Що характерно: в документі немає жодного слова "жид".

Вбивство Симона Петлюри 25 травня 1926 року було представлено засобами масової інформації як акт справедливої помсти за масові вбивства євреїв в Україні. В результаті кілер ЧК Самуель Шварцбард не лише швидко вийшов на волю в ореолі героя-месника, але й надовго закріпив за Петлюрою та українським рухом тавро антисемітизму.

Ця історія настільки сподобалася чекістам, що випробувані тоді прийоми дискредитації і пришивання антисемітського ярлика стали одним із головних методів у боротьбі з українським національним рухом.

Документи, які могли спростувати цей стереотип пильно приховувалася у їхніх архівах. В розділі "Джерела" ІП представляє один із доказів спростування міфу про Петлюру-антисеміта - звернення "До населення України" за підписом головного отамана військ Української Народної республіки.

 Джерело: Галузевий державний архів Служби безпеки України. Справа 74760, том 10. - аркуш 5

Цей документ за підписом Симона Петлюри, датований 1921 роком, підшитий у 17-томну справу Всеукраїнського центрального повстанського комітету в якості речового доказу. Тепер крупним планом:

Ліва частина документу. Зверніть увагу на чекістську примітку вгорі - "Найдена при обыске у Панька"

"...Єврейське населення - дрібні торговці, ремісники та робітники - що, як і всі трудящі, заробляє кусок хліба своєю працею, також скривджене і пограбоване більшовицькими порядками. Крам з крамниць торгівців, струмент і варстати у ремісників відбирається для комуни.

Петлюра в Парижі. Як його вбили і зробили антисемітом

Хіба це не розорення для єврейського населення? Хіба ж, загибаючи з голоду, пограбоване єврейське населення може радіти грабіжникам-більшовикам? Ні. Єврейське населення, так як і ви, селяни, жде не діждеться визволення від комуністів-грабіжників..."

Права частина документу. Хтось дописав відірвані рядки - або чекіст, або розповсюджувач. А, може, вже працівник архіву

"...Тяжко мені чути цю більшовицьку брехню про вас, брати-селяни, і коли б серед вас завелась яка паршива вівця, яка плямує усіх вас ганебними бандитськими вчинками, мусите викинути її з ваших рядів негайно..."

Джерело: ГДА СБУ Спр. 74760, т.10. - арк.5

Чехословаччина – народження демократії на уламках імперії

У купе потягу, котрий покидав Австро-Угорщину і прямував до Італії, сидів поважний чоловік з доглянутими сивими вусами та капелюхом на голові. Професор філософії, депутат парламенту імперії Габсбургів Томаш Ґаріґ Масарик. Разом з ним в потязі їхала його дочка Ольга. Масарик багато років маневрував між різними політичними течіями, проте в 1914 році, з початком Великої війни, професор прийняв рішення – він зробить все від нього залежне, щоб виникла нова держава – незалежна Чехословаччина. Зараз він прямував в Італію з метою організувати рух опору за кордоном. В разі провалу його задуму, йому і його родині, загрожувала в’язниця. Масарик розумів – або він здобуде державу для свого народу, або вже не зможе повернутися в Прагу.

Шанс на виживання: Київ у роки Голодомору

У роки Голодомору-геноциду абсолютна більшість українців проживала в сільській місцевості. Комуністичний тоталітарний режим, створюючи умови несумісні з життям, спрямував свій удар насамперед проти українських селян. Репресивна машина одним із механізмів злочину геноциду обрала вилучення всього продовольства, що призвело до масової смертності від голоду.

«Чи можна вважати Голодомор геноцидом?»: транскрипт вебінару Німецько-української комісії істориків

24 вересня 2020 відбувся вебінар Німецько-української комісії істориків під назвою «Чи можна вважати Голодомор геноцидом?». Ця дискусія після її анонсування викликала широке обговорення в Україні.

Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»