Українська правда
Історична правда

Бог і Батьківщина. Про чільного ідеолога ОУН Юліана Вассияна

30.01.2013 _ Богдан Червак
Версія для друку

"Український індивідуалізм не знає межі, він анархічний - і в боротьбі з колективістським рухом північної орди мусів програти. Українці не знають духа солідарності. Тому наше виховання має йти в напрямі нашої найслабшої диспозиції – соціального інстинкту".

28 січня - чергова річниця проведення у Відні І-го Конгресу українських націоналістів, на якому у 1929 року була утворена ОУН. Одним із небагатьох делегатів конгресу був Юліан Вассиян - філософ, теолог, згодом один з лідерів ОУН. У Відні 1929-го Вассиян виголосив відому доповідь "Ідеологічні основи українського націоналізму", яка стала ідейною платформою Організації.

12 січня цього року Вассияну виповнилося б 119 років.

Парадокс Юліана Вассияна полягає у тому, що, з одного боку, практично ніхто із українських інтелектуалів минулого і теперішнього століття не ставить під сумнів його геніальність і особливий вклад у розвиток суспільно-політичної думки, а, з другого - життя і творчість самого мислителя залишаються  маловідомими і належно не оціненими.

Здебільшого називаються дві причини такого стану: Ю.Вассиян тривалий час проживав на чужині, а тому з об’єктивних причин вирваний із сучасного дослідницького дискурсу; його творчість хоч і цікава й актуальна, проте складна для сприйняття.

І вже зовсім не витримує критики ситуація із виданням творів Юліана Вассияна. В сучасній Україні вони так і не з’явилися окремою книжкою. Лише двотомник його основних праць, який побачив світ у Торонто понад 60 років тому, може бути нашою слабкою утіхою.

Шлях воїна

Насамперед спробую, хоча б коротко, ознайомити читачів із біографією мислителя.

У родинній хроніці, що її зберігали і продовжували Вассияни, знаходимо відомості, що серед предків майбутнього філософа були єпископи, а отже походить він із священичого роду, коріння якого сягає у ХV сторіччя.

Юліан Вассиян народився 12 січня 1894 року в галицькому селі Колоденце, що неподалік Жовкви на Львівщині у родині сільських вчителів.

Жовква. Могила рицаря, який захопив Москву. ФОТО

Початкову освіту здобув у народній школі, управителем якої був його батько. У 1905 році переїхав до Львова, де вступив до гімназії, після закінчення якої у 1913 році записався на студії філософського факультету Львівського університету.

Як студент одразу ж включився у національно-визвольний рух, зокрема домагався викладання університетських дисциплін українською мовою. За свій бунтарський характер і революційну діяльність вже у юному віці попав у немилість до окупаційної австрійської влади і польських шовіністів.

Як відомо, початок Першої світової війни у багатьох українців Західної України пробудив надію на створення власної держави. На Галичині, під Стриєм формувалося збройне формування – Легіон Українських Січових Стрільців (УСС).

Відтак у 1914 році молодий Вассиян добровольцем вступає спочатку до УСС, а згодом - регулярних частин Української Галицької Армії. Він пройшов драматичний, сповнений смертельної небезпеки і важких поневірянь шлях українського вояка, який із зброєю в руках захищав честь нації і молоду Українську державу.

Юліан Вассиян. Фото: histans.com

У 1920 році Вассиян повернувся до дому. На той час Галичина уже перебувала під польською владою, яка усіляко намагалася не допустити будь-яких рецидивів українського спротиву. А тому не дивно, що колишній вояк УГА попав у немилість і був заарештований.

Після двох років перебування у польській в’язниці Вассиян виходить на волю, а в 1922 році вступає до таємного українського університету у Львові. Тут він студіює філософію та одразу ж включається в студентський рух. Зокрема вступає до Української Крайової Студентської Ради у якій займає посаду референта з університетських справ.

Згадана студентська організація діяла підпільно і тісно співпрацювала з Українською Військовою Організацією (УВО), що її очолював один із легендарних особистостей часів УНР полковник Євген Коновалець.

Це був час, коли серед студентського руху активно поширювалися популярні на Великій Україні комуністичні ідеї, а тому серед націоналістично орієнтованої молоді визріла потреба їм протидіяти. Так на Західній Україні постає ще одна молодіжна організація – Група Української Державницької Молоді, провідним членом якої стає Юліан Вассиян.

У 1924 році таємний Львівський університет було ліквідовано, як небезпечний осередок революційних ідей молодих українців. Відтак Ю.Вассиян для продовження навчання змушений виїхати до Праги.

Тут він навчається філософії у Карловому і німецькому університетах та слов’янської мови в Українському Педагогічному Інституті. Захистивши дисертацію на тему "Поєднання розуміння філософії в її відношенні до наук про основи поетики і метафізики", здобуває наукове звання доктора.

У чеській столиці Вассиян очолює націоналістичну організацію "Група Української Національної Молоді" й долучається до видання її друкованого органу журналу "Національна Думка". Саме у цьому часописі з’являється його перша ґрунтовна праця "Рефлексії".

У 1927 році у Берліні відбувається перша Конференція Українських Націоналістів, учасники якої ставлять собі  за мету консолідувати українські сили на еміграції і Україні для продовження боротьби за її національне і соціальне визволення.

Конференція ухвалює рішення створити Провід Українських Націоналістів (ПУН), який має координувати діяльність націоналістичних організації та засновує офіційне видання ПУН журнал "Розбудова Нації".

Саме в офіціозі ПУН з’являється одна із найвідоміших статей Ю.Вассияна "До головних засад націоналізму", яка обґрунтовує необхідність нової світоглядно-ідеологічної концепції для продовження національно-визвольної боротьби.

У квітні наступного року в Празі за участю Вассияна відбувається ІІ-га конференція Українських Націоналістів, яка ухвалює рішення про проведення Конгресу українських націоналістів, що відбувся  з 28 січня по 3 лютого у Відні.

На конгресі Ю.Вассиян очолює ідеологічну комісію та виголошує тепер уже хрестоматійну доповідь "Ідеологічні основи українського націоналізму", яка лягла в основу ідеологічної резолюції, утвореної на конгресі Організації Українських Націоналістів (ОУН). Делегати конгресу обирають його до Проводу ОУН.

Вже у статусі провідного члена ОУН він повертається до Галичини, де в Перемишлі стає головним редактором тижневика "Український голос". Однак у 1931 році польська влада заарештовує Вассияна за участь у Конгресі українських націоналістів та приналежність до ОУН, вплив та авторитет якої починає стрімко зростати.

Ув’язнення відбував у сумновідомій львівській тюрмі "Бригідки" та у Дрогобичі й Сєдльцях. Звільнився Вассиян тільки у 1935 році, але вже у 1939 був знову заарештований та ув’язнений у польській в’язниці "Береза Картузька", куди запроваджували українців, причетних до підпільного національного руху.

З болем у серці Ю. Вассиян переніс розкол ОУН у 1940 році. Пристав до ОУН під проводом Андрія Мельника, уникав фракційних суперечок і, де міг, намагався залагоджувати стосунки з ОУН-революційною під керівництвом Степана Бандери.

З початком Другої світової війни Ю.Вассиян виходить із в’язниці та повертається до Бродів. На цей час Галичина вже була окупована більшовицькою Росією, а встановлення на Західній Україні радянської влади загрожувало йому новим арештом.

З огляду на це ПУН приймає рішення переправити Вассияна до Кракова й забезпечити йому більш-менш нормальні умови для роботи. Проте довго у Кракові Вассиян не залишався. З початком радянсько-німецької війни він повертається до Бродів, де влаштовується на роботу перекладачем з німецької мови при Українському Комітеті та нелегально працює як член ПУН.

У січні 1944 року гестапо заарештовує Ю.Вассияна. Починаються нові поневіряння тепер уже в німецьких тюрмах і таборах. Спочатку він відсидів у тюрмі в Сяноці, а потім був переведений до концентраційного табору в місті Брец, що неподалік Берліна.

Під кінець 1944 року Ю.Вассиян разом із іншими в’язнями-українцями був звільнений, оскільки у зв’язку з наступом більшовиків німці не вважали за доцільне утримувати в таборі провідних українських діячів.

В’язниці і табори сильно підірвали здоров’я Ю.Вассияну. А тому він змушений був  виїхати на лікування до Австрії, де на той час перебували його родичі. Коли весною 1945 року до Австрії вступила Червона армія Вассиян, щоб уникнути чергового арешту, переїхав до Баварії, а відтак опинився у таборі для втікачів в Авгсбурзі, а згодом  - Діллінгені.

У січні 1950 року Ю.Вассиян покидає Європу та оселяється у США, спочатку у Міннесоті, а потім - Чикаго. Доживав віку у складних матеріальних умовах. Щоб заробити на кусень хліба, мив посуд у ресторанах, працював прибиральником. При цьому писав наукові праці та публікував їх в еміграційних українських виданнях.

У 1953 році на 59 році життя від серцевого удару Ю.Вассиян помер. Похований на цвинтарі парафії церкви Святого Миколая у Чикаго.

Майже не збереглося світлин Ю. Вассияна. Але добру уяву про нього як людину дає психологічний портрет, зроблений Володимиром Мартинцем, відомим громадським і політичним діячем свого часу.

"Його обличчя зраджувало східній тип. Смаглість його збільшував гарний заріст і гарні очі. Росту вище середнього й середньої комплекти, рухів ні надто повільних, ні надто скорих. Вдачею врівноважений, рідко вибухав, але й у гніві був опанований. Там, де інший вибухнув би, він часто зневажливо махав рукою. Але зачеплений "до живого" він умів дати гостру відсіч.

Критичний розум, критичний аж до меж скептичності. Людина високої культури й характеру, що про нього кажуть "кришталево чистий". Нездатний до брехні, фальшу і підступу, разом із тим ставився обережно до людей, щоб самому не впасти жертвою брехні, фальшу і підступу інших.

Його скептичне відношення до оточення диктував йому життєвий досвід. Ця людина не тільки багато пережила, але й передумала пережите. Тонкий спостерігач і глибокий аналітик, він у всьому докопувався дна.

Дуже начитаний, він спеціалізувався у точній філософії. Людина, що живе думками, він не тільки залюбки годинами дискутував, викладаючи свої думки, але й годинами міг думати, творчо думати, щоб у результаті записати в нотатнику одне чи два речення".

Зліва праворуч, 1 ряд: Юліан Вассиян, Дмитро Андрієвський, Микола Капустянський, Євген Коновалець, Микола Сціборський, Яків Моралевич, Володимир Мартинець, Микола Вікул. Фото: commons.wikimedia.org

Не менш цікавий спогад про особливості характеру Ю.Вассияна залишив відомий публіцист ОУН Зиновій Книш:

"Влітку 1933 року перебував я в дрогобицькій в'язниці. Число націоналістичних в'язнів більшало з кожним місяцем - це був час, коли націоналістичний рух лавиною загортав українську суспільність у польській займанщині - наша група налічувала вже до ста осіб.

Одного ранку приїхали "конгресівці". Під такою назвою знані були в ОУН засуджені в 1932 році за участь у І Конгресі Українських Націоналістів у Відні в 1929 році відомий поет д-р Олесь Бабій, журналіст і економіст інженер Йосип Бойдуник, філософ і публіцист високого класу доктор Юліан Вассиян, студент Степан Ленкавський та редактор Зенон Пеленський.

Тюремне буття, що відрізало нас від життя, перемішало під одним капелюхом інтелектуалів з бойовиками, вимагало тримати одну лінію морального самоздисциплінування в нашому внутрішньому режимі, переборювати свої індивідуальні звички й особисті нахили. Не кожному це легко приходилося, але всім нам у тому міг бути зразком д-р Вассиян.

Він дуже точно притримувався встановлених нами самими звичаїв і законів, відмовляючись від найдрібніших привілеїв і дуже дбав про те, щоб у нічому не нарушити наших внутрішніх порядків, не дати найменшої підстави вважати себе ліпшим від найпростішого сільського хлопця, що разом з ним за ту саму націоналістичну ідею попався до тюрми.

