Українська правда
Історична правда
Постійна адреса публікації: http://www.istpravda.com.ua/articles/2016/03/1/148975/

Контррозвідка ПНР проти Організації українських націоналістів

01.03.2016 _ Осип Зінкевич
760 сторінок тексту за архівними матеріалами з Польщі, України та Росії. У Варшаві захищено першу докторську дисертацію про діяльність ОУН у повоєнний період і боротьбу комуністичних спецслужб проти трьох її відламів.

Від часу постання ОУН про її історію та діяльність опубліковано багато праць. Більшість з них мають ознаки тенденційності й висвітлюють окремі події з точки зору однієї чи другої ОУН після  розколу організації у 1940 році.

Відсутня будь-яка дослідницька праця про діяльність обох ОУН у повоєнних роках –  ОУН під проводом полковника Андрія Мельника та ОУН на чолі зі Степаном Бандерою, зате є багато публікацій про боротьбу і діяльність УПА.

Читайте правду про УПА, а не політичні блоги!

Вочевидь, публікації про ОУН не з᾽являлися  з конспіративних причин. До 1991 року, року розпаду СРСР, було неможливо розсекречувати імена діячів націоналістичного підпілля в Україні та  Польщі й оприлюднювати подробиці їхньої діяльності. Але чомусь і після проголошення Незалежності України, коли вже був доступ до  розсекречених документів колишнього КДБ, публікації про діяльність обох ОУН у повоєнні роки та боротьбу комуністичних режимів з ними не з’явилися. 

Дивним може виглядати, але це саме так – не український, а польський історик і дослідник Марцін Маєвський взявся за дослідження й вивчення діяльності українського націоналістичного підпілля в повоєнний період у Польщі й Україні та боротьби з ним комуністичної влади

Марцін Маєвський народився 1974 року, з 2000 року –  співробітник польського Instytut Pamięci Narodowej у Варшаві, член  польсько-української і польсько-російської історичних робочих груп, автор наукових праць про польське підпілля та депортацію польських громадян з Західної України і  Білорусі, про  воєнні дії Українського легіону самооборони в роках 1943–1945, статей про генералів Петра Самутина, Петра Дяченка, Миколу  Чоботаріва, Теодора Дака та багатьох  інших. 

Марцін Маєвський

В  листопаді 2015 року Марцін Маєвський захистив в Інституті політичних студій при Польській Академії наук у Варшаві докторську дисертацію на тему "Контррозвідка Польської Народної Республіки супроти Організації Українських Націоналістів Андрія Мельника в роках 1944–1989".

Дисертація має значний обсяг – 760 сторінок дрібного друку. 

Доробок Маєвського можна вважати за першу комплексну історію однієї частини ОУН, у якій широко й докладно представлено не відому дотепер діяльність цієї організації у повоєнних роках на території Польщі та України. 

У дисертації впадає в очі відмінність у цитованих документах між архівними матеріалами МДБ Польщі по боротьбі з націоналістичним підпіллям та МДБ СРСР і УРСР.

В усіх розсекречених документах і матеріалах колишніх польських спеціальних служб, які тепер зберігаються в IPN, вживаються справжні й прибрані імена агентів, а також їхні різні псевдоніми.

На відміну від польських, у радянських документах вживаються лише псевдоніми агентів, а справжні й прибрані імена залишаються дотепер засекреченими й невідомими. 

З дисертації Маєвського  вперше довідуємося, хто були зв’язкові й кур’єри ОУН, хто їх готував і висилав до Польщі та в Україну, хто з них не витримав  і пішов на співпрацю зі спецслужбами, коли саме існували фіктивні ОУН та багато іншої інформації. 

Як, де і коли виникла бандерівська ОУН?

Можна не сумніватися, що декому з живих ще членів усіх трьох ОУН буде прикро і боляче довідуватися про декого зі своїх знайомих, учасників  нашого громадського і політичного життя та приїжджих з України, які, замаскувавшись, були агентами польських і радянських спецслужб. Справжні прізвища кількох з них  у цій статті  не оголошуються. 

Дисертація М. Маєвського є науковою працею, написаною об’єктивно, без жодної тенденційності чи упередження до українського націоналістичного руху та української справи. Дослідник використовує в першу чергу джерельні матеріали, розсекречені документи колишніх служб безпеки  Польщі та УРСР. 

Обкладинка журналу ОУН(м) "Зрив", 1941 р.

У багатьох читачів цієї статті виникатиме цілком логічне запитання: чому Маєвський обрав предметом свого дослідження якраз ОУН під проводом полковника А. Мельника, а не ОУН під проводом С. Бандери чи, скажімо, УГВР?

І він відповідає на це запитання: "Активність ОУН(м) у Польщі після Другої світової війни, а також дії Служби безпеки, спрямовані на ліквідацію цієї організації, – це  невідома історикам тема, а  звичайним читачам зовсім не знана. Аж ніяк це не виникає з факту, що ця тема була табу. Радше  будь-які  деталі таємних архівів секретні служби ретельно приховували. Ця тема взагалі не існувала в історіографії...". 

Саме тому він і обрав для своєї дисертації цю тему.

Марцін Маєвський є істориком, який спеціалізується на історії українського визвольного, націоналістичного руху. Як працівник IPN у Варшаві, він побачив, скільки в архівах цієї інституції зберігається нікому невідомих документів і матеріалів про діяльність ОУН(м) і боротьбу з нею польських і радянських спецслужб.

Збираючи документальні матеріали якраз про цю організацію, він працював над розсекреченими документами також у відділеннях інституту у Любліні, Кракові, Познані, Ряшеві, Лодзі, над розсекреченими архівами колишнього КДБ у Києві, Львові, Луцьку, Тернополі й Івано-Франківську, а також над невеличкою селективно підібраною частиною розсекречених українських документів у Москві.

Без перебільшення можна ствердити, що жоден інший український чи іноземний дослідник не зумів вивчити таку величезну кількість розсекречених документів про три відлами ОУН, УГВР і Української Національної Громади отамана Тараса Бульби-Боровця.

"Бандерівці", "мельниківці" і "двійкарі". ОУН в Україні протягом 1990-х рр. 

У висліді цих студій після виснажливої і клопіткої праці і з’явилася ця дисертація, за яку молодий історик отримав звання доктора історичних наук.

Наукова робота складається з дев’яти розділів. Перший і дев’ятий розділи можна вважати додатками  до  основної теми. Перший розділ – це історія УВО і висвітлення діяльності ОУН у передвоєнних роках, а дев’ятий – це матеріали про діяльність  ОУН(б), ОУН(з), ЗП УГВР, а також  УНГ і боротьбу з ними польських і радянських спецслужб. 

Історію ОУН(м) Маєвський  розпочинає з ІІ ВЗУН 1938 року, коли полковник Мельник був обраний головою Проводу. Тоді ж з᾽являється й назва "мельниківці".

"Найкраща людина, яку українці можуть мати за вождя". До 120-тиріччя Андрія Мельника

У дисертації пишеться про всі великі збори обох ОУН, діяльність організації у Польщі, "архів О. Сеника", інформаторів польської поліції, розкол ОУН, похідні групи, протиборства між обома організаціями.

Основна частина дисертації – це діяльність ОУН(м) і  боротьба з нею у повоєнних роках на території Польщі та  України. Тут знаходимо також аналогічну  інформацію про інші націоналістичні організації. Уся інформація та всі імена, згадані у цій статті, подаються за текстом дисертації М. Маєвського. 

"Архів Сеника" вдалося розкрити за допомогою польського агента у Чехословацькій республіці Кжимовського ("Олаф"). "Архів" не зберігся, і не відомо, чи той, який був переданий Польщі, був оригіналом чи сфальшованою копією.

Згідно з розсекреченими матеріалами у 1934 році в Польщі було заарештовано понад 800 членів ОУН, 1937 року – на Волині 140,  на Сокальщині –  44, на Жовківщині – 35. 

 Визначні члени ОУН перед "походом на Схід", початок 1940-х рр.

Цікавою є інформація про вбивство Омеляна Сеника і Миколи Сціборського у серпні 1941 року. У той час у Житомирі разом з ними був Олег Ольжич, а також Кіндрат Полуведько, як пізніше виявилося, більшовицький агент, тому й не виключено, що до вбивства веде і "більшовицький слід".

У червні 1951 року генерал Павло Судоплатов ("Валюх"), вбивця Є. Коновальця, допитував схопленого керівника СБ ОУН(б) Мирона Матвієйка ("Усміх").

На вимогу слідчого Матвієйко називав імена провідних членів організації та їхні адреси в Німеччині. Коли він назвав одне з прізвищ, Судоплатов зупинив Матвієйка й запитав: "Чи це той член проводу ОУН, котрий організував у 1941 році в Житомирі вбивство  членів мельниківського проводу ОУН Сціборського  Миколу і Сеника Омеляна?".

На що Матвієйко, не замислюючись, відповів: "Так, це він".

         Зв’язкові, кур’єри й емісари 

Після Другої світової війни між військовими і політиками США та Англії були розбіжності щодо Радянського Союзу.

Велика частина військових були прихильниками війни з Радянським Союзом. Їхню позицію було підкріплено промовою недавнього прем’єра Великобританії Вінстона Черчилля у березні 1946 року у м. Фултон, у якій він назвав комунізм найбільшою загрозою миру у світі.

Якраз ця промова Черчилля започаткувала "холодну війну" між двома світами –  демократичним і комуністичним. Виразніше окреслювалася перспектива третьої світової війни.

Всі матеріали за тегом "Холодна війна"

Беручи це до уваги, військові обох країн розпочали інтенсивну розвідувальну діяльність у країнах комуністичного блоку, вербуючи до цієї діяльності націоналістичні й інші емігрантські організації з цих  країн. 

З 1945 року обидві ОУН, з надією на війну, перекидали до Польщі та в Україну своїх членів як репатріантів з фальшивими документами. Почавши з 1946 року, ОУН(м)  встановила контакт і співпрацювала з американськими розвідувальними органами, а ОУН(б) – з англійськими. Для висилки на Схід рекрутовано людей з військовою підготовкою, серед яких були колишні учасники Українського легіону самооборони (УЛС) та дивізії "Галичина". 

Підготовкою репатріантів, зв’язкових, кур’єрів та емісарів в ОУН(м) займалися "Марко", "Гуцул" (Михайло Білейчук-Панасюк) та Ярослав Гайвас, після їхньої еміграції до США ці справи і зв’язок з американською розвідкою взяли на себе інженер Осип Бойдуник, доктор Степан Сулятицький ("Доктор"), Максим  Скорупський ("Макс") та Віктор Вінич ("поручник Петро").

Розвідувальними справами зі сторони американців керували колишні полковники Армії УНР Петро Самутин і Архип Кмета. Під час цієї співпраці виникали принципові розходження, зокрема з американцями.

Один із розсекречених документів ЦРУ, який стосується одного з чільних членів ОУН Миколи Лебедя та його співпраці з американською розвідкою

Представники ОУН(м) погоджувалися на співпрацю, щоб отримати  потрібні фінанси й ресурси (радіостанції, засоби тайнопису) для розвідувальної діяльності, а також, і в основному, для  поширення своєї організаційної мережі.

Співпраця ОУН(м) з американською розвідкою тривала до початку 1950-х років, а відтоді  розпочалася співпраця з нею також ЗП УГВР.

До 1954 року тривала співпраця ОУН(б) з англійською розвідкою, а в роках 1956–1957 – з італійською.

З початку 1950-х з американською розвідкою співпрацювала також УНГ отамана Т. Бульби-Боровця. 

Звіт архіву США. Як тінь Гітлера трансформувалась у тінь КГБ

Автор дисертації досить докладно, а в деяких місцях і детально пише про кур’єрів цих організацій.

Серед названих кур’єрів ОУН(м) є  близькі товариші автора цієї статті – Андрій Губаль ("Андрійко"), найбільш успішний, який декілька разів переходив кордони і щасливо повертався, переїхавши до США, оселився неподалік Нью-Йорка; Дмитро Фурманець ("Лесик"); Анатолій Домарацький ("Олег"), який, прибувши до США, працював у друкарні часопису "Свобода"; Микола Лемкевич ("Капуста"), шкільний товариш автора  цих рядків, якому не пощастило, його схопили на польському кордоні, передали совєтам, після довголітнього ув’язнення жив у рідному селі Стецева на Снятинщині. 

З-за кордону до Польщі і в Україну з фальшивими документами і на постійне перебування для організаційної і розвідувальної діяльності було перекинуто чимало членів ОУН(м).

У 1946–1950-х роках: В. Феника ("Карий"), М. Данилюка ("Горислав"), Ф. Шагана ("Зірний"), К. Копиловського ("Котьо"), Б. Феника ("Остап"), В. Іванова ("Похмурий"), Ф. Бондарука ("Остап"), М. Остапчука ("Клим"), М. Журавецького ("Ромко"), М. Гроховського, І. Фарботника, І. Котульського ("Човен"), Я. Остапчука ("Борсук"), В. Кузьму ("Мама"),  В. Ковальського ("Шелест"), А. Сосновського, В. Пісоцького, В. Рибака, Ю. Струтинського, Т. Дака, Т. Ґорґоня та ін. 

На початку 1950-х років до Польщі було вислано кур’єрів УНГ Якова Палюха ("Вацек"), Клима Решетила ("Зигмунд"), Василя Короля. 

14 травня 1951 року з англійського літака було скинуто парашутами в районі Тернополя керівника СБ ОУН(б) Мирона Матвієйка ("Усміх"), а разом з ним "Вереса", "Євгена", "Паганіні", "Лева", а також "Бронека-Славка", котрий був засекреченим агентом польських спецслужб.

Мирон Матвієйко, на передньому плані, разом зі своїми кураторами-чекістами після однієї з радіоігор з британською розвідкою

Рік перед тим фіктивна ОУН(б) в Польщі вислала його до Мюнхена, його перекинули до Англії, де він підготовляв кур’єрів цієї організації для висилки в Україну.

При допомозі "Бронека-Славка" їх усіх майже зразу схопили агенти КДБ, переодягнені у воїнів УПА.

У 1955 році було вислано до Польщі групу кур’єрів ОУН(б), які загинули у перестрілці на кордоні з Чехословаччиною, 1959 року –  іншу групу, яка пройшла розвідувальний вишкіл в Італії –  К. Навроцького ("Чорнота"), М. Давидюка ("Бистрий"), І. Ганяка ("Ворон").

Перед цим вони особисто зустрілись у Лінці  зі Степаном Бандерою і Григорієм Васьковичем, від яких отримали фальшиві документи, портативну радіостанцію, засоби тайнопису. 

До Польщі та України було скеровано також представників ЗП УГВР: у травні 1951 року з американського літака скинуто на територію України Василя Охримовича, котрий, відмовившись від співпраці з МДБ, був засуджений до смертної кари.

У 1952 році були  вислані до Польщі Ю. Стеф’юк і Л. Чепіль ("Орест"), у 1954 році –  радист "Максим" ("Беркут").

Вербування агентів спецслужб. Фіктивні ОУН

У 1944 році міністерства внутрішніх справ і державної безпеки СРСР випрацювали нову систему  боротьби з обома ОУН і УПА, вербуючи до співпраці захоплених членів націоналістичного підпілля, застосовуючи проти них удосконалені тортури, психологічний тиск, погрози карою смерті, шантаж долею рідних. До цієї системи входило також творення фіктивних ОУН, підконтрольних польським і совєтським спеціальним органам.

Завербовані поділялися на агентів, співробітників та інформаторів. Агенти отримували велику заробітну платню. У Польщі вирізнялися застосуванням тортур молоді офіцери спеціальних служб Броніслав Врублевський,  Януш Мазурок і Юзеф Пенар, фахівці у справах ОУН.

Декотрі члени і кур’єри обох ОУН, ЗП УГВР і УНГ після схоплення під тиском були завербовані до співпраці з польськими і радянськими спецслужбами. Серед них вирізняються члени ОУН(м) Володимир Ковальський ("Шелест", справжнього прізвища не оголошується) і Володимир Феник ("Карий") та члени ОУН(б), які не були кур’єрами, –  Леонід Лапінський ("Богуслав", "Зенон"), Тиміш Білинський ("Томек") і Святослав Панчишин ("Дорошенко"), про агентурну діяльність котрих слід  дати докладнішу інформацію. 

Один з найбільш успішних агентів польських і радянських спецслужб в ОУН(б) "Зенон" - Леонід Лапінський. Фото 1948 року, зроблене чехословацькими "чекістами"

Серед них найбільш колоритним агентом був Володимир Ковальський ("Шелест", "Болеслав", "Маріюш", "Волинський"), який народився 1922 року на Тернопільщині, служив у Червоній армії, закінчив курси радистів, у період німецької окупації деякий час служив в  українській поліції, 1943 року перебував у лавах Українського Легіону Самооборони, а пізніше в дивізії "Галичина", після війни пройшов  курс радиста в американській розвідці.

1947 року під іменем Володимир Ковальський разом з Б. Феником був перекинутий до Польщі, мав займатися організацією мережі ОУН(м) і розвідувальною справою. Для зв’язку використовував  радіостанцію та засоби тайнопису. Його  зв’язковим  у Мюнхені був Степан Сулятицький ("Доктор"), член проводу цієї організації.

30 квітня 1950 року був схоплений у Кракові, не витримав тортур, тиску і шантажу долею родини й погодився на співпрацю. Під наглядом і диктатом польської служби безпеки передавав до Мюнхена спрепаровану органами безпеки дезінформацію про ОУН(м) в Польщі та розвідувальні матеріали. Влітку 1953 року, не підозрюючи, що Ковальский завербований, Провід ОУН(м) призначив його тереновим керівником цієї організації у Польщі. Маючи запевнення, що він  не розконспірований, польські й совєтські органи безпеки вирішили перекинути його до Мюнхена.

26 жовтня 1955 року в супроводі польського майора Мазурка і совєтського полковника Настюкова його доставлено до кордону, який для нього був відкритий, і він "втік" до Західної Німеччини. Там сконтактувався з С. Сулятицьким, його невдовзі легалізували, і він увійшов у коло довірених осіб  ОУН(м). Інформував польські й совєтські спецслужби про діяльність цієї організації, членів проводу, їхні особисті пробле-ми, збирав  інформацію про інші політичні та громадські організації.

1964 року брав участь у V Ввеликому Зборі Українських Націоналістів (ВЗУН) у Люксембурзі, де був обраний членом Військової та Краєвої референтур. Зібрав тексти доповідей, виголошених на з᾽їзді, прізвища і псевдоніми обраних членів проводу і передав польським органам безпеки.

На VІІ ВЗУН у1970 році в Лондоні автор цієї статті познайомився з  В. Ковальським, пізніше зустрічався з ним декілька разів у Мюнхені й навіть зупинявся у нього. Ані своїм виглядом, ані поведінкою, ані способом розмови він не викликав жодної підозри.

На ІХ ВЗУН у 1979 році й на Х у 1984-му був обраний членом ПУН, а на ХІ у 1988 році –  радним Голови Проводу. 1984 року після смерті  батька В. Ковальський призупинив зв’язок з польською контррозвідкою, хоч не відомо, чи зупинив цей зв’язок також із совєтськими органами безпеки. 

Польські і совєтські  спецслужби вважали понад 30-річну агентурну діяльність В. Ковальського своїм найбільшим успіхом. Це, мабуть, унікальний випадок, коли людина  була протягом стількох років агентом чужих спецслужб і не була розкрита. 

Другим важливим агентом спецслужб був Володимир Феник ("Карий", "Адам"), який походить з-під Перемишля. 1941 року брав участь у похідній групі ОУН(м) під проводом Т. Бак-Бойчука, згодом був старшиною дивізії "Галичина", перебував у полоні у Ріміні, де керував мережею цієї організації.

Співпрацівник американської розвідки. Перекинутий до Польщі  для розвідувальної діяльності й розбудови підпілля ОУН(м). Заарештований у червні 1949 року, підданий нечуваним тортурам (опис яких зберігається в архіві IPN), під тиском погроз засудити на кару смерті його  брата Богдана і батька, після цілковитого виснаження 4 липня підписав заяву про співпрацю і став агентом "Адамом".

Стежачи за провідними членами проводу ОУН(м), спецслужби отримали інформацію, що краєвий референт цієї організації Сулятицький незадоволений зі співпраці з американцями, і вирішили його завербувати, використавши для цього  В. Феника, його знайомого з воєнних часів. 

Наприкінці травня 1955 року під наглядом польських і радянських  офіцерів "Адам" нібито "нелегально" перебрався до Західної  Німеччини. Після кількаразових зустрічей з Сулятицьким зізнався, що він представник КДБ УРСР (а не Польщі), і запропонував йому співпрацю з радянською спецслужбою.

Сулятицький одразу ж на це "погодився", про що невдовзі повідомив полковника Андрія Мельника і німецьку розвідувальну агенцію Гелена. Також він зразу повідомив тайнописом В. Ковальському, керівникові ОУН(м) у Польщі, не знаючи, що той уже п’ять років є агентом польських спецлужб, що В. Феник ("Адам") є агентом КДБ.

Ковальський негайно доповів про це польським спецслужбам, ті, зрозумівши, що він не розконспірований, вирішили вислати його до Німеччини для  агентурної діяльності. 

Польським і совєтським спецслужбам вдалося створити три фіктивні організації ОУН(б): дві у Польщі та одну дещо пізніше в Україні.

"Провокація "Зенона" - книга історика Ігоря Галаґіди про операцію польських і радянських спецслужб проти ОУН

У Польщі керівником фіктивної ОУН(б) був Леон Лапінський ("Богуслав", "Зенон"). Він керував ІІІ округом СБ ОУН(б) у Польщі, заарештований у серпні 1948 року, після виснажливих допитів у жовтні того ж року підписав заяву про співпрацю  і став агентом "Зеноном".

На доручення польських органів безпеки він очолив фіктивну мережу ОУН(б) у Польщі, підтримував контакт  з референтом краєвих справ цієї організації Богданом Підгайним ("Аскольд").

Його завданням було виявлення членів обох ОУН і воїнів УПА. З допомогою "Зенона" та інших завербованих агентів польським і совєтським спецслужбам вдалося розкрити мережу обох ОУН у Польщі й Україні.

1954 року відбулися масові арешти членів обох організацій і фактично ці організації перестали існувати у цих країнах. Того ж року й закінчилася агентурна діяльність Лапінського. 

У Польщі другою фіктивною ОУН(б) керував у 1970-х – 1980-х роках Тиміш Білинський ("Томек"). Завербований ще у 1957 році, він виїжджав за кордон, де зустрічався з Ярославом Стецьком, Степаном Ленкавським, Іваном Кашубою, Володимиром Ковальським, Василем Олеськовим, Іллею Дмитровим, у 1971 1972 роках зустрічався з Андрієм Гайдамахою, який приїздив до ПНР, та іншими.

Здобувши повну довіру керівників цієї організації, був призначений першим заступником Голови ОУН(б) та її керівником у Польщі. Його агентурна діяльність, мабуть, не була розкрита цією організацією до кінця його життя в 1988 році. 

1967 року КДБ випрацювало агентурну операцію "Бумеранг" для створення в Україні фіктивної підпільної організації бандерівської орієнтації.

Така організація була створена 1975 року, її очолив львівський лікар Святослав Панчишин, який працював у Києві і якого завербував до співпраці з КДБ Білинський ("Томек").

Не підозрюючи, що Панчишин агент КДБ, Провід ОУН(б) призначив його керівником ОУН(б) і СБ цієї організації в Україні. Ця фіктивна організація більше двадцяти років надсилала препаровані Луб'янкою дезінформації до централі ОУН(б) в Мюнхені.

Проіснувала ця фальшива "ОУН" до 1988 року, коли у Києві на спеціально влаштованій прес-конференції було розкрито її агентурну діяльність. 

 Подружжя Стецьків. Ярослав очолював бандерівську ОУН у 1968-1986 рр., Ярослава - у 1991-2001 рр. 

Арешти і розстріли

У Польщі до 1953 року членів обох ОУН і їхніх кур’єрів та емісарів, які відмовлялися від співпраці зі спецслужбами, засуджували до смертної кари, в УРСР – до тривалих термінів ув’язнення. Про декотрих з цих людей згадується в дисертації. 

У 1950-х роках були засуджені на кару смерті члени і кур’єри ОУН(м): Я. Остапчук-Заремба ("Борсук"), Ю. Струтинський-Лабецький, Т. Ґорґонь, керівник ОУН(м) у Львівській області студент Ілля Саврук, а Б. Феник ("Остап") і П. Глинь ("Обережний") були засуджені на 25 років таборів кожен, Т. Дак-Паковський – на 15 років.

У 1951 році засуджено у Луцьку на терміни від 10 до 25 років ув’язнення 21-го члена цієї організації на чолі з П. Мельником.

На Тернопільщині були заарештовані члени теренового проводу цієї організації: Я. Пастушенко, В. Мазурок, В. Макар, І. Войтович, О. Сороківська, А. Посполит, П. Палій, С. Аксенчук ("Борис"), М. Пасічник ("Грім"),  А. Мирус, С. Тетерин ("Шкляр"), Ф. Росоловський ("Зоряний"), Г. Козубська-Шабурська та багато інших.

1956 року КДБ викрило на Тернопільщині 205 членів ОУН(м). 

У церкві знайшли архів мельниківської ОУН. ФОТО 

Наприкінці 1940-х і в 1950-х роках було заарештовано у Польщі та в Україні членів ОУН(б): К. Козенка, військового референта М. Онишкевича ("Орест"), референта СБ П. Федоріва ("Дальнич"), З. Камінського ("Дон"), керівника СБ проводу ОУН(б) Мирона Матвієйка ("Усміх"), членів проводу цієї організації в Україні Василя Галасу і Василя Кука, а також І. Ганяка ("Ворон"), М. Давидюка та багатьох інших.

 Колишні члени Проводу ОУН(б) Михайло Степаняк, Василь Кук і Петро Дужий (1960-ті рр.). Фото - ГДА СБУ

***

У країнах Заходу і зокрема серед української діаспори було уявлення про всемогутність КДБ. Дисертація М. Маєвського і наведені у ній численні документальні матеріали цілковито заперечують цю тезу.

Сила КДБ і підлеглих йому польських органів безпеки полягала у насильницькому залучуванні до співпраці захоплених членів обох ОУН та їхніх закордонних зв’язкових і кур’єрів.

Тортури, психологічний тиск, погрози карою смерті, шантаж долею рідних змушували декого до співпраці, хто витримував тортури, того ламали шантажем долею сім᾽ї.

Майже всі спроби завербувати окремих націоналістичних діячів за кордоном, використовуючи для цього рідних і близьких, які залишилися в Україні або Польщі, не мали жодного успіху.

Підготовкою вербування займалася низка агентів і спеціалістів. У дисертації наводяться приклади підготовки вербування членів Проводу ОУН(м) С. Сулятицького, В. Мулика, прихильників цієї організації о. П. Дубицького, а також провідних членів ОУН(б) і ЗП УГВР –  о. Івана Гриньоха, Євгена Штендери, сина історика Льва Шанковського Ігоря.

Для зв’язку з Проводом ОУН(м) у Мюнхені було вислано агентів польських і совєтських спецслужб, а також завербованих членів цієї організації – В. Ковальського ("Шелест"),  "Яроша", В. Феника ("Адам"), до Парижа – "Славського", О. Стопінську ("Ірина"), Вероніку Щур ("Віолетта", яка 1968 року переїхала з Парижа до Італії, там вийшла заміж і зірвала зв’язки з органами), "Тополева", "Чорного", А. Гуменецьку ("Таня"), Т. Гурка ("Далекий"), М. Орестовича ("Богдан"). 

На доручення КДБ польські спецслужби збирали інформацію, зокрема компрометуючу (якщо така була) на провідних членів ОУН(м)  –  Ярослава Гайваса, Я. Маковецького, Т. Бак-Бойчука, Б. Кентержинського, на членів ОУН(б)  –    Осипа Тюшку, Євгена і Володимира Стахових, Івана Кашубу, І. Оліяра, на члена УНГ Л. Василіва та багатьох інших.

Незважаючи на  шалені зусилля, нікого з цих осіб їм не вдалося завербувати. 

І хоча  членом  проводу ОУН(м) був агент спецслужб В. Ковальський, а членом проводу ОУН(б) такий самий агент Т. Білинський, хоча фіктивні націоналістичні організації надсилали дезінформацію про становище в Україні, про самвидав та стан українців у Польщі, все ж ОУН(м) та ОУН(б) переборювали шалений тиск на них, на їхніх провідних членів, долали багато штучно створених агентурою труднощів  і продовжували свою діяльність.

З перспективи часу можна дивуватися, скільки одна з найбільших імперій світу та підконтрольні їй Польща й УРСР витрачали зусиль на боротьбу з українськими націоналістичними організаціями за кордоном.

Це було не що інше, як параноїдальний страх цієї імперії перед словом правди. На її території ця боротьба зі словом правди велася силою і терором.

Псевдоглава бандерівського "проводу" на терені УРСР "Дорошенко", львівський лікар Святослав Панчишин (зліва), і керівник КДБ УРСР Микола Голушко під час прес-конференції у Києві, де було оголошено про припинення операції "Бумеранг", 1988 р.

Декого з членів і кур’єрів ОУН(м) та ОУН(б) їм вдавалося завербувати, декого знищити, тому на початку 1960-х років ці організації в Україні практично вже не діяли, але наш народ, більш чи менш ознайомлений з  їхньою діяльністю, не втрачав віри і надії, що терористичній імперії під назвою СРСР раніше чи пізніше настане кінець. 

У процесі підготовки цієї статті у її автора постійно виникали сумніви, чи доцільно публікувати цю інформацію, називати справжні імена завербованих агентів, які дотепер були не відомі…

Архіви Польщі та України обмінялися документами про ОУН

Чи знали наші попередники, які від нас відійшли, члени Проводу обох організацій українських націоналістів, що роками у їхніх проводах сидів совєтський агент?

Можна сумніватися, що вони про це знали чи будь-кого підозрювали. Тому все ж таки прийшов час, щоб завдяки IPN і авторові розглянутої дисертації Марціну Маєвському, котрий вперше більшість цих досі невідомих імен розсекретив, донести їх до відома  української громади. 

Осип Зінкевич
Голова видавництва "Смолоскип" (з 1968 року - в США, з 1991 - в Україні).

© 2010-2018, Українська правда, Історична правда
Використання матеріалів сайту дозволено лише з посиланням (для інтернет-видань - гіперпосиланням) на "Історичну правду".