Львів. 1918. Єврейський погром

Наприкінці листопада 1918 року світ отримав страшні відомості зі Львова: європейські та американські видання писали про жорстоку розправу над тутешніми євреями, яких впродовж двох діб, одразу після відступу з міста українського війська, безжалісно грабували, палили, мордували і вбивали.

"Історична Правда" публікує цей матеріал із люб'язного дозволу авторки та видання Zbruc.eu

1918 рік. Погром у єврейській дільниці Львова почався зранку 22 листопада. Жахіття тривало більш як 48 годин.

Польська влада зупинила його аж тоді, коли було знищено десятки приватних будинків та комерційної нерухомості, спалено три синагоги зі священними текстами, а скільки саме людей замордовано на смерть, і досі не може точно сказати ніхто — дані вагаються з кількістю жертв від 75 - 150 осіб до тисяч.

"Після того, як Львів зайняли поляки, в місті почалась анархія, яку можна порівняти хіба що з подіями в большевицькій Росії. Банди озброєних людей у п'ятницю, суботу й неділю вривалися в помешкання й крамниці євреїв, руйнували там все, відбираючи цінні речі та гроші. Опісля грабунку магазини попідпалювали, і вони вигоріли вщент", — повідомила 27 листопада віденська газета "Neue freie presse" в статті під заголовком "Погром у Львові і хаос у Польщі (від наших кореспондентів)" і навіть навела назви знищених магазинів у львівському середмісті.

Газетне повідомлення про погром у Львові
Газетне повідомлення про погром у Львові
Vossische Zeitung, 1918, 28 листопада

28 листопада у виданні "Vossische Zeitung" погром описує Макс Райнер, який тільки повернувся зі Львова й був свідком подій:

"Ледві вступили легіонери до міста, як зачалося вже плюдрування жидівських крамниць і грабування на вулиць. Цілком отверто тягли узброєні ломили грабовані речі серед білого дня до своїх помешкань або продавали їх на місці.

Кілька годин пізніше зачали вже мордувати. Людей у жидівськім кварталі застрілювали або заколювали. Патрулі з легіонерів вдиралися в помешкання, забивали цілі родини, а потім грабували помешкання.

Політичні власти удавали, що нічого не бачуть і не чують, хоч жидівські депутації й зверталися до них по справедливість.

Найгірше було 23 листопада. Того дня відбулося формальне масове душогубство. Вже з ранку зачалося правильне полювання в жидівськім кварталі, що має близько 50.000 людности.

Поодинокі вулиці були замкнуті кордоном узброєних легіонерів, а будинки запалені бомбами або з поміччю нафта. Коли мешканці домів пробували втікати, аби врятуватися від смерти в огні, то їх або стріляли, або гнали назад у обняті полум'ям будинки" (переклад з німецької – Дмитра Донцова).

Розгромлена львівська синагога
Розгромлена львівська синагога
Das interessante Blatt, 26 грудня 1918 року

Німецькомовне видання "Jüdische Rundschau" написало про ці події вже 29 листопада в повідомленні "Єврейські погроми в Галичині (Кривава лазня у Львові)" так:

"Надійний свідок, який щойно приїхав зі Львова, повідомляє про неймовірні події, які відбулися після завоювання Львова поляками.

Польські легіонери, вибудувані в два ряди, марширували під командуванням офіцерів по вулицях єврейських кварталів і займалися систематичним грабунком, громили єврейські магазини багнетами і ручними гранатами, оточували будинки і спалювали їх.

Окремі мешканці вискакували з вікон, рятуючись від вогню. Легіонери стріляли в нещасних.

У Львові близько 10 тисяч євреїв залишилися без даху над головою, знищено 80% єврейської комерційної власності, знищено 80 єврейських приватних будинків.

В даний час є відомості про 600 вбитих, знайдено 40 обвуглених трупів".

30 листопада про львівські жахіття довідалися і за океаном, коли про погром написали у "Тhe New York Times".

Польська ж преса доволі скупо повідомляла про грабунки в місті і трохи більше про пожежі; виняток становили єврейські польськомовні видання:

"Ввечері над пл. Краківською було видно полум'я. Поляки, що мешкають у Краківській дільниці, розповідають про страшні сцени, що там розігрувалися.

Свідки розповідають – на пл. Краківській та у єврейських завулках в цілому ряді будинків, де живуть виключно євреї, з палаючих будинків не випускають мешканців, а до тих, що силують врятуватися, стріляють.

… в неділю рано нарахували на пл. Голуховських 30 обвуглених тіл, які дістали зі згарищ. В околиці вул. Під Дубом нараховується в ці хвилини 200 трупів…

"Nowy Dziennik", 27 листопада 1918 року

Львівська польськомовна єврейська газета "Chwila" в січні 1919 року подала оцінку матеріальних втрат від погрому: більше 100 млн австрійських крон (що в перерахунку на нинішній курс становить $400 млн): 82 млн втрат — це пограбоване, 16 млн — спалене в пожежах, 5 млн — понищено.  

Перше видання книги д-ра Абрахама Інслера
Перше видання книги д-ра Абрахама Інслера "Документи фальшу", в якій докладно описується трагедія львівського єврейства у листопаді 1918 року, було заборонене польською владою й вилучене до архівів

Власне порівняно невелику — порівняно з Шоа єврейського народу через чверть століття — кількість людських жертв того, сторічної давності, погрому як одну з причин певної сучасної суспільної неуваги до нього називає дослідник доктор філософії Ярослав Кіт.

Львів 1918 р. Після погрому: жертви на полі і вздовж дороги.
Львів 1918 р. Після погрому: жертви на полі і вздовж дороги.

"Перша причина, чому про це мало говорять, – бо тоді загинула набагато менша кількість євреїв, аніж 1941 року. Друга причина – 1918 рік – це протистояння у Львові поляків та українців, тож єврейська тема відходить дещо на другий план.

Третя причина – у 1918 році українці стали на захист євреїв. Окрім цього, у 1918 році євреї в Галичині вже мали легальне невелике формування, яке могло легально використовувати зброю.

Вони заявили про себе як націю, і це для багатьох невигідна тема", – пояснює Ярослав Кіт.

Втім, вражаючими дані про кількість людських жертв стають у певному порівнянні. В боях між українцями і поляками, що точилися впродовж 1-21 листопада у Львові, щодня гинули усереднено 21 поляк і 12 українців.

У дні погрому, коли вже бої в місті припинилися, за добу гинуло щонайменше 75 євреїв.

Іншим недоконаним питанням є власне "чия провина?". Частина здебільшого українських дослідників категорична й вважає, що погром був ініційований і організований польською владою, яка вважала юдейське населення Львова таким, що стоїть на боці українців.

Переважаюча ж думка серед істориків полягає на тому, що польські військові діяли з мовчазної згоди керівництва, яке, втім, розправи над євреями не організовувало.

Львів 1918 року. Після погрому діти отримали їжу і розкладаються з нею просто на вулиці.
Львів 1918 року. Після погрому діти отримали їжу і розкладаються з нею просто на вулиці.

"У ніч з 21 на 22 листопада відбулась евакуація уряду ЗУНР та українського війська зі Львова до Тернополя. Українські війська не могли втримати Львів, бо польські отримали дуже велику підтримку залізницею.

Коли українських військ уже не було у місті, тут починаються єврейські погроми. Військові вірили, начебто було негласне схвалення з боку влади, адже вважали, що євреї підтримували українців", – керівник проектів і програм Центру дослідження українсько-польсько-словацького пограниччя УКУ д-р Юрій Скіра.

"Не думаю, що організаторами погромів була польська влада, але він відбувався за її мовчазної згоди. Але я би не хотів, аби цей факт був вироком полякам.

Це не був злочин польського народу, а окремих військових та люмпену", — керівник Центру досліджень польсько-українських відносин доктор історичних наук, професор Микола Литвин.

5689

"До жидівського населення міста Львова!

Впродовж трьох тижнів боротьби за Львів значна частина жидівського населення не тільки зовсім не зберігала нейтралітет стосовно польських військ, але неодноразово зі зброєю в руках чинила йому опір, а також в зрадницьки старалась затримати переможний похід наших військ. Було зафіксовано випадки, коли стріляли із засідки в наших солдатів, обливали їх киплячим окропом, кидались на патрулі сокирами і т. п. Командування польських військ стримує природній імпульс польського населення і військ. Всі громадяни незалежно від визнання взято під захист закону. Стосовно цього видано було розпорядження про суди і негайні покарання.

Проте на цілому жидівському населенні тяжіє серйозний обов'язок стримувати частину своїх одновірців, яка і далі не перестає діяти так, ніби хотіла накликати нещадну катастрофу на ціле жидівське населення.

Командування польських військ розраховує, що жидівське населення м. Львова насамперед у своїх інтересах стримає своїх одновірців від проявів ненависті до польської влади і що правильною та лояльною поведінкою уможливить Властям і решті населення впровадити і утримання порядок, що заснований на законі.

                      Львів, 23 листопада 1918.

Командування міста і округи"

Варшавська комісія зазначила, що хоч генерал Болеслав Роя зупинив розповсюдження цієї відозви коменданта міста Чеслава Мончинського (вона була порозклеювана, а знята ще того ж дня), вона була відомою повсюдно.

Єврейська міліція, зазначає ця комісія, була створена — і акцептована обома воюючими сторонами — для захисту єврейського населення від бандитів, але зіткнулась з тим, що часто — надто часто — польський солдат і бандит були тою самою особою.

І після цього "командування міста і округи" звинувачує колективно всю єврейську спільноту — "ціле жидівське населення" — за те, що вона захищалася від бандитів, погрожуючи нещадною катастрофою всім, хто народився євреєм.

Про каральний характер експедиції польська влада прямо заявляла делегації, складеній з представників і християн, і євреїв, тож значна частина польських солдатів була переконана, що грабувати можна. Офіцери навіть лишали розписки за експропрійоване майно.

"Зранку 22 листопада розпочалися оргії, воістино пекельні, і тривали понад 48 годин".

Подача води в дільницю була перекрита, пожежі гасити не було чим. Зрештою, не було кому: в тих, що через вікна вискакували з палаючих будинків, стріляли.

Ввечері в суботу після відповідного наказу погром припинився.

Грабунки продовжилися, але вже в іншій формі: під виглядом обшуків в пошуках зброї. Жодного випадку знайденої зброї не зафіксовано.

Ці четверо дітей, які розмістилися у підвалі, залишилися сиротами — батьків вбито під час погрому
Ці четверо дітей, які розмістилися у підвалі, залишилися сиротами — батьків вбито під час погрому

28 листопада на єврейському цвинтарі відбувся похорон жертв погрому, в грудні розпочала роботу слідча комісія міністерства закордонних справ, бо погром дуже шкодив міжнародному визнанню Польщі і її прав на Східну Галичину.

"Ми вважаємо, що в польських інтересах лежить приспішити судове розслідування і, безумовно, покарати винуватих всіх категорій.

Що більш явно і суворіше буде відбуватися правосуддя, тим сильніше в опінії світу буде зазначено відмежування цілого польського суспільства від злочинних елементів, і одночасно тим швидше буде досягнуто пом'якшення жахливих внутрішніх відносин", – йшлося серед висновків звіту спеціальної комісії, датованого 17 грудням 1918 року.

Втім із 1600 заарештованих в підозрі за участь в погромі осіб більшість було виправдано, а звинувачувальні вироки отримало 79 осіб, з них 44 було покарано й засуджено до 10-18 місяців тюремного ув'язнення; трьох учасників погрому було засуджено до смерті.

В оці тайфуна. Як проголосили Акт Злуки

У цей день здавалося, що буревії історії втомилися і зупинили свій руйнівний рух. Насправді над Київом зупинилося "око тайфуну", де вітру може не бути. Навколо ж української столиці усе пригиналося від буревіїв.

Незалежність №1: Коли Грушевський її оголосив, чому Винниченко сумнівався, а Єфремов був проти

У перші дні 1918 року – 9 січня за старим стилем (22 січня за новим) – в умовах військової агресії проголошено незалежну республіку Україна.

Година папуги. Сумне Різдво

Комусь із бранців Козельська безіменний дух здавався недостатньо авторитетним. То врешті-решт табором пішла нова мода: викликати дух маршала Юзефа Пілсудського. Добєслава Якубовіча дух «Діда» засмутив: «Адже на питання, у кого ти мешкаєш, дух Пілсудського надав прізвище: Кєрсновські чи Кєрнойські. Мене це непокоїть, багато думав про це різне недобре».

Ян Палах: Смолоскип №1

Лібуше Палахова, продавчиня магазину в невеличкому містечку Вшетати, після робочого дня прийшла додому й увімкнула радіоприймач. Був звичайний будній день, 16 січня 1969 року. По радіо передали дивну звістку: у Празі «студент філософського факультету Я. П. вчинив самоспалення». «Який жах…» подумала пані Лібуше але не надала цьому повідомленню надмірної уваги. Ранковим потягом вона мала їхати до Праги на зустріч з сином – Яном Палахом, щоб піти по магазинах і вибрати йому капелюха.