Спецпроект

Несподіваний Вінстон Черчілль. Молодість, про яку є що розповісти

Вважати його помішаним на крові воякою було б занадто сміливо. Він був людиною, яка шукала пригод та кар'єрного росту, а війна дозволяла пережити перше і досягти другого. Та все ж, для нього Перша світова — трагедія, катастрофа...

У одної старої пані з роману Бредбері, була проблема з дітьми. Діти були певні, що пані з'явилась на світ одразу сімдесятирічною і відмовлялись вірити, що та колись була маленькою дівчинкою. Жодні докази, які надавала пані, не могли переконати дітей. Зрештою, пані визнала, що діти праві, і вона народилась вже старою.

Такі історії трапляються не тільки у романах. Нам важко уявити знайомих молодшими за той вік, в якому ми їх зустріли. Тільки якщо знайомі проявлять наполегливість, і покажуть нам свої фотоальбоми, ми не залишимось із враженням, ніби вони народились вже двадцяти-, тридцяти-, сорока-і-більше-річними.

Біллі Міллін і його нещасна волинка

Що ж стосується людей відомих але не знайомих, тут ця, і без того складна, справа стає майже неможливою.

Навіть фотографії не є гарантією успіху, оскільки роздивляючись їх, все одно ловиш себе на думці, що діти та підлітки, зображені на них, не мають жодного відношення до “справжнього Чарльза Дарвіна”, “справжньої Маргарет Тетчер” чи “справжнього Джона Леннона”.

- Хіба що трохи схожий. Але, якщо чесно — зовсім інша особа.

В списку тих, кого складно уявити молодим, Вінстон Черчілль займає одне з перших місць.

Майбутній світовий лідер, а поки 25-річний офіцер британської армії, 1899 р.

Важко повірити, що цей лисий, грубий чоловік, більше схожий на бульдога з видатним родоводом, ніж на нащадка давнього аристократичного роду, міг колись бути дитиною.

Цілком очевидно, що він народився шістдесятирічним - в краватці-метелику, з сигарою у роті, заважав гувернантці вигуками “Never give in... never, never, never, never!”, та відмовлявся брати соску, якщо в пляшці було щось відмінне від віскі з содовою...

Черчілль був юним? Навряд.

...І все-таки був!;)

Книга “Моя молодість. Понадштатний офіцер” (в російському перекладі “Мои ранние годы. 1874-1904”, видавництво “Колибри”, 2012) містить багато несподіванок для тих, хто звик до образу Черчілля-прем´єра, Черчілля-переможця фашизму, Черчілля-найвеличнішого британця усіх часів.

 

Ця автобіографія доповнює образ, що склався після Другої Світової війни, не тільки завдяки численним історіям з життя молодого Черчілля, а ще й завдяки стилю викладу автора.

Оповідь очевидця завжди цікава, особливо коли цей очевидець – розумна людина з гарним почуттям гумору, і розповідає про власне життя.

Тому книга “Мої молоді роки…” буде однаково цікава як черчіллеманам-початківцям, так і тим спеціалістам-черчіллезнавцям, які посеред ночі можуть у зворотньому порядку перелічити посади, які займав Уінстон Черчілль протягом свого насиченого політичного життя.

Молодий Черчілль і спорт

“Чарка коньяку за обідом, сигара кожного дня і головне — жодної фізкультури”, “Своїм довголіттям я зобов'язаний спорту. Я ним ніколи не займався”, “В молодості я взяв собі за правило не пити ані краплі спиртного до обіду. Тепер, коли я вже немолодий, я дотримуюсь правила не пити ані краплі до сніданку”.

Авторство цих, і багатьох подібних рецептів довголіття, що досі з'являються в нічних жахах прибічників здорового способу життя, приписують Уінстону Черчіллю. Зовсім не важливо, чи казав він це насправді.

Подивіться на фотографії Черчілля з 1930-х. Звідти на вас дивиться людина, яку не можна запідозрити у зловживанні дієтами, яка вживає алкоголь частіше за воду, для якої спорт обмежується сторінкою спортивних новин в газеті та тоталізатором на іподромі.

 

Між тим, Черчілль не завжди був тим грубим чолов'ягою, якого ми звикли бачити на фотознімках. Після закінчення Королівського військового коледжу Сандхерст, куди був зарахований кадетом кавалерії, Черчілля направили до 4-го гусарського полку, де новоспечені офіцери мали проходити шестимісячний курс рекрутської підготовки. Серед іншого, до підготовки входила вольтажировка.

Черчілль, разом з рекрутами, мав навчитись сідати та зіскакувати з неосідланого коня, що йшов риссю чи галопом, брати високий бар'єр без стремен і без сідла з завязаними за спиною руками, та викидати інші трюки, які зробили б честь представникам династії Кантемирових.

У сідлі

В Індії, куди його полк прибув 1896 року, Черчілль почав грати в поло. Це була справа, "на якій були зосереджені всі думки" офіцерів його полку - окрім самої власне служби, звичайно.

За спогадами сучасників, Уінстон був одним з найкращих гравців свого полку, втім в біографії він обмежується лише згадками про тренування та підготовку до матчів.

1899 року команда його полку виграла у міжполковому турнірі — змагання, в якому брали участь найкращі команди з поло всього субконтиненту. Черчіль був форвардом команди.

Молодий Черчілль і література

Він все життя був професійним літератором - вагому частину його прибутків складали гонорари та відрахування від публікації статей, книг, читання публічних лекцій, які він попередньо записував (так само, як і свої промови).

Заробляти письменництвом Черчілль почав під час Малакландської кампанії 1897 року.

Кореспонденції 23-річного Черчілля публікувались в газетах “Піонер” та “Дейлі Телеграф”. Після закінчення кампанії Черчілль вирішив видати окрему книгу, присвячену цій військовій операції. Перший млинець вийшов не дуже — книга вийшла друком, без попередньої перевірки коректором, і містила величезну кількість помилок.

Південна Родезія в Північному Причорномор'ї

Під час Суданської кампанії Черчілль так само працював журналістом, вже для “Морнінг Пост”, а по закінченні випустив другу свою книгу, “Річкова війна”. Перше її видання вийшло двотомником 1899 року.

Окрім детального аналізу війни в Судані і подій, що призвели до неї, книга містила критику на адресу дій британського командування загалом і генерала Кітченера особисто. Цим Черчілль викликав незадоволення Військового міністерства, яке після виходу книги заборонило офіцерам суміщати військову службу з роботою журналіста.

Коли 1899 року розпочалась друга Англо-бурська війна, Черчіллю запропонували стати головним військовим кореспондентом “Морнінг Пост” в Південній Африці.

Умови контракту, навіть за сьогоднішніми мірками, були надзвичайно вигідними: контракт мінімум на чотири місяці, повна свобода пересування та викладу думок та 250 фунтів на місяць. Для довідки: купівельна спроможність 250 фунтів 1899 року, сьогодні складала б від 15000 до 22000 фунтів. Черчіллю було 25 років.

Оголошення бурів - обіцянка виплатити 25 фунтів за кореспондента Черчілля, який втік з-під варти

Черчілль-публіцист відомий набагато краще, ніж Черчілль-романіст, а між тим останній написав 12 романів та 7 п'єс в період між 1898-1940 рр.

Щоправда, вони не мають жодного відношення до Вінстона Черчілля, майбутнього прем'єра Великобританії, адже їхній автор - інший Вінстон Черчілль, американський письменник, на три роки старший від свого англійського тезки.

Перші романи Уінстона Черчілля отримали неабиякий успіх в Сполученних Штатах та за їхніми межами - саме в той час, коли історичні книги Уінстона Черчілля стали набувати популярності в Великобританії та інших країнах.

Інший Вінстон Черчілль, американський новеліст

В "Молодих роках...” Вінстон Черчілль наводить листування з Вінстоном Черчіллем 1899 року, де два літератори обговорювали ситуацію, що склалась, та шляхи виходу з неї. Зрештою Вінстон Черчілль домовився з Вінстоном Черчіллем, що його видавці будуть розміщувати біля його імені слово “американець”.

Молодий Черчілль і війна

Що кидається в очі – це дивне, з сьогоднішньої точки зору, намагання Черчілля та інших молодих британських офіцерів потрапити у вир бойових дій. Черчілль згадує, що офіцери були певні - "часи війн між цивілізованими народами вже минули".

"Якби ми народились на сто років раніше, як би чудово було! Лише уявити, що тобі дев'ятнадцять у 1793-му і попереду ще більше двадцяти років війни з Наполеоном”.

Єдиною надією для офіцерів були військові кампанії проти “дикунів”, пуштунів чи масаїв, які час від часу підіймали повстання на территорії імерії, “над якою не сідає сонце”. Але навіть в такі війни потрапити було не легко. Молодим офіцерам доводилось використовувати особисті та родинні зв'язки, аби опинитись на передовій.

Одна з публікацій молодого журналіста газети "Morning Post": "Як я втік із Преторії"

До свого тридцятиріччя Черчілль взяв участь у трьох військових кампаніях — кожного разу за власною ініціативою і кожного разу користуючись зв'язками і знайомствами.

Знайомство з генералом Біндоном Бладом, що командував британським експедиційним корпусом, дозволило Черчіллю потрапити до в Малакланду (нині — Пакістан), де він взяв участь у боях з пуштунами.

1898 року об'єднанні британсько-єгипетські війська вирушили в похід проти Судану і Черчілль намагається перевестись до цих частин. Він використовує особисті зв'язки, знайомства своєї матері Дженні Джером та звертається за допомогою до тогочасного премєр-міністра Великобританії лорда Солсбері.

Втім, лорд Герберт Кітченер, командувач армією в Єгипті був проти призначення Черчілля до своїх військ. Тільки втручання ад'ютант-генерала* Івліна Вуда, члена Британської Військової ради, допомогло Черчіллю отримати призначення до британських військ в Африці.

Між іншим, Черчілль мав самостійно оплатити дорогу до Каїра і назад, а його поранення чи загибель не несли жодних наслідків для бюджету британської армії.

Черчілль в окопах Першої світової. Карикатура 1917 р., журнал "Punch"

На англо-бурську війну Уінстон Черчілль потрапив вже після відставки, як військовий кореспондент. Втім, журналістська діяльність тривала декілька тижнів – бронепотяг, на якому він їхав разом з загоном англійців, потрапив у засідку бурів.

Багато в чому завдяки діям Черчілля, потяг з солдатами повернувся до англійців, але сам він потрапив до бурів в полон.

Легенда про те, як український поет полонив у Африці Черчілля

Після втечі та повернення до своїх Черчілль знову попросив, щоб його зарахували до армії. Він отримав звання лейтенанта Південнофриканської легкої кавалерії, у складі якої він воював до кінця війни.

У Південній Африці. Незабаром після втечі з бурського полону

Втім, вважати молодого Черчілля помішаним на крові воякою було б занадто сміливо. Він був людиною, що шукала пригод та кар'єрного росту, а війна дозволяла пережити перше і досягти другого. До того ж, у війнах кінця ХІХ — початку ХХ століття шляхетність та лицарська поведінка між ворогуючими сторонами були правилом, а не винятком, а світ ще не знав жахів тотальної війни.

Для Черчілля Перша світова — трагедія, катастрофа, яка назавжди змінила світ, і змінила його на гірше. Навіть війна стала іншою.

"Війна, яка колись була жорстокою та величною, стала жорстокою та мерзенною. Вона повністю зіпсувалась. І це провина Демократії та Науки. З моменту, коли цим вертунам та занудам дозволили брати участь у справжніх боях, доля Війни була вирішена.

Тепер, замість малої кількості гарно навчених професіоналів, які захищали честь країни старовинною зброєю та прекрасною заплутаністю давнього маневру, яких кожної миті підтримували овації їх націй, ми маємо цілі народи, включно з жінками і дітьми, натравлені один на одний (одного) в брутальному обопільному винищенні, і залишиться лише купка чиновників, з затуманеними очима, які будуть підбивати рахунок м'ясника.

З моменту, коли Демократії дозволили влізти, точніше вона сама влізла, на поле бою, Війна перестала бути джентльменською грою. До чорта з цим усім! Ось вам Ліга націй."

 

Насамкінець.

Книзі не бракує розлогих історичних екскурсів на військові та політичні теми, які, мали б допомогти читачу краще зрозуміти, на якому тлі розгорталась історія життя автора.

Єдиним недоліком російського видання є повна відсутність коментарів, що трохи ускладнює читання - на якомусь етапі лорди, віце-королі, графи, герцоги, полковники, генерали, які зустрічаються на сторінках книги, зливаються в один яскравий, але монотонний потік.

Черчілль у боротьбі СРСР і Польщі за Львів

Оскільки ці люди зіграли роль не тільки в житті Черчілля, але й в житті Великобританії та світу, додаткова інформація про них була б зовсім не зайвою.

Також не вистачає ілюстративних матеріалів та фотографій молодого Вінстона Черчілля — єдина фотографія, якою може похвалитись книга, винесена на обкладинку.

Цього рідкісного фото ви не знайдете у книзі. 1909: Черчілль вітається з кайзером Німеччини Вільгельмом

Але це маленькі і незначні недоліки для такої чудової книги як "Моя молодість..." не можуть змінити одного простого факту — це дійсно добра книга. Читати її — одне задоволення, розповідати про неї — суцільна мука.

Про що варто сказати, на чому слід наголосити, що слід замовчати, аби не переобтяжувати подробицями? Чи варто розповідати про атмосферу вищого світу, якою просякнуті сторінки автобіографії Черчілля? Чи слід згадувати про м'яку іронію, з якою Черчілль пише про самого себе?

Чи варто зосереджуватись на його незгоді з офіційною лінією консервативної партії, від якої він вперше обрався до парламенту?

1945: опоненти спроваджують Черчілля на політичну пенсію

Напевно, найкраща рецензія на "Мою молодість..." складалась би лише з двох слів "Обов'язково прочитайте".  

"Коли я озираюсь назад, я не можу не подякувати богам за дар існування. Всі дні були гарними і кожен день був кращим за інші. Були злети і падіння, небезпеки і подорожі, але завжди було відчуття руху та примара надії.

Нехай з'являться молоді люди по всьому світу! Ви зараз потрібні більше ніж завжди, щоб заповнити прогалину між поколіннями, яку створила війна. Ви не маєте часу, аби його втрачати. Ви маєте зайняти своє місце на бойовій лінії Життя.

Двадцять - двадцять п’ять років! Ось це роки! Не задовольняйтесь тим, як воно є. Вашою є земля і її повнота**.

Візьміть свій спадок, прийміть відповідальність. Не миріться з відповіддю "Ні". Ніколи не підкоряйтесь невдачі. Не дозволяйте успіхам чи визнанню ввести вас в оману.

Ви скоїте всі можливі помилки, але допоки ви залишаєтесь шляхетними та щирими, і до того ж палкими, ви не можете зашкодити світу чи заподіяти йому серйозного болю. Він був створений, аби підкорятись молодим. Він вижив та розквітнув тільки завдяки постійним підкоренням."

*Ад'ютант-генерал у Великій Британії та генерал-ад'ютант в Росії: в Росії - це почесне звання, яке свідчило про близкість до імператора, а в Британії — одна з найвищих посад в британській армії, на яку призначаються винятково бойові генерали.

**Парафраз Псалма 24:1

P.S. Уривки книги "Моя молодість. Понадштатний офіцер” перекладені за Winston Churchill “Roving comission. My early life".

Дивіться також: "На екрани вийшла біографія Маргарет Тетчер. ВІДЕО"

Батько української аеророзвідки – полковник Армії УНР Павло Крицький

До сьогодні історики вважали, що начальник штабу Технічних військ Армії УНР полковник Павло Крицький помер у Львові після 1924 року. Відомою була лише одна його світлина… Однак, прожив він ще більше 20 років у Чехії, а похований у Празі. Вдалось відшукати його могилу. Віднайшлось і більше його фотографії, які вперше публікуються у цій статті…

Година Папуги. Операція «День Незалежності»

Несподівано виявилося, що у таборі діє невидима сила. Вона була подібна до гравітації: її вплив відчувався завжди, але щоб усвідомити її існування треба було, щоб на чиюсь голову впало яблуко. Тим яблуком стали події Дня Незалежності і пригода з фальшивим візитом американського амбасадора. Дехто раптом зрозумів, що та сила мала серед бранців своїх агентів, була поінформована про їх таємні приготування і комунікації. Перше запитання було очевидне: хто перейшов на інший бік?

Чи був Іван Світличний дисидентом?

На перший погляд це питання може здатися дивним, адже усім добре відомий поетичний твір Івана Світличного «Я – дисидент», де він стверджувально відповідає на це питання.

Диво в Чігошті: право на віру за межами соціалізму

«Я нічого не зробив! Я ж навіть нічого не бачив!» - кричав отець Йозеф Тоуфар. Священник другу ніч сидів в карцері – темному вологому приміщенні в підвалі тюрми. Він два дні не їв, шлунок палав від пересоленого супу, який давали «неслухняним» арештантам після декількох днів без їжі. Все тіло боліло – сьогодні знову навідувався інспектор Ладіслав Маха і проводив «екзекуції» - вибивав зізнання. Все тіло було в синяках, ноги опухли. Священник навіть не знав, що знаходиться у спецвідділі тюрми для католицьких священнослужителів у місті Валдіце. І жити йому залишилося декілька днів.