Надзвичайна охайність у зверхньому житті глибоко перейшла в його натуру і виявлялась теж у вислові його думок. Точністю вислову і логічністю думки дорівнював йому, а в деяких випадках може й перевищав, Степан Ленкавський, людина теж глибоко філософічно заложена. Але в словах Вассияна спливав на нас якийсь незрівняний чар, що полонив нашу увагу і казав забувати про час і простір. Його аргументація сягала якоїсь таємничої глибини, його аналіз не мав собі рівного.

Ішла дискусія. Не можна сказати, щоб була вона завжди спокійна, інколи запал, як розгнузданий степовий кінь, поносив нас у різниці думок.

Коли приходила черга на Вассияна і він не все тримався піднебесних висот, де все холоне в космічному етері. Але щобільше входив він у дискусію, вона переставала бути дискусією, цебто обміном різних думок, а перетворювалася в монолог, зокрема, коли не йшло про біжучі справи, тільки про підставові й світоглядові принципи націоналістичного руху. А ми слухали, як зачаровані, слухали і слухали і здавалося нам, що кінця тому не буде, а коли приходив він, ми з жалем відзискували свідомість оточення.

Неначе апостол, що проповідує нову правду, розкривав далекі обрії, недоступні в думках щоденного життя. Якось зійшла розмова на проблему зради своєї ідеї і своїх друзів. Найглибший приклад того в людській історії - Юда та його 30 срібняків.

Зачалося з того, що д-р Вассиян порівнював літературні обробітки Юдиної душі в літературах англійській, московській та в нашої Лесі Українки. Перед нами розкривалися незбагненні таємниці людської душі, її вагання, зневіра, прагнення помсти.

Всі ми були люди з академічною освітою і багато з того не було нам новиною. Але тонкощі психологічної аналізи д-ра Вассияна, його шукання, ким нарешті був Юда, чи захланним зрадником зі Святого Письма, чи розчарованим месником за свою зневіру, чи фанатиком чинної боротьби, що відсуває мрійників хоч і нешляхетними методами, а передусім - філософічна глибина підходу, густо перетикана поетичними висловами і порівняннями, пафос внутрішнього переконання - переставляли нас на шляхи вічності".

Творча спадщина Ю.Вассияна досить значна і вміщується приблизно у десятьох томах. Свої твори автор писав в основному українською і німецькою мовами. Загалом знав сім мов та міг ними писати.

Важливо виокремити дві основні ідеї, що пронизують практично усю творчу спадщину мислителя. Це -  націоналізм і християнство. При цьому треба наголосити, що Вассиян вважав ці дві фундаментальні цінності вкрай важливими для суспільного розвитку та розглядав їх у контексті постійного синтезу.

Націоналізм

Очевидно, що Вассиян не міг не захоплюватися своєрідною "модою" на націоналізм та різні його модифікації, яка існувала у Європі на початку двадцятого сторіччя.

До зацікавлення націоналізмом також спонукали українські реалії, зокрема програш національно-визвольних змагань періоду УНР та необхідність інтенсивного пошуку нової ідеологічної доктрини, яка б, з одного боку, була адекватна часові, а з другого - мобілізувала загал на нову боротьбу за незалежність України.

Завдяки Євгенові Коновальцю, який, можливо, як ніхто інший розумів важливість опертя національно-визвольного руху на модерні світоглядні засади, були створені умови для широкої і змістовної дискусії щодо ідеології українського націоналізму.

Своєрідним "майданчиком" для обміну думок і кристалізації певних суджень став офіціоз ПУН журнал "Розбудова нації". Крім того, Є.Коновалець сприяв фінансуванню "Вісника" під редакцією Дмитра Донцова, на сторінках якого приділялося чимало уваги аналізу тенденцій розвитку суспільно-політичної думки.

"Вісник" Донцова, номер за літо 1933 року. Всередині - Маланюк, Ольжич, Хвильовий

Загалом сформувався погляд на націоналізм як природну реакцію нації на виклики, які стоять перед нею, особливо з огляду на її поневолений стан. Ю.Вассиян не відкидав такого погляду, але зробив низку суттєвих уточнень, які дозволяють трактувати український націоналізм не лише як цілісну й оригінальну світоглядну систему, а й ідеологію, що віддзеркалює історичний розвиток української нації.

На цю тему він виголошує у Відні (1929р.) на установчому Конгресі українських націоналістів програмну доповідь "Ідеологічні основи українського націоналізму", яка пізніше була опублікована в журналі "Розбудова нації" і де, зокрема, зазначається:

"Український націоналізм не постає в порядку самої реакції на стан національно-політичного поневолення. …У своїй глибині є він рухом органічно-творчим з усіма ознаками автономної волі". Завдання ж націоналізму "не обмежуються програмою завтрашнього дня, але укладаються в той спосіб, щоб сягнути рішаюче в найдальшу будучність".

"Розбудова нації" та інші націоналістичні видання 1930-40-х років. ФОТО

Саме тому державність для нації є "найпершою передумовою можливості її росту в усякому відношенні". Іншими словами, ще тоді, коли бій за українську державність лише розпочинався, Вассиян розумів, що історична місія націоналізму не може бути зведена лише до здобуття нацією своєї незалежності.

На кожному етапі свого розвитку, в тому числі державного існування, українська нація потребуватиме націоналізму, оскільки він дає "міцні форми державного життя".

Цей висновок Вассияна особливо актуальний сьогодні. Він спонукає до пошуку відповіді на ключове питання, а саме: які роль і місце націоналізму сьогодні?

 Обкладинка "Розбудови нації" за осінь 1929 рік

Філософ зупиняється на ще одному аспекті, який характеризує особливість українського націоналізму. У згаданій статті, а також інших своїх працях, зокрема брошурі "Одиниця і суспільність" (Торонто, 1957р.) він ґрунтовно опрацьовує питання співвідношення понять "людина" і "суспільство".

Визначаючи націю як найвищу суспільну вартість, Вассиян одночасно підкреслював роль індивідууму: "Людський особень - це одночасно основний факт і головна проблема історії. Розвиток історичного процесу, його зміст визначаються активністю індивідуума, його спроможністю бути автономним учасником чинної ідеї".

Відстоюючи думку про необхідність сприйняття історії у її динамічному розвитку, він одночасно наголошував, що цю активність формує воля особистості.

Співвідносячи і зіставляючи поняття "одиниця" і "спільнота", Ю.Вассиян вказує на органічну взаємозалежність цих понять: "Без національної основи - як духовного кореня індивідуального життя, стає людська одиниця відірваним атомом, рамки її духовного досвіду замикають овид назверхнього життя, зміст її свідомості - конгломеративний, її досконалість – технічна".

Інакше кажучи, Ю.Вассиян стверджував ще одну аксіому націоналізму: самовираження індивіда, повне розкриття його творчого потенціалу можливе тільки за умови відчуття себе частинкою національного організму.

Такий висновок був вкрай важливий у добу, яка - за визначенням О.Ольжича - була "жорстокою як вовчиця". Тоталітарні режими, що встановилися у багатьох європейських країнах, не кажучи вже про СРСР, зводили завдання людини до сліпого виконавця волі диктатора.

 Обкладинка брошури "Одиниця і суспільство"

Водночас у націоналістичному русі набувала популярності ідея так званої "елітарності", коли визначальним чинником у суспільному поступі визначався "провід нації". Натомість роль "мас" всіляко нівелювалася.

Ю.Вассиян аж ніяк не заперечував важливості ролі особистості, зокрема в організації і проведенні національно-визвольної боротьби. Скажімо, він з великим пієтетом ставився до Симона Петлюри і Євгена Коновальця, відзначав їх вагомий вклад не лише у визвольні змагання 1917-1920 років, але й у формуванні державницької свідомості нації. Проте успіх нації у здобутті нею державного суверенітету він вбачав в органічній єдності "еліти" і "мас", які несуть однакову відповідальність за долю народу.

Такий погляд на проблему "одиниці" і "спільноти" дозволяв сповна зрозуміти усю глибину історичних поразок української нації на шляху до власної державності. Так, Вассиян гостро засуджував окремі риси національного характеру, які, на його думку, не дозволяють українцям стати по-справжньому державним народом.

У "Нотатках-думках" він писав:

"Український індивідуалізм не знає межі, тому він анархічний і в боротьбі з колективіським рухом північної орди мусів програти. Ніколи в історії не створено у нас влади, тому марно пропадали у нас всі героїчні вчинки хоробрих предків.

Українець індивідуально перевищує пересічно москаля, поляка, а в деякому відношенні може навіть німця, але в громаді він значно уступає цим народам, бо не тільки не працює на скріплення соціальних форм, але навпаки, з природи своєї діє деструктивно і послуговується навіть - зрадою".

Або в іншому місці: "Соціальні в’язання в українців зовсім слабі – під тим оглядом українці є скрайнім противенством до жидів. Українці не знають духа солідарності, не створили ніяких форм соціальної культури, яких шпиливим висловом є держава. Наше виховання має йти в напрямі нашої найслабшої психічної диспозиції – соціального інстинкту".

Mіркування Вассияна повною мірою віддзеркалюють нинішню дійсність. Проекція його поглядів на сучасність засвідчує нагальну необхідність консолідації нації, особливо під кутом зору внутрішніх і зовнішніх загроз для України.

До питання про ідеологію Організації українських націоналістів

Урок, який дає нам Вассиян полягає у необхідності плекання національного характеру, позбавленого комплексів гіпертрофованого індивідуалізму: "В українців є так само важливою і пекучою проблема гордості, почуття гідності, як і покори, почуття послуху. Перша основує право, друга – обов’язок".

Таке розуміння основних засад українського націоналізму неминуче ставило питання про організаційні форми, які дадуть змогу реалізовувати їх у практичному житті.

Curriculum Vitae (CV, життєпис) Юліана Вассияна 1924 року, після переїзду зі Львова до Праги. Фото: incognita.day.kiev.ua

Ю.Вассиян ніколи не був "кабінетним теоретиком", а тому брав активну участь у дискусіях з приводу створення нової політичної сили, як авангарду у національно-визвольному русі.

З цього приводу він відзначав:

"Ні політична партія, ні суспільна кляса, ні стан не відповідні як становище, з якого можна було б обняти, зрозуміти й кермувати життям нації, бо всі вони однобічні тим, що є власне тими означеними своєрідними чинниками.

Тому ні одна з цих форм не підходить для цілей націоналізму, що стається тим, чим він є, власне шляхом поборення в собі духу партійности, клясовости, становости. Головним предметом його прямування є зісуцільнювання різного при помочі доповнення й синтези, а не упрощування його шляхом виключення й негації. З огляду на це можна б назвати його інтегральним націоналізмом".

Як відомо, такою силою стала ОУН, яка інтегрувала у собі весь революційний потенціал нації, що прагнула власної державності.

"Дорога до Бога веде через Батьківщину"

У пізніших своїх працях Ю.Вассиян звертається до релігійної проблематики, зокрема осмислення ролі і місця християнства у формуванні моральних засад українського націоналізму.

У цьому контексті він досліджує два основні питання: моральна сила християнства та альтернативність категорій "Бог" і "Батьківщина".

Різдво у визвольній концепції Ярослава Стецька

Щоб краще зрозуміти самого Вассияна, слід відзначити, що в основі методології його аналізу лежить принцип сприйняття християнства не як догми чи усталеного вчення, позбавленого необхідності розвитку, а як творчого процесу, спрямованого на пізнання Бога:

"Бога треба шукати на всіх шляхах думки, чину, почування, взагалі – життя. Ціла людина і цілий світ є твором Бога – тому цілий світ і ціла людина мусить прийняти участь у відкриванні в собі і в світі Божої приявності. Всі дороги ведуть до Бога. І дорога зла веде в кінці до Нього".

Крім цього, як великий ідеаліст Вассиян справедливо вважав, що "християнства не можна прийняти через вивчення ізовні, але з нутра – через зворот цілої душі до Христа. Християнізація душі відбувається як наслідок її власної моральної волі, як квіт її жертвенних зусиль, як перемога безвладності земного життя… Без особистого розвитку, без підйому душі власними силами понад всю власну неміч – нема християнства, взагалі нема ніякого вищого життя".

Сьогодні можна стверджувати, що Вассиян був зразком саме такого типу християнина: високоінтелектуального, заглибленого у постійний пошук істини.

Відтак його розуміння моральної сили християнства базується передусім на його досконалості: "Духовний портрет засновника християнства, нарисований на сторінках Євангелія, переходить межі людської геніальності, що проявляється у творчому леті уяви та в глибині інтуїції. У світовій літературі не зустрічаємо духовного образу людини, який дорівнював би моральній досконалості євангелічного Христа".

А слабовірам, що у цьому сумніваються, або ж тим, хто відкидає моральні засади християнства нагадує, що їхній скептицизм і атеїзм безсилий "супроти християнства разом з його засновником, як історичного факту, що триває дві тисячі літ".

Щоб виразніше зрозуміти силу моральних засад християнства для української нації Вассиян закликає збагнути феномен Різдва.

"З невичерпнего джерела". Бандера про Різдво

У статті "Різдвяна правда" він, зокрема, відзначає, що думки про ідейну основу життя близькі та вчасні на порозі кожного Нового Року, а найактуальніші вони у Різдвяну Ніч, в годину містичного переживання найбільшої події людської історії – "Народин Богочоловіка і Сина Божого". Мислитель закликає не забувати, що як би не завершився "грядучий двобій", у результаті переможе "розп’ятий на Хресті Бог".

Суть Різдвяної містерії Ю. Вассиян вбачає у примиренні людини з Богом, її готовності служити "своєму Богові як син-воїн". Відтак українська людина обов’язково віднайде джерело духовної сили. І хоч на її долю випадуть важкі завдання "відбудови і творчого формування подоби завтрашнього світу", вона завжди буде переможцем.

А квінтесенція його міркувань висловлена у заключному реченні: "Різдвяна ніч більше ніж казка, символ і міт. Вона - правда про живого Бога, переможця смерті і творця життя".

Юліан Вассиян

Довший час у націоналістичному середовищі - як в Україні, так і за кордоном - дискутувалося питання про місце і роль релігії, церкви, у тому числі християнства в національно-визвольній боротьбі.

Час від часу це питання виникає і сьогодні, правда, уже в контексті утвердження національної державності. Його суть зводиться до начебто неминучості протиставлення двох фундаментальних понять: Бога і Батьківщини.

На цьому тлі інколи виникли доволі гострі конфлікти між окремими діячами Церкви і ОУН. З цього приводу Ю. Вассиян пише свою, можливо, найвідомішу статтю "Бог і Батьківщина", де чітко розставляє крапки над "і".

Греко-католики vs ОУН: боротьба за "душі молоді" у 1930-х

Вже у першому реченні мислитель категорично стверджує: "Дорога до Бога веде через Батьківщину. Однак лучба з Богом можлива тільки безпосередньо між Ним і душею людини. Поминути Батьківщину, найвищу дійсність реального світу, значить боротися з нею, як зо злом, відрікатись її в ім'я ложно зрозумілого Бога. Бог не жадає від людини самогубства, а таким є заперечування своєї найширшої, національної індивідуальности".

Як бачимо, Васссиян долучає до дискусії ще одне поняття – "Людину" та вказує на засадничу помилку тих, хто дискутуючи згадане питання, розглядає категорії Бога, Людини і Батьківщини в одній площині.

Якщо Людина і Батьківщина перебувають у стані постійної взаємообумовленості, то Бог стосовно них "одночасно – іманенції та трансцеденції", тобто зберігає і підтримує створене Ним. Отже любов, до Батьківщини, або ж патріотизм ніколи не можуть затьмарити віри у Бога, а хто цього не розуміє, той, за словами Вассияна, не відчуває "істинної релігійності".

Повну уяву про творчість Ю.Вассияна можуть дати лише його твори, які терпляче чекають на своїх читачів. Сьогодні ж, без перебільшення, можна стверджувати, що Юліан Вассиян одна з найвизначніших постатей ХХ сторіччя.

Його могутній інтелект, прозорливість, глибинний історіософізм визначали в минулому й характеризують сьогодні високий рівень української суспільно-політичної думки.

Читайте також інші матеріали за темами "ОУН" або "націоналізм"



Богдан Червак
Голова Організації Українських націоналістів (Київ)

Теми: націоналізм, XX сторіччя, ОУН, наука, діаспора



20 фактів з минулого, які ви не знали про Волинь

08.01.2019 _ Тетяна Яцечко-Блаженко
АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter