Спецпроект

Правда про війну з дозволу Сталіна. Сьогодні - 100 років Віктору Некрасову

- Я думав - високий, широкоплечий блондин, а ти ось який, і ще з вусиками... Зі Сталінською премією хочу поздоровити! - сказав замість привітання Йосип Сталін запрошеному у Кремль молодому київському письменнику.

Через багато років паризька "Фігаро" у статті, присвяченій новоспеченому емігранту, напише про Віктора Некрасова - "особистий друг Сталіна, член ЦК, мільйонер у рублях..."

Цей скромний чоловік з вусиками, зрозуміло, жодним членом ЦК не був, так само як і мільйонером, хай навіть у рублях. А що справді було в Некрасова, то це слава, і не лише в Радянському Союзі.

Віка з Києва

Народився майбутній письменник 17 червня 1911 року в Києві на Андріївському узвозі. Невдовзі після народження Віки - так називали Віктора домашні - сім'я переїхала до Парижа, де мати, Зінаїда Миколаївна, пішла працювати лікарем у госпіталі.

За малюком і старшим братом Колею доглядала нянька - бретонка Сесіль. Четвертим членом сім'ї була материна сестра - Софія Миколаївна. Про батька лише відомо, що він був бухгалтером.

Капітан Віктор Некрасов після війни - саме таким його побачив Сталін і полюбили читачі-фронтовики

За кордоном Некрасови дружили з Луначарськими, які жили в одному з ними будинку. Віка зберіг у пам'яті епізоди своїх бійок із Тотошкою (Толею) Луначарським. У спогадах знайомих Некрасова можна прочитати про те, що маленького Віку нібито тримав на колінах Ленін - із сім'єю Ульянових у Некрасових склалися теплі стосунки. Софія Миколаївна здружилася з Надією Крупською ще до того, як та стала відвідувати революційні гуртки.

З початком Першої світової війни і наступом німців на Париж Некрасови повертаються до Києва й селяться на Кузнечній вулиці (пізніше - вул. Горького і Антоновича) в шестикімнатній квартирі.

 1917: різанина Першої світової в болотах біля Іпру (ВІДЕО)

Але в 1917-му році колишні дворяни Некрасови опинилися в комуналці - "с полдюжиной примусов на кухне, с отдельными лампочками над кухонными столами, с горой корыт, тазов и прочего хлама в коридорах, с неспускающейся водой в уборных".

Сім'я Некрасових - Віка, його мати, тітка й бабуся - займали тепер лише дві кімнати. Старшого брата Колі на цей час уже не стало: його "за просто так" забили шомполами червоноармійці.

Як і його найближчі друзі, Некрасов іронічно ставився до комсомольців та піонерів, не був ні тим, ні тим. Віка пописував від самого дитинства. Він розповідав друзям про складене ним лібрето опери. Охоче демонстрував знайомим збережений номер рукописного журналу "Зуав", який вони випускали зі шкільними друзями. У ньому юний Некрасов "опублікував" свій перший і останній детектив.

 Майже все життя Некрасов не розлучався з сигаретами

Пізніше, 1932 року, стаття Некрасова вийшла вже в друкованому виданні - журналі "Советский коллекционер". Це була його критика на... власний ескіз з дирижаблебудування, опублікований тим самим журналом.

Молодий Некрасов захоплювався театром, малюванням, архітектурою, книжками. Кращим твором світової літератури вважав "Війну і мир". Не виділяючи окремих оповідань, любив Чехова. Ніколи не захоплювався поезією, проте був небайдужий до Блока. Віктор відвідував літературну студію при Спілці радянських письменників України, де й зачитав свій перший серйозний роман, який, до речі, не сподобався слухачам.

1936 року Некрасов завершив навчання в Київському будівельному інституті, та працювати архітектором не став: переважив потяг до театру. Скінчивши театральну студію, він хотів працювати в основному складі МХАТу, для чого їздив до Москви, де екзаменувався особисто в Станіславського.

Актор Некрасов був зарахований до напівпрофесійного і напівлегального українського театру, із яким, за його словами, об'їздив усі "діри" Київської, Житомирської, Вінницької областей. А потім його покликали до іншого театру - театру бойових дій.

Війна без героїчного флеру

Тридцятирічний, та все ще хлопчисько, він отримав у своє розпорядження 80 "гавриків" і мав навчити їх військового мистецтва.

