Перша Чехословацька республіка: від проекту до реалізації

Для нас, українців, які звикли чути публічні заклики і звинувачення політиками своїх попередників, буде цікаво знати, що публічно до війни Масарик не виступав за незалежність Чеських земель, а тим більше за створення Чехословаччини.

Чехія не має з нами кордонів, ніколи наші народи не воювали один з одним і, можливо, тому увага до цієї центральноєвропейської держави є невиправдано меншою, ніж до наших ближніх сусідів.

Зазвичай події, що відбуваються в Європі "на захід від Росії і на схід від Німеччини", ми розглядаємо  в широкій геополітичній перспективі, тоді як внутрішні процеси, що проходять у цих країнах, залишаються на другому плані.

Чим повчальний для нас чеський досвід державотворення?

Розпад Австро-Угорської імперії у 1918 р., яка століттями була каркасом, що скріплював Центрально-Східну Європу, привів не тільки до зміни кордонів у Європі, а й до переформатування міжнародної системи.

Це був перший для ХХ століття розпад європейської імперії, який, як і другий, пов'язаний з розпадом Радянської імперії, привів до утворення національних держав, жорсткого протистояння ідеологій, наростання  інтеграційних і дезінтеграційних процесів у регіоні.

У контексті подій майже 100-літньої давності на світ народилася нова держава – Чехословаччина на чолі з президентом-філософом Томашем Гаррігом Масариком, який втілив у реальність свій соціальний проект.

Томаш Масарик

Доля держави, що двічі зникала з карти Європи, неодноразово змінювала назву, політичні режими й ідеологію, для нас цікава не лише тому, що на практиці був реалізований проект Платона про ідеальне правління з філософом на троні, а й тим, що Чехословаччина може служити модельним прикладом трансформацій, які відбуваються на обломках імперій.

"Якщо чехи і словаки в своїй історії пережили 1000 років історії Європи, а за останні 50 років мали досвід сучасної демократії, фашизму і сталінізму, то доля цього народу, – підкреслив І. Світак, – настільки важлива для Європи і світу, що тільки  обмежений політик міг бачити в чехословацькій трагедії локальне і маргінальне явище"

Чехословацька Республіка (скорочено ЧСР) була офіційно проголошена Чехословацьким національним комітетом 28 жовтня 1918 року. Саме цей день відзначається сьогодні в Чехії як державне свято.

На початку Першої світової війни питання про незалежність не стояло на порядку денному жодної чеської політичної партії.

Програма створення незалежної держави була публічно висунута в 1915 році Чеським закордонним комітетом, який згодом був перетворений в Чехословацьку національну раду.

Штаб-квартира ради знаходилася в Парижі. На чолі ради стояли колишні депутати австрійського Рейхстагу професор Томаш Масарик і Йозеф Дюріх (останній був виведений з керівного складу в 1917 році), а також журналіст і соціолог Едвард Бенеш і словак за національностю, астроном та військовий льотчик, генерал французької армії Мілан Растіслав Штефанік.

Керівником визвольної акції став філософ Т. Г. Масарик, ідеї якого лягли в основу політичної програми ради.

Саме завдяки її діяльності та організації нею закордонніх акцій вдалося в державах Антанти утворити легіони – військові формування із чехів і словаків – громадян цих держав, а також військовополонених(в минулому солдат австро-угорської армії), чисельність яких поступово досягла десятків тисяч чоловік.

Сам Чехословацький корпус був сформований у Російській імперії. Він дислокувався в Україні. У липні 1917 року Масарик прибув у Київ, і в результаті переговорів з Центральною Радою всі витрати на утримання легіону взяла на себе молода українська держава, існування якої він пов’язував лише з перебуванням у складі демократичній Росії.

Філософ Масарик розумів, що без армії державу не збудувати. На фото: імпровізований бронепотяг "Орлик" Чехословацького корпусу, 1919 рік

Для України повчальним є приклад активної роботи Чехословацької ради: не дивлячись на те, що вся антиавстрійська національна боротьба велася за межами країни, з нею солідаризувалися чеські і словацькі емігрантські організації, а також малочисельні учасники підпільного антиавстрійського супротиву в чеських землях.

Завдяки ознайомленню лідерів європейських держав з чеським питанням, активній пропагандистській роботі в європейських столицях Чехословацька національна рада отримала визнання країн Антанти як воююча сторона і уряд де-факто. Тим самим існування національної держави  було визнано ще до формального проголошення нею незалежності.

Проте, не дивлячись на авторитет професора Масарика і демократичну програму чехословацького супротиву, чехословацькі визвольні змагання до весни 1918 року розглядалися лідерами держав Антанти як одні з альтернатив майбутнього устрою Центрально-Східної Європи.

Згідно з відомими "14 пунктами" В. Вільсона подальший розвиток регіону Антанта пов’язувала з федералізацією Австро-Угорщини. 

Відповідно говорячи про особливе значення зовнішньополітичного фактору, варто пам’ятати, що "Чехословацьку карту" союзницькі держави почали всерйоз використовувати тільки після того, як рухнули їхні надії і плани заключити з Австро-Угорщиною сепаратний мир.

Жодного руху вперед не може здійснити нація, яка не відмовиться від старих міфів?

"Малий народ", що прагнув відродити власну державу, не міг розпочати її будівництво з неправди і старих міфів, а з продуманої програми дій, автором якої був професор Томаш Масарик. Тому під час "рукописного бою" щодо достовірності Краледворського і Зеленогорського рукописів учений продемонстрував примат етики в політиці.

У процесі дискусії професор Чеського університету в Празі і депутат віденського парламенту звернувся до тодішнього чеського суспільства з закликом розібратися в самому собі, у власних бажаннях і дати відповіді на питання, що виникли, для чеської нації.

При цьому Томаш Масарик прагне зрозуміти "сенс чеської історії" у своїх працях "Чеське питання", "Наша нинішня криза", "Ян Гус", які вийшли під час 1895-1896 рр., і викладає оригінальну концепцію чеської історії. У ній автор, уникнувши аналізу соціальної і політичної історії, подає нам історію як розвиток ідей, інтелектуальну історію нації, невіддільної від європейської цивілізації.

"Чеське питання є питання всесвітнім" і тому воно немає нічого спільного з фізичним існуванням, воно невіддільне від тенденцій розвитку світу і Європи.

Читаючи Масарика, переконуємося, що будь-який інший підхід породжує меншовартість і постійне повернення назад, безплідну дискусію про неправильність дій і помилки провідників, які є непродуктивними.

Лише після аналізу історії ідей, сформульованої предками, і практикою їх реалізації в минулому, на думку філософа-президента, зможе формуватися загальне минуле нації, яке є ключем до її майбутнього.

Минуле, як вчить Масарик, треба прикликати в свідки тільки для того, щоб обґрунтовувати сучасну політичну програму не "національними міфами", а  практичними потребами нації. При цьому, методом, яким нам слід послуговуватися, є реалізм. Розглядаючи історію як історію ідей, Масарик прагнув знайти ту традицію, якої слід дотримуватися зараз і в майбутньому.

Базуючись на відкритих ним традиціях (від Гуса з його приматом етики, через Хільчицького до "чеських братів" з їх ідеями братства, до Гавлічека і Палацького) Томаш Масарик вибудовує тактику дій – постійне етичне вдосконалення, працю по вдосконаленню світу "малими ділами", а не "безплідні патріотичні кампанії".

Перед Першою світовою війною Масарика важко було назвати успішним політиком, але в нього було те, чого не вистачало його опонентам: його політика була заснована на чітко визначеному ідеологічному фундаменті, а її гнучкість дозволяла успішно реагувати на зміни, не руйнуючи цього фундаменту.

Чи є радикалізм і націоналізм підтвердженням нашої готовності до дії?

Для нас, українців, які звикли чути публічні заклики і звинувачення політиками своїх попередників, буде цікаво знати, що публічно до війни Масарик не виступав за незалежність Чеських земель, а тим більше за створення Чехословаччини.

Чеські радикальні політики навіть звинувачували його в "прохолодному" ставленні до національних питань. Та дві обставини його - як чеського інтелектуала, для якого небайдужою була доля свого народу - змусили перейти до рішучих дій.

Перша з них, це практично-політичне усвідомлення того, що в разі перемоги Центральних держав(Австрії, Німеччини) буде реалізований німецький план "Серединної Європи", згідно з яким Центральна Європа попаде у сферу німецького впливу.

По-друге, це були етичні мотиви, якими б варто керуватися нашим парламентаріям. Як депутат австрійського парламенту, представник чеського народу він "відчував", як про це говорить у бесідах з К. Чапеком, докори сумління від того, що наші люди йдуть на війну і в тюрми, а ми, депутати, сидимо вдома; якщо ти депутат, то роби хоч що-небудь".

Відкидаючи русофільську орієнтацію чеського політикуму, Т. Масарик і керований ним закордонний комітет зайняли прозахідну позицію і розпочали активну роботу у всіх державах Антанти, включаючи Росію і Японію, але основна робота лідера Національної ради проводилася в Лондоні, Парижі та Вашингтоні.

Виступаючи з публічними лекціями в університетах провідних європейських держав, випускаючи брошури та публікуючи статті в періодичних виданнях, професор Томаш Масарик знайомив західноєвропейську громадськість з  програмою національного визволення чехів.

У меморандумах, направлених на адресу керівництва країн Антанти, він доводив необхідність повалення монархії Габсбургів і створення незалежної чехословацької держави.

Перед нами постає не просто програма боротьби за незалежність, продумана до дрібниць піар-акція з насиченим чеським інформаційним компонентом. Завдяки політичному таланту та чіткій національній позиції Томаша Масарику вдалося обійти слизькі теми і максимально акцентувати на вигідних для чехів питаннях, які сприяли максимальному досягненню поставлених цілей.

Логічно аргументуючи вигідність створення Чехословаччини для Антанти, він не вдавався до сентиментальних почуттів і  фальсифікацій, а навпаки, показав, як на користь національній справі можна використати недостатні знання в західних суспільствах і політикумі про національні проблеми, в цьому випадку – чеські та словацькі.

Коли питання стосувалося німецької національної меншини в Богемії і Моравії, то він використовував зрозумілий для лідерів країн Антанти аргумент про їх відповідальність за розпалювання війни та ігнорування чеських національних інтересів.

Чітка програма дій Томаша Масарика сприяла сприйняттю політичними колами союзників чехів і словаків як монолітної нації, які мають яскравих лідерів, логічну програму дій, втілену в життя Першої Чехословацької Республіки.

Томаш Масарик

Відповідним завданням для президента молодої Чехословацької Республіки стало піднесення національної свідомості шляхом розвитку культури. Без належної культурної роботи політична незалежність не врятує ні державу, ні народ.

Саме низька культура, на думку президента Масарика, є причиною неефективного адміністрування. "Без суворого культурного цензу ні партія, ні демократія, ні парламент, ˗ пише він у роботі "Дорога демократії", ˗ не зможуть звільнитися від демагогії".

Саме перед політиками, за Масариком, стоїть нелегке завдання зорієнтувати народ у дусі нових вимог часу, "щоб підняв свій погляд понад вузькі межі своєї батьківщини, не перестаючи бути вірним патріотом, щоб став уважним та обережним громадянином світу".

Інше за темами ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА та ЧЕХІЯ

ОУН і Тайвань проти комуністів та Пекіна

Наприкінці 1956 року з Великої Британії відбув корабель у Південно-Східну Азію, на борту якого перебували Юліан Заблоцький (керівник дипломатичної місії) та Володимир Косик (заступник керівника). До Тайбею, столиці острова, вони прибули 25 лютого 1957 року

«Людина, що не має померти». Міф про Муссоліні

Зачарованість італійців своїм дуче тривала довго, але вщент розбилася через руйнівний результат воєнних операцій

«Расстрелян за националистическую деятельность…»: таємниця смерті Петра Франка

Петро Франко був розстріляний. Однозначно, що сталося це не швидше 6 липня 1941 р… Про конкретну дату страти поки що залишається лише здогадуватися…

Як Василя Стефаника було врятовано від страти

Я йому представився й сказав, що їдемо на розмову в "пруському" штабі, висловив я при тому надію, що все буде тепер добре, судячи по прихильних словах шефа штабу. Стефаник одначе приймав мої слова холодно, а вкінці запитався мене на ходу до авта:
— Коли Ви кажете, що Ви УСС, то скажіть мені, чи мене зараз розстріляють, чи ще будуть мучити?!..