Спецпроект

"Український катинський список" - за і проти. Не все так просто

Твердження польської сторони, що під Києвом поховані 3,5 тисячі офіцерів, не є доведеними. Відповідні написи на польському меморіалі в Биківні - необґрунтовані. Серед убитих громадян Польщі були й українці. Термін "Український катинський список" - несправедливий.

Цей текст - відповідь української сторони на текст доктора Славоміра Кальбарчика з Польського інституту національної пам'яті, опублікований на "Історичній Правді" 9 листопада. Її автори - історики з Українського інституту національної пам'яті та Музею жертв Голодоморів.

--------------------------

Про масові поховання в Биківні вперше стало відомо восени 1941 р., після окупації м. Києва нацистськими військами. У 1944, 1971, 1987 та 1988-1989 роках на території Биківнянського лісу працювали спеціальні державні комісії, що проводили розкопки та перезахоронення кістяків.

Комісії 1944, 1971 та 1987 років прийшли до висновків про те, що там поховані жертви нацистів. Проте, у ході детального розслідування, проведеного у 1989 році, коли було опитано майже двісті свідків, проведено судово-медичну експертизу, встановлено прізвища окремих осіб, заарештованих у 1936-1941 роках, стало очевидним, що там поховані жертви сталінського режиму.

Цей факт підтвердили висновки державної комісії 1989 року: поховання у Биківнянському лісі належать жертвам політичних репресій 1937-1941 років.  

Сьогодні масові захоронення у 19 та 20 кварталах Дарницького лісництва є найбільшим із досі віднайдених в Україні поховань жертв сталінських репресій. У піщаних ямах Биківнянського лісу знайшли вічний спочинок представники інтелігенції, політичні діячі, вчені, письменники, військові, робітники, селяни – представники народів, які проживали на території колишньої УРСР.

На Пракарпатті відкопали поховання. Кажуть, що жертв НКВД (обережно, ФОТО!)

На підставі віднайдених документів можна стверджувати, що спецмогильник Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВД) СРСР у Биківнянському лісі функціонував із 1937 року до 18 вересня 1941 року. А відповідна ділянка у Биківнянському лісі була огороджена парканом ще влітку 1936 р.  

Ще до початку роботи державних комісій сосновий ліс поблизу Києва притягував увагу окремих "шукачів скарбів".

Поряд із предметами, виготовленими з дорогоцінних металів, люди часто знаходили речі, які, відповідно, могли належати громадянам колишньої Другої Речі Посполитої: напівзотлілий одяг з ґудзиками, які були у вжитку людей довоєнної Польщі, відзнаки, взуття, предмети особистого вжитку тощо. 

Фрагменти офіцерського обмундирування, певну кількість високих офіцерських чобіт іноземного виробництва, головних уборів, польських монет, чеканених у 1936-1939 рр. теж було виявлено під час розкопок Биківнянських поховань (1971, 1987, 1989  рр.).

Підтверджують присутність останків колишніх польських громадян у Биківнянському могильнику свідчення судмедексперта Київського обласного бюро судово–медичної експертизи Юрія Коваленка, який брав участь в ексгумаціях тисяч жертв репресій у Биківні:

"З 1971 р., я брав участь в усіх ексгумаціях тисяч жертв репресій у Биківні. З усією відповідальністю заявляю: так, там захороненні останки, принаймні кількох десятків розстріляних у 1940 році поляків".

Посвідчує наявність останків польських громадян колишній голова Київського міськвиконкому Микола Лаврухін, член державної комісії 1989 року, а також слідчий з особливо важливих справ Київської міської прокуратури Володимир Ігнатьєв: "У 1989–му, в одній із розкритих у Биківні ям, ми виявили останки не менше 30 польських вищих чиновників... ".

Колишній прокурор Київського військового округу та Центрального регіону України Андрій Амонс у книзі "Биківнянська трагедія" зазначає, що у матеріалах проведеної ексгумації 1989 року знаходяться дані про виявлені у двох похованнях не менше 270 останків польських офіцерів та громадян Польщі, які до розстрілу знаходилися у київській в’язниці.

Громадські організації України - "Меморіал", "Громада", "Спадщина" - які ініціювали проведення розкопок у 1989 році поблизу Биківні, повідомили консульство Польщі в Києві про знайдені поховання польських військових. 12 травня 1990 року на їхніх могилах у Биківні працівники посольства Польщі та представники польської громади в Україні вперше організували урочисту процесію та поминальну месу.

У 1991 році Міністр внутрішніх справ Республіки Польща Анджей Мільчановський звернувся з проханням до Служби безпеки України надати інформацію про долю батька, колишнього заступника прокурора м. Рівне, заарештованого органами НКВД у 1939 році.

За результатами архівного пошуку було виявлено супровідний лист НКВС УРСР і список заарештованих у Західній Україні 3435 осіб (серед яких був і Мільчановський Станіслав Йосифович, 1906 р.н.), особові тюремні справи на яких 25 листопада 1940 року були направлені з Києва до Москви в НКВД СРСР.

5 травня 1994 року тодішній заступник голови СБУ генерал-лейтенант А. Хомич передав список особових справ арештованих на території Західної України офіційним колам Республіки Польща.

Відтоді "Список особових справ  арештованих, направлених в НКВД СРСР" ("Список личных дел арестованных, направленных в НКВД СССР") – далі "Список",  розглядається польською стороною виключно як так званий "український катинський список" – "Ukraińska Lista Katyńska" – перелік громадян Другої Речі Посполитої, замордованих на території України.

Батька Степана Бандери теж убили в Києві. Можливо, і в Биківні

По-друге, існує переконання, що останки 3435 мешканців колишньої Другої Речі Посполитої - зокрема офіцерів, поліцейських та державних службовців знаходяться на території Національного істотко-меморіального заповідника "Биківнянські могили".

Проте вірогідних доказів присутності масових захоронень колишніх громадян Другої Речі Посполитої, прізвища яких зазначені у "Списку", на території Биківні немає.  

На основі віднайдених документів відомо, після приєднання Західної України до складу колишньої УРСР було взято в полон чвертьмільйонну Польську армію. У ній служили люди різного етнічного походження, які населяли територію колишньої Другої Речі Посполитої.

Близько 15 тисяч польських офіцерів одразу були відокремлені і скеровані до таборів Осташкова, Козельська (Росія) і Старобєльська (Україна). Частину рядових польських солдат з пропагандистською метою було відпущено по домівках.

В рамках підготовки військової агресії проти Польщі Лаврентій Берія ще 8 вересня 1939 року видав наказ №001064, згідно з яким на території Західної України проводилися арешти "найбільш реакційних" землевласників, капіталістів, польських поміщиків, представників польських та українських політичних угрупувань, а також офіцерів дійсної служби і запасу.

У ході проведених оперативними групами НКВД "заходів" серед арештованих переважали поляки, які займали більшість високих посад і були власниками маєтків. Але у мультиетнічній Галичині та Волині серед цієї категорії "ворогів" було багато українців, а також чимало євреїв, росіян та осіб інших національностей.

Згідно з висновками дослідника Владислава Вельгорського, на окупованій Червоної  армією  території Західної України проживало 13,2 млн. населення. Серед них було 5,3 млн. поляків (40,4%), 4,5 млн. українців, 1,9 млн. білорусів, 1,1 млн. євреїв (розмовляли на ідіш та івриті), 134 тис. росіян, 89 тис. німців, 84 тис. литовців і 35 тис. чехів. Процент католиків римського обряду на цій території становив 33,4 % (4,4 млн. осіб).

Арештовані спершу утримувалися у таборах для військовополонених (Осташків, Козельськ, Старобєльськ) та місцевих в’язницях, але після прийнятої постанови ЦК ВКП(б) від 5 березня 1940 року їхня участь була вирішена.

Першим пунктом зазначеного документу пропонувалося НКВД розглянути "в особливому порядку, із застосуванням ВМП – розстрілу", справи 14700 військовополонених польських офіцерів, чиновників, поліцаїв, поміщиків, осадників, тюремщиків, які перебувають у таборах Козельська, Осташкова, Старобєльська.

У другому пункті постанови була ініційована аналогічна "процедура" щодо 11000 арештованих у в'язницях Західної України й Західної Білорусі. Серед перелічених у другому пункті категорій в’язнів були названі: члени різних контрреволюційних організацій, поміщики, фабриканти, чиновники, перебіжчики, колишні польські офіцери тощо.

Розглядом і винесенням рішення мало займатися "трійка" у складі Меркулова, Кабулова, Баштакова.

Участь першої категорії арештантів відома широкому загалу і віднайдені місця захоронення їхніх останків (Усіх їх було розстріляно протягом березня – травня 1940 року). Доля другої категорії ув’язненнях ще не до кінця з’ясована.  

Частково проливають світло на долю цих людей документи, які зберігаються у Галузевому державному архіві Служби безпеки України (ГДА СБУ).

А саме: вже відомий "Список...", а також справа "Переписка з оперативної роботи УАО КДБ при РМ УРСР – за матеріалами 1939-1940 рр. Західна Україна" (Переписка по оперативной работе УАО КГБ при СМ УССР – по материалам за 1939-1940 гг. Зап. Украина),  далі – "Переписка з оперативної роботи…"

Згадані справи є взаємодоповнюючими. У справі "Переписка з оперативної роботи..." зібрані різноманітні документи, які торкаються осіб, прізвища яких перелічені у "Списку".

"Список", укладений російською мовою, являє собою перелік жителів Західної України, арештованих протягом 1939-1940 років відповідно приписів начальника 1-го спецвідділу НКВД СРСР майора держбезпеки Баштакова.

Під грифом "Совершенно секретно" (цілком таємно) вміщено на 121 аркуші список прізвищ арештованих, направлених в НКВД СРСР.

До цього списку є супровідний лист начальника 1 спецвідділу НКВС УРСР Цвєтухіна до начальника відповідного відділу НКВД СРСР Баштакова, датований 25.11.1940 року. У ньому лише два речення: "Направляю личные тюремные дела, согласно списка арестованных, проходящих по Вашим предписаниям 041, 042, 043 и другим. Приложение: 3435 дел в 5 мешках".

Після оприлюднення матерівлів було висунуто припущення: зазначені у "Списку" в’язні сталінського режиму, відповідно до постанови ЦК ВКП(б) від 5 березня, були закатовані на території України і поховані у Биківнянському лісі.

У "шапці" "Списку" вказано  № по порядку (1 колонка), ім’я, прізвище і по батькові (2 колонка), рік народження (3 колонка), помітки (4 колонка). Усі прізвища у "Списку" розміщенні в алфавітному порядку. У четвертій колонці навпроти кожного прізвища стоять помітки, які, за твердженнями Славоміра Кальбарчика, являють собою приписи радянських функціонерів, за якими і проводилися арешти на території Західної України.

"Український катинський список". Одна зі сторінок

Згідно з висновками польського дослідника, усього було 33 списки і в кожному з них фігурувало близько 100 осіб.

Наприклад:  1.  |   Абламович Фаддей Станиславович   |  1884   |   55/4-46 (55 – номер припису).

З метою віднайти документальні підтвердження вищевикладеного припущення польські фахівці у 2001, 2006 2007, березні 2008 роках проводили пошукові роботи на території сучасного Національного історико-меморіального заповідника "Биківнянські могили". Вони досліджували ділянку заповідника площею 1,5 гектара.

В результаті проведених робіт було виявлено 195 поховань, у тому числі 21 колективна могила, в якій, як припускають, захоронені поляки. Серед останків закатованих віднайдені особисті речі осіб, прізвища яких зустрічаються у згаданому "Списку".

За твердженнями польських науковців, у нововіднайдених Биківнянських могилах виявлено посвідчення водія на ім’я Франца Пашкеля, військовий медальйон сержанта Юзефа Нагліка і гребінець австрійської фірми "Matador Garantie" з видряпаними на ньому ініціалами, які, як припускають, можуть належати полякам. (У "Списку" справді зустрічаються імена Нагліка Йосифа Карловича, 1899 р.н. та Пашкеля Франца Ігнатьевича, 1893 р.н.)

Оприлюднені факти, за твердженнями окремих польських фахівців, служать переконливим доказом того, що саме в Биківні покояться останки 3435 осіб з так званого "українського катинського списку".

Неспростовним є той факт, що після подій осені 1939 року значна частина колишніх польських громадян та офіцерів перебувала у в’язницях по усій території Української РСР та СРСР. Частину з них, з в’язниць західних областей України та таборів для військовополонених, етапували до Києва, де вирішували, що з ними робити далі.  

"Польський слід" у Биківні підтверджено й українськими спеціалістами, які працювали у складі державної комісії 1989 року.

Медальйон-несмертельник Юзефа Нагліка, знайдений у Биківні

На це вказує виявлена в захороненні значна кількість високих офіцерських чобіт іноземного виробництва, багато фрагментів офіцерського обмундирування, в тому числі, і головні убори, іноземна натільна білизна, металеві ґудзики з орлами, польські монети, чеканені у 1936-1939 роках, позументи, галуни, вироби  з дорогоцінних металів, золоті коронки тощо.

Крім цього, під час розкопок виявлені останки щонайменше восьми жінок, найімовірніше – колишніх громадян Другої Речі Посполитої, про  що свідчать знайдені під час розкопок польські прикраси, гребінці, взуття, фірмові польські парфуми.

Підтверджують присутність польських офіцерів і громадян колишньої Другої Речі Посполитої в Києві свідчення Матвійченка Л.К., який наприкінці березня 1940 року знаходився у київській в’язниці (його свідчення долучені до кримінальної справи № 50-0092 по факту виявлення масових поховань людей в 19 і 20 кварталах Дніпровського лісництва Дарницького лісопаркового господарства поблизу селища Биківня).

На основі його свідчень вдалося підтвердити перебування у київській в’язниці польських офіцерів та громадян колишньої Другої Речі Посполитої, серед них – державних службовців, адвоката з Варшави, лікаря. Старшим в офіцерів був полковник Михальський (у "Списку" зустрічаються 5 осіб з прізвищами Михальський, але не відомо хто саме з них був полковником):

1962.     Михальский Иосиф Антонович        1897        56/1-63

1963.     Михальский Сигизмунд Михайлович    1906        56/1-87

1964.     Михальский Станислав Юзефович        1909        57/2-512

1965.     Михальский Стефан Янович            1898        43/1-100

1966.     Михальский Чеслав Иосифович               1895        41/2-45)

У сусідніх камерах також були поляки, з якими перестукувалися польські офіцери. На другому поверсі в’язниці утримувалися дружини польських офіцерів.

У "Списку" зустрічаються імена більше двох десятків жінок, але немає жодних підтверджень, які із них були дружинами польських офіцерів. Натомість у іншій зазначеній архівній справі – "Переписка з оперативної роботи…" , є відомості про окремих жінок зі "Списку", де зазначено причини їхнього арешту. А саме:

Бережецька Юзефа Михайлівна, 1894 р. н., уродженка села Жабокрики Рівненської області, заарештована 9.04. 1940 р. як поміщиця,

Бейгель Эля Шимонович, 1908 р. н, уродженка м. Сарни, заарештована 3.04. 1940 р. як провокатор,

Белімова Софія Петрівна, 1886 р. н., уродженка с. Вербівка, арештована. 10.04.1940 р. Козинським РВ НКВС як поміщиця,

Ольшамовська Анеля Владиславівна, 1887 р. н., арештована Рівненським РВ НКВС 10.04.1940 як колишня поміщиця,  

Шкурська Ольга Кузьмінічна, 1905 р. н., заарештована Рівненським РВ НКВС як керівник осередку УНДО (Українського народно-демократичного об’єднання) у с. Колодники.

В ході розкопок, проведених урядовими комісіями УРСР, були віднайдені фрагменти окремих документів, серед яких квитанції на здані речі зі штампами Лук’янівської в’язниці. Саме на підставі цих знахідок зроблено припущення про те, що частину арештованих із Західної України було переведено до Києва.

В архівній справі "Переписка з оперативної роботи…"  зберігається лист заступника голови КДБ УРСР П. Тихонова на ім’я заступника голови КДБ УРСР П. Івашутіна від 12 березня 1956 року у якому, зокрема, зазначено:

"Протягом 1939-1940 років на території західних областей України було заарештовано близько 8 тисяч осіб – колишніх польських офіцерів, жандармів, поліцейських, а також троцькістів, активних членів Організації українських націоналістів.

Відомості на усіх цих осіб зберігалися в оперативно-довідковій картотеці НКВС УРСР і УНКВС Західних Областей України. У більшості карток на дану категорію осіб були відмітки про те, що у 1940 р. справи разом із заарештованими були направлені до НКВС СРСР на "КК".  

Підтвердження цього ж факту знаходимо у висновку комісії обліково-архівного відділу КДБ УРСР від 7 червня 1956 року.

У ньому, зокрема, зазначено, що: відповідно до усного розпорядження керівника МДБ СРСР із оперативно-довідкової картотеки відділу "А" МДБ УРСР і УМДБ західних областей України були вилучені картки на репресованих органами НКВС у 1939 році у західних областях України колишніх офіцерів польської армії, поліцейських, жандармів, в’язничних наглядачів, агентів польських розвідувальних і контррозвідувальних органів, значних чиновників польського уряду, а також керівників різних контрреволюційних організацій і політичних партій.

У цьому документі теж підкреслено факт, що усі заарештовані разом із слідчими справами і другими копіями примірників облікових карток у 1940 році направлені до НКВД СРСР, де і засуджені в особливому порядку.

Згадані архівні справи ГДА СБУ – №№ 897, 926 – на сьогодні є важливим джерелом, що проливають світло на долю мешканців Західної України, заарештованих у 1939-1940 роках. Детальний аналіз їхнього змісту не дає підстави беззастережно підтримати позицію щодо трактування Биківнянського могильника як місця поховань 3435 осіб зі "Списку".

Крім наведених документів, оприлюднена доповідна записка голови Комітету державної безпеки при Раді Міністрів СРСР А. Шелепіна від 3 березня 1959 № Н-632-ш на ім’я Першого секретаря ЦК КПРС М. Хрущова.

У ній зазначено місця найбільш масштабних розстрілів поляків і Биківня серед них не згадується. Наведено, зокрема, наступні факти:

"В Комітеті Державної безпеки при Раді Міністрів СРСР з 1940 року зберігаються облікові справи та інші матеріали на розстріляних у цьому ж році ув’язнених та інтернованих офіцерів, жандармів, поліцейських, осадників, поміщиків і т.п. – осіб буржуазної Польщі.

Всього за рішеннями спеціальної трійки НКВД СРСР було розстріляно 21657 осіб. З них: 6311 осіб розстріляні в Осташківському таборі (Калінінська область), 4421 особа в Катинському лісі, 3820 польських громадян були розстріляні у лісопосадковій смузі під Харковом у Старобільському таборі, а 7305 осіб – розстріляні в тюрмах і таборах Західної України і Західної Білорусії.

Про розстріляних під Харковом поляків читайте у розслідуванні Олександра Зінченка

Усі вони були засуджені до вищої міри покарання згідно облікових справ, заведених на них як на військовополонених і інтернованих у 1939 році".

Наведені вище документи, безсумнівну, підтверджують факти масових розстрілів польських офіцерів та інших осіб – жителів Другої Речі Посполитої на території колишньої УРСР, але у цих документах не наведені жодні факти, які б свідчили про "Биківнянський слід" колишніх "полонених буржуазної Польщі".

Окрім того, у матеріалах архівної справи "Переписка з оперативної роботи…" зустрічаються запити щодо осіб, прізвища яких зустрічаються у "Списку".

Наприклад, начальник відділу управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області генерал майор Жуков направив 24.09.1952 р. запит на ім’я начальника відділу "А" Міністерства державної безпеки УРСР щодо Рудницького Казиміра Адольфовича, 1889 р.н. – поляка (його ім’я зустрічається у "Списку", навпроти прізвища – примітка 55/4-69). У відповідь на офіційний запит було надіслано довідку, згідно з якою арештований разом зі справою направлений в НКВД СРСР 7.05.1940 р. і припис: "Рішення у справі немає і інших даних немає".

Як правило, відповіді на такі запити були однотипними, окрім однієї – щодо Туровського Б.В. (У "Списку" зустрічається прізвище Туровський Владислав Владиславович, 1908 р.н., навпроти його прізвища примітка – 41/3-96.).

Як видно із записки заступника начальника 1-го спецвідділу МВД СРСР полковника Кротова на ім’я начальника спецвідділу МВС УРСР полковника Подобєдова, Туровський на основі указу Президіуму Верховної Ради СРСР від 12.08.1941 з-під варти був звільнений і відбув на проживання у Максимо-Горковський р-н Павлодарської області. 

Наведені факти дозволяють припустити наступне.

Колишні жителі Другої Речі Посполитої, арештовані спеціальними віддалами НКВД, були етаповані з місцевих в’язниць до Києва. Після відповідних директив з Москви арештовані, разом із заведеними на них справами, були відправлені до НКВД СРСР, де їх було розстріляно або, як свідчать дані щодо Туровського, звільнено з-під варти.  

Беручи до уваги результати проведених розкопок на території заповідника "Биківнянські могили", є усі підстави стверджувати, що частина осіб, прізвища яких зазначені у "Списку", поховані саме у Биківні. Але достовірна інформація про обставини їхньої смерті наразі відсутня.  

Детальніше вивчення матеріалів архівних справ ГДА СБУ дає підстави стверджувати, що у "Списку" зустрічаються імена не лише польських офіцерів, поліцейських, жандармів, в’язничних наглядачів, шпигунів, польських націоналістів, але й прізвища українців і представників інших етнічних груп, яких арештовано за підозрою у троцькізмі, активній діяльності в українських націоналістичних організація, власників земельних наділів, фабрикантів тощо.

Підтвердженням цього припущення служать файли, які зберігаються в архівній справі "Переписка з оперативної роботи...". Йдеться про матеріали "Відбірного списку контрольно-спостережних справ, які підлягають знищенню по архівно-слідчим справам, що знаходяться на збереженні в архіві Обліково-архівного відділу КГБ при Раді міністрів СРСР, згідно з особистою вказівкою начальника ОАВ КГБ при РМ СРСР пол. тов. Плетнева" ("Отборочного списка контрольно-наблюдательных дел, подлежащих уничтожению по архивно-следственным делам, находящимся на хранении в архиве Учетно-архивного отдела КГБ при СМ СССР, согласно личного указания начальника УАО КГБ при СМ СРСР пол. тов. Плетнева") – далі "Відбірний список".

Таких "Відбірних списків" в архівній справі №897 є чотири. Для порівняльного аналізу у цій статті використано дані лише одного "Відбірного списку", який вміщає імена 350 осіб, контрольно-спостережні справи на яких були знищені 8 червня 1956 року Обліково-архівним відділом МДБ при РМ УРСР у м. Києві.

Аналіз "Відбірного списку", а також інших документів, які підшиті у справі "Переписка по оперативній роботі..", дозволяє глибше вивчити причини арештів осіб, імена яких зустрічаються у "Списку" і, відповідно, з’ясувати, до яких соціально-професійних категорій та етнічних груп вони належали.

На відміну від даних, розміщених у "Списку" (спр.926), "Відбірний список" (спр.897) містить розширену інформацію про причини арештів колишніх громадян Другої Речі Посполитої.

У "Відбірному списку" зокрема, зазначено: "арештований, як колишній поліцейський панської Польщі, колишній офіцер панської Польщі, колишній польський шпигун, агент польської розвідки, член контрреволюційної організації ОЗОН, колишній значний землевласник, активний учасник ОУН" та подібне.

Наведені факти дозволяють припустити, що трактований поляками "український катинський список" містить імена представників різних соціально-професійних категорій та етнічних груп.

У "Відбірному списку" зазначено "категорію справи", "реєстраційний номер", "архівний номер", "прізвище, ім’я, по батькові, рік і місце народження, місце проживання арештованого", "коли, ким і на підставі яких матеріалів заведено справу".

Вивчення "Відбірного списку" дозволило проаналізувати основні причини арештів. Виявлено наступні категорії арештованих на території західноукраїнських земель спеціальними відділами НКВД:  "колишні поліцейські панської Польщі, "в’язничні наглядачі", "офіцери панської  Польщі", "члени українських націоналістичних організацій", "колишні власники підприємств", "землевласники", "провокатори", "перебіжчики", "агенти польської розвідки", "активні організатори контрреволюційної організації", "члени контрреволюційної організації "Стрільці", "розвідники польської розвідки" тощо.

Серед 350 осіб найчастіше зустрічаються прізвища, навпроти яких у графі "ким, коли і на підставі яких матеріалів заведено справу…" зазначено – "колишні поліцейські" та "в’язничні наглядачі".

Категорія "колишні офіцери панської Польщі" нараховує не менше 27 осіб. Серед них зустрічаються такі: Стренткович Віктор Юзефович, Худерський Тадеуш Олександрович, Малишевський Владислав Корнілович, Урбанський Станіслав Тадеушович, Крук Каспер Іванович, Врона Зігмунд Казимирович, Гжибовський Антон Олександрович, Грабовський Цезар Фабіянович, Корчинський Ян Шимонович, Завила Станіслав Янович, Вайгель Адольф Ігнатійович, Кшижановський Кшеслав Болеславович, Лукомський Станіслав Антонович, Баторчак Владислав Станіславович, Захар Владислав Антонович та інші.

Усі прізвища названих осіб, заарештованих за категорією "колишні офіцери", зустрічаються у "Списку".

Решта осіб з "Відбірного списку" арештовані на підставі інших звинувачень - приміром, як агенти польської розвідки, члени націоналістичних організацій, активні учасники ОУН, члени повстанських організацій, активні націоналісти, експлуататори і члени сіоніської організації, поміщики, власники значних підприємств, тощо.

Наприклад:

Бойко Степан Михайлович, 1915 р. н., уродженець с. Добровляни Меденицького р-ну Дрогобицької обл., заарештований як керівник молодіжної троцькістської організації у Дрогобицькому районі (у "Списку" він фігурує під № 248, напроти його прізвища примітка – 65/3-56).

Юрків Іван Михайлович, 1909 р .н, уродженець хутора Фороща Самбірського р-ну Дрогобицької області, українець, арештований як колишній редактор журналу "Життя та слово" ( у "Списку" він згадується під № 3378, примітка – 65/3-4).

Бондарчук Петро Архипович, 1904 р. н, уродженець Здолбунівського повіту, заарештований 24.12.1939 р. Здолбунівським повітовим відділом НКВС як український націоналіст ( У "Списку" він зустрічається під № 255, примітка – 57/3-52).

Подоський Казимир Августянович, 1895 р. н., уродженець м. Рівне, заарештований 9.12.1939 р. УНКВС Тернопільської області як активний учасник ОУН (у "Списку" навпроти його прізвища стоїть примітка – 41/1-69).

Дем’янчук Борис Прокопович, 1915 р. н., уродженець м. Острог, арештований  9.04. 1940 р. РВ НКВД УССР як організатор і учасник повстанської  організації ОУН (у "Списку" навпроти його прізвища примітка – 66/3-41).

Будиловський Іосиф /Осип/ Львович, 1902 р.н., уродженець с. Божиково, арештований в січні 1940 р. Підгаєцьким повітовим відділом НКВС по Тернопільській обл. як активний член ОУН (у "Списку" його прізвище стоїть під № 321, примітка – 57/2-70).

Гец Василь Іванович, 1912 р. н., уродженець  Рівненського р-ну, арештований 19.03. 1940 р. Рівненським РВ НКВС, як керівник української націоналістичної організації ВУО (у "Списку" навпроти його прізвища примітка – 66/1-1).

Гринів Михайло Васильович, 1886 р. н., уродженець с. Долина, арештований 28.09.1939 р. слідчою частиною УНКВС по Тернопільській обл. як керівник повітового комітету УНДО (у "Списку" навпроти його прізвища стоїть примітка 42-44).

Кузнец Фромм-Яхіл Морткович, 1881 р. н., уродженець с. Кираевичі, арештований 10.04. 1940 р. Рівненським РВ НКВС як власник водно-турбінного млина (у "Списку" його прізвище фігурує під № 1576, примітка – 66/1-74).

Михайловський Станіслав Станіславович, 1893 р. н., уродженець с. Вільколиця, арештований 21.09. 1939 р. Дубновським РВ НКВС як колишній поміщик (у "Списку" він стоїть під № 1953, примітка – 41/3-13).

Келлер Абрам-Бер Лейзерович, 1888 р. н., уродженець м. Березно, арештований 8.04.1940 р.  Тучинським РВ НКВС як власник (у "Списку" його прізвище під № 1278, примітка – 66/1-75).

Боревич Порфирій Платонович, уродженець м. Торговиця, арештований 29.03.1940 р. УНКВД по Рівненській області як член ОУН. (У "Списку" його прізвище під № 263, примітка – 66/3-33).

Боім Янкель Шмерелович, 1897 р. н., уродженець м. Красноармійськ, арештований 7.04.1940 р. Красноармійським РВ НКВС як власник підприємства (у"Списку" його прізвище під № 49, примітка – 66/1-70).

Батор Ян (Іван) Юзефович, 1921, уродженець с. Завашка, арештований 19.04.1940 р. УНКВС Рівненській  обл., як активний член ОУН (у"Списку" його прізвище під № 116, примітка – 66/1-42).

Бархаш Мойсей Наумович / Нахманович /, 1898 р. н., уродженець м. Дубно, арештований  9.04.1940 р. Дубновським РВ НКВС як значний фабрикант (у "Списку" його прізвище під № 109, примітка – 66/1-71).

Брайман Мойше Абрамович, 1894 р. н., уродженець с. Озерне, арештований 9.04.1940 р. УНКВС по Рівненській обл. як власник підприємства (у "Списку" його прізвище під № 287, примітка – 66/1-69).

Букштейн Ісаак-Нисон Йосифович, 1894 р. н.,  уродженець м. Красноармійськ, арештований 7.04.1940 р. Красноармійським РВ НКВС як антирадянський елемент (у "Списку" стоїть під № 329, примітка – 66/1-67).

Бархаш Оасій-Арій Нахманович, 1897 р. н., уродженець м. Дубно, арештований 9.04.1940 р. Дубновським РВ НКВС як фабрикант (у "Списку" його прізвище під № 110, примітка – 66/1-65).

Балабан Сруль-Айзик Давидович, 1890 р. н.,  уродженець м. Червоноармійськ (очевидно, йдеться про нинішній Радивилів - ІП), арештований 7.04.1940 р. Красноармійським РВ НКВС як значний власник підприємства (у "Списку" його прізвище під № 79, примітка – 66/1-68).

Наведені приклади служать підтвердженням того, що недоцільно трактувати 3435 осіб як виключно колишніх офіцерів, жандармів та поліцейських Другої Речі Посполитої.

Рівночасно, уже сьогодні можна стверджувати, що відсутні достовірні документально-процесуальні та матеріально-археологічні підтвердження поховання у Биківні великої групи громадян довоєнної Польщі з так званого "українського катинського списку", зокрема – офіцерів силових структур Другої Речі Посполитої.

Аналіз засвідчує, що є усі підстави визнати, що "Список" являє собою перелік прізвищ осіб, які, хоч і були арештовані на території Західної України, однак належали до різних категорій "ворогів народу" та етнічних груп (поляки, українці, євреї).

Цих людей було заарештовано не за національною ознакою, а здебільшого за "класовою" – як осіб, що були "ворогами радянської влади". Навіть із цього боку ми не маємо підстав вважати усіх осіб зі "Списку" поляками за національністю.

Різні цифри, що  зустрічаються у примітках "Списку" теж дають підстави стверджувати, що арештовані були ув’язнені за різними категоріями. Співставлення цих категорій та їхній детальний аналіз – справа спеціальних досліджень.

Дати арештів осіб у "Відбірному списку", які зустрічаються і в зазначеному "українському катинському списку" дозволяють припустити, що вони проводилися у різний час протягом 1939 – 1940 років. Водночас, вони засвідчують той факт, що арешти проводилися і після березня 1940 року, тобто після знищення 7500 в Західній Білорусії і Західній Україні.  

Водночас, беручи до уваги викладені у статті факти, немає підстав заперечувати, що частина осіб з так званого "українському катинському списку" знайшли вічний спочинок у Биківнянському лісі, однак існує велика вірогідність того, що більшість арештованих  зі "Списку", найімовірніше, були направлені з Києва до інших в’язниць УРСР та СРСР.  

Встановлення правди про їхню подальшу участь вимагає детального дослідження.

 

----------------------------

Володимир КРИВОШЕЯ - доктор історичних наук, перший заступник Голови Українського інституту національної пам’яті

Леся ОНИШКО - кандидат історичних наук, заступник директора Національного музею "Меморіал пам'яті жертв голодоморів в Україні"

 

---------------------------------

ДОДАТКИ

Український інститут національної пам’яті (УІНП) як науково-дослідна установа при Кабінеті Міністрів України бере активну участь у дослідженні проблеми поховання громадян довоєнної Польщі у Биківняському некрополі, дбаючи при цьому про дотримання історико-документальної правди, недопущення можливого кон’юнктурного тлумачення реальної сутності подій та використання пам’яті про жертви масових незаконних репресій в політичних цілях, звідки б такі спроби не походили.

Точка зору Інституту доводилася польській стороні на переговорах із представниками польської Ради охорони пам’яті боротьби та мучеництва. УІНП постійно інформує вищі органи влади та управління України з питань спорудження польського сегменту Биківнянського некрополю. Директор УІНП, член-кореспондент НАН України В.Солдатенко входить до Наглядової ради Національного історико - меморіального заповідника “Биківнянські могили”

Наводимо підготовлений УІНП проект консолідованої позиції зацікавлених відомств України та один з підготовлених УІНП довідкових матеріалів.

П Р О Е К Т


    КОНСОЛІДОВАНА ПОЗИЦІЯ   

української сторони щодо увічнення на території Національного

історико - меморіального заповідника “Биківнянські могили”

пам’яті українців та громадян Республіки Польща,

які стали жертвами політичних репресій

Консолідовану позицію української сторони напрацьовано на виконання доручення Президента України від 22.04.2011 № 1-1/766 та відповідних доручень Кабінету Міністрів України, з урахуванням позицій, виголошених під час засідання Консультаційного комітету при Президентах України та Республіки Польща (м. Київ, 4 липня 2011 р.), у предметному листуванні Прем’єр-міністра України (від 18.02.2011) та Голови Ради Міністрів Республіки Польща (від 29.12.2010), а також за результатами чисельних консультацій між компетентними інституціями, уповноваженими на реалізацію Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Польща про збереження місць пам’яті і поховання жертв війни та політичних репресій від 21 березня 1994 року, в особі Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій – з української сторони та Ради охорони пам’яті боротьби та мучеництва – з польської сторони.

Відповідно до попередніх двосторонніх домовленостей, протягом травня – червня 2011 р. було проведено переважну частину завершального етапу спільних українсько-польських пошуково-археологічних досліджень щодо виявлення та ідентифікації останків жертв незаконних політичних репресій 1937-1941 років на території Національного історико-меморіального заповідника “Биківнянські могили” (далі – Заповідник).

Дослідження проводилися згідно з науковою методологією спільними за складами українсько-польськими групами із залученням судово-медичних та інших експертів з обох сторін.

У процесі здійснення цих досліджень знайдено останки близько двох тисяч жертв репресій, а також їх особисті речі та предмети як радянського, так і польського походження.

Остаточні експертні висновки буде зроблено виключно на підставі їх спеціальних досліджень, зважаючи на неможливість точної ідентифікації (персоніфікації) останків жертв тоталітаризму, ексгумованих на території Заповідника.

Згідно з припущенням польської сторони, у Биківнянському лісі було поховано переважну частину так званого “українського списку” жертв Катинської трагедії, який налічує 3435 поляків.

Цей список, отриманий влітку 1994 року польською стороною від СБ України, включає тих польських громадян, які восени 1939 року стали в’язнями тюрем Волинської, Дрогобицької, Львівської, Рівненської, Тернопільської та Станіславської областей, а навесні 1940 року були етаповані до в’язниць Київщини, Харківщини та Херсонщини, де, найвірогідніше за все, і були закатовані, на виконання сумнозвісної постанови ЦК ВКП (б) від 5 березня 1940 року.

Позиція української сторони полягає у тому, що у Биківнянському лісі справді похована група громадян довоєнної Польщі різної етно-конфесійної та соціальної приналежності. У розпорядженні української сторони на момент укладення консолідованої позиції відсутні документальні підтвердження поховання у Биківнянському лісі саме 3435 поляків з “Катинського списку”.

Крім того, українська сторона наполягає на вилученні з використання при вирішенні питання навколо побудови польського сегменту Меморіалу жертв тоталітаризму на території Заповідника (далі – Меморіал) термінів “український список Катинської трагедії”, “українські жертви Катині” тощо.

Це, зокрема, пояснюється прагненням України не допустити закріплення у свідомості українського та польського народів несправедливих тлумачень щодо винуватців цих історичних трагедій.

Поляки змусили американські ЗМІ не вживати зворот "польські концтабори"

Сучасна Українська держава не несе відповідальності за злочини тоталітаризму проти людяності. Водночас, відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” Україна взяла на себе зобов’язання щодо відновлення справедливості по відношенню до всіх осіб, які у минулому зазнали незаконних репресій на її території.

Виходячи з наведеного, українська сторона пропонує вживати більш точні з історико-правового погляду визначення: “громадяни Польщі – жертви незаконних репресій на території Української РСР”, “поляки – жертви сталінських репресій” тощо.

Українська сторона усвідомлює неможливість персоніфікації як похованих у Биківні громадян Польщі, так і близько 16 тисяч незаконно репресованих громадян колишнього СРСР, які спочили на території нинішнього Меморіалу.

Архітектурна концепція та зміст написів на польській складовій Меморіалу мають бути документально узгоджені між уповноваженими представниками України та Польщі, для чого українська сторона має отримати відповідні пропозиції польської сторони.

Принциповою позицією польської сторони є прагнення нанести (символічно) на майбутні меморіальні плити у Заповіднику імена всіх 3435 громадян Польщі – жертв незаконних репресій на території Української РСР, зважаючи на те, що відомості про їх трагічні долі обірвалися саме на території сучасної України.

"Воїнам УПА" чи "повстанцям"? Як поляки реагують на меморіальні написи

Консолідована позиція української сторони передбачає недвозначне наголошення та чітке відображення при оформленні польського сегменту Меморіалу суто символічного характеру зазначеного Меморіалу.

Українська сторона пропонує при оформленні написів на польському сегменті Меморіалу вшанувати пам’ять незаконно репресованих громадян СРСР – етнічних поляків.

На думку української сторони проектна документація, написи та символіка польського сегменту Меморіалу (після офіційного отримання їх ескізів від польської сторони) мають обов’язково пройти експертизу та погодження на основі вимог чинного законодавства України та цієї консолідованої позиції.

------------------------

Директор Українського інституту національної пам’яті

В.Ф.СОЛДАТЕНКО

10 серпня 2011 р.

 

ДОВІДКА

Українського інституту національної пам’яті щодо проблемних історико-гуманітарних аспектів спорудження українсько-польських пам’ятних знаків на території Національного історико-меморіального заповідника "Биківнянські могили"

На думку Українського інституту національної пам’яті, при вирішенні питання про спорудження меморіального знаку громадянам довоєнної Польщі у меморіальному заповіднику "Биківнянські могили" доцільно виходити з того, що відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р., Українська держава взяла на себе зобов’язання відновлення правової, матеріальної й моральної справедливості щодо усіх осіб, незаконно засуджених на її території у 1917–1991 роках.

Спорудження меморіального знаку страченим громадянам Другої Речі Посполитої та полякам – громадянам тодішнього СРСР як сегменту меморіального заповідника "Биківнянські могили" відповідає завданням діяльності Української держави у сфері відновлення справедливості по відношенню до незаконно репресованих громадян колишнього СРСР та інших країн, а також міждержавним зобов’язанням України.

Варто відзначити, що  з погляду історичної правди про незаконні репресії  сталінізму поляки становили чисельну етнічну групу серед незаконно засуджених мешканців України. За вказівкою союзного керівництва в Україні проводилися масштабні репресивні операції органів НКВД: операція проти неіснуючої "Польської військової організації", "Польська операція", депортації поляків з території УРСР.

На нашу думку, встановлення меморіального знаку сприятиме зміцненню позитивного клімату у двосторонніх відносинах, подоланню певних негативних нашарувань у сфері історичної пам’яті про перебіг українсько-польських відносин, а також сприятиме вирішенню питань польською стороною про вшанування пам’яті етнічних українців – жертв міжетнічного протистояння у 1943–1947 роках.

Водночас необхідно відповідально, виходячи із документальної обґрунтованості, підійти до визначення символіки та, особливо, написів на меморіальному знаку.

Існують обставини, які ставлять під сумнів масовість поховань громадян довоєнної Польщі у Биківні, зокрема – факт поховання там приблизно 3,5 тис. полонених у 1939 р. польських офіцерів та службовців.

Згідно із даними, що отримані нами за запитами УІНП від Служби безпеки України та її Галузевого державного архіву (ГДА, зокрема, листа КДБ при РМ УРСР до керівництва КГБ при РМ СРСР від 12 березня 1956 р., довідки Обліково-архівного відділу КДБ при РМ УРСР від 7 червня 1956 р.) у 1939-1940 рр. на теренах Західної України було заарештовано до 8 тис. колишніх польських офіцерів, чиновників, поліцейських, жандармів, а також членів ОУН, інших осіб, що вважалися "політично небезпечними".

Згідно з даними, наведеними у доповідній записці голови Комітету державної безпеки при Радів Міністрів СРСР А. Шелепіна на ім’я Першого секретаря ЦК КПРС М. Хрущова  всього за рішеннями спеціальної трійки НКВД СРСР було розстріляно 21657 осіб.

З них: 6311 осіб розстріляні в Осташківському таборі (Калінінська область), 4421 особа в Катинському лісі, 3820 польських громадян були розстріляні у лісопосадковій смузі під Харковом У Старобільському таборі, а 7305 осіб – розстріляні в тюрмах і таборах Західної України і Західної Білорусії.

У цьому документі не наведені жодні факти, які б свідчили про "Биківнянський слід колишніх полонених буржуазної Польщі".

Польська сторона, спираючись на матеріали архівної справи "Список личных дел арестованных, направленных в НКВД СССР" у листопаді 1940 року, стверджує, що усі ці люди – мешканці тодішньої Польщі, є замордованими польськими офіцерами і їхні прізвища внесено до так званого Українського катинського списку ("Ukraińska Lista Katyńska").

Однак такі твердження є недоведеними.

Виявлені документи ГДА СБУ дають підставу стверджувати, що зазначені у списку особи разом з їхніми особовими справами були відправлені до НКВД СРСР на "КК" (ймовірно "кремлівську комісію") у 1940 році. Окрім зазначеного, слід підкреслити той факт, що у вищезгаданому списку зустрічаються імена жінок, які були заарештовані за підозрою у провокаціях, як власниці великих маєтків та поміщиці.

Зокрема: Бережецька Юзефа Михайлівна, 1894 р.н., уродженка села Жабокрики Рівненської области, заарештована 9.04. 1940 р. як поміщиця; Бейгель Эля Шимонович, 1908 р.н, уродженка м. Сарни, заарештована 3.04. 1940 р. як провокатор; Шкурскя Ольга Кузьмінічна, 1905    р.н., заарештована Рівненським РВ НКВС як керівник осередку УНДО у с. Колодники.

Серед імен "Списку" зустрічаються прізвища українців, а також польських громадян, які були арештовані за звинуваченнями у приналежності до українських націоналістичних та інших контрреволюційних організацій, а також як власники великих маєтків та підприємств. Зокрема:

Бойко Степан Михайлович, 1915 р.н. уродженець с. Добровляни Меденицького р-ну Дрогобицької обл., українець, заарештований як керівник молодіжної троцькістської організації у Дрогобицькому районі;

Юрків Іван Михайлович, 1909, уродженець хутора Фороща Самбірського р-ну Дрогобицької області, українець, арештований як колишній редактор журналу "Життя та слово";

Бондарчук Петро Архипович,1904 р.н, уродженець Здолбунівського повіту, заарештований 24.12.1939 Здолбунівським повітовим відділом НКВС як український націоналіст.

Кузнец Фромм-Яхил Морткович, 1881 р.н., уроженець с. Кириевичі, арештований 10.04. 1940 р. Рівненським РВ НКВС, як власник водно-турбінного млина.

Крім того, за проведеними підрахунками, з 1939 р. до 18 вересня 1941 р. таємний цвинтар НКВД у Биківні усього разом прийняв 2563 тіл страчених.

Щоправда, під час ексгумації решток похованих у Биківні в 1971, 1987, 1989 рр. у двох похованнях виявлено близько 270 останків польських офіцерів та інших громадян довоєнної Польщі, котрі до розстрілу перебували у київських в’язницях НКВС (знайдені фрагменти офіцерського обмундирування, ґудзики, фрагменти чобіт відповідного зразку, монети тощо).

Частково це може бути пояснено тим, що, як встановлено у 1989 р., у Биківні поховано групу в’язнів львівських тюрем, яких із початком війни (червень 1941 р.) перевели до Києва.

Нарешті, як з’ясовано архівними пошуками та дослідженнями співробітників УІНП, серед осіб, похованих у Биківні, наявні представники інших соціально-професійних категорій та різних національностей (українці, євреї тощо). Зокрема, це стосується виявлених у списках розстріляних громадян довоєнної Польщі членів Комуністичної партії Західної України (частини Компартії Польщі, яка виступила з критикою сталінізму ще з кінця 1920-х рр. та зазнала політичних репресій в СРСР).

Рота імені Шевченка. Як галицькі комуністи в Іспанії воювали

За свідченнями досвідченого судмедексперта Київського бюро судово-медичної експертизи Ю.Коваленка, який брав участь у практично всіх ексгумаціях з 1971 року, було віднайдено останки лише кількох десятків імовірних громадян Польщі. Слідчі Київської міської прокуратури  вважали, що під час розкопок 1989 р. виявлено близько 30 останків польських військовослужбовців.

Окремо просимо звернути увагу на тенденційну, несумлінну поведінку представників польської сторони під час розкопок, які вони проводилися у 2001, 2006, 2007, березні 2008 року. Кожного разу дозвільна документація на проведення робіт не була оформлена належним чином. Розкопки проводилися з серйозними порушеннями законодавства України, існуючої технології таких робіт, що, по суті, завдало матеріальної шкоди захороненням.

Ексгумаційні роботи у Биківні влітку 2011 року.

Фото - Пьотр Погожельський, Польське радіо для Історичної правди

Кожного разу польська сторона ухилялася від інформування компетентних державних органів влади про результати робіт, приховували їх документально-експертне оформлення. Зокрема, невідомим залишається місце знаходження та інвентарний опис знайдених предметів (речових доказів). За наявним даними, МЗС Польщі не отримало дозволу на їх вивезення до Польщі, знахідки, імовірно, перебувають у приміщенні посольства РП в Україні.

У кожному ж з цих випадків  розкопки припинялися через апеляції Головного управління культурної спадщини КМДА, а з 2007 р. – керівництва Українського інституту національної пам’яті та Національного історико-меморіального заповідника "Биківнянські могили".

Анонс: виставка особистих речей тих, кого убили в Биківні

Особливо просимо звернути увагу на новації у позиції польської сторони, які можуть викликати непередбачувані наслідки у розвитку ситуації навколо польського сегменту меморіалу у Биківні.

Проведена 17 лютого 2011 р. за участю УІНП та представників МЗС України міжвідомча нарада у Міністерстві регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України за участю делегації польської Ради охорони пам’яті боротьби та мучеництва на чолі із Секретарем цієї Ради А.Кунертом показала, що польська сторона, за її словами, трактує Биківню як "польський воєнний цвинтар", "четверте місце поховання польських офіцерів на території колишнього СРСР".

На цій же нараді представники польської сторони ухилялися від обговорення питання чисельності похованих там громадян Польщі, наполягали, що польський меморіал матиме "символічне значення", а решта питань, мовляв, носять технічний, другорядний характер.

При цьому польська сторона стверджувала, що ними під час розкопок вставлено поховання 1488 польських громадян, начебто виявлено до 4 тис. предметів, які свідчать про поховання там польських офіцерів. Однак жодних документальних підтверджень надано не було, про місце знаходження згаданих речових доказів, знов таки, не повідомлялося.

У будь-якому разі кількість можливо похованих у Биківні польських офіцерів та в цілому громадян довоєнної Польщі радикально відрізняється від цифри у майже 3,5 тис.

Отже, на сьогодні відсутні переконливі документально-процесуальні та матеріально-археологічні підтвердження поховання у Биківні великої групи громадян довоєнної Польщі, зокрема – офіцерів силових структур Другої Речі Посполитої.

Виходячи із наведеного, Український інститут національної пам’яті вважає:

1.  Спорудження меморіального знаку страченим полякам як сегменту меморіального заповідника "Биківнянські могили" відповідає завданням діяльності Української держави у сфері відновлення справедливості по відношенню до незаконно репресованих громадян колишнього СРСР та інших країн, а також міждержавним зобов’язанням України.

2. Водночас, при вшануванні пам’яті похованих у Биківні громадян довоєнної Польщі та етнічних поляків – громадян СРСР, доцільно брати  до уваги те, що документальними та археологічними джерелами донині не підтверджено факт страти (поховання) у Биківні після 1939 р. близько 3,5 тис. полонених польських офіцерів та службовців.

3. Спеціальні дослідження (розкопки, експертизи тощо) доцільно проводити спільними українсько-польськими групами, із включенням судово-медичних та інших експертів з обох сторін.

4. Вважаємо обов’язковим перед початком будівництва меморіального знаку страченим полякам, як сегменту меморіального заповідника "Биківнянські могили", узгодження з уповноваженими представниками України (включаючи спеціалістів Українського інституту національної пам’яті) дизайну, символіки та написів на меморіальному знаку.

5. На нашу думку, доцільно утриматися від застосування не обґрунтованого поняття "польський військовий цвинтар у Биківні", карбування на меморіальних спорудах нічим не підтверджених персональних даних про, начебто, похованих у Биківні 3,5 тис. польських громадян.

6. Рекомендуємо запропонувати польській стороні, при підготовці написів на меморіальному знаку, включити у меморіальні написи слова і про вшанування пам’яті репресованих етнічних поляків – корінних мешканців України та громадян тодішнього СРСР.

-----------------------------

Всі виділення в тексті Володимира Кривошеї та Лесі Онишко і документах УІНП зроблені "Історичною Правдою"

Перше міністерство здоров’я України

На початку травня 1918 року Гетьман Павло Скоропадський розпорядився створити Міністерство народного здоров’я та опіки. В УНР часів Центральної Ради такого міністерства не було. Медико-санітарна справа раніше перебувала у відомстві Міністерства внутрішніх справ, а потім окремого департаменту при уряді

Подвійне життя КҐБіста Заваригіна: чи міг чекіст співпрацювати з ОУН?

Павло Заваригін бореться з українськими повстанцями на Тернопільщині та робить непогану кар'єру. Але в якийсь момент все починає йти не так, і врешті решт чекіст стріляє собі в голову. Збереглися спогади, згідно яких Заваригін насправді став агентом ОУН. Чи не цим пояснюється самогубство?

Як виглядає бункер на випадок ядерної війни під Херсонською ОДА

Це на всіх працівників обкому розраховувалося? — Ні, не на всіх, у разі удару рятується тільки керівництво. Вони спускаються в бункер, а решта гинуть.

Година папуги. «Золотий вересень»

«Ось два пістолети. Коли увірвуться українські бандити, ти застрелиш дітей, а потім застрелишся сама! Пам’ятай: у тебе мають лишитися три набої!» — останню розмову батька і мами семирічний Адам підслухав випадково.