Українська правда
Історична правда

Павло Юзик. Життя заради кращої Канади

07.02.2017 _ Анна Бандурка
Версія для друку

Він був сином іммігрантів, учителем за освітою та політиком за покликанням. Його найбільшим внеском у історію Канади стала участь у розробці і провадженні політики мультикультуралізму, завдяки якій етноси, зокрема і українці, змогли вільно розвивати свою культури і чинити опір асиміляції.

Канадське вухо звикло до українських прізвищ та імен за більше ніж 125-річну історію еміграції українців до Канади. За даними останнього перепису населення українська діаспора налічує 1 209 085 осіб, причому у чверті з них обоє батьків є вихідцями з України.

Не дивно, що до канадського парламенту на федеральних виборах 2015 року було обрано більше десяти депутатів українського походження.

Двоє з них – Христя Фріланд та Меріен Мігичук - навіть були призначені на ключові посади міністра міжнародної торгівлі та міністра зайнятості, розвитку трудових ресурсів і праці в уряді прем’єр-міністра Джастіна Трюдо. На початку січня 2017 р. Фріланд отримала підвищення і стала міністром закордонних справ Канади.

Христя Фріланд - українка, журналіст, політик і міністр

Українські прізвища почали з’являтися на небосхилі канадського політикуму ще на зарі ХХ століття. Першим депутатом Палати громад українського походження став Майкл (Михайло) Лучкович у 1926 році.

Він показав шлях до парламенту та інших державних органів для багатьох емігрантів другого покоління, які масово активізувалися у 50-х роках минулого століття через соціальне відторгнення з боку англійської та французької "більшості". Вони відмовлялися сприймати, що їх – канадських громадян, які ходили в ті самі школи й університети, які розмовляють англійською та французькою з народження, дискримінують під час прийому на роботу, та прагнули справедливості.

Легендарний сенатор Пол (Павло) Юзик, який увійшов в історію Канади як найбільш послідовний втілювач політики мультикультуралізму, був саме таким громадянином.

Павло Юзик

Він народився 24 червня 1913 році в маленькому селищі Пінто в степовій провінції Західної Канади Саскачеван в родині українських переселенців.

Його батьки - Мартин та Катерина Юзики – перебралися з Галичини в 1904 році в пошуках роботи та з надією на власний земельний наділ.

Дід Іван і баба Марта, батьки мами майбутнього політика. Стрий, Західна Україна, 1913

Мартин Юзик важко працював на шахті, щоб нагодувати своїх чотирьох дітей. Для того, щоб дати їм гарну освіту, він перевіз всю родину в центр англомовної провінції - місто Саскатун, де влаштувався на млин. Саме тому він особливо радів успіхам в навчанні свого старшого сина Пола-Павла, який закінчив у 1933-му вчительський коледж у Саскатуні з найвищими балами.

Однак, виявилося, що диплом з відзнакою не гарантує емігранту у другому поколінні робочого місця, навіть коли існує кадровий голод на педагогів.

Молодий Юзик зробив 77 запитів у різні навчальні установи і всюди отримав відмову.

Під час особистого спілкування з керівниками шкіл стало зрозумілим, що вони не хочуть довіряти своїх дітей "іноземцю".

Пол Юзик міг обрати й іншу професію. Він мав славу справного спортсмена – під час навчання у коледжі був капітаном футбольної команди та навіть тренував жіночу баскетбольну команду.

Відзначали і його "культурні" здібності – він гарно співав, володів скрипкою та грав у театрі коледжу. Але бажання довести, що етнічна приналежність не впливає на якість викладання, наполегливо штовхало йти до першої цілі.

Пізніше Юзик стверджував, що якось сказав сам собі: "Якщо мене називають іноземцем, коли я народився в Канаді, то така Канада потребує змін".

"Українська читанка", одним з укладачів якої був педагог Юзик

За деякий час молодий Юзик домігся посади вчителя у сільському муніціпалітеті Редбері поблизу селища Хаффорд, населеного переважно вихідцями з Галичини та Буковини та їх нащадками.

В позакласний час він викладає українську мову для всіх бажаючих та керує оркестром і хором Української молодіжної федерації, які виступають з нагоди пам’ятних для українського народу дат на кшталт вшанування дня народження Івана Франка.

