Спецпроект

Метро “Дорогожичі” чи “Бабин Яр”: інтелектуали про ідею перейменування станції

У зв’язку з активним громадським обговоренням ініціативи щодо перейменування станції “Дорогожичі” Київського метрополітену на “Бабин Яр” співробітники Центру досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства звернулися до авторитетних українських митців, істориків, журналістів та громадських діячів із проханням висловити своє ставлення до цієї ідеї.

На думку співробітників Центру, аргументи експертів заслуговують на більшу увагу, ніж коментарі тих, хто готовий піддаватися лише емоціям, але уникає рефлексії.

"Історична правда" публікує цей матеріал із люб'язного дозволу Центру досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства.


Як Ви ставитеся до ідеї перейменування станції метро "Дорогожичі" на "Бабин Яр"?


 

Анна Шерман, мистецтвознавиця, журналістка, головна редакторка журналу "Антиквар":

Ідея ця мені не видається влучною. Особисто я вважаю, що це перейменування недоцільне. Мене як кияку, як єврейку, як українку за громадянством, як просто людину з гуманітарною освітою, з підвищеним відчуттям слова і сенсів, які за ним стоять, це шокує, для мене це перейменування є неприйнятним.

Чи варто було би змінити вигляд станції без зміни назви?

Був час, коли я майже щодня була на "Дорогожичах", бо працювала недалеко, але останні кілька років я не була там. Я не пригадую, як виглядає інтер'єр станції, але вважаю, що так – можна його змінити, можна його не міняти.

Я взагалі не вважаю це проблемою, актуальною для Києва, для київської громади, для громадської думки. Мені здається, що це якась хибна, штучна, незрозуміло для чого посіяна дискусія.

 

Вахтанг Кіпіані, головний редактор порталу "Історична правда":

Назагал я проти такого перейменування, бо, на мій погляд, це серйозно опустить трагедію, зробить її банальною. І люди будуть вживати топонім "Бабин Яр" не в контексті трагічної і кривавої історії середини XX століття, а в якихось абсолютно буденних виразах: "пішов у магазин на "Бабиному Яру", "давай зависнемо на "Бабиному Яру" і так далі.

Тобто в принципі це, на мій погляд, вульгаризує пам'ять про Катастрофу – яка, звичайно, потребує іншого рівня усвідомлення суспільством, але точно це має бути не через перейменування станції, яка виконує цілком утилітарну функцію.

Крім того, топонім "Дорогожичі" є історичним, а в назвах київських станцій метро і на вулицях Києва не так багато історичних топонімів. Тому бажано було б його зберегти, бо він древній, красивий і щедрий. Мені подобається цей топонім, і я проти того, щоб його міняти.

І ще один момент: якби хтось захотів назвати якийсь топонімічний об'єкт словом "Аушвіц", наприклад, у Польщі, я думаю, на цю людину подивилися б як на, м'яко кажучи, дивака.

Пам'ять про Катастрофу не вводиться в коло вжиткових об'єктів, яким є транспорт. Так само я не чув, щоб в Ізраїлі були якісь назви вулиць або публічних місць зі словом "Голокост" – при тому, що, звичайно, держава Ізраїль всіляко плекає пам'ять про Катастрофу.

 

Оля Гнатюк, докторка історичних наук, професорка Києво-Могилянської академії та Варшавського університету:

Я за перейменування назви станції "Дорогожичі" на "Бабин Яр". На мій погляд, у топографії Києва це місце загибелі приблизно ста тисяч людей, в більшості – київських євреїв, – присутнє недостатньо.

Арґумент, що Дорогожичі – це історична назва місцевості, у випадку станції метро не надто вдалий. Зрештою, й Бабин Яр – історична назва, вона ж не з'явилася під час Другої світової війни! Вважаю, що це був би дуже правильний крок, бо Бабин Яр – місце пам'яті, що віддзеркалює історію людства ХХ століття.


Як ви ставитеся до аргументу про те, що це може баналізувати зміст пам'яті про трагедію саме через те, що назва буде пов'язана із громадським транспортом?


Якщо можна було назвати зупинку "Музей Великої Вітчизняної війни", пізніше "Музей історії України у Другій світовій війні", і це є на всіх табличках, у всіх написах і в метро, і в маршрутках, то чому у випадку назви "Бабин Яр" це начебто баналізація? То чи не баналізацією Другої світової війни є ця назва зупинки? Цей аргумент не витримує критики, і ця аналогія показує, що він вигаданий.

 

Данило Яневський, журналіст, доктор історичних наук:

Дуже важко оцінювати й коментувати безумство. Цим повинні займатися профільні фахівці, наприклад психіатри. Як громадянин я категорично проти. Я вважаю, що в багатьох людей відсутня культура пошани до могил наших предків будь-якої національності, будь-якого віросповідання.

Я думаю, що чіпати могили, а тим більше присвоювати такі імена станціям метро – це глум над їхньою пам'яттю та свідчення глибокої душевної хвороби ініціаторів цього безумства.

 

Роман Ширман, кінорежисер, сценарист:

Мне эта идея не нравится. Для меня с детства эти два слова – "Бабий Яр" – настолько кошмарны и символизируют настолько страшные вещи, что мне не кажется правильным называть этими словами какой-то элемент городской инфраструктуры. С перронами, с киосками, с обслуживающим персоналом, с эскалаторами. Мне кажется, что это неправильно.

Безусловно, если на этой станции выход в сторону Бабьего Яра будет сделан соответствующим образом, дизайнерским: не просто будет табличка, а как-то это будет решено, – я считаю, что это будет правильно.

Но называть станцию – ещё раз повторяю, элемент транспортной инфраструктуры, – мне кажется, неправильно. Это "занадто". Это не увеличивает и не символизирует нашу память или уважение, нет. Мне кажется, что некоторые излишества не совсем уместны, это, знаете, как разбивать лоб при молитвах. Не стоит. Эти страшные слова – не для станции метро.

 

Богдана Матіяш, письменниця, перекладачка, літературна критикиня:

Я не підтримую цієї ідеї. Для мене назвати метро "Бабин Яр" – це те саме, що десь назвати метро "Аушвіц", назвати метро "Майданек", – і ці назви насправді не будуть вшановувати пам'ять людей, які там загинули.

Вони швидше будуть відлякувати тих, хто користується транспортом сьогодні. Одна справа – це транспортна інфраструктура, а інше діло – це вшанування пам'яті. Ці речі треба розводити.

Поки що така ідея більше скидається на провокацію. Повністю не можу зрозуміти, від кого вона походить, але мені здається, що таке перейменування зовсім не на часі. Було би логічніше, мудріше продумувати заходи зі щорічного вшанування пам'яті загиблих, ніж втручатися ще і в міську інфраструктуру.

Більше того, сама назва "Дорогожичі" теж є історичною. Для того, щоби її змінити, треба обґрунтувати, чому раптом вона стала невгодною. Це делікатне питання, бо насправді обидві назви стосуються пам'яті. Котрусь із них перекреслити пам'яттю про щось інше – це, як мінімум, некоректно.


Чи вважаєте Ви доцільними якісь зміни в самій станції, що стосувалися б її зовнішнього вигляду, додаткової інформації?


Щиро кажучи, я вже дуже давно була на "Дорогожичах", але мені здається, що там є вказівники про вихід до Бабиного Яру. Мені здається, що цього достатньо.

 

Йосиф Зісельс, президент Асоціації єврейських організацій і громад України (Вааду України), колишній дисидент, політв'язень радянського режиму:

Я не киянин. Я з Чернівців, і основну частину життя провів в іншому місті. Тому для мене певні київські топоніми не так близькі, не так дорогі, як тим, хто народився і прожив усе життя в Києві. Передусім треба запитувати тих, хто живе в тій місцевості, навколо метро "Дорогожичі", і тих, хто їздить цією гілкою метро.

Якщо питати мене, то я як людина, в якої рідні загинули в Голокості, звичайно ж, їдучи цією гілкою, сприймав би з певним острахом оголошення: "Наступна зупинка – "Бабин Яр". Це певний негативний символізм. Негативна асоціація виникає навіть у людей, які добре знають, що таке Бабин Яр у 1941-му та наступних роках.

І це примушує здригатися. В той же час іншим людям (а таких більшість), які не знають про це, ця назва нічого не скаже: "ну, "Бабин Яр" так "Бабин Яр". Я не впевнений, що більшість киян асоціюють Бабин Яр саме з розстрілами 1941 року.



Я думаю, що справа зовсім не в назві. Сама назва мало що дає – негативного чи позитивного. Проблема в контексті. Команда російського проекту меморіалізації Бабиного Яру запропонувала це перейменування. Це, так би мовити, певна "соціологія" в лапках, перевірка, як на це зреагує суспільство.

Якщо воно зреагує негативно, можуть звинуватити в націоналізмі, в антисемітизмі і так далі. І це зробить російська пропаганда із задоволенням. Якщо погодиться – це буде перший крок нової команди російського проекту із "завоювання" цієї території, завоювання в невоєнному значенні цього слова.

Тому треба дивитися передусім на контекст: що хочуть зробити в Бабиному Ярі? Та концепція, яка була випрацювана попередньою командою, вже відкинута. Ця команда буде робити нову концепцію. То хай запропонують концепцію, а потім – певні деталі у межах цієї концепції, зокрема перейменування.

Місто визначилося, що розгляд питання перейменування бути йти своїм порядком: буде проводитись опитування, зокрема електронне, кияни зможуть висловитися, після цього питання надійде на розгляд Київради. Я би дуже обережно поводився з деталями, не розуміючи концепції і контексту, в якому вони виникають.

 

Сергій Буковський, кінорежисер-документаліст, лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка:

Если честно, я вообще против переименований, которые происходят у нас в стране. Они изрядно надоели. Это всё – большая имитация деятельности и манипуляция сознанием наших граждан.

Более того, эти переименования ничего не дают, они ничего не меняют в головах людей. Лучше бы эти деньги вместо переименований пошли на другое…

На эскалаторах (по-моему, там два пролёта, один длинный и один короткий) я бы повесил фотографии людей, которых вели туда, чтобы, когда нынешние люди будут подниматься из "преисподней" наверх, они настраивали себя на другой эмоциональный лад и вели себя достойно на территории Бабьего Яра: не дрессировали там собак, не пили пиво.

Оттого, что поменяли название улицы Щорса на Коновальца, ничего в сознании украинцев не изменилось. Ещё раз подчеркиваю, что это всё – имитация деятельности: якобы у нас больше перемены в стране.

Менять нужно сознание людей, а это очень серьезная, кропотливая, длительная работа, прежде всего интеллектуалов нашей страны.

 

Андрій Куликов, журналіст, голова правління "Громадського радіо":

Чесно кажучи, я цього не підтримую. Я не можу бути зовсім проти, тому що, очевидно, є люди, які мають певні аргументи за це. Але я вважаю, що, поміж іншого, найменування станції метро в такий спосіб здатне відволікти увагу від самої історичної події, коли асоціація перенесеться перш за все на станцію метро, на транспорт.

І якщо люди задумували це з метою, щоб ми пам'ятали про Бабин Яр як про трагедію, то я гадаю, що це не той спосіб, у який треба діяти.


Чи вважаєте Ви, що, можливо, має сенс змінити внутрішнє оздоблення станції, вмістити там додаткову інформацію?


Так, інформацію, особливо на мапах, які там розміщені, необхідно вмістити. Очевидно, там повинен бути окремий вказівник або кілька вказівників, які покажуть, як вийти до меморіалу і до пам'ятників, які там є. Але загальне оздоблення станції я би не змінював.

 

Матвій Вайсберг, живописець, графік:

Я вважаю це правильним. Можна назвати метро не просто "Бабин Яр", а "Меморіал "Бабин Яр". Я, на відміну від багатьох, не боюся цього нагадування. Ми завжди чогось боїмося, боїмося нагадати, а стільки вже років пройшло.


Чи вважаєте ви доцільними зміни в самому вигляді станції?


Я не знаю, це треба дивитися. Я як художник знаю, що треба спочатку подивитися, що пропонується, тому що це може бути геніально, а може бути й недоречно.


Як ви реагуєте на аргументи критиків цієї ідеї про те, що її втілення може баналізувати цю назву?


Що значить баналізувати? Я не розумію цього. Я за те, щоби було нагадування. Колись я їхав Німеччиною і побачив там табличку "Дахау". Вони ж не перейменували міста. Із цим треба жити, а не боятися весь час, що хтось щось не так подумає.

 

Володимир Єрмоленко, кандидат філософських наук, викладач Києво-Могилянської академії:

Я проти цього, бо вважаю, що це буде профанувати назву. Але очевидно, що треба щось робити зі станцією, тобто переоформити її таким чином, щоби було зрозуміло, що це вихід до Бабиного Яру, бо нічого такого зараз немає.

Звичайно, треба, щоби були оголошення в метро, можливо, варто на самій станції якусь інформацію подавати. Але перейменовувати немає сенсу, тому що інакше це досягне протилежної мети. Це буде баналізувати сам Бабин Яр, і він буде входити в якісь профанні розмови.


Тобто Ви вважаєте за доречне, коли прибуває поїзд, робити оголошення: "Вихід до меморіалу "Бабин Яр"?


Оголошення в потягу: "Станція "Дорогожичі". Вихід до Бабиного Яру", – це обов'язково. Просто інформаційне переоформлення станції – це може бути через якісь форми, через якісь тексти, не через назву станції.

 

Тетяна Пастушенко, кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця відділу історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України НАН України:

Власне, формальних підстав для перейменування немає. Дорогожичі – це теж історична назва району. Зрозуміло, що за цією назвою, м'яко кажучи, заховали те, що в епіцентрі розстрілів у Бабиному Яру спорудили метро.

Але на сьогоднішній момент я вважаю більш доцільним зробити різні інформаційні повідомлення на самій станції метро. Там немає, наприклад, оголошення, що це вихід до історико-меморіального заповідника "Бабин Яр".

На інформаційному табло, яке є в метро, розповідається про телевежу і жодного слова не сказано про те, що це вихід до заповідника, до Бабиного Яру. Там стоїть, що це "Кирилівський лісопарк". Я, між іншим, і листа писала до управління метро.



На телевізорі є знята із квадрокоптера, з повітря місцевість і пояснення для відвідувачів, куди прибуває потяг, – я вважаю за доцільне сюди додати, що прибувають вони в історико-меморіальний заповідник "Бабин Яр". І це було би більш суттєво. Можливо, додати інформаційне оголошення на ескалатор, коли люди піднімаються, – це має більше значення.

Я не знаю, кому було би приємно постійно чути: "Куди ти їдеш? – У Бабин Яр". Воно має ще й таке велике психологічне навантаження. До того ж, на місцевості є тролейбусна зупинка "Бабин Яр", біля радянського пам'ятника.

Мені здається, це недоцільно – перейменовувати, а навпаки, більш доцільно доповнити інформацію на самій станції метро і долучитися до створення меморіального парку, який би інформаційно охоплював місцевість більшу, ніж заповідник, тобто за межами меморіалу, і на Лук'янівці, де розміщені пам'ятники – можливо, там важливіше інформувати людей, де вони перебувають.

 

Елеонора Соловей, докторка філологічних наук, провідна наукова співробітниця Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України:

Я проти перейменування станції метро "Дорогожичі" на "Бабин Яр" – попри те (або саме тому), що дуже шанобливо ставлюся до пам'яті про трагедію в Бабиному Ярі. Вважаю, що всі ми завинили перед цією пам'яттю.

Тривале замовчування, потім "напівправда", різного роду вовтузення і пристрасті довкола цього – все це не робило нам честі. Прийшов час конче все це виправляти і нарешті зробити все як належить. Проте перейменувань зараз і так багато у зв'язку з декомунізацією; це створює певну напругу, певні складності.

До того ж, "Дорогожичі" – гарна історична, літописна назва, станція вже два десятки років так зветься, тож у цьому конкретному випадку варто назву залишити.

Натомість "Бабин Яр" як назва станції – відчуваю в цьому якусь етичну похибку, моральний дисонанс: як автоматизацію, "забалакування" цих двох слів, що давно стали символом, знаком трагедії, тим попелом, що стукає в серця. Віддавати належну шану жертвам Бабиного Яру є багато інших можливостей.


Чи вважаєте Ви доцільними зміни на станції, які б не зачіпали назви, але змінили б її інформаційне наповнення, зовнішній вигляд?


Як мінімум – виразні вказівники в бік меморіалу, з повною його назвою. Напевно, можливі й доречні поряд із цими вказівниками якісь промовисті символічні образи, звернені не лише до відвідувачів меморіалу, а й до всіх людей.

 

Едуард Димшиць, мистецтвознавець, залужений діяч мистецтв України:

Оскільки я більше займаюся історією мистецтва, аніж іншою історією, це для мене питання не зовсім профільне і не зовсім професійне, але я можу просто висловити свою особисту думку із цього приводу.

Мабуть, було б варто перейменувати станцію метро на "Бабин Яр". Причини, чому я так думаю, – взагалі в нашому житті стаються всякі події, вони бувають позитивні, вони бувають негативні. А що більше впливає на наше подальше життя?

Є думка, що негативні події якимось чином вигартовують людину. Для подальшого життя це школа, досвід, серйозна віха. Я не можу сказати, що повністю поділяю цю думку, бо вважаю, що людина і в позитиві, і в негативі проходить певні етапи свого розвитку.

Але для суспільства саме пам'ять про негатив, мені здається, дуже важлива, щоб воно робило певні висновки і, головне, щоб не повторювало певних помилок, через які проходить розвиток людської історії.



Найбільша проблема будь-якого суспільства, не лише українського, – це проблема безпам'ятства, коли суспільство, люди забувають про якісь, а особливо тяжкі, історичні події.

А ми ж пам'ятаємо, що в роки радянської влади були такі приклади, коли хотілося щось забути з ідеологічних причин, і тема Бабиного Яру належала до таких питань. Намагалися забути, позбутися негативних емоцій і наслідків.

Мені здається, для людства дуже важливо пам'ятати. І справа не в тому тільки, що за національною ознакою в Бабиному Ярі найбільше було розстріляно євреїв, – там лежать і українці, і росіяни, і поляки. А перші жертви, наскільки я пам'ятаю, були пов'язані з Голодомором – вже в ті роки там людей ховали.

Справа в тому, що життя людини, єдиної людини, безцінне. А коли йдеться про, не знаю, скільки там – сто тисяч, сто п'ятдесят тисяч людей, які там захоронені, – то це величезна трагедія. І, до речі, Бабин Яр має символічне значення не тільки для України, а й для всього світу. Це місце, трагічно відоме в усьому світі, як і Освенцим, скажімо.

Я розумію, що історична назва "Дорогожичі" має право на існування – це стародавня назва, яка пов'язана з певною місциною. Але для здоров'я нації, мені здається, ми повинні пам'ятати певні історичні уроки, через які пройшло суспільство. Думаю, що на сьогодні назва "Бабин Яр" більш актуальