Українська правда
Історична правда

Суд над Оскаром Уайльдом. З нього почався рух за права ЛГБТ

12.11.2015 _ Історична Правда
Версія для друку

Одним із відгомінів судового процесу над Уайльдом є й проголосована сьогодні у Верховній Раді поправка до Трудового кодексу про заборону дискримінації за ознаками статевої орієнтації.

Британський літератор ірландського походження Оскар Уайльд - гей №1 в історії західної цивілізації. Успішний чоловік у розквіті сил утратив усе внаслідок кримінального переслідування за гомосексуальність.

З судового процесу над Уайльдом почався рух за захист прав ЛГБТ-спільноти. Одним із відгомінів цього суду є й проголосована сьогодні у ВР поправка до Трудового кодексу про заборону дискримінації, в тому числі за ознаками статевої орієнтації.

ІП нагадує про справу Уайльда.

СТАТЕЧНИЙ БАТЬКО ДВОХ ДІТЕЙ.
Як Оскар Уайльд став гомосексуалістом

Оскар Фінґал О'Флаерті Віллс Уайльд - ірландець, який виріс у більш ніж респектабельній ірландській родині. Мама була дуже тонкою особистістю, яка прищепила сину інтерес до античності та класичної літератури. В Англію він переселяється, коли вступає до Оксфордського університету.

Незабаром після випуску Уайльд став улюбленцем лондонського суспільства. Він був дорогим гостем у всіх салонах, і його буквально завалювали запрошеннями. "Ніхто не міг затьмарити його в будь-якій компанії, - говорив один із сучасників. - У його присутності взагалі ні на кого більше не звертали ніякої уваги".

Він заробляв собі на життя тим, що писав рецензії на книги і твори мистецтва, а також читанням лекцій в Англії та Америці. Потім став писати комедійні твори і домігся на цьому терені величезного успіху.

У молодості Уайльд був однозначно гетеросексуалом. Першим його коханням була Флоррі Белкум, з якою він познайомився, коли йому було 21 рік. Але вона вирішила вийти заміж за Брема Стокера, автора "Дракули".

Оскар Вайльд читає вірші у Нью-Йорку, 1882 рік. Фото: en.wikipedia.org

Іноді Вайльд користувався послугами повій. Одного вечора він заявив своєму другові Роберту Шерарду про те, що його кличуть пристрасті, і вийшов з дому. Наступного ранку, зустрівши Шерарда, Уайльд сказав: "Які ж ми все ж тварини, Роберте". Коли Шерард висловив побоювання, що Уайльда могли пограбувати, той лише відповів: "Їм віддають усе, що є в цей момент в кишенях".

У 1881 році Оскар познайомився з Констанцією Ллойд, почав палко залицятися до неї, адресуючи пристрасні поетичні листи. Кохання завершилося шлюбом у 1884 році. Медовий місяць подружжя провело в Парижі. Незабаром народилося двоє синів - Сиріл і Вівіан.

В 1886 році Уайльд переходить до гомосексуальних стосунків - так казав на той момент 17-річний літератор Роберт Росс, який стверджував, що є першим коханцем популярного автора.

Щаслива родина, успіх у світі, стабільні доходи, публічні будинки, таємний гомосексуалізм - життя цілком добропорядного джентльмена тих часів...

ВІКТОРІАНСЬКА МОРАЛЬ.
Підвійні стандарти статевого життя

Вікторіанська мораль, нерозривно пов'язана з вікторіанською епохою - вельми сувора патріархальна модель життя. І якщо говорити про взаємини між статями, то вікторіанська мораль нав'язує такий дуже жорсткий стандарт.

Сімейне життя - це в першу чергу духовний союз чоловіка і жінки. Дуже чіткий поділ обов'язків. Є обов'язки чоловічі, є обов'язки жіночі. Вони практично не перетинаються. Можливо, останній сплеск патріархального сімейного консерватизму.

Королівська пара була зразком швидше для не дуже аристократичної, а скоріше буржуазної сім'ї. Це Вікторія і Альберт. До того королі Георги прославилися сексуальними скандалами в аристократичних верхах.

З одного боку, вікторіанська мораль - це підкреслена асексуальність, а з іншого боку - час надзвичайно поширеної розпусти. Практично легального розпусти. Існував певний суспільний договір, який дуже часто суперечив закону. І сенс, зокрема, полягав у тому, що чоловікові дозволяється розважатися на стороні, аби це не вилазило на публіку і лише б чоловік при цьому не захоплювався.

1888 рік. Поліція виявляє чергову жертву Джека-Різника - досі не ідентфікуваного серійного маніяка, який убивав лондонських повій

Якщо джентльмен купує собі любов в одному з численних лондонських борделів - це нормально, тому що він тим самим навіть полегшує собі зберігання стосунків з дружиною.

Мовляв, ось він розвантажився психологічно, скажімо так, з однією з театру, і повертається в будинок, і у них все зворушливо і дуже-дуже чисто. Навіть знаходили відповідні міркування блаженного Августина, який нібито говорив про те, що якщо в це не вкладати душу, то можна. Головне, щоб не зраджувати в душі́.

Те ж саме ж в принципі стосується й гомосексуалізму. При цьому британське законодавство тих часів передбачає довічне ув'язнення за "содомію".

ЛОРД АЛЬФРЕД ДУГЛАС.
Коханець, який принесе нещастя

...Щаслива родина, успіх у світі, стабільні доходи, публічні будинки, таємний гомосексуалізм - життя цілком добропорядного джентльмена тих часів.

А далі в його житті з'являється, якщо можна так сказати, злий геній. Це Альфред Дуглас, представник вищої аристократії, він третій син восьмого маркіза Квінсбері. Йому 22, Уайльдові - 38 років.

Лорд Альфред Дуглас на прізвисько "Бозі" (від дитячого Boysie, яке дала йому мати), звернувся до знаменитого письменника з відчайдушним проханням про допомогу. Оксфордські шантажисти погрожували розповісти світу про гомосексуальні зв'язки юного аристократа.

Оскар Уайльд і лорд Альфред Дуглас, 1893 рік

Бозі знав про впливовість Уайльда у світлі, а також про його великих зв'язках в лондонському істеблішменті. Оскар із завзяттям взявся за залагодження делікатної справи і за допомогою знаменитого адвоката сера Джорджа Льюїса позбавив юного лорда від загрози виправних робіт.

Так почався найодіозніший роман XIX століття.

Дуглас, який сам писав вірші, не був засліплений Уайльдом, проте знав, що той не шкодує грошей навіть тоді, коли їх у нього немає. Титанічному егоїзмові юнака вочевидь лестило обожнювання великої людини, а його істерики підштовхували Уайльда на всі великі витрати, жертви й підношення у вигляді привабливих знайомств і авантюрних подорожей.

Чутки про дивну дружбу Уайльда з лордом Альфредом Дугласом миттєво поширилися по Лондону. Самі ж їхні герої доклали чимало зусиль до розголосу про свій зв'язок.

Вони не відмовляли собі в щоденному задоволенні пообідати в Cafe Royal, Berkeley або Willis`s Rooms, зупинялися в дорогих готелях, незмінно удвох відвідували театри та вернісажі. Коли чутки про зв'язок  долетіла до світських салонів, батько лорда Альфреда Дугласа маркіз Квінсбері не на жарт занепокоївся.

БАТЬКО КОХАНЦЯ.
Брутальний боксер, який спровокує трагедію

Ім'я маркіза Джона Дугласа Квінсбері має бути добре відоме любителям спорту, зокрема боксу. Маркіз Квінсбері був людиною абсолютно протилежного плану, ніж його син.

Палкий шанувальник полювання в найгрубіших його проявах, фанат боксу, що для аристократа майже неможливо. Бокс вважався мужицьким видом спорту, доволі непристойним. А він розробив ось ці правила, які досі є основою правил у боксі. Перетворила бокс із мордобою в спорт, доволі джентльменський.

Всі ці правила щодо нокдауну, що боксер, який опускається на коліно, вибуває з бою. Власне, маркіз запровадив як обов'язкові боксерські рукавиці - до цього билися голими кулаками.

Дуглас - витончений, зніжений, жоноподібний. А його батько - людина, що використовує кожну можливість, щоб підкреслити свою не просто приналежність до чоловічої статі, а отаку брутальну мужикуватість. Чи не намагався він утекти від самого себе в цьому?

До того маркізові неможливо було закинути хоч якого помітного прояву батьківської любові. Скоріше, батька і сина пов'язувала взаємна ненависть.

На відміну від естета-спадкоємця, маркіз уславився як хвацький вершник, пристрасний мисливець і натхненний боксер. За своє життя він проциндрив близько 400 тисяч фунтів стерлінгів і половину успадкованої нерухомості.

Його дружина подала прохання про розлучення після того, як маркіз привів у дім коханку і запропонував дамам почати життя втрьох. Сини, природно, відчували себе ображеними, зайняли сторону матері і оголосили батька ганьбою роду.

Неприязнь між Альфредом і батьком особливо посилюється в 1894-му році, коли за дуже сумнівних обставин на полюванні було застрелено - начебто внаслідок нещасного випадку - старшого брата Альфреда, який у свою чергу підозрювався в любовному зв'язку з міністром закордонних справ (а пізніше - і прем'єр-міністром уряду Її Величності) маркізом Роузбері.

СВІЙ ДО СВОГО ПО СВОЄ.
Гомосексуалізм в аристократичних колах

... Гомосексуалізм у Британії був надзвичайно поширений особливо в аристократичних колах - тих самих, які особливо не протестували щодо норми про довічне ув'язнення за содомію.

Дослідники звертають увагу на закриті англійські приватні школи-інтернати, де часто насаджується доволі груба модель взаємин між старшими і молодшими учнями з підпорядкованістю молодших учнів старшим. З іншого боку, це культ античності, де гомосексуалізм був частиною культурної традиції.

Знаменитий публіцист тих часів Вільям Стід, який уже в літньому віці трагічно загинув на "Титаніку", в репортажі про процес над Уайльдом писав:

"Якби кожен, хто винен у гріхові Оскара Уайльда, потрапляв у в'язницю, то ми б стали свідками дивного переселення мешканців Ітона, Герроу, Реґбі і Вінчестера в тюремні камери. Адже хлопчики в приватних школах вільно підхоплюють звички, за які їх потім можуть засудити до каторги".

"ОСКАРУ УАЙЛЬДУ - СОДОМІТУ".
Зав'язка юридичної справи проти письменника

З Оскаром Уайльдом маркіз познайомився в Cafe Royal в 1892 році. Він шукав цієї зустрічі для того, щоб особисто упевнитися в справедливості чуток, що розповсюджувалися Лондоном. Знайомство пройшло успішно, Оскар абсолютно зачарував непередбачуваного маркіза. 

Того ж дня маркіз написав синові лист із повідомленням про те, що відтепер він має намір повсюдно спростовувати брудні чутки, що порочать сина і його друга. "Не дивуюся, що ти настільки захоплений ним; він чудова людина", - писав Квінсбері.

Однак через пару місяців маркіз передумав і послав синові інший лист, повний образ і звинувачень, за підписом "З огидою, твій так званий батько". Дуглас відповів на послання короткою телеграмою: "Який ти смішний чоловічок!".

У відповідь маркіз почав збирати докази. Уайльда облягали шантажисти, які пропонували викупити викрадені у Дугласа особисті листи. Заявивши злодіям про те, що його послання є безцінні літературні шедеври, Уайльд відмовився купувати їх задешево.

Один з ошелешених шантажистів віддав йому вкрадене. З іншими Уайльд сторгувався.

Незабаром він із Дугласом вирушив до Алжиру. Роман до цього часу вже давно став платонічним. Дуглас проводив час у компанії арабських хлопчиків, а Уайльд - в бесідах із францзьким письменником, майбутнім нобелівським лауреатом Андре Жідом.

Після повернення Уайльд почув від когось, що маркіз забронював місце на прем'єрі його комедії "Як важливо бути серйозним" в St. James`s Theatre. На прохання письменника бронь була анульована.

Квінсбері скандалив, але в театр не потрапив. Проте публіка бачила його метання з лячного вигляду "фалічним букетом" з моркви та ріпи.

Через кілька днів маркіз з'явився в Albemarle Club, де часто бував Уайльд, і залишив для нього свою візитну картку, власноруч написавши: "Оскару Уайльду, який поводиться як сомдоміт" (Квінсбері не був мастаком в орфографії).

Портьє холоднокровно запечатав її в конверт, означив дату і час отримання. До Уайльдa послання потрапило 12 днів потому.

"For Oscar Wilde posing as somdomite". "Posing as" було додане за пропозицією маркізового юриста

У колі людей, що оточували Уайльда оточували, виникають розбіжності з приводу того, чи варто реагувати.

Хтось із обережних каже, що краще б від гріха подалі виїхати на якийсь час до Франції. Хтось каже: ну, можна не їхати, але в будь-якому випадку не треба ніяк на це реагувати жодним чином. Мовляв, зробимо вигляд, що нічого не було, що послання не дійшло.

А серед дуже небагатьох із тих, хто вважає, що треба на це відреагувати, першу скрипку грає саме лорд Альфред Дуглас, який таким чином хоче "дістати" свого ненависного батечка. Тобто він використовує свого старшого друга Оскара як таке собі знаряддя помсти.

Саме під його впливом - навряд чи хтось іще міг умовити на це Уайльда  - той висуває звинувачення проти маркіза Квінсбері в наклепі.

МАРКІЗ КОПАЄ ПРОТИ УАЙЛЬДА.
У справі з'являється публічний дім

За допомогою друзів Оскар вийшов на знаменитого лондонського адвоката сера Едварда Кларка, який погодився вести справу.

2 березня маркіз Квінсбері був заарештований за образу особи Уайльда. Його відвели в поліцейський відділок Мальборо-стріт і відпустили під заставу в 500 фунтів стерлінгів.

Незабаром стало відомо, що на боці обвинуваченого в суді виступатиме Едвард Карсон - однокласник Оскара Уайльда по Трініті Коледжу. "Не сумніваюся, що він візьметься за справу з озлобленістю старого друга", - сказав письменник і поїхав із Дугласом у Монте-Карло.

Тим часом Квінсбері не сидів склавши руки. Найнявши приватних детективів, маркіз приступив до пошуків свідків, здатних довести, що Оскар Уайльд є саме тим, ким його вважає батько лорда Альфреда.

Маркіз та його адвокати не шкодували грошей для підкупу. Незабаром якась повія, яка вважала, що гомосексуалісти відбивають у неї вигідну клієнтуру, навела Квінсбері на заклад Альфреда Тейлора на Літтл Коледж-стріт.

Ці затишно і зі смаком обставлені апартаменти являли собою будинок побачень, де джентльмени знайомилися з молодими людьми з нижчих класів, що торгували собою. Серед відвідувачів Тейлора був і Уайльд. За помірну плату юнаки погодилися давати в суді свідчення проти Уайльда.

Оскар Уайльд

Коли письменник повернувся до Лондона, він виявив, що адвокат збирає спростування вже представлених відомостей проти нього.

Сер Едвард Кларк був не на жарт стурбований. Він заявив, що якби знав про інформованість захисту, то порадив би Уайльду забрати позовну заяву проти Квінсбері. Втім, він не наполягав, в очікуванні величезного гонорару. Дружина і більшість друзів умовляли Уайльда виїхати до Франції, де б йому нічого не загрожувало.

Дуглас доклав усіх зусиль до того, щоб переконати Уайльда не зупиняти справи. Останній до того ж вірив у свою невразливість і відмовлявся слухати друзів, які застерігали його від ролі учасника скандалу в чужому сімействі.

СУД НАД КВІНСБЕРІ.
Уайльд зізнається, що любить "молодих і яскравих"

Суд над маркізом Квінсбері почався 3 квітня 1895 року. Спочатку захист Квінсбері намагався довести порочність Уайльда, цитуючи уривки з його творів.

Питання: У вашій передмові до "Доріана Грея" сказано: "Немає книг моральних або аморальних. Є книги добре написані й написанi погано. От і все". Це демонструє Ваші погляди?
Відповідь: Мої погляди на мистецтво, так.
Питання: Тоді, як я розумію, незалежно від того, наскільки аморальна добре написана книга, вона безумовно гарна?
Відповідь: Так, якщо вона добре написана, то апелює до вищого з почуттів, на яке здатне людська істота - до почуття краси. Якщо вона погано написана, то викликає почуття огиди.

Уайльд, витративши в перший же день весь запас нервової енергії, згодом тримався непереконливо. Довести недовідне (платонічний характер його численних компрометуючих знайомств) було важко.

На допиті Едварду Карсону вдалося довести, що Уайльд на два роки занижує свій справжній вік. Кокетство, що не личило джентльменові, налаштувало присяжних проти письменника.

Коли ж Карсон приступив до питань про заклад Тейлора, справу можна було вважати програною. Про суть своїх відносин з юнаками Уайльд відповідав: "Я люблю людей молодих, яскравих, безтурботних і природних. Я не люблю розумних і старих".

Допити обіцяли несприятливий оборот справи і, адвокат вкотре порадив Уайльду виїхати за кордон. Він знову отримав відмову. Присяжні виправдали Квінсбері, і маркіз, радіючи, поїхав обідати з натхненними перемогою друзями-спортсменами.

Наступного день Уайльда було заарештовано і відпроважено до в'язниці Голловей. Сер Едвард Кларк зголосився захищати його безкоштовно.

ЩО ЗАГРОЖУВАЛО УАЙЛЬДУ НА СУДІ.
Дві норми англійського права щодо гомосексуалізму

З 1533 році англійське право передбачало смертну кару за "содомію", яка включала одностатеві сексуальні контакти, анальний секс і зоофілію.

Через 300 років за це продовжували вішати. Цитата з законодавчого акту 1828 року: "Особа, винна в огидному злочині - содомії, скоєному з чоловіком або з будь-якою твариною, підлягає смерті як злочинець".

Тільки в 1861 році смертна кара за содомію була замінена на довічне тюремне ув'язнення.

В 1885-му році без особливого обговорення в Акт про поправки до кримінального законодавстра потрапляє так звана "поправка Генрі Лабушера", яка запроваджувала покарання за "грубу непристойність".

Чіткого визначення поняття "груба непристойність" не давалося. Під нею розумілася всіляка гомосексуальна активність у випадках, коли саму "содомію" (анальний акт) не можна було довести. Покарання - тюремне ув'язнення або каторжні роботи строком до двох років.

При цьому покарання за содомію продовжувало існувати окремо. Оскара Уайльда засудили саме за "поправкою Лабушера".

ВІД ПРИНЦА ДО БОМЖА.
Кримінальне переслідування обернулося фінансовим крахом Уайльда

19 квітня 1865 року Уайльду пред'явили звинувачення. Його справа була об'єднана зі справою Альфреда Тейлора. Заклад таємних зустрічей на Літтл Коледж-стріт обшукали, знайшли компрометуючі документи і опечатали.

Тейлору запропонували виступити в суді з показаннями проти Уайльда і зберегти свободу, однак власник публічного дому зволів постати перед судом.

Перед початком процесу свої претензії до Уайльда пред'явили всі кредитори, і його майно стало розпродаватися. Знаменитий письменник і драматург, який отримував солідний річний дохід, зненацька виявився банкрутом.

Багато з приятелів зреклися Уайльда негайно. Джордж Александр, наприклад, прибрав ім'я драматурга з афіш "Як важливо бути серйозним", заявивши, що це єдиний спосіб зберегти такий касовий спектакль у репертуарі St. James`s Theatre.

Незабаром усі вистави за п'єсами Уайльда в Лондоні і Нью-Йорку були зняті зі сцени. Захоплений шанувальник Уайльда Едвард Берн-Джонс спалив своє листування з ним.

Не чекаючи рішення суду, газети визнали Уайльда винним. Лише кілька вірних друзів і далі намагалися допомогти Оскару.

Суд в Олд Бейлі за звинуваченням Уайльда в гомосексуалізмі розпочався 26 квітня і тривав п'ять днів. За порадою сера Едварда Кларка лорд Альфред Дуглас залишив Британію, переправившись до французького Кале.

Бульварна преса про судовий процес Уайльда

Уайльд здавався розчавленим обставинами, які передували цьому процесу і виглядав байдужим до подій.

Кларк намагався будувати захист на дискредитації підкуплених свідків. Часом в суді згадували про те, що судять письменника і зверталися до розбору літературних творів.

На вимогу помічника прокурора проаналізовано вірш лорда Дугласа "Love that dare not speak its name" ("Любов, що не сміє назвати себе"). Уайльду належало пояснити, що означає ця фраза. Уайльд промовив панегірик платонічній пристрасті між чоловіками і зірвав оплески.

ЦИТАТА З ПРОМОВИ. Про платонічну любов чоловіків:

"..."Любов, що не сміє назвати себе" - це така ж велична прихильність старшого чоловіка до молодшого, яку Йонафан відчував до Давида, яку Платон поклав в основу своєї філософії, яку ми знаходимо в сонетах Мікеланджело і Шекспіра.

Це все та ж глибока духовна пристрасть, що відрізняється чистотою і досконалістю. Нею продиктовані, нею наповнені як великі твори, подібні сонетам Шекспіра і Мікеланджело, так і мої два листи, які були вам прочитані.

В нашому столітті цю любов розуміють перекручено, настільки перекручено, що воістину вона тепер не сміє назвати себе. Саме вона, ця любов, привела мене туди, де я перебуваю зараз.

Вона світла, вона прекрасна, благородством своїм вона перевершує всі інші форми людської прихильності.

У ній немає нічого протиприродного. Вона інтелектуальна, і раз за разом вона спалахує між старшим і молодшим чоловіками, з яких старший володіє розвиненим розумом, а молодший переповнений радістю, очікуванням і чарами життя, що лежить попереду.

Так і повинно бути, але світ цього не розуміє. Світ знущається над цією прихильністю і часом ставить за неї людиниу до ганебного стовпа".

Процес, покликаний стати монументом в ім'я торжества вікторіанської моралі, зайшов у глухий кут. Присяжні не змогли винести вердикт. Було призначено новий суд.

7 травня письменник був звільнений під астрономічну заставу в 5000 фунтів, який зібрали друзі. Його видворяли з усіх готелів, де він намагався поселитися, тому довелося відправитися до брата в Челсі.

МОРАЛЬНІ СКРЕПИ БРИТАНІЇ.
Суддя шкодує, що не може дати більше

20 травня Уайльд знову постав перед судом в Олд Бейлі і через п'ять днів публічного розбору його приватного життя винесено обвинувальний вирок - 2 роки за гратами.

Від останнього слова Уайльд відмовився. Він сильно почервонів і зміг вимовити тільки: "Тепер я? Можна мені нічого не говорити?"

Останні абзаци із протоколу засідань у справі містять гнівну промову судді, який захищає скрепи моральності, шкодуючи, що не може дати більше, ніж два роки, які передбачала "поправка Лабушера".

І не дивно, що між двома роками звичайної в'язниці і двома роками каторги суддя вибрав останнє.

Суддя: Мені ще жодного разу не доводилося розбирати настільки злочинну справу. Потрібно стримувати себе, щоб не дати простору ... почуттям, які повинні піднятися в грудях у всякого, хто має ще краплю сорому, коли йому доводиться стежити за деталями цих двох жахливих засідань.

Що присяжні прийшли до правильного рішення - в цьому у мене немає і тіні сумніву. Сподіваюся, що ті, хто думає, що суддя буває слабким у справах пристойності і моральності, бо повинен не допускати проникнення в судовий розгляд будь-яких забобонів, нехай ці люди переконаються в тому, що все це цілком сумісне з серйозним обуренням, викликаним жахливими злочинами.

Люди, які можуть здійснювати подібне, повинні бути німі для голосу пристойності. Що ви, Тейлор, устримували аморальний будинок, в цьому не може бути сумніву. Що ви, Уайльд, були центром широко розповсюдженого розбещення молодих людей найжахливішій формі, теж не підлягає сумніву.

З причини цих обставин я не можу не призначити найвище покарання, яке дозволяється законом, і, на мою думку, його ще недостатньо для подібного злочину...

Уайльд: - Можу я щось додати?

Суддя робить негативний знак рукою; засуджених виводять".

СУСПІЛЬНИЙ ШОК.
Уайльд образив публіку відкритістю

Суспільна мораль епохи королеви Вікторії допускала "розпусту" в небачених доти масштабах, але за однієї умови - видимості пристойності і респектабельності. У прагненні "бути собою" Уайльд двічі образив публіку: своєю літературою і своєю поведінкою.

Навіть впливові друзі-політики не наважилися втрутитися, гнів розлюченого натовпу міг виплеснутися і на них.

Перші півроку ув'язнення письменник провів у Вендсвортській тюрмі. Англійські в'язниці тієї пори були справжніми казематами тортур. Виходець із аристократичних кіл, Уайльд божеволів від важкої роботи, смороду і поганої їжі, страждав нічними галюцинаціями, хворів і неймовірно знесилів.

Редінґська в'язниця, XIX сторіччя

В листопаді 1895 року його відправили до Редінґської в'язниці. Цей заклад був під керівництвом полковника Айзексона, про який відгукувалися як про справжнє "чудовисько та мерзотника". Тут Уайльд написав один із своїх найвідоміших творів - "Баладу Редінґської в'язниці".

Рядки з "Балади..." викарбувані на надмогильному пам'ятнику Уайльда:

And alien tears will fill for him
Pity's long-broken urn,
For his mourners will be outcast men,
And outcasts always mourn.

ЗВІЛЬНЕННЯ І СМЕРТЬ.
Ув'язнення не перетворило поета на гетеросексуала

Відбувши повні два роки, Оскар Уайльд вийшов з ув'язнення у травні 1897-го. Мало хто міг впізнати в ньому того самого чудового поета і джентльмена, якого всього два роки тому приймали у кращих будинках Європи.

Після виходу на свободу Уайлд, розбитий і морально, і фізично, не став повертатися до Англії. Жив у Франції та Італії.

У Франції він спробував виправитися і встати на шлях істинний. Поет Ернст Доусон взяв його з собою до публічного дому у сподіванні, що у поета з'являться "більш здорові смаки й уподобання".

Коли Уайльд вийшов на вулицю, він лише зауважив: "Перший і останній раз за десять років. Схоже на холодну баранину". Проте він попрохав Доусона "розповісти про це в Англії", оскільки це, на його думку, могло "відновити його репутацію".

На початку 1900 року помер маркіз Куінсбері, заповівши синам пристойний спадок. Уайльд відреагував на це відразу, вимагаючи від Дугласа фінансово "відшкодувати" своє банкрутство і крах. Він писав Дугласу листи, в яких ішлося лише про гроші, доводячи колишнього коханця до сказу контрастом відносин.

Могила Оскара Уайльда на кладовищі Пер-Лашез у Парижі. Взята у скляний бар'єр, оскільки фанати письменника обціловували і обписували пам'ятник

Оскар Уайльд помер у вигнанні у Франції 30 листопада 1900 від гострого менінгіту, викликаного вушною інфекцією. Йому було 46 років. Перед смертю Уайльд прийняв римське католицтво.

Він був похований у Парижі на кладовищі Баньо. Лорд Альфред Дуглас оплатив похоронні витрати. Через 10 років Оскара Вайльда перепоховали на кладовищі Пер-Лашез. На могилі встановлено пам'ятник - крилатий кам'яний сфінкс роботи Джейкоба Епстайна.

ГОМОСЕКСУАЛІСТ ЯК "НАДЛЮДИНА".
Розчарування лорда Дугласа в юнацьких ідеалах

Людьми мистецтва уайльдівський бунт, із його презирством до громадської думки та "діонісійським" бенкетом статевих пристрастей, розумівся як ніцшеанський. Особливо таке розуміння він зустрів у Російській імперії.

Філософ Лев Шестов писав в 1898 році: "Різного роду люди, яких спокушають уайльдівські забави, тепер вважають за можливе віддаватися своїм зайняттям із переконанням, що вони - предтечі Ubermensch`у ["надлюдини" Ніцше, якою пізніше надихався і Гітлер - ІП] і, отже, кращі трударі на полі людського прогресу".

У 1890-х роках Альфред "Бозі" Дуглас теж вважав, що бути гомосексуалістом - означає бути обраним самим Мистецтвом і належати до епохи стародавніх греків. За його власними висновками, 25% всіх світових героїв історії та мистецтва були гомосексуалістами. Ба більше, він заявляв, що "найрозумнішими чоловіками є гомосексуалісти, інші не зрівняються з ними".

