In Memoriam. Дмитро Федорів, господар хати з Олегівської, 10

Цей будиночок на схилі гори Щекавиці, схожу на сільську, знають сотні людей. Його називали "хатою правди". У 1988-му тут проходили засідання УКК та УГС, зустрічі колишніх політв’язнів.

Цю хату на схилі гори Щекавиці, схожу на сільську, знають сотні людей. Її називали "хатою правди".

Господар, Федорів Дмитро Іванович (народився 7 листопада 1930 року в м. Жидачів Львівської обл.), у кінці 1960-х – на початку 1970-х років працював хореографом переслідуваного владою народного фольклорно-хорового колективу "Гомін", а потім надовго став безробітним, у 1987 р. відважно надав свій приватний дім Українському культурологічному клубу, незважаючи на неофіційні попередження КГБ, для проведення громадських вечорів.

У 1988-му тут проходили засідання Київської філії Української Гельсінської Спілки, наради Всеукраїнської координаційної ради УГС, зібрання та зустрічі колишніх політв’язнів.

Дмитро Федорів та його легендарна хата

Через те Дмитро Федорів зазнавав постійного тиску з боку міліції, КГБ, Подільського райкому КПУ.

У його будинку тимчасово мешкали керівні діячі та активісти УГС, зокрема В’ячеслав Чорновіл, Михайло Горинь, Анатолій Лупиніс, Олександр Орос та багато інших.

Попри кагебістські провокації та залякування, візити міліційних та партійних чиновників, тут проходили резонансні публічні вечори УКК.

17 січня 1988 р в його помешканні відбувся організований Українським культурологічним клубом перший громадський вечір пам’яті ще забороненого Василя Стуса з доповіддю Михайлини Коцюбинської, виступами Євгена Сверстюка, Зіновія Красівського, Василя Ґурдзана, Степана Сапеляка, Вячеслава Чорновола, Олеся Сергієнка, Михайла Гориня.

Після здобуття Україною державної самостійності домівка славного патріота Дмитра Федоріва на Олегівській, 10 і надалі була, до останніх днів його життя, місцем зібрань борців за національну незалежність.

Дмитро Іванович (у першому ряду справа) з друзями з УКК і УГС

Помер Дмитро Федорів уранці 9 квітня 2012 року, на 82-му році життя. Прощання з небіжчиком відбудеться у середу, 11 квітня, о 14-й годині на його рідному подвір’ї на вул. Олегівській, 10, поблизу станції метро "Контрактова площа", навпроти Житнього ринку. Похований він буде на Лісовому цвинтарі.

Вічна пам’ять мужньому борцеві за Україну!

Олесь Шевченко, Євген Сверстюк, Василь Овсієнко, Петро Борсук, Левко Лук’яненко, Михайло Горинь, Євген Обертас, Микола Горбаль, Олександр Ткачук, Тарас Компаниченко

Трагедія і спекуляції. Що саме сталося 11 липня 1943 року на Волині?

Перебільшена кількість нападів на польські села стала хибним засновком, з якого зроблено висновок про масштабну операцію по всій Волині. А звідти зроблено висновок про існування наказу, що приписував цілковите знищення поляків, етнічну чистку.

Мій улюблений сексот: 10 фактів про Юрія Смолича

8 липня Юрію Смоличу виповнилося 125 років. Люди, далекі від літератури, архівів, досліджень, усе чудово про нього знають. Наприклад, що Смолич був артилеристом у Петлюри. Що дослужився до звання генерал-майора КГБ і має численні нагороди за вірну службу. Що він записував на магнітофон розмови з Довженком. Що дружина Юрія Яновського ненавиділа Смолича. Що він цькував шістдесятників і хворого на серце Малишка. Більшість охоче повторює і смакує ці плітки й чутки, не заморочуючись із фактчекінгом.

Заборонений Улас Самчук

Під час президенства Віктора Януковича твори Уласа Самчука виключили з обов'язкової шкільної програми, а у 2021-му за позовом Андрія Портнова Окружний адміністративний суд Києва заборонив проводити офіційні пам'ятні заходи на честь письменника. Витоки таких дій антиукраїнських сил криються ще в рішеннях кдб срср і минулих вказівках із москви. Тоді здійснювалася спецоперація з перешкоджання висуненню письменника на Нобелівську премію.

Персональні повідомлення про відзначення повстанців нагородами УПА

В УПА та збройному підпіллі ОУН, що підпорядковувалися УГВР упродовж 40-х – 50-х рр. ХХ століття діяла цілісна система нагород. Персональні повідомлення про відзначення повстанців під час активної збройної боротьби зазвичай були усними, про що знаходимо інформації як у спогадах, так і в архівних кримінальних справах колишніх вояків. Проте, до нашого часу також дійшли документи, які підтверджують існування друковано-письмових персональних повідомлень про відзначення.