"Ніхто з нас, командирів, - згадував опісля письменник, - в очі не бачив живої міни, детонатора, підривника, бікфордового шнура. Про тол знали тільки, що він схожий на мило, а динаміт - на желе". Сапери, називається!

Особовий склад полку, в якому служив Некрасов, зробив за зиму на стрільбищі по одному пострілу (патронів і на фронті не вистачало) й навесні 1942-го був відправлений у діючу армію.

 Київ, 1973 рік. Схоже на залізничний вокзал. Ліворуч - дружина Некрасова Галина. Фото: openspace.ru

"Наш стрелковый (!) полк выступил с палками вместо винтовок на плечах, - напише Некрасов у післямові до зарубіжного видання повісті "В окопах Сталінграда". - Полковая артиллерия - бревна на колесах от подвод. Во всем полку было только две учебные винтовки...".

"Вступ у справу" вилився в повальну втечу: "Мы лежали в кустах "рубежа", который должны были держать, и тихо заполняли штаны. Я скомандовал: "По одному, перебежками, к той роще!" - и сам за бойцами засверкал пятками... Так началась "моя" война".

Немає потреби переказувати воєнну одіссею Некрасова - це чудово зробив сам письменник у "Сталінграді". А закінчилася "його" війна в Любліні. І теж не дуже героїчно: "На цей раз було пиво. В підвальчику бійці розстріляли бочки і пиво виносили відрами. Ми з начфіном приєдналися".

Куди цілився снайпер - невідомо, та влучив у руку, і капітан Некрасов опинився в госпіталі. Лікар рекомендував розробляти поранену руку, ось Віктор і став писати. Взявся він не за листи, а відразу за роман: ще свіжі були в пам'яті події воєнних років.

"Сталінград" з'явився 1946 року в журналі "Знамя". Декому з літературного керівництва така узагальнена назва видалася блюзнірською, і в наступних окремих виданнях роман перетворився на повість "В окопах Сталінграда".

В перший день після еміграції на Захід. Цюрих, 13 вересня 1974 року. Фото: openspace.ru

Поява цього твору друком здавалася тоді просто неправдоподібною. Літературна громадськість розгубилася. Книжка написана простим офіцером, не письменником, жодного слова про партію, три рядки про Сталіна.

Проти книжки відразу ж виступили критики-цькувальники. У нескінченних статтях і дискусіях звучало: "Немає в повісті широти, охоплення... Погляд з окопу... Далі свого бруствера автор нічого не бачить..." Читачі чимало говорили про те, що це перша, надзвичайно правдива, чудова книжка, від якої пішла чесна проза про війну. До цього хотілося б додати - і не лише про війну.

1947-го Фадєєв, голова комітету зі Сталінських премій, в останню хвилину викреслив Некрасова зі списків кандидатів. Проте вранці автор "Окопів..." виявив своє прізвище у списку лауреатів. Ось так відбулася його зустріч зі Сталіним, яку він описав на схилі своїх літ.

"1939-1945: Неписана історія". Правда про війну від читачів УП

Щоправда, "какие-то детали стерлись, но главное не это, главное - количество выпитой водки. А выпито было много. Сначала вино, а потом только водка... Никак сейчас не соображу, сколько же мы пропьянствовали тогда".

Дізнавшись, що Некрасов живе в комуналці, Сталін відразу викликав із Києва Хрущова ("пусть проветрится") - для вирішення квартирного питання. Незабаром письменник отримав двокімнатну квартиру на Хрещатику, в Пасажі.

Причину внесення Некрасова до списку нагороджених Сталін пояснив досить прозаїчно: "Задница у меня болит, вот почему. Все ее лижут, совсем гладкая стала, как зеркало".

Будинок в Пасажі (Хрещатик,15), де отримав "сталінську" квартиру Некрасов

Тепер зрозуміло, що присудження кожної Сталінської премії мало свою мету: і складну, і примітивну. Сталіну потрібні були великі імена. Адже був у нього такий слухняний Олексій Толстой, чого б не мати ще й Некрасова? Йому потрібні були опричники для катівських занять - "диверсійна гвардія", куди він сватав і Некрасова.

