Українська правда
Історична правда

Моральна відповідальність Заходу за Голодомор в Україні

01.04.2013 _ Ярослав Папуга
Версія для друку

Виповнюється 80 років з того часу, коли у західній пресі розпочалася дискусія про наявність масового голоду в СРСР. Суперечка про Голодомор, яка почалася в журналістському середовищі, продовжилася серед політиків.

При аналізі ставлення Заходу до Голодомору виникає питання про причини запізнілої реакції світової спільноти на трагедію України. Адже масова смертність існували й раніше, однак тільки весною 1933 року про це заговорили на сторінках преси, а на політичному рівні питання розглядалося тоді, коли Голодомор закінчився.

Попри те, що про дивне мовчання "цивілізованого" світу вже багато писали, сучасній людині важко зрозуміти, чому загибель від голоду такої величезної кількості людей пройшла повз увагу широких кіл світової громадськості.

Насамперед, потрібно говорити про те, що Кремль зробив все можливе для приховання правди про трагедію Радянської України: посилив контроль на кордоні, ізолював населення, що проживало на території, охопленій голодом, від контактів навіть з жителями інших регіонів СРСР, заборонив закордонним відвідувачам подорожі на ці землі. І вказані заходи принесли певний результат. Зменшилася кількість утікачів з СРСР, що розповідали правду про конфіскацію продуктів у населення й спричинену цим смертність. На початку 1932 року інформація про продовольчі проблеми в Україні поширювалася завдяки втікачам з СРСР більше, ніж на початку 1933 року.

Водночас більшість дипломатів чи журналістів, які мали достатньо достовірної інформації мовчали, зважаючи на тогочасну політичну ситуацію. У 1933 році до влади в Німеччині прийшов Адольф Гітлер і країни Заходу пішли на зближення з СРСР, щоб зупинити поширення нацизму. Лідери демократичних держав закривали очі на злочини комуністичного режиму, а окремі повідомлення про трагедію, що потрапили в пресу, не отримали належного розголосу серед громадськості. На початку 1933 року, коли голод набирав розмаху, про нього говорили мало.

Львівська газета "За Україну", яка розповідала читачам про жахливий голод на підрадянській Україні

Ситуація почала змінюватися у березні 1933 року завдяки діяльності окремих сумлінних представників журналістського корпусу. Саме в той, сприятливий для Москви час, помітне враження на широкі кола світової громадськості справили публікації таких репортерів як Малкольм Маґґерідж і Гарет Джоунз. Особливо значний резонанс отримали статті останнього, який був відомий як колишній помічник прем’єр-міністра Великої Британії Девіда Ллойд-Джорджа. Його повідомлення вже не можна було ігнорувати й вони викликали відчутний розголос.

Гарету Джоунзу належить велика заслуга також в тому, що українці, яким пощастило в міжвоєнний період проживати поза СРСР, зрозуміли масштаби катастрофи й організували масові заходи на порятунок співвітчизників. Зокрема, чимало західноукраїнських часописів передрукувало його статті, публікували інтерв’ю з ним, котрі містили описи ситуації за Збручем. Українське бюро у Лондоні весною 1933 року взяло інтерв’ю у Джоунза, яке було передруковано львівськими газетами. Цей валійський репортер розповів, що на "Полтавщині сотні покинутих хуторів. Цілі села порожні, бо мешканці або вимерли, або пішли шукати за хлібом навіть до… Москви!". Джоунз переказав слова селянина з України: "Давніше ми мали коні, безроги, кури. Сьогодні гинемо з голоду. Давними роками годували ми весь світ своїм збіжем. Тепер забрали від нас останнє зерно і не остало нам нічого." Влітку 1933 року львівська преса передрукувала статтю Джоунза з американської газети. У цій публікації він переповів розповіді українських селян про голод: "Наші села на Україні вимирають. Ми засуджені на смерть, бо не маємо хліба".

Публікація у львівській газеті "Діло" про тенденційні публікації черговго західного "туриста" до Радянського Союзу

Серед західних журналістів знайшлися симпатики комуністичного режиму, які у відповідь на ці правдиві повідомлення, опублікували свої статті зі спростуванням інформації про масову смертність через відсутність продуктів. Найбільш відомим репортером, який виступив на захист СРСР, був кореспондент "Нью-Йорк таймсу" Уолтер Дюранті. Він визнав наявність голоду в Україні, однак вважав: дані колишнього помічника Ллойд-Джорджа перебільшені. Дюранті не заперечував на сторінках преси повністю відомостей про трагедію (ймовірно, що тотальне спотворення дійсності у світі не сприйняли б), а намагався применшити масштаби катастрофи. Натомість більшість закордонних журналістів проігнорували інформацію про голод в Україні.

