Українська правда
Історична правда

Затоплена Україна. 25 міст і сіл під водами Дніпра - так вирішила партія

18.03.2012 _ Ірина Сало, Левко Стек
Версія для друку

Водосховище Кременчуцької ГЕС є одним з найбільших в Україні. Та щоб збудувати його затопили 25 населених пунктів. Всі вони раз і назавжди зникли з карти України. Та не з пам'яті...

Про переселення в ті часи  було не модно говорити, тим більше писати. Головна тема розмов 1954 року - на території Кіровоградщини будуються нова ГЕС, нове місто (яке створять спеціально для переселенців  - теперішній Світловодськ), а отже нові можливості з  новими мріями.

Так, 25 березня 1954 року Рада Міністрів СРСР ухвалила рішення про початок будівництва Кременчуцького гідровузла на Дніпрі.

Спорудження ГЕС і водосховища викликало потребу перенести на нові місця населені пункти району. 1961 року Новогеоргіївськ разом з іншими 22 селами та хуторами об'єднали в одне місто, яке пізніше переназивали аж тричі.

Так виглядав Новогеоргіївськ на початку ХХ ст. 

Спочатку йому дали ім'я тодішнього глави радянської держави - Хрущов. З 1962 по 1969 рік - місто мало назву Кремгес, а відтак і до сьогодні це більш як  50-тисячне місто носить  назву Світловодськ  (від слів  світло + вода). 

Відтоді минуло півстоліття. Спогади та інформація про переселення людей практично зникли.  Знають про ці події лише безпосередні учасники( офіційно – 15 тисяч переселенців).  Але їх з кожним роком стає все менше.

Янкі гартували сталь. Радянську індустріалізацію здійснили капіталісти

88 - літня  Любов Дмитрівна Щукіна у часи переселення працювала у райкомі комсомолу. Дівчина була з бідної сім’ї, жила з бабусею і матір’ю. У жінки було 12 дітей. Зимою завжди спали на пічці, бо в хаті ставало настільки холодно, що вода у відрі під ранок часто замерзала. Хата складалась з кухні і кімнати. Між ними – коридор. А  ще була коза. На ніч її завжди брали до хати.

За 10 років містечко трохи віджило  - працювало 3 підприємства. У  місті виготовляли відомі на  сусідні області (були замовлення і з закордону) кінні ходи і фургони, була меблева фабрика, цегельний завод – люди мали де заробити.

На вулиці Рози Люксембург. Праворуч - будинок, де була міська бібліотека

Новогеоргіївськ старожили завжди пов’язували з фруктовими деревами. Ще до війни на кожне фруктове дерево накладався податок, тому далеко не всі могли дозволити собі сад. Після війни податок зняли – так, кожен мав за обов’язок посадити кругом хати дерева.

"В 1954 році нам дали зрозуміти, що скоро нашого міста не стане. Усі відновлені будівлі, наші сади – все затопить Дніпро" - згадує пані Щукіна. Новина про те, що треба переїжджати була трагічною. Ніхто не хотів переїжджати. Після війни у містечку залишились вдови з дітьми, зруйновані  хати - їх відновлювали жінки . Хати були не ідеальні, але вони були власноруч зроблені".

Українські радянські плакати, присвячені індустріалізації, дивіться в розділі "Артефакти"

Для інформування населення проводили роз’яснювальну роботу: були зібрання: до кожного села приїжджала група людей з партії і розповідали, як люди заживуть на новому місці, як буде їм добре.

Ніяких підписів не збирали, бо хотіли місцеві цього переселення чи ні, воно було примусовим. Пані Люба сама належала до тої  групи людей, що ходила до своїх же сусідів і розповідала, яким прекрасним буде життя після. Пояснює, в ті часи вона мусила це робити - таким було завдання партії.

 Районна дошка пошани

Людям поставили умову: перед затопленням Новогеоргіївськ потрібно повністю  розібрати. Так, кожен господар мав розібрати свою власну хату. Старшим допомагала спеціальна бригада, а так, жінки, чоловіки, діти розбирали голими руками власні домівки , сараї, інші будівлі. Хату бабусі Люби  поваляв бульдозер.

"Коли я перебралась до хати чоловіка, я викопала собі город невеликий, там я садила полуницю. От мені ще досі та полуниця сниться... Такої смачної полуниці я вже більше ніде не пробувала" - згадує старенька.

Кожній сім’ї надавали транспорт: визначали день, кому і на скільки треба машину для перевезення. Відбувалось  перевезення одночасно з заселенням у нове помешкання у Світловодську  і руйнуванням старого у Новогеоргіївську.

Звичайно, видавали і грошову компенсацію, але її не вистачало для нового помешкання. "Моїй свекрусі дали 12 тис, а бабусі – 800 рублів".  Чим багатший ти був у  Новогеоргіївську, тим більша компенсація. Також влада допомагала з будматеріалами.

Будівля, де було розташовано дитячий будинок

Для місцевих було справжнім горем, коли влітку на одній вулиці, яка вся була в березах (дерева  зрослись між собою і утворили природній  "зелений тунель") -  вирубали кожне деревце. "Це ж можна було зрубати восени, зимою, але не влітку, коли все цвіло і пахло. Той випадок багатьом запам’ятався і залишив глибокий слід".

Було і таке, коли ти приходив додому, а на дверях табличка: "Хату розібрати до 25 травня. Попередження".

Траплялись і трагічні випадки.  Любов Щукіна розповіла про десяток місцевих, які рубаючи  свої дерева, кидали сокиру і лізли в петлю, накладаючи на себе руки прямо на недорубаному дереві.

Траплялось, що людей вивозили насильно. Просто приїжджала машина і забирала сім’ю.

 Чи не єдина фотографія з переселення: "Прощавайте, рідні місця!..."

Дасій  Іванович в час переселення працював вчителем у Новогеоргіївську. Жив з батьками в домі, який колись належав місцевомусвященику. На його ж подвір’ї протікала річка Тясмин. Кожного ранку наввипередки з братом бігли до річки. Загартовували здоровий дух.

В 1954 році з’явилось  повідомлення у  місцевій  пресі про переселення. Інформацію про те, що їхнє місто будуть затоплювати, більшість населення сприйняла негативно:

"Молодь ставилась до цього двозначно, ми ще не були такими прив’язаними до цих місць. Але старшим покидати насиджені місця, будинки, сади  - їм не вкладалося в голові, як це можна було зробити. Люди тоді  морально занепали. Але час проходив. Люди "посопіли" у себе вдома, але ніхто  відкрито нічого не заявляв. Мама , коли ми переїхали у Світловодськ, дуже довго приживалась, для неї вода в крані не замінила колодязя на подвір’ї. Тут, у Світловодську не так. Тут я живу у квартирі, без річки".

Так сьогодні виглядає пересічний дворик Світловодська

У краєзнавчому музеї  Світловодська є книга зі  спогадами про будівництво Кременчуцької ГЕС і міста за 1954-1961 роки.

Іван Федорович Калінін на той час був  інженером лісового господарства, він організовував переселення і залишив власні спогади.

У повідомленні тих часів написано: "Партія розуміла, що потрібно максимально знизити витрати енергії  - як фізичної , так і моральної  переселенців, бо вони, м’яко кажучи, сприйняли інформацію про своє  переселення... без ентузіазму. Люди, які не хотіли переселятись у нове місто (Світловодськ), натомість вибирали сусідні села, які не входили  в зону затоплення - для них ми спеціально організували "дні зустрічі" у тому  селі, в яке будуть переїжджати. Ми організували групу з 200 осіб, щоб показати їм село. З Новогеоргіївська ми виїжджали з дуже гарним настроєм, жартами, на вулиці світило сонце. Але коли ми приїхали, погода кардинально змінилася – ми приїхали в дуже похмурну погоду. Картина була гнітючою. Навіть у нас, організаторів поїздки, занепав  тоді дух, не говорячи вже про самих людей...".

Це місце називають "коровим пляжем". Буквально у десяти метрах від берега - під водою є фундемент школи м. Новогеоргіївська

Також у своїх спогадах свідок розповів, що для них, організаторів переселення було великою подією переїзд першої сім’ї на нове місце:

"Про першого переселенця ми написали у місцевій газеті. Це сильно підштовхнуло інших до переїзду. Ми на це дуже розраховували. Запам’ятався випадок вже під час самого затоплення. Всі люди вже переселились, але на території ще випасалась худоба (практично до останніх  тижнів перед затопленням ми дозволили випасати овець та корів  на території майбутнього моря). І коли ми робили черговий об’їзд території (нижня частина Новогеоргіївська була вже затоплена) , то бували випадки, коли на острівцях  були залишені вівці і худоба. Нам довелось потопити нашу машину, щоб врятувати худобу".

Більшість переселенців зі затоплених міст та сіл живуть у сучасному Світловодську в приватних будиночках, мало хто з них залишився у квартирах. Щоправда, Люба Щукіна скаржиться, бо ввечері  додому страшно ходити – вулиці не освітлюються взагалі. Жодна, окрім центральної імені Леніна, і то не вся.

"Отак переселили нас, бо будували могутню ГЕС, а на моїй вулиці світла нема й досі, кажуть грошей бракує".

Пам'ятна дошка з назвами зниклих міст і сіл. Світловодський краєзнавчий музей

Мартиролог акції з переселення:

Населених пунктів - 25

Колгоспів - 11

Комунальних приміщень - 354

Приватних будівель - 125

Шкіл - 22

Сільських клубів - 14

Православних храмів + синагога - 4

Промислових підприємств - 3

Лікарень - 3

Дитячих будинків - 2

Дім інвалідів - 1

Такі випадки не є поодинокими на території колишнього СРСР.

Двадцятьма роками раніше, у 1941-му, поблизу міста Рибінська, що за 370 км на північ від Москви, також збудували ГЕС. Спочатку під водосховище хотіли затопити територію площею 2500 кв. км. Та потужність майбутньої станції згодом вирішили збільшити з 200 до 330 мегават. Відтак і територія знадобилась більша. Під водою мали зникнути тепер 4580 кв. км, де розташовувались на той момент 663 населені пункти та місто Молога.

Всього переселити довелось 130 000 місцевих мешканців. Жертви виявились співзначними до масштабу будівництва. Тільки у Молозі офіційно задокументовані 294 випадки, коли мешканці приковували себе ланцюгами та замками і так залишались чекати смерті біля власних помешкань. Рятувати їх, чи зупиняти затоплення, ніхто не став... [дехто з істориків після виходу документального фільму на російському телебаченні висловлював сумнів, що таке могло бути - "Історична правда"]



Теми: memoriam, XX сторіччя, Історія України, промисловість, Кіровоградщина




У пошуках "Вояка". Як родина сотника УПА віднайшла його історію

10.04.2017 _ Андрій Гудзоватий, Леся Сілецька
АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter   Вконтакте