Захоплення музикою приносить Юзику щасливе знайомство з його майбутньою дружиною Марією Багнюк, яка також виступає в складі оркестру та хору.

Можливо, Пол Юзик так і вийшов би на пенсію шкільним учителем, якби не події ІІ світової війни.

В 1942 році у віці 29 років він добровільно вступає до лав канадської армії. Зокрема, він закінчує розвідну школу в Ріджайні та Дандерні в званні сержанта та залишається там, щоб займатися підготовкою офіцерів.

Цей життєвий поворот показав самому Юзику, що його творчий та викладацький потенціал нереалізовані повністю, і за рік він повертається до навчання в Саскачеванський університет, де спочатку здобуває ступінь бакалавра математики, потім бакалавра історії, а згодом отримує диплом магістра з історії в 1948 році.

На коло наукових інтересів Пола Юзика великий вплив справив професор Джордж-Вілфрід Сімпсон, який першим запровадив навчальний курс з історії слов’янських народів та сприяв заснуванню Слов’янського відділу у Саскачеванському університеті.

Натхнений викладачем, Юзик починає дослідження вкладу українців в розбудову багатокультурної Канади. Його наукові нариси приваблюють увагу метрів з Манітобського історичного товариства, і Юзик отримує кошти на дослідження історії українців в провінції Манітоба.

Через якісь чотири роки він стає скарбником товариства, а з 1961 по 1963 обіймає посаду президента товариства.

З 1951 року Пол Юзик відкриває сторінку своєї академічної кар’єри в якості викладача славістики та історії Університету Манітоби. Після отримання докторського ступеню в 1958 році за працю "Українська греко-католицька церква в Канаді в 1918-1951 роках" його підвищили до посади доцента.

Під час роботи в стінах Манітобського університету, бажаючи уніфікувати викладання української мови, Юзик виступив співавтором підручника для середніх шкіл "Українська читанка". Крім того, весь цей час він відстоював рівні права для українських канадців через членство в різноманітних громадських організаціях – таких, як Комітет українців Канади (нині Конгрес українців Канади) чи-то Канадська Асоціація Славістів (організатором якої був інший славний син українських емігрантів вчений Ярослав-Богдан Рудницький), але по-справжньому зірковий час Пола Юзика наступив з призначенням на посаду сенатора в 1963 році.

Канадський Парламент складається з двох палат, верхньою з яких є Сенат - до нього входять 105 сенаторів, які призначаються генерал-губернатором Канади за рекомендацією прем’єр-міністра.

4 лютого 1963 року Павла Юзика було призначено до верхньої палати парламенту за рекомендацією Джона Джорджа Діфенбейкера.

Глава канадського уряду Джон Діфенбейкер і сенатор Пол Юзик

Прем’єр-міністр був знайомий з Юзиком з 1935 року через його активність в Консервативній партії. Він знав, що Юзик має великий авторитет серед жителів степової Канади.

Діфенбейкер також був великим шанувальником української культури, проте цінив Юзика, в першу чергу, за його громадянську позицію щодо багатокультурної спадщини Канади та повагу до прав людини.

Саме питанню багатокультурної спадщини держави, яка ще не визнавалася канадською цінністю на початку 60-х років, Юзик присвятив промову на честь свого призначення сенатором.

Навівши статистику з перепису населення 1961 року, сенатор сказав:

"Індіанці та ескімоси були з нами протягом усієї нашої історії; британська група мультикультурна - англійці, шотландці, ірландці, валлійці; а з появою й інших етнічних груп, які в даний час складають майже третину населення, Канада стала насправді мультикультурною... Відповідно до ідеалів демократії та духу Конфедерації, Канада повинна прийняти і гарантувати принцип партнерства всіх народів, які внесли свій вклад в її розвиток і прогрес".

Юзик пропонував визнати британську та французьку етнічні групи старшими партнерами, оскільки їх роль у заснуванні Канади як держави була першорядною, а етнічні групи, які представляли "третій сектор", співпартнерами, що зробили великий внесок у розбудову канадського суспільства.

Стати канадцем, залишившись собою: досвід Канади по управлінню багатокультурністю

На практиці реалізація цього принципу означала закріплення за англійською та французькою мовами статусу державних, а всім іншим етнічних групам мало б гарантуватися вивчення з 1 класу додатково мови та культурних традицій батьків, якщо достатня кількість учнів виявляла подібне бажання.

І хоча в політики та філософії мультикультуралізму багато "батьків", але Пол Юзик був першим, хто звернув увагу до факту мультикультурності Канади на дебатах у вищому законодавчому органі держави, а також послідовно впроваджував принцип "єдності в різноманітті" у суспільне життя.

Погляди сенатора на управління багатокультурністю в державі відображені в його збірці робіт "Заради кращої Канади".

 Де були українці - там був і Юзик

В Сенаті Юзик отримав посаду заступника голови комітету з питань молоді, був членом комітету з питань національної безпеки, членом постійного комітету парламентської бібліотеки.

Крім того, він допоміг десяткам людей, які спромоглися втікти з-під гніту тоталітарного режиму, витягувати та перевозити сім’ї з Радянської України, організував братерство по допомозі нужденним студентам, сприяв випуску щоденної україномовної газети "Свобода" та її щотижневої англійської версії.

Через ці зусилля Юзику було відмовлено у візі для відвідування Радянського Союзу в складі офіційної делегації у 1975 році, але він продовжив відкрито критикувати тоталітарний режим на громадських зборах та мітингах.

У 1977 році він був одноголосно обраний доповідачем підкомітету з питань свободи обміну інформацією та переміщення людей, після чого він присвятив 4 роки сприянню виконання положень Гельсінкських угод в області прав людини з боку Радянського Союзу і держав-сателітів.

Зустріч з королевою Великобританії у столиці Канади

Сенатор також був одним з небагатьох політичних діячів, кому вдалося залучити до діалогу юдейську громаду в Канаді через діяльність Канадської Ради християн та юдеїв (сьогодні Канадський центр різноманіття та інклюзії).

В тісній співпраці з Комітетом українців Канади він пильно спостерігав за роботою державної комісії, яка мала розслідувати військові злочини ІІ світової проти євреїв, в яких звинувачували й деяких українців.

Проте, справжнім вінцем політичної кар’єри Пола Юзика можна було б вважати офіційне оголошення мультикультуралізму державною політикою в 1971 році прем’єр-міністром П’єром Еліотом Трюдо (батьком чинного прем’єра Джастіна Трюдо), а багатокультурність – цінністю всього канадського народу.

Глава уряду П'єр Трюдо, Павло та Марія Юзики

Хоча Юзик був не першим сенатором українського походженням, але він пробув на цій посаді довше за всіх інших українських канадців – 23 роки 5 місяців і 4 дні, доки захворювання на рак не призвело до його передчасної смерті 9 липня 1986 року.

На його похорон прийшли українські канадці, які завдяки його зусиллям отримали можливість відчути себе повноцінними громадянами незалежно від свого етнічного походження.

Повідомлення про смерть визначного політика та громадянина у американській "Свободі"

"Ukrainian Weekly" надрукувала некролог, закінчивши його словами: "Канада стала багатшою та кращою завдяки Полу Юзику".

Його ім’я досі лунає зі шпальт газет, телебачення, радіо та інтернету. В 2009 році уряд Канади заснував державну премію імені Пола Юзика, а в 2013 було видано серію пам’ятних марок з його портретом.

Дочка політика Віра Юзик і сенаторка Рейнелл Андрейчук представляють марку, присвячену Павлу Юзику

Цікаво, чим би займався Павло, якби його батьки залишились в Україні? Став вченим, дисидентом чи простим робітником?

Важко сказати, але можна уявити, якою б стала Україна – вона б стала багатшою та кращою завдяки такій особистості.

Сьогодні, коли сьогодні в Україні у повітря стоїть запах еміграції, ця думка особливо не дає спокою. Бо поки реформи буксують і не дають швидких результатів, ми продовжуємо втрачати вчених, лікарів, активну молодь.

І тому життєвий шлях сенатора Юзика як раз може стати в нагоді, щоб нагадати, що демократія – це процес, який потребує щоденної важкої праці, в першу чергу, над собою.



Анна Бандурка
кандидат філософських наук

Теми: Канада, XX сторіччя, діаспора, політика, освіта, історики