Як не проголосили незалежність. Перший Універсал у деталях

Універсал писали у Малій Раді. Есери запропонували дуже короткий текст. Утім багатьом присутнім він здався надто радикальним. Тоді свій варіант запропонував Володимир Винниченко

Урочисте оголошення Універсалу на Софійському майдані у Києві 25 (13) червня 1917 р.

Вечірнє засідання Центральної Ради 15 червня було нервовим.

Військове міністерство у Петрограді заборонило другий всеукраїнський військовий зʼїзд. Але делегати обрані, квитки куплені.

Заборона - перша в Росії після скинення царя! - тільки підігріла бажання військовиків-українців зібратися разом, висловити підтримку Центральній Раді.

Коридорами Центральної Ради ходив Йосип Маєвський. Він перестрівав Михайла Грушевського та пропонував йому створити окремий український уряд.

Та головним було не це. З російської столиці повернулась українська делегація. Володимир Винниченко їздив, що отримати відповідь від Тимчасового уряду на питання: чи можуть у майбутньому українці претендувати на автономію?

Український національний рух не вимагав незалежності, не просив автономії. А тільки визнання права українського народу мати власну державність. Куди уже толерантніше!

Будівля Української Центральної Ради
Будівля Української Центральної Ради

Але й на це російські політики не погоджувались.

Тепер члени Центральної Ради мали почути звіт голови делегації Володимира Винниченка.

Після його промови засідання оголошується закритим. Сторонні особи виходять із зали. У решти перевіряють мандати.

Багато нових членів Центральної Ради. Щойно Всеукраїнська рада селянських депутатів влилась у революційний парламент. Мандатна комісія їх ще не знає особисто.

Першим отримує слово Микола Ковалевський. Він пропонує робити практичні кроки по втіленню автономії – створювати власні прообрази міністерств:

«Ми повинні закласти цілий ряд комісій, які б відали ріжними справами і взагалі зорганізуватись так, щоби кожна сфера життя найшла собі відгук в діяльності Центральної Ради».

Микола Ковалевський, один із
Микола Ковалевський, один із "батьків" Першого Універсалу



Самостійник Василь Химерик прямим текстом казав: «Відмова Тимчасового уряду є оповіщення нам війни».

Інший самостійник, Коломійченко, наполягав: «ні оден свідомий українець не повинен лишатись в Москві … Хай з Москви, Серпухова і других місць люде їдуть до Київа».

А у промові Володимира Винниченка вперше прозвучало слово «універсал» як противага до «відозви». І це слово викликало аплодисменти.

Це був саме той момент, коли українські політики перейшли з підпорядкованого стану, відмовились від своєї вторинності щодо Росії. Вони перестали писати заяви, звернення та «чолобитні». Вони почали розмовляти мовою універсалів.

Карикатура на способи спілкування між Центральною Радою та Тимчасовим урядом
Карикатура на способи спілкування між Центральною Радою та Тимчасовим урядом
Ґедз (Київ). — 1917. — № 1. — Жовтень. — С. 4.

Дискусії тривали і наступного дня. Аж увечері 16(3) червня була нарешті озвучена відповідь Центральної Ради Тимчасовому урядові.

Серед основних тез: «Центральна Рада вжила всіх заходів, щоби порозумітися з Тимчасовим урядом в справі оголошення прінціпу автономії України» та «Центральна Рада вважає потрібним негайно видати до українського народу універсал».

На тому й розійшлись. Тепер була справа за написанням самого універсалу.

Текст писали у Малій Раді. Есери запропонували дуже короткий текст універсалу.

Микола Ковалевський так згадував цей проект:

«В цьому тексті говорилось, що настав день повного визволення України, коли український народ і орган його волі – Українська Центральна Рада, беруть у свої руки творення нових форм національного життя і проголошують Україну автономною державою з власним урядом, з власною збройною силою і з власними законодавчими органами».

Утім багатьом присутнім це здавалось надто революційно, радикально. І він не пройшов. Все ж таки есери мали більшість тільки у Центральній Раді. А у Малій Раді такої більшості не було.