Неоднаково поставилися до трагедії Наддніпрянщини і представники різних політичних сил на Заході. Одним з перших причини такої позиції західних діячів на повідомлення про Голодомор дав український емігрант у Чехословаччині Ольгерд Бочковський, котрий ще в 1933 році писав: "Проти московського большевизму виступала тільки европейська правиця, протест якої саме з політичних причин не міг мати значіння масового авторитету і в кожному разі не був голосом усієї нової Европи […] Одним словом, супроти большевизму сучасна Европа не спромоглася піднестися до моральних висот всеевропейського солідаризму ".

І справді політичний розкол Європи перешкодив спільному виступу проти Голодомору. Адже заяви діячів правого спрямування про голод в Україні, особливо таких одіозних як Гітлер чи Геббельс, сприймалися багатьма як безпідставні звинувачення з боку політичних опонентів. Прихильники лівих поглядів, серед яких було багато симпатиків СРСР, говорили про невмотивовані наклепи на радянських режим. Тому так важливо проаналізувати позицію тих відомих представників Заходу, які розповідали правду про Голодомор не через політичну кон’юктуру, а з моральних устремлінь.

Публікація в американській газеті "Свобода" за 1933 рік про голод на Україні

Українці, що проживали за межами Радянського Союзу, й прагнули допомогти потерпілим, уважно відслідковували ставлення до трагедії Наддніпрянщини з боку знаних зарубіжних політичних та громадських діячів, оскільки сподівалися з їх допомогою змусити Кремль вжити заходів для порятунку голодуючих.

Серед визначних політиків, які багато зробили для донесення правди про продовольчу катастрофу, спричинену цілеспрямованою політикою сталінського керівництва, галичани виділили прем’єр-міністра Норвегії в міжвоєнні роки, тогочасного президента Ради Ліги Націй Йогана Людвіга Мовінкеля. Він всупереч несприятливим міжнародним обставинам домігся винесення питання про голод в Україні на розгляд цієї найвпливовішої світової організації міжвоєнного періоду.

Незважаючи на позицію великих європейських держав, які намагалися не дратувати СРСР, Мовінкель зробив усе, щоб справжня інформація про продовольчу катастрофу прозвучала у Раді Ліги Націй. На закритому засіданні цього органу 29 вересня 1933 року було обговорена ситуація в Україні. Мовінкель чотири рази виступав з промовами, закликаючи зробити все можливе для допомоги потерпілим. Проте більшість учасників засідання не хотіли ухвалювати принципового рішення.

З формальних причин вони передали питання підтримки голодуючим до Міжнародного товариства Червоного Хреста, яке не змогло надати реальної допомоги. За словами західноукраїнської політичної діячки Мілени Рудницької, котра займалася справою порятунку голодуючих і особисто зустрічалася з Мовінкелем, він "належав до того типу людей, які з першого погляду пробуджують довір’я і з якими з першої зустрічі знаходите спільну мову. Доброта, благородність і громадська відвага малювалися на його обличчі. Кращого захисника інтересів ми не могли собі бажати".

До авторитетних західних діячів, які за велінням свого серця, взялися до невдячної праці – донесення правди про продовольчу катастрофу – належав і віденський кардинал Теодор Інніцер. Відомості про трагедію, особливо заклик у липні 1933 року керівництва Греко-католицької церкви на чолі з митрополитом Андреєм Шептицьким про допомогу, змусили Інніцера приєднатися до тих людей, що прагнули порятувати потерпілих. У жовтні 1933 року за ініціативою кардинала у Відні було створено спеціальний комітет для надання допомоги жителям Радянської України. Наприкінці року, завдяки його старанням, у столиці Австрії відбулася міжнародна конференція, присвячена розгляду питання про голод.

Мовінкель, Інніцер займали відмінну від інших західних діячів позицію в питанні ставлення до Голодомору. Якщо більшість через політичну доцільність проігнорувала правдиві відомості, а окремі, як лідер радикальної партії Франції Едуард Ерріо, який обирався у міжвоєнний період прем’єр-міністром цієї країни, навіть заперечували їх, то президент Ради Ліги Націй і віденський кардинал поступили відповідно до свого сумління: зробили все можливе для допомоги голодуючим. У цьому проявилася подібність їх діяльності до поведінки Гарета Джоунза. Валійський репортер зайняв іншу позицію, ніж більшість закордонних журналістів, які працювали в той час у СРСР. На відміну від них, Джоунз описав усе побачене й почуте про Голодомор, щоб донести правду до тих, хто знаходився за межами комуністичної імперії.

         При цьому Джоунз знаходився в гіршій ситуації, ніж Мовінкель чи Інніцер. Віденський кардинал був представником католицької церкви, що засудила злочинну політику Москви. Оскільки Ватикан поділяв позицію Інніцера, йому не довелося вступати в конфлікт зі своїм оточенням. Політики, які належали до середовища Мовінкеля, здебільшого не заперечували наявність голоду, а лише не наважувалися відкрито виступити проти Москви.

Будівля, де працює Ліга Націй. Фото з львівської газети 1930-х рр. 

На закритому засіданні Ради Ліги Націй представники інших держав погодилися з існуванням проблем, хоч і не вжили заходів для їх вирішення. Мовінкель чи Інніцер не зазнали утисків через свою позицію в питанні Голодомору. Натомість Джоунз, окрім негативної оцінки від СРСР, зніс нападки з боку інших журналістів. Обстановка була настільки складною, що Маґґерідж, котрий також публікував відомості про трагедію, не захотів публічно підтримати Джоунза. Очевидно, що погляди, які переважали у журналістському середовищі в той період були зовсім несприятливими для опису ситуації в Радянській Україні. Гарет Джоунз не змінив своєї позиції, незважаючи на пануючі настрої.

         Діяльність Гарета Джоунза й інших знаних діячів, які розповідали про Голодомор, мала важливе моральне значення для потерпілих. Люди, котрі постраждали внаслідок конфіскації продуктів, хотіли, щоб населення інших країн довідалося про продовольчу катастрофу. Вже згадана львівська діячка Мілена Рудницька подала розповідь американського журналіста Моріса Гіндуса, який відвідав Радянську Україну в той час. Цьому репортеру місцева селянка заявила: "Може люди на світі нічого про це не знають. А ми хотіли б, щоб світ знав, як вони з нами поводяться. Перекажіть це світові. Скажіть, що ми – не куркулі, а бідні селяни, які тяжко працюють і не вчинили нікому зла. Нехай світ знає…" Валійський репортер своєю діяльністю долучився до виконання побажань голодуючих про донесення правди про їх становище.

         Позиція окремих представників світової спільноти давала привід сподіватися на допомогу. В західноукраїнській періодиці 1933 року висловлювалася надія, що великі держави зможуть вжити дієвих заходів для порятунку постраждалих. Однак наступні події показали, що Захід загалом проігнорував повідомлення про ситуацію в Радянській Україні в 1932-1933 роках. Постає природне запитання: чи діяльність Джоунза, Мовінкеля, Інніцера й окремих інших діячів, котрі з моральних мотивів вказували на трагедію, служить виправданням для світового співтовариства? Чи навпаки відповідальність Заходу через відсутність помітних дій, спрямованих на порятунок голодуючих, стає від цього ще більшою?

Напевне відповіді на ці питання не можуть бути однозначними. З одного боку, позиція поодиноких громадських і політичних діячів заслуговує на вдячність і свідчить про можливість проявляти, навіть у подібних невигідних умовах розповсюдження радянофільських поглядів, милосердя і співчуття. З другого боку, завдяки діяльності таких людей як Джоунз відомості про Голодомор потрапила за межі СРСР і ті люди, що хотіли дізнатися правду мали можливість її отримати.

Бернард Шоу, Сидней і Беатрис Вебби, Герберт Велс та інші відомі на Заході постаті, які позитивно тоді відгукувалися про сталінський режим, одержали достатньо інформації для того, щоб скласти уявлення про комуністичний експеримент, однак проігнорували її.

Відома позиція французького письменника Ромена Роллана, котрий заявив, що не хоче слухати про Голодомор, оскільки переживає за більшу небезпеку з боку нацизму. Їхня відповідальність за спроби виправдати СРСР в очах західної громадськості від того, що вони мали достовірну інформацію про трагедію, тільки зросла. Мабуть потрібно говорити про позицію окремих людей, одні з яких виявилися високоморальними й послідовними, а інші поступилися принципами заради своїх помилкових ідей.

Якщо ж намагатися все-таки узагальнити позицію Заходу, то вона виглядає непривабливою. Суперечки про наявність чи відсутність голоду в Україні, які продовжувалися у середині 1930-их років, виявилися нетривалими.

Представники лівого табору залишилися на позиції заперечення або ігнорування продовольчої катастрофи, а для їх опонентів правого спрямування ця тема невдовзі втратила актуальність. Позиція поодиноких моральних представників Заходу не могла змінити ситуації. Тим більше, що один з них, Гарет Джоунз, який багато зробив для донесення правди про Голодомор, невдовзі загинув при загадкових обставинах.

Провина Заходу, що зробив недостатньо для допомоги голодуючим, спонукала іншого знаного правдошукача, американського вченого Джеймса Мейса присвятити своє життя донесенню інформації про українську трагедію до світу. Історик, який очолював дослідницьку групу спеціальної комісії при Конгресі США, що в 1980-ті роки аналізувала події 1932 –1933 років заявив: "Мені хочеться хоч якоюсь мірою спокутувати величезну провину західної науки перед українською наукою і американського народу перед українським народом".



Ярослав Папуга
кандидат історичних наук

Теми: Голодомор, XX сторіччя, історія України

АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter