"Держава вище класів і партій!". Конституція України: проект ОУН

Націократія в 1930-х розглядалась ідеологами ОУН як антитеза до комунізму, фашизму і лібералізму. Диктатура - не тоталітаризм. Голова держави - Вождь Нації. Про це мріяв член Проводу українських націоналістів Микола Сціборський.

Напередодні Другої світової війни, коли стало очевидним, що в центрі уваги двох тоталітарних режимів – СРСР і Німеччини – опиниться Україна, перед Організацією українських націоналістів постало питання вироблення власної тактики.

Зокрема на українські землі готувалися вирушити похідні групи ОУН, які у разі сприятливих для державності України обставин мали б виступити з готовими проектами державотворення різних ділянок суспільно-політичного життя. Так визріла ідея написання Конституції України, основного документу, який би репрезентував візію майбутньої незалежної Української держави. За цю справу взявся Микола Сціборський.

 Микола Сціборський

Народився 1897 року в Житомирі. Був активним учасником національно-визвольних змагань періоду української революції 1917-1920 років. Служив у кінноті Армії УНР, підполковник. Після поразки УНР Сціборський був інтернований до Польщі. Брав активну участь у підготовці Конгресу Українських Націоналістів як об'єднавчого форуму діючих на той час націоналістичних організацій, на якому постала Організація Українських Націоналістів.

Один із керівників ОУН, фактично найближчий співробітник голови ОУН Євгена Коновальця, а після його трагічної загибелі - полковника Андрія Мельника. Він є автором низки ґрунтовних праць з теорії та практики українського націоналізму, зокрема "Робітництво і ОУН", "Націократія", "Національна політика більшовиків в Україні", "Земельне питання", "Україна в цифрах", та ін.

Євген Коновалець і наша доба. До 120-річчя з дня народження

Його проекти майбутньої України окреслені своєрідними штрих-пунктирами. Сціборський ніби надавав право навести контури виразною лінією тим, хто житиме в незалежній державі. Але, щоб зробити це впевнено, твердою рукою, мусимо пізнати доробок цього талановитого, але, на жаль, ще гідно не пошанованого в Україні вченого, політолога і публіциста. Насамперед, йдеться про дві його праці: "Націократія" та "Нарис проекту основних законів (Конституції) Української держави".

"Націократія", висловлюючись сучасною мовою, — політологічна студія, яка досліджує різні суспільні устрої, що панували на той час у світі: демократія, соціалізм, комунізм, фашизм, диктатура, а також націократія.

Обкладинка машинопису "Конституції" Сціборського

Погляди Сціборського на демократію можна сповна збагнути лише в контексті тої реальності, в якій розвивався національно-визвольний рух. Поразка соціал-демократичного уряду УНР (1922 р.) якраз і була зумовлена ігноруванням національних інтересів на догоду демократії.

На думку Сціборського, демократія з її парламентаризмом та економічним лібералізмом породила зростаючу боротьбу політичних, класових, господарських інтересів, призвела до створення чисельних партій, груп і фракцій, які, використовуючи політичну свободу, намагалися здобути якнайбільший вплив на державне управління, до того ж мало оглядаючись на загальні національні інтереси. Це спонукало Сціборського до висновку про непристосованість демократії до реального життя в Україні.

До питання про ідеологію Організації Українських Націоналістів

Слабкістю демократії, на думку нашого героя, можна пояснити появу соціалізму, "ще глибшого падіння", де проявляються "сили стихійних, руїнницьких інстинктів, загрожуючи цілковитою катастрофою".

Передовсім недосконалою виявилася економічна доктрина соціалізму, яка його апологетами завжди видавалася за прогресивнішу у порівнянні з доктриною капіталістичного способу виробництва. Так, схема Маркса про концентрацію капіталу та закономірну пролетаризацію суспільних мас є лише правильно відчутим симптомом, а не закономірністю. На практиці відбувається диференціація капіталу між зростаючим числом власників, а боротьба робітників з капіталістичним визиском, досконале соціальне законодавство, державний контроль над процесом виробництва призводять до зростання матеріального і культурного рівня робітничого класу.

Поява соціал-демократичного руху — це намагання адаптувати недосконале вчення Маркса до нових реалій, що на практиці означало заперечення усталених марксистських догм. Не випадково соціал-демократів охрестили "ревізіоністами", а комунізм постав як протиставлення "опортуністичним" течіям. І хоч "в площині світоглядній і теоретичній комунізм і соціалізм між собою тотожні", Сціборський вважав за необхідне виділити аналіз комунізму в окремий розділ.

Сучасні націоналісти використовують ідею, на яку покладав великі надії Микола Сціборський

Передовсім для комунізму властивий непримиренний фанатизм. Коли соціал-демократія, визнаючи теоретичні постулати соціалізму, на практиці їх ігнорувала, то "комунізм постановляв здійснювати їх негайно терористичними методами соціальної революції". Приреченість комунізму випливає з його природи.

"Руїнницький зміст комунізму лежить у його світогляді. Пояснюючи усі вияви життя самим діянням матеріалістичних факторів, здвигаючи на п'єдестал дикунського обожнювання матерію, брутально попихаючи ногами різноманітний світ ідей і зводячи ряд найважливіших проблем і вимог людського духу до рівня "контрреволюції" - комунізм обездуховлює, каструє й обмежує у творчих спроможностях той фактор, що в дійсності є передумовою всякого поступу: живу людину".

"Незриме військо поневоленої нації". Якими мали бути його солдати?

Предметом докладного аналізу є фашизм. У "Націократії" Сціборський розглядає італійську модель фашизму, коли ще не існувало фашистських теорій про "вищість" арійської раси. Намагаючись бути максимально об'єктивним, він відзначає досягнення італійського фашизму, які проявилися у його спроможності витворити ефективну господарську й соціальну системи.

Але вже у 1935 році, коли заіснувала реальна спокуса використати ідеологію фашизму для динамізації національно-визвольних процесів, Сціборський розгледів у фашизмі низку негативних аспектів й тим самим обґрунтував необхідність власної національної ідеології.

Зокрема, він застерігав від надмірного захоплення фашистською диктатурою, оскільки вона "не є для фашизму тимчасовою методою правління, а возведена в основний елемент державного устрою". Пізніше на сторінках різних видань Сціборський застерігав широкий загал перед загрозою фашизму, попереджав українських політиків про можливі негативні наслідки орієнтації на нацистську Німеччину.

В Італії переоцінюють постать Муссоліні

Окремий розділ "Націократії" присвячений проблемі диктатури, яка була актуальною на той час і, здається, такою залишається й сьогодні. Сціборський не ототожнював диктатуру з тоталітаризмом. Він вважав, що "перманентна диктатура" - це навіть не форма нормального державного укладу.

"Вся історія політики не знає прикладу, щоб диктатури, задержуючись довше, ніж того вимагає доцільність, що їх зроджує, - являлися режимами будуючими. Навпаки — вони завжди тягли за собою катастрофи, що надовго стримували суспільний розвиток".

Микола Сціборський (у першому ряду - зліва) - провідний ідеолог ОУН, автор концепції націократії та однойменної книги

Ґрунтовний аналіз суспільних ідей та політичних устроїв приводить Сціборського до необхідності ще раз ствердити принципову засаду: "свідомий історичних традицій нашої нації, особливостей її сучасної структури та прийдешніх завдань її всебічного розвитку — український націоналізм будує устрій України на власних оригінальних націократичних основах".

Пророцтво Миколи Сціборського справдилося. Адже вже на початку 1940-х років він передбачив, що не "-ізми" визначатимуть перспективи держав, а їх уміння витворити такий суспільний лад, в якому органічно сполучатимуться принципи приватної власності й економічної свободи з державним плануванням і громадським контролем.

Досягнення такої "органічності" можливе лише у національній державі, де всі пріоритети визначає інтерес нації. Досвід нині процвітаючих європейських держав — яскрава ілюстрація не лише вдалого пророцтва одного з теоретиків українського націоналізму, а й віддзеркалення об'єктивних тенденцій розвитку людства.

Бог і Батьківщина. Про чільного ідеолога ОУН Юліана Вассияна

Сціборський був прихильником сильної виконавчої влади й ставив під сумнів ефективність парламентаризму на перехідний період. Він передбачив, що за короткий час в Україні неможливо створити ефективну партійну систему, українську за формою і змістом, а отже, дієвий парламент.

Своєрідним додатком до "Націократії" стала так звана "Конституція" Сціборського, де теоретичні висновки лягли на строгі рядки конституційних артикулів. Документ складається з одинадцяти розділів, кожен з яких конкретизує й унормовує певну ділянку громадського, політичного, соціального і правового життя українського народу. Згідно з Конституцією, Україна — суверенна унітарна держава української нації, що будується на засадах націократії.

Націократія — це, власне, влада нації в державі, що спирається на організовану й солідарну співпрацю всіх соціально-корисних верств населення. Основні засади націократії — національна солідарність, понадкласовість і понадпартійність ("Держава вище класів і партій!").

"Украинский национализм: ликбез для русских, или Кто и Зачем придумал Украину"

Ще одна суттєва деталь. Якщо абсолютна більшість політичних сил у сучасній Україні наголошує на необхідності впровадження секуляризаційних принципів у взаєминах із Церквою, то Микола Сціборський мав іншу думку з цього приводу. Він вважав за необхідне визначити у Конституції співвідношення між державою і церквою: "Українська держава визнає релігію за велику цінність, що сприяє розвиткові духовно-моральних сил людини, суспільства і нації". "Українська держава має стояти на становищі охорони Церкви та обопільної співпраці з українськими традиційними християнськими церквами".

Конституція Сціборського передбачає чітку схему розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову гілки, запроваджує інститут громадянства. Крім того, вона визначала роль і місце сім’ї в державі, право вільного вибору віросповідання, професії і т. ін.

Документ часу. "Голова Держави - Вождь Нації"

Окремим розділом передбачалося унормування державного життя в оборонній сфері. Захист держави вважався почесним обов’язком громадянина України. Збройні сили України мали складатися з трьох родів військ: сухопутного війська, повітряного і морського флотів, а також народного ополчення й використовуються виключно з метою захисту суверенітету і цілісності кордонів України.

Основний закон передбачав жорстку централізацію в державному управлінні, однак не ігнорував участі населення в місцевому самоврядуванні.

Цікаво і повчально, що на перехідний період Сціборський передбачав державне регулювання видавничої справи, оскільки добре усвідомлював силу друкованого слова і прагнув його зробити чинником національного державотворення. Якщо говорити сучасною мовою, то малося на увазі запровадження ефективної державної інформаційної політики, якої так бракує сьогодні.

"Розбудова нації" та інші націоналістичні видання 1930-40-х років. ФОТО

Якщо подивитися на Конституцію Сціборського не під кутом зору прискіпливого юриста, а крізь призму конкретних історичних реалій, то вона, насамперед, вражає своєю концептуальністю й повнотою осмислення основних засад державного функціонування. Конституція не просто визначає форму правління чи передбачає схему розподілу влад на законодавчу, виконавчу та судову тощо. Вона закріплює національний тип держави, націократичні засади її існування.

Микола Сціборський трагічно загинув в 1941 році в Житомирі. Він був не лише суголосний своєму часу, а піднявся на висоту державного мужа, що вміє дивитися у майбутнє.

Світлана Алексієвич: "Народ не рефлексує - ані про війну, ані про ҐУЛАҐ"

Розмова про "бандерівське" молоко, її земляків, "червону людину" і... Путіна. "Відчуття трагічні: щось насувається, і протистояти ми не в змозі".

Роми. Ті, що пройшли крізь Голокост

В ніч з 2 на 3 серпня 1944 року в таборі смерті Аушвіц-Біркенау нацисти за кілька годин знищили в газових камерах 3,5 тисячі ув’язнених ромів. Тільки у цьому таборі за роки війни було знищено більш 20 тисяч ромів з 14 країн Європи. Рішенням конференції найбільших ромських організацій світу цей день оголошено Міжнародним днем пам’яті жертв геноциду ромів. В Україні цю дату офіційно встановлено постановою Верховної Ради в 2004 році.

Леся Бондарук: «Справа Юрія Дмитрієва не в обвинуваченні, а в замовленні проти нього…»

«Правда – найдієвіший спосіб проти брехні та беззаконня. Безсовісність Кремля сягає свого апогею. Безсовісно і безцеремонно вони проводять попередню імперську політику, намагаються з «гебешною удалью» викручувати руки новим незалежним державам. Мені соромно… А всередині Росії вирощується новий культ – Путінсько-поліцейський. Гебісти та інші силовики обнагліли вище можливого. Знову починається гонка озброєння, починаються шпигунські процеси… У країні нагнітається істерія «екстремізму», під цю дудку відбуваються найпідліші речі…»

Мустафа Джемілєв: Коли в історії людства окупанти йшли із зайнятої території самовільно та без тиску?

Сталінська депортація у дитячому віці до Середньої Азії, 15 років у тюрмах та колоніях, 303 дні голодування та внесок у повалення радянського союзу, повернення до Криму та створення системи органів національного самоуправління, окупація півострова Росією та заборона в’їзду на Батьківщину, врешті-решт статус живої легенди. Це невичерпний перелік біографічних віражів лідера кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва.