"Боронячи Україну від насильників". Наші перші "кіборги"

У березні 1918 р. крутянців перепоховали на Аскольдовій могилі. Наразі вдалося встановити та перевірити життєписи вісьмох героїв та віднайти шість їхніх фотокарток. Пропонуємо читачам подивитись у вічі захисникам Києва від московських окупантів.

Одна із найпоширеніших фраз про бій під Крутами та розстріляних там же більшовиками студентів та гімназистів – "про це нічого не відомо".

Насправді бій під Крутами – чи не найбільш досліджена подія часів українсько-більшовицької війни 1917-1918 рр. Дослідники дійшли до таких деталей, як кількість кулеметів на полі бою та місця їх розташування.

Після бою більшовики розстріляли частину полонених. Про їх кількість є різні твердження – від 17 до 42 осіб. Не будемо вдаватися у цій статті до підрахунків кількості розстріляних, оскільки нових джерел, що давали би підстави для оновлених даних не виявлено.

У березні 1918 р. крутянців перепоховали на Аскольдовій могилі у Києві. Наразі вдалося встановити та перевірити життєписи вісьмох крутянців та віднайти шість їхніх фотокарток. Пропонуємо читачам ознайомитись з біографіями перших кіборгів та подивитись їм у вічі.

Сидір Пурик-Пуриченко

 

Вік на час бою: не встановлено

Народився: с. Саливонки (нині – Васильківський район, Київська область)

Під час Першої світової війни служив фельдшером у Могилеві-Подільському. Був поранений.

Влітку 1918 р. могилівське товариство "Рідна Стріха" заснувало фонд вшанування його памʼяті.

Олександр (Олелько) Попович 

 

Вік на час бою: 21

Народився: Золотоноша (нині – Черкаська область)

Навчався у Золотоніській гімназії та Київському політехнічному інституті.

Активіст Української партії соціалістів-революціонерів та Селянської Спілки.

З початком Першої світової війни він працював у таємному українському "Червоному Хресті", товаристві допомоги бранцям-галичанам.

У 1916 р. поїхав в окуповану Росією Галичину, власне до Бережанського повіту, а потім – на Буковину, в район Кіцманя.

У 1917 р. працював повітовим інструктором-організатором Української Центральної Ради у Золотоніському та Сквирському повітах.

Обраний гласним (депутатом) повітової та київської губернської народних рад (аналог сучасних районної та обласної рад). Був кандидатом до Всеросійських та Українських Установчих Зборів.

Микола Лизогуб 

 

Вік на час бою: 25

Народився: Горинка (нині – Кременецький район, Тернопільська область)

За спогадами навчався у Пʼятій київській гімназії. У 1914 р. – член таємної організації самостійників, брав участь у виданні газети "Вільна Думка".

Згодом, у 1919 р. його друг – Валентин Отамановський присвятив Миколі свою книжку "Син України".

Олександр Борозенко-Конончук 

 

Вік на час бою: 26

Народився: Антонів (нині – Сквирський район, Київська область)

Навчався в Антонівському двокласному сільському училищі та Київській земській фельдшерській школі при Кирилівській лікарні (нині – Київський перший медичний коледж). працював у лікарнях Київської губернії. 1912 р. призваний на військову службу. У лавах Російської імператорської армії перебував в окупованій Галичині.

Під час революції – активіст фельдшерського руху, член Всеукраїнської спілки лікарських помічників.

Микола Божинський-Божко 

 

Вік на час бою: 22

Народився: Калкаїв (нині – Семенівський район, Полтавська область)

Навчався у Лубенській гімназії та в Університеті св. Володимира.

1917 р. став товаришем (заступником) голови Об’єднаної народно-пролетарської організації лівих соціалістів України. 

На початку січня 1918 р. влаштувався на роботу помічником діловода у Міністерстві земельних справ УНР.

Павло Кольченко

Вік на час бою: не встановлено

Народився: Баламутівка (нині – с. Заріччя, Ружинський район, Житомирська область)

Навчався у Четвертій київській гімназії, Восени 1917 р. перевівся до 8 класу Другої української гімназії імені Кирило-Мефодіївського товариства.

Микола Ганкевич 

 

Вік на час бою: не встановлено

Народився: Юзефівка (нині – Йосипівка, Білоцерківський район, Київська область)

Навчався в Олександрівській (першій) київській гімназії. 1917 року перевівся до 8 класу Другої київської української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства.

Володимир Шульгин 

 

Вік на час бою: 23

Народився: Єлизаветград (нині – Кропивницький)

Син Якова Шульгина – історика, викладача Першої київської гімназії, відомого діяча українського національного руху. Брат Володимира – Олександр – обіймав високий пост в уряді – був Генеральним секретарем міжнаціональних справ УНР.

Керівник Української студентської громади в Києві. З жовтня 1917 р. працював діловодом в Генеральному секретарстві внутрішніх справ.

За два місяці до крутянського бою Володимир одружився з сестрою друга Лідією. Вона була донькою відомого у Києві лікаря, професора Савви Тартаковського.

Григорій Пипський 

 

Вік на час бою: 19.

Народився: Мальговичі (нині – Перемишльський повіт, Підкарпатське воєводство, Польща)

Під час Першої світової війни потрапив до Києва (як біженець або депортований).

Навчався у 7 класі Другої київської української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства.

Натан Вершубський: адвокат Віктор Медведчук підставив мене у 1985-му

Інтерв‎'‎ю з Натаном (Носоном) Вершубським, одним з останніх в'язнів совісті в СРСР, якого засудили за «крадіжку» книг з синагоги на Подолі

Історія між травами забуття: могила богданівців на Замковій

Могила на Замковій урочисто розпочала довгий шерег могил Української революції (могили «крутян», могила козаків, розстріляних чекістами під Базаром, відомі і невідомі могили повстанців). Проте тоді всім, як і на Майдані у січні-лютому 2014-го, хотілося вірити, що ті перші жертви будуть і останніми. Тому і прийшов на цей похорон увесь український Київ…

Світлана Алексієвич: "Народ не рефлексує - ані про війну, ані про ҐУЛАҐ"

Розмова про "бандерівське" молоко, її земляків, "червону людину" і... Путіна. "Відчуття трагічні: щось насувається, і протистояти ми не в змозі".

Роми. Ті, що пройшли крізь Голокост

В ніч з 2 на 3 серпня 1944 року в таборі смерті Аушвіц-Біркенау нацисти за кілька годин знищили в газових камерах 3,5 тисячі ув’язнених ромів. Тільки у цьому таборі за роки війни було знищено більш 20 тисяч ромів з 14 країн Європи. Рішенням конференції найбільших ромських організацій світу цей день оголошено Міжнародним днем пам’яті жертв геноциду ромів. В Україні цю дату офіційно встановлено постановою Верховної Ради в 2004 році.