Тоді свій варіант запропонував Володимир Винниченко. Новий проект довго обговорювали, креслили, вносили правки. Здавалось, усі неузгодженості підчистили, усе виправили, згоди досягнули.

Однак проти був Сергій Єфремов. Йому не подобалась односторонність акту. Він хотів, щоби документ був узгоджений із російською стороною.

Сергій Єфремов
Сергій Єфремов



Запала тиша.

«Михайло Грушевський нервово перебирав свою срібну бороду і врешті нетерпляче положив перед Єфремовим текст Першого Універсалу, показуючи пальцем на найважнішу частину тексту, в якому проголошувалась автономія України. Сергій Єфремов подумав ще хвилинку, перечитав ще раз текст проєкту Першого Універсалу і …»

… він таки погодився.

Михайло Грушевський оголосив, що Універсал ухвалено і затверджено одноголосно.

«Після цього він продиктував двом секретарям УЦРади Михайлові Єремієву і Євгенові Онацькому текст рішення, яке було одразу внесене на пленарне засідання Центральної Ради. Всі члени Ради повставали зі своїх місць і зробили бурхливу овацію».

Після цього Михайло Грушевський та Володимир Винниченко разом з деякими іншими членами Центральної Ради вирушили на військовий зʼїзд, що якраз відбувався в Оперному театрі.

При виході їх очікував сюрприз. «Перед будинком стояла велика юрба народу».

Здається, це був перший випадок, коли українці прийшли під свій парламент очікувати доленосного рішення. Схоже, ухвала Універсалу їх задовольнила.

«Винниченко привіз тільки що викінчений текст універсалу і зачитав його. Враження й ентузіазм викликав незвичайні. Його прийняли як дійсне проголошення волі України. Все кількатисячне зібрання по вислуханні впало на коліна і проспівало «Заповіт» з його грізними словами про окроплення волі кров’ю» - так це описав Михайло Грушевський.

Міський оперний театр, у якому відбувався Другий Всеукраїнський військовий зʼїзд і вперше прилюдно прочитано Універсал
Міський оперний театр, у якому відбувався Другий Всеукраїнський військовий зʼїзд і вперше прилюдно прочитано Універсал

Свою емоційну промову Симон Петлюра завершив звичним нині гаслом «Слава Україні!». По тому – виступ кобзаря з піснею «Ми гайдамаки», спільний спів «Заповіту».

Микола Ковалевський зафіксував ці моменти: «вибух ентузіазму був такий великий, що, як здавалося, мури монументального будинку затряслись в своїх основах».

А й справді, Російська імперія тріщала по швах. Не в останню чергу – зусиллями українців.

Коли Володимир Винниченко нарешті вийшов із зали, його оточили журналісти і він мусив дати короткий коментар. Зараз би це назвали брифінг. Він пояснив, що «Універсал зараз дано до друку, і вийде він у понеділок по обіді, а до того не слід переказувати його, аби мимохіть не перекрутити змісту».

Урочистості призначили на 25 (13) червня.

Для свята обрали Троїцький Народний Дім. Незадовго перед цим він був захоплений самостійниками та богданівцями.

Троїцький народний дім. З 1907 р.у ньому парцювала трупа Садовського, а у травні 1917 р. будівлю захопили
Троїцький народний дім. З 1907 р.у ньому парцювала трупа Садовського, а у травні 1917 р. будівлю захопили "полуботківці"

Сцена була прикрашена синьо-жовтими прапорами.

Першим виступив Ілько Гаврилюк:

„…ми чули зміст того акту великої ваги, який видала Центральна Рада. Може цей Універсал кого злякає, але ми знаємо, що його метою є внести спокій і організованість у всій державі, серед всіх народів Росії...

Коли хто з вас поїде на село, то нехай розкаже там про все, що він тут бачив і чув, а головним чином нехай розкаже про Універсал, про цей перший крок на шляху здійснення національних ідеалів».

Далі промовляє Михайло Грушевський:

„Як до братів і дітей своїх (бо багато людей в листах звуть мене батьком) говорю я до вас. Передайте мій привіт українському війську і скажіть йому, що старий батько Грушевський душею з ним і що для нього в цю хвилю нема нікого дорожчого, ніж народ український. Деб я не був, я завше буду душею з ним і волю свого народу, чого б вона не вимагала від мене, виконаю”.

У відповідь - оплески та „Слава Грушевському!».

Резолюція Української Центральної Ради з відповіддю Тимчасовому урядові від 16(3) червня 1917 р.
Резолюція Української Центральної Ради з відповіддю Тимчасовому урядові від 16(3) червня 1917 р.
Центральний державний архів вищих органів влади та управління

Далі Симон Петлюра:

„Товариші! Вже справді минула та „ срамотна година", про яку казав Т. Шевченко і настала прекрасна хвиля: оживає наша Ненька-Україна...

Генеральний Комітет віддасть всі свої сиди на те, щоб наші постанови справді ввійшли в життя. Ви ж помагайте нам в нашій праці.

Не забувайте прекрасних історичних хвилин, які ми переживали на В'їзді. Не забувайте, що багато з нас, дорослих людей, плакали, слухаючи Універсал. Цих сліз нетреба ховати і встидатися.

Нехай же живе український народ, нехай розцвітає його творча сила!”



У цей момент з друкарні принесли Універсал. Павло Христюк читає його текст. Всі слухають стоячи:

«Хай буде Україна вільною.

Не одділяючись від всієї Росії, не розриваючи з державою Російською, хай народ український на свої землі має право сам порядкувати своїм життям.

Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські Збори (Сойм). Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші Українські Збори…

…ми, Українська Центральна Рада, видаємо сей Універсал до всього нашого народу і оповіщаємо: однині самі будемо творити наше життя».

Після закінчення усіх промов, учасники дійства виходять на двір. При виході роздають роздрукований Універсал.

Примірник Універсалу, віддрукований у друкарні Української Центральної Ради
Примірник Універсалу, віддрукований у друкарні Української Центральної Ради

На Троїцькій площі починається парад українських полків: першого імені Богдана Хмельницького та другого запасного. За військовиками увесь український натовп йде по Великій Васильківській до центру міста.

Військові йшли чіткими шеренгами, на конях, при зброї. І навіть із шістьома кулеметами, запряженими кіньми – дуже схоже на тачанки! Ну, і звісно ж, море оточенні синьо-жовтих прапорів.

Газети писали: «Військо співало українських пісень і старий Хрещатик аж розлягався від співу, - певне він ніколи ще не чув такої вільної, такої дужої української пісні. В цій пісні чулася сила, чувся спокій і певність. І вигляд кожного українського вояка, який спокійно і рівно ступав з рушницею на плечі, робив теж саме вражіння спокою і сили...»

Примірник з граматичною помилкою у назві. Надрукований віддрукований в олександрійській друкарні Фроїла Райхельсона на замовлення місцевої
Примірник з граматичною помилкою у назві. Надрукований в олександрійській друкарні Фроїла Райхельсона на замовлення місцевої "Просвіти"

Українці вийшли на Хрещатик.

«Пройшовши повз ратушу, похід повернув на Софійську вулицю і по ній пішов вгору на Софійський майдан. Там, коло памʼятника Богданові Хмельницькому, на горбку, стали: виконавчий комітет Центральної Ради, Генеральний Комітет та Комітет Селянської Спілки.

На кільканадцять кроків від памʼятника, взявшись попідруки і утворивши таким чином міцну лаву в кілька рядів, поставали делегати Військового З'їзду. За ними півколом по один бік памʼятника пошикувався 1-й український полк, а по другий бік, також півколом, другий запасний полк.

Далі поставала велика сила народу, який запрудив весь майдан».

З дзвіниці Софійського собору пролунав дзвін. Розпочалась панахида. Але перед тим мав слово капелан богданівського полку о. Микола Маринич.

«священики почали правити по українські молебен, виголошуючи молитви на перемінку один за другим. Можна сказати, що це був в перше в Київі справжній український молебен. Тут вперше неслися молитви за військо українське і старшину його вперше тут виголошували народові українському і його урядові — «многая літа“ вперше тут проспівали стоячи на колінах, „борцям за вільність України — вічную память"».

Молебень перед урочистим оголошенням Універсалу на Софійській площі у Києві, 25(13) червня 1917 р.
Молебень перед урочистим оголошенням Універсалу на Софійській площі у Києві, 25(13) червня 1917 р.
Художній альбом України. - К., 1918.



Далі Микола Ковалевський «голосно та поважно» читає Універсал.

Наступні виступи Михайла Грушевського, Симона Петлюри, Ілька Гаврилюка раз-у-раз перериваються скандуванням гасел «Слава! Слава!». Схоже, ці четверо українських політиків були центральними постатями на святі.

Весь майдан починає співати шевченків Заповіт та національний гімн. Та знайшлись бажаючі змінити слова гімну. Хтось запропонував замінити слова, що й досі декому не дають спокою, на «Вже воскресла Україна, і слава, і воля».

«Під час співу проф. Грушевського підхоплюють на руки і починають гойдати, а потім підносять кільканадцять разів на руках повище людських голов.

Так на руках і виносять професора з натовпу на вільне місце».

Згодом Михайло Сергійович занотував: «На Софійську площу я йшов, з неї мене несли. Питання було, чи не повезуть мене й компанію за сей універсал як за поклик до бунту — як се бажалось дуже багатьом неприхильникам українського руху!»

Урочисте оголошення Універсалу. Текст читає Микола Ковалевський. Київ, 25(13) червня 1917 р.
Урочисте оголошення Універсалу. Текст читає Микола Ковалевський. Київ, 25(13) червня 1917 р.
ХУДОЖНІЙ АЛЬБОМ УКРАЇНИ. - К., 1918.

Зі звичним запалом говорить Симон Петлюра: «З уст в уста, з хати в хату, з села в село по всіх просторах України нехай пролунає звістка, що ми самі будемо творити волю й обновлення нашої землі. Нехай знають усі, що від нині на сторожі нашої правди стоятиме весь озброєний український народ, і все, що нам належить по праву, нашим і буде!».

Майбутнього Головного Отамана натовп також гойдає на руках.

Врешті, українські полки вирушили до своїх Бендерських казарм, співаючи пісень.

Свято Універсалу закінчилось. Настав час повертатись до праці.

 

Пропаганда «Золотого вересня». Навіщо комуністи переклали на «мову» народних пісень заяву Молотова?

Невдовзі після "Золотого вересня" на західноукраїнських землях, що стали тепер радянськими, почали виникати "народні" пісні й вірші про "батька-Сталіна" та "польських панів". Така творчість, попри свій вдаваний "стихійний" характер, виходила напрочуд схожою на повідомлення ТАСС чи передовиці "Правди".

Єрусалим у серці Африки

"Остерігаюся писати про них, бо мені просто ніхто не повірить, але присягаюся, що пишу щиру правду..." Як скельні церкви Лалібели увічнили їхнього творця і позбавили влади його нащадків

Чесанів. Місто на польсько-українському прикордонні

Доля міста коливалась між двома тоталітарними режимами. 22 вересня 1939 до містечка увійшли німецькі танкові війська. Згідно з попередніми домовленостями, місто вирішили передати Радянському Союзу. 28 вересня радянська 24-та танкова бригада досягла Чесанова. Проте, згідно з остаточним договором про кордони між СРСР і Третім Рейхом, Чесанів у жовтні 1939 року відійшов до останнього.

Професор Хіроакі Куромія: Донбас народив демократичний український націоналізм

Донбас представляє Україну в концентрованій формі. Багато мов, багато національностей, багато ідей, просто важко управляти всім цим. В такому сенсі Донбас є центром теперішньої України. І якщо ви зможете в цьому плані управляти Донбасом, то управляти Україною буде набагато легше. В такому сенсі, я думаю, Донбас дуже важливий Україні. Я думаю, що Київ і український народ зможуть впоратися з цими завданнями.