Але вже у 1901 році про лорда Альфреда Дугласа говорили з презирством, як про коханця Оскара Уайльда. Визнані літературні журнали відмовлялися друкувати вірші "Бозі", в результаті чого він припиняє їх писати.

Альфред Дуглас

Також змінюється його ставлення до гомосексуалізму. Лорд Альфред починає цуратися бурхливих компаній, де можна було легко познайомитися з молодими людьми, негативно відгукується про "содомію і збочення".

За життя Уайльда про Дугласа говорили як про страшну тінь великого поета. У XX сторіччі вже тінь Уайльда починає переслідувати Дугласа, аж до кінця життя його життя.

ПОЧАТОК РУХУ ЗА ПРАВА ЛГБТ.
Політичне значення суду на Уайльдом

Крім філософсько-метафізичної реакції громадськості, суд на Оскаром Уайльдом викликав у Європі і реакцію політичну.

"Поправка Лабушера" проіснувала в законодавстві Англії до 1967 року.

У 1952 році по ній засудили геніального британського математика Алана Тюрінга, який під час Другої світової війни побудував машину, що зламала код нацистської шифрувальної машини "Еніґма". Черчилль називав Тюрінга головним здобувачем перемоги над Гітлером.

Алан Тюрінг народився через 12 років після смерті Оскара Уайльда

За вироком суду, Тюрінга піддали хімічній кастрації, після якої його не цікавило статеве життя як таке. У червні 1954 року 41-річного математика знайшли мертвим зі слідами отруєння ціанистим калієм.

Судове дізнання дійшло висновку, що причиною смерті стало самогубство. Ціанід Тюрінг нібито прийняв, відкусивши від просоченого отрутою яблука, що пізніше надихнуло Стіва Джобса на логотип Apple.

Процеси над Уайльдом та Тюрінгом не тільки перемістили тему гомосексуального кохання в центр громадських дискусій, але й показали цілковиту юридичну вразливість прихильників одностатевої любові - навіть якщо вони, як у випадку з англійським письменником чи математиком, були заможні і знамениті.

Так зародився рух за права гомосексуалістів, який станом на сьогоднішній день здобув у значній частині світу переконливу перемогу.

Одностатеві стосунки між чоловіками "за умов приватного життя" були декриміналізовані в Англії та Уельсі в 1967 році. Принцип "приватного життя" порушувався, якщо гомосексуальний контакт відбувався в громадському місці (наприклад, в туалеті) або у присутності третіх осіб.

У Шотландії декриміналізація відбулася в 1980 році, а в Північній Ірландії - в 1982 році.

В 1995-му, до 100-річчя скандального судового процесу Англіканська церква прийняла рішення вшанувати пам'ять Оскара Уайльда встановленням меморіальної дошки в "куточку поетів" Вестмінстерського абатства. Цієї честі удостоєні лише класики: Шекспір, Мільтон, Діккенс, Т. С. Еліот.

Пам'ятник Оскару Уайльду на батьківщині в Дубліні (Ірландія)

У 2003 році в Англії прийнято антидискримінаційний закон, що захищає ЛГБТ від дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. З англійського законодавства повністю прибрали поняття "содомії" і "грубої непристойності".

У 2013 році королева Великої Британії посмертно помилувала Алана Тюрінга.

З 2014 року одностатеві пари Англії, Уельсу та Шотландії мають можливість укладати шлюби.

В Україні одностатевий зв'язок декриміналізовано з 1991 року.

12 листопада 2015 року Верховна Рада України проголосувала за закон, що захищає ЛГБТ від дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації у трудовому законодавстві.

"Не дай Бог, щоб в Україні відбулася [легалізація одностатевих шлюбів], - зазначив при цьому голова ВР Володимир Гройсман. - Ми ніколи не будемо це підтримувати".

Підготовлено: Історична Правда

Джерела: Комерсант, ВВС, Судовий процес Оскара Вайльда, Ехо Москви тощо



Історична Правда
Редакція

Теми: ЛГБТ, суд, скандал, Британія, XIX сторіччя, закони, ЄС, суспільство



Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали

17.02.2015 _ Олександр Зінченко
АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter