Американська бомба для Павла Скоропадського

"Треба, щоб українці ніколи не забули, що найгірший їх ворог - то більшовики, - казав наприкінці Другої світової гетьман Пало Скоропадський. - На жодні компроміси з ними йти не можна; їх можна лише поборювати або від них тікати".

Він прагнув будь-що не опинитися на території, захопленій радянськими військами.

Через постійні бомбардування Берліна гетьманову Олександру Петрівну й молодшу доньку Олену ще 1944-го відіслав до Оберстдорфа на півдні Баварії.

Сам з донькою Єлизаветою, секретарем Дмитром Грищинським і служницею Ганною Шабуніною рушили туди в лютому 1945-го. Постійні бомбардування американської авіації паралізували німецький транспорт.

Тож їхали здебільшого на попутних машинах. А якось ішли, домовившись за гроші й цигарки із санітаром, щоб той на возику віз речі.

16 квітня на станції Платтлінґ, уже в Баварії, усі четверо ледь сіли до потягу.

Слава Богу, всі труднощі переможені, завтра будемо в Оберстдорфі, - сказав Павло Скоропадський, розміщуючись у вагоні. Баварія мала відійти до американської зони окупації.

"Було три з чвертю години, - згадувала донька гетьмана, - о четвертій поїзд мав вирушати". Аж тут загула сирена - летіли американські бомбардувальники.

"Люди бігли й штовхалися. Їх були тисячі, бо стояло в той час по всіх залізничних шляхах багато потягів". Місць у бомбосховищі не було.

Секретар пильнував кілька валіз. А Скоропадський із донькою та служницею вирішили перечекати першу хвилю нальоту в приміщенні станції.

Тут їх засипало уламками й обпалило вогнем від вибухів бомби. Попервах здавалося, що гетьман постраждав найменше.

Вокзал станції Платтлінґ після бомбардування 16 квітня 1945 р.

Перший день у госпіталі Даґґендорфа неподалік Платтлінґа він ще зміг сам навідати доньку, яка була в значно гіршому стані. Але потім йому стало зле - почалася сильна гарячка, схопило серце.

24 квітня виникла загроза, що Даґґендорф можуть захопити радянські війська. Донька й секретар гетьмана перевезли його до лікарні в монастирі містечка Меттен за кільканадцять кілометрів.

Тут 26-го Павло Скоропадський помер. Того ж дня до Меттена ввійшли американські танки. До свого 78-річчя - 19 травня - гетьман не дожив менш ніж місяць.

Єлизавета мусила сама шукати труну та священика, аби поховати батька. Секретар гетьмана, що ходив ночувати за кілька кілометрів, опинився по інший бік фронту.

Місцевий католицький священик відмовився відспівувати православного.

"Всюди було повно американців, всюди танки, авто, кулемети, - згадує гетьманівна. - Мене багато разів спиняли, але я балакала по-англійськи, давала пояснення, тому мене пропускали.

Я одного американця запитала, чи є у них священик, бо тутешні католики не хочуть ховати мого батька.

Він сказав, що коли в мене нічого не вийде, щоб я звернулася до них, і вони мені допоможуть. Так само, якби я не змогла найти труни. Але я хотіла звернутися до них лише в разі крайньої потреби".

Оголошення про панахиду за гетьманом Павлом Скоропадським

Я несла хрест. Було холодно, йшов дощ. Поблизу було чути вибухи гранат і гуркіт кулеметів.

Гетьмана ховали 28 квітня 1945 року. За кілька годин до похорону Єлизаветі Скоропадській вдалося-таки дістати труну в монастирській столярні. А невдовзі прийшов священик.

Це був греко-католицький отець Григорій Онуфрів - православного в тому хаосі годі було знайти.

Він не лише відспівав гетьмана, а й приніс два згортки українського полотна, бо "в труні були лише стружки".

Біля Меттена ще тривала стрілянина. У цей час на місцевому цвинтарі в простій поспіхом пофарбованій у чорне труні ховали українського гетьмана.

Панахида на цвинтарі в Меттені у першу річницю смерті гетьмана Павла Скоропадського

У Німеччині Павло Скоропадський і його родина - дружина, три доньки та двоє синів - оселилися 1921-го.

Невдовзі придбали віллу в передмісті Берліна - Ванзеє - на Альзенштрассе, 17.

"Уявіть, - згадувала про цей будинок донька гетьмана Олена, - величезний сад, великий старий будинок з 15 жилих кімнат, просторими підсобними приміщеннями, наповнений членами сім?ї, якимись тимчасово проживаючими родичами, секретарями, нянею, прислугою".

Невдовзі Скоропадський повернувся до політичного життя. Став лідером Українського союзу хліборобів-державників. Із 1937-го він звався Союз гетьманців-державників.

"На перший погляд могло здатися, що ми заможні, маємо великий будинок, - писала гетьманівна Олена. - Звичайно, ми не були бідними, але наші фінансові можливості були дуже обмежені".

Павло Скоропадський з сином займаються господарськими справами

За її словами, інколи родині навіть доводилося закладати в ломбард фамільне срібло.

Гетьман і його дружина працювали в саду й на городі. Прислуга доглядала курей, свиней та козу.

- Скільки політичних обідів відбулося під чудовий "курник", який няня вміла так добре готувати, - розповідала Олена Скоропадська. - Коли після смачного обіду гості перебували в доброму настрої, батько запрошував людей, які його цікавили, до кабінету...

Святкування дня св. Петра і Павла у Ванзеє. 1939 р.

Очевидно, саме так, неформально, і вирішувалось багато біжучих українських справ.

В еміграції гетьманський рух пережив кілька розколів.

Зокрема, генеральний писар за Гетьманату Іван Полтавець-Остряниця утворив Українське національне козаче товариство та проголосив себе "гетьманом і національним вождем всієї України".

Скоропадському конкурент закидав, що той сам зрікся влади.

- Я зрікся гетьманської влади, але не прав на гетьманській стіл, - відповідав той.

Три провідні українські політичні групи - ОУНівці, гетьманці та республіканці-УНРівці - поборювали одне одного, змагаючись за вплив на українську еміграцію.

Павло Скоропадський мав кілька зустрічей з Адольфом Гітлером - ще до того, як той став канцлером Третього Рейху. Проте це спілкування не мало наслідків.

Значно частіше в гетьманському будинку бували консервативні німецькі політики й офіцери-монархісти, критично налаштовані до Гітлера.

Гестапо стало відомо, що, перебуваючи у Великій Британії, Павло Скоропадський несхвально відгукувався на адресу Гітлера і Ґерінґа.

Мовляв, під час "ночі довгих ножів" 1934-го нацисти вбили не лише заколотників-штурмовиків, а й багатьох безневинних людей. На віллі гетьмана провели обшук, проте жодного компромату не знайшли.

Зліва направо: Карл Густав Маннергейм, Олександра Коростовець та Павло Скоропадський, Карлсбад, поч.1930х рр.

Він налагодив співпрацю з японським військовим аташе в Берліні. За сприяння японців відправляв своїх емісарів для роботи з українською діаспорою на Далекому Сході.

Ці контакти відстежували радянські спецслужби. Та що гіршими ставали взаємини японців з англійцями й американцями, то прохолодніше гетьман ставився до співпраці з Токіо.

Перед початком Другої світової війни Скоропадський відіслав сина та спадкоємця Данила до Великої Британії. Остерігався, аби гетьманський рух не став повністю залежний від Німеччини.

Прибічники пропонували Скоропадському проголосити сина принцем, а гетьманський рух назвати монархічним.

- Змінювати титул, присвоювати вищий, не маючи ані території, ані армії - зовсім непідходяща річ, - заперечував. - Титул гетьмана ніхто не може в мене відібрати.

В еміграції Павло Скоропадський остаточно відмовився від ідеї про федерацію України з Росією. Проте політичні опоненти - насамперед з ОУН - все одно дорікали йому браком патріотизму.

"Вони більше 15 років утовкмачують у голови своїх читачів, що я прибічник москалів, що я проти самостійної України, - писав Скоропадський у січні 1938-го. - Коли на перших порах деякі мої політичні кроки, може, й могли помилково давати привід обвинувачувати мене в якихось російських симпатіях, то зараз, після всього того, що я пережив завдяки своєму українству, подавати загалові все ті ж доводи для поборювання мене - це вже максимум бездарності й неймовірна глупота".

Попри протистояння між гетьманцями й оунівцями, Павло Скоропадський сприяв звільненню з німецького ув"язнення лідерів уже розколотої ОУН Андрія Мельника та Степана Бандери.

"Норми про спадковість гетьманської влади" Павло Скоропадський затвердив восени 1943-го.

Згідно з ними, титул гетьмана міг успадковуватися не лише по чоловічій, а й по жіночій лінії роду Скоропадських. Ясновельможну пані гетьманову Олександру оголошено регентом.

Павло Скоропадський з дружиною Олександрою. 1942 р.

А в разі, якби вона не могла виконувати обов’язки, регентом мала б стати одна з двох старших доньок.

По смерті гетьмана його вдова очолювала регентську раду, а в листопаді 1948-го на чолі гетьманців став Данило Скоропадський. 23 лютого 1957 року він раптово помер.

Були підозри, що його отруїли агенти КДБ. Після цього гетьманський рух в українському політичному житті в еміграції майже згас.

По війні берлінський дім Скоропадських знесли, поставили тенісні корти.

Марія - старша донька Павла Скоропадського

Удова гетьмана померла 1951 року. Донька Марія, в заміжжі графиня Монтрезор, - 1959-го. Єлизавета, у заміжжі Кужін, - 1976-го. Сина Петра не стало 1956 року. Донька Олена Отт-Скоропадська дожила до 2014 року.

Стаття опублікована з люб?язної згоди автора та сайту Gazeta.ua

Метро “Дорогожичі” чи “Бабин Яр”: інтелектуали про ідею перейменування станції

У зв’язку з активним громадським обговоренням ініціативи щодо перейменування станції “Дорогожичі” Київського метрополітену на “Бабин Яр” співробітники Центру досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства звернулися до авторитетних українських митців, істориків, журналістів та громадських діячів із проханням висловити своє ставлення до цієї ідеї.

Репортажі із повсталого Києва

Протести, які відбувалися в Україні протягом трьох місяців, були дзеркалом, у яке міг поглянути ЄС і побачити, у якому стані є цінності, на яких він був побудований. І відповісти: чи і як саме може їх захищати поза своїм центром? Відчути силу своїх інституцій та їхню здатність прийти на допомогу тим, хто за реалізацію мрії приєднатися до Європи готовий платити життям. Порівняти свою здатність до ведення політики «м’якої сили» із «реалізмом» сатрапів, які грабують власний народ та всіма можливими способами чіпляються за владу. Включно з бійнею, влаштованою на мирних маніфестаціях.

Брати Шептицькі і єврейський народ. Частина ІІ

Одним із вагомих епізодів у життєписі Митрополита Андрея Шептицького, як і в життєписі його молодшого брата бл. свщмч. Климентія — Праведника Народів Світу, є їхня участь у порятунку галицьких євреїв у часи Голокосту. Більшість інформації черпаємо зі спогадів очевидців, Порятунок євреїв — спільна справа братів, як і діяльність, спрямована на погашення антисемітських настроїв у тодішньому суспільстві, хоча більшість документів підписана самим Митрополитом. Парадокс у тому, що о. Климентій Шептицький був визнаний «Праведником народів світу» за порятунок євреїв у часи Голокосту, натомість заслугам Митрополита Андрея у такому визнанні було відмовлено.

Як відбувалися парламентські вибори в Галичині 100 років тому?

Виборчий кодекс, який почав діяти в Україні з початку 2020 року, суттєво змінює принцип голосування, переведення голосів у мандати, нарізку округів, що, звісно, не омине і Львівщину. Це викликає певні історичні паралелі з 1907 роком, коли в Австро-Угорщині відбулася виборча реформа, яка суттєво змінила правила виборів у Галичині. Тоді використовувалася виключно мажоритарна виборча система, яка відтепер не використовується в Україні під час парламентських і місцевих вибрів до рад із кількістю виборців більше як 90 тисяч осіб