In Memoriam. Дмитро Федорів, господар хати з Олегівської, 10

Цей будиночок на схилі гори Щекавиці, схожу на сільську, знають сотні людей. Його називали "хатою правди". У 1988-му тут проходили засідання УКК та УГС, зустрічі колишніх політв’язнів.

Цю хату на схилі гори Щекавиці, схожу на сільську, знають сотні людей. Її називали "хатою правди".

Господар, Федорів Дмитро Іванович (народився 7 листопада 1930 року в м. Жидачів Львівської обл.), у кінці 1960-х – на початку 1970-х років працював хореографом переслідуваного владою народного фольклорно-хорового колективу "Гомін", а потім надовго став безробітним, у 1987 р. відважно надав свій приватний дім Українському культурологічному клубу, незважаючи на неофіційні попередження КГБ, для проведення громадських вечорів.

У 1988-му тут проходили засідання Київської філії Української Гельсінської Спілки, наради Всеукраїнської координаційної ради УГС, зібрання та зустрічі колишніх політв’язнів.

Дмитро Федорів та його легендарна хата

Через те Дмитро Федорів зазнавав постійного тиску з боку міліції, КГБ, Подільського райкому КПУ.

У його будинку тимчасово мешкали керівні діячі та активісти УГС, зокрема В’ячеслав Чорновіл, Михайло Горинь, Анатолій Лупиніс, Олександр Орос та багато інших.

Попри кагебістські провокації та залякування, візити міліційних та партійних чиновників, тут проходили резонансні публічні вечори УКК.

17 січня 1988 р в його помешканні відбувся організований Українським культурологічним клубом перший громадський вечір пам’яті ще забороненого Василя Стуса з доповіддю Михайлини Коцюбинської, виступами Євгена Сверстюка, Зіновія Красівського, Василя Ґурдзана, Степана Сапеляка, Вячеслава Чорновола, Олеся Сергієнка, Михайла Гориня.

Після здобуття Україною державної самостійності домівка славного патріота Дмитра Федоріва на Олегівській, 10 і надалі була, до останніх днів його життя, місцем зібрань борців за національну незалежність.

Дмитро Іванович (у першому ряду справа) з друзями з УКК і УГС

Помер Дмитро Федорів уранці 9 квітня 2012 року, на 82-му році життя. Прощання з небіжчиком відбудеться у середу, 11 квітня, о 14-й годині на його рідному подвір’ї на вул. Олегівській, 10, поблизу станції метро "Контрактова площа", навпроти Житнього ринку. Похований він буде на Лісовому цвинтарі.

Вічна пам’ять мужньому борцеві за Україну!

Олесь Шевченко, Євген Сверстюк, Василь Овсієнко, Петро Борсук, Левко Лук’яненко, Михайло Горинь, Євген Обертас, Микола Горбаль, Олександр Ткачук, Тарас Компаниченко

Батько української аеророзвідки – полковник Армії УНР Павло Крицький

До сьогодні історики вважали, що начальник штабу Технічних військ Армії УНР полковник Павло Крицький помер у Львові після 1924 року. Відомою була лише одна його світлина… Однак, прожив він ще більше 20 років у Чехії, а похований у Празі. Вдалось відшукати його могилу. Віднайшлось і більше його фотографії, які вперше публікуються у цій статті…

Година Папуги. Операція «День Незалежності»

Несподівано виявилося, що у таборі діє невидима сила. Вона була подібна до гравітації: її вплив відчувався завжди, але щоб усвідомити її існування треба було, щоб на чиюсь голову впало яблуко. Тим яблуком стали події Дня Незалежності і пригода з фальшивим візитом американського амбасадора. Дехто раптом зрозумів, що та сила мала серед бранців своїх агентів, була поінформована про їх таємні приготування і комунікації. Перше запитання було очевидне: хто перейшов на інший бік?

Чи був Іван Світличний дисидентом?

На перший погляд це питання може здатися дивним, адже усім добре відомий поетичний твір Івана Світличного «Я – дисидент», де він стверджувально відповідає на це питання.

Диво в Чігошті: право на віру за межами соціалізму

«Я нічого не зробив! Я ж навіть нічого не бачив!» - кричав отець Йозеф Тоуфар. Священник другу ніч сидів в карцері – темному вологому приміщенні в підвалі тюрми. Він два дні не їв, шлунок палав від пересоленого супу, який давали «неслухняним» арештантам після декількох днів без їжі. Все тіло боліло – сьогодні знову навідувався інспектор Ладіслав Маха і проводив «екзекуції» - вибивав зізнання. Все тіло було в синяках, ноги опухли. Священник навіть не знав, що знаходиться у спецвідділі тюрми для католицьких священнослужителів у місті Валдіце. І жити йому залишилося декілька днів.