І обіцяв чимало: "А что, если я тебя в Политбюро введу? Или в секретариат. Жданов пусть музыкой занимается, чижика-пыжика на рояле одним пальцем умеет, а ты литературой. Будешь подсказывать мне..." Однак такого невдячного лауреата, як Віктор Некрасов, у Сталіна не було ніколи - письменник не створив жодної "казки про товариша Сталіна".

Коли Віктор Платонович емігрував, у нього часто запитували, чи всю правду він написав в "Окопах". І він відповідав - на 99 відсотків. Не написав про те, як розвідник Ваня Фіщенко (у книжці він Чумак), бувало, відбувши на завдання, насправді мирно валявся в артилеристів у землянці, а потім хоробро "повертався" і доповідав про обстановку на передовій.

"Піхота побігла, а ми вже вийшли на позицію, тож відступати не стали"

Розвідгрупа Вані досить спритно чистила дивізійні склади - у нього завжди водилися горілка, шоколад, апельсини. У книжці автор про це змовчав "з любові". У повісті Некрасов не оприлюднив і негідного вчинку іншого свого героя, який уже в мирні сталінградські дні гордо хвалився трофеями, підкидаючи на долоні золоті коронки.

"Врали мы и в донесениях, - пише Некрасов, - особенно о количестве сбитых вражеских самолетов. Судя по этим данным, немецкая авиация давно перестала бы существовать". Приховав письменник і власні не дуже геройські вчинки. "Приказ выполнен!" - якось доповів Некрасов, не виходячи зі своєї землянки. А наказ був такий: "Сходи-ка на передовую, проверь, покрашены ли мины белой краской, чтобы не выделялись на снегу. - Так стреляют!"

 Кадр із фільму "Солдати" (1956 рік). Ліворуч - Смоктуновський у ролі Фарбера

Через 10 років за книжкою "В окопах Сталінграда" зняли фільм "Солдати". Спільна робота здружила письменника з Інокентієм Смоктуновським, який вперше знімався в кіно. Якщо "Солдати" були очевидною удачею Некрасова-сценариста, то вади другого фільму - "Місто запалює вогні" - змусили Некрасова зажадати зняти з титрів своє прізвище.

Невдовзі після "Окопів" з'явилася повість "В рідному місті", воєнні оповідання, драматургічні твори. І все це критика за певною інерцією хвалила, а видавництва змагалися за право "першої ночі".

"Маленькая печальная повесть"

Шлагбаум у літературу для Некрасова закрився 1969 року - Віктор Платонович підписав колективний лист у зв'язку з процесом В'ячеслава Чорновола й дозволив собі виступити в день 25-річчя розстрілу євреїв у Бабиному Яру.

Першу ж критику Некрасов накликав на себе ще на початку 1960-х, коли з'явилися його чудові подорожні замальовки-нариси "Первое знакомство", "По обе стороны океана", "Месяц во Франции". Недозволено об'єктивний тон розповіді про вартий прокльонів західний світ викликав обурення публіцистів, які стояли на сторожі казенного єдинодумства.

Письменника називали туристом із паличкою, судили за неприпустимий лібералізм у творчості. Тоді ж була заведена й перша персональна справа Некрасова.

 Заступник голови Спілки письменників України Віктор Некрасов з мамою Зінаїдою Миколаївною. 1962 рік, у Ботанічному саду. Некрасов був чудовим києвознавцем - до речі, саме публікація його статті "Дім Турбіних" заново відкрила киянам Андріївський узвіз

Нападки посилилися після виступу Хрущова - він раптом зірвався на крик, лаючи письменника: "Некрасов, да не тот!", назвав його абстракціоністом, що вважалося дуже образливим. Генсека особливо розлютило те, що Некрасов написав: мовляв, у США чи то 13, чи то 14 телевізійних каналів - в СРСР тоді був лише один.

Тим часом у московському видавництві буцімто випадково розсипали набір його двотомника. Після виходу у світ повістей "В одном городе" і "Кира Георгиевна" письменника звинуватили в дегероїзації і здрібненні радянської людини та радянського життя.

Поруч з іменами Еренбурга, Вознесенського, Євтушенка ім'я Некрасова виявилося серед тих, кого найбільше паплюжили. Коло звужувалося. А найгірше - Некрасова поступово перестали друкувати.

Його виключили з партії. Найкоротше і найвиразніше про причину сказав перший секретар райкому КПУ: "В связи с тем, что Некрасов позволил себе иметь собственное мнение, которое противоречит генеральной линии партии, предлагаю его из партии исключить".

 Андрій Сахаров, Віктор Некрасов, Володимир Войнович, Олена Боннер (дружина Сахарова). Фото: day.kiev.ua

В 1942-му, вступаючи в ряди КПРС у Сталінграді, на Мамаєвому кургані, він вірив у Компартію. Як зізнався згодом письменник, бувало, що він піднімав бійців в атаку з криком: "За Родину, за Сталина!" Наприкінці перебування в партії він зненавидів її, та й партія зненавиділа Некрасова.

Виключили Віктора Платоновича й зі Спілки письменників. У його квартирі зробили обшук, який тривав дві доби безперервно. У протоколі обшуку - 60 сторінок з переліком вилучених матеріалів. Воно й зрозуміло, адже обшукували всіх, хто заходив до нього.

Навіть жінок запрошували до ванни, і там спеціально викликана співробітниця КДБ роздягала їх наголо, змушувала присідати, заглядала у вуха, обмацувала зачіски. Потім шість днів, від ранку й до вечора, письменник сидів у кабінеті слідчого на допитах.

Тоді "были изъяты из всех сборников критические статьи, посвященные моему творчеству, выпали мои рассказы из юбилейных сборников об Отечественной войне, прекращено производство кинофильма по моему сценарию в Киеве", пише Некрасов.

Незабаром його книжки були заборонені, внесені до якихось списків, вилучені з бібліотек. І це книжки письменника зі світовим ім'ям, чиї твори було перекладено більш як на 30 мов і витримали за кордоном близько 120 видань!

Крім іншого, у Некрасова відібрали найдорожче, що в нього було, - медаль "За оборону Сталинграда".

Залишилося, щоправда, 120 рублів пенсії, на яку письменник став дуже випивати. Переслідувачі виганяли його з життя, ображали його честь і гідність. За ним ходили, навмисне штовхали на вулиці! - є свідки цього. І, зрештою, виштовхнули: 1974 року він поїхав у Швейцарію до родичів, а потім оселився в Парижі.

Меморіальна дошка на будинку у Києві. З сигаретою, як завжди :)

За кордоном вийшли друком "Записки зеваки", "По ту сторону стены" та повість із дивною назвою "Саперлипопет, или Если б да кабы, да во рту росли грибы..." Це сумний, по-некрасовськи іронічний твір. І, нарешті, "Маленькая печальная повесть", яка побачила світ у Лондоні.

Цією дивовижною назвою символічно закінчується його життя. Помер Віктор Некрасов 3 вересня 1987 року.

Одного разу в інтерв'ю паризькій газеті "Русская мысль" Віктор Платонович сказав: "Мені взагалі-то нема за що ображати ані французів, ані інших: мене не дуже цікавить мій успіх тут, на Заході... Але мені хочеться, щоб мене читали і хотіли читати там, удома..."

Написані Некрасовим книжки тепер повертаються на його Батьківщину й знаходять тут свого читача. А в Києві на будинку, де жив Віктор Некрасов, відкрито меморіальну дошку.

Крізь бурю та сніг. Перший Зимовий похід Армії УНР

У перших числах грудня 1919 року Армія УНР налічувала близько 10 тисяч осіб. З них боєздатними були біля 2 тисяч. Керівництво проводило нараду за нарадою у пошуках виходу з ситуації. Вирішили йти у запілля окупантів. Так почався Перший Зимовий похід.

Львів. 1918. Єврейський погром

Наприкінці листопада 1918 року світ отримав страшні відомості зі Львова: європейські та американські видання писали про жорстоку розправу над тутешніми євреями, яких впродовж двох діб, одразу після відступу з міста українського війська, безжалісно грабували, палили, мордували і вбивали.

Український підрозділ у Зимовій війні: правда чи легенда

Формування українського добровольчого підрозділу, якщо пропозицію про нього й було надано фінському командуванню, не здійснили через брак часу, підготованих кадрів та фінансів.

Антисемітизм в Україні?

Якщо поглянути на останні чотири з половиною століття присутності великої кількості євреїв в Україні, лише 16-20 років були позначені періодами насильства. І це насильство, не слід забувати, чинилося не лише проти євреїв. Іншими словами, 430 років євреї жили поруч з етнічними українцями та іншими народами України в стані співпраці й толерантності, якщо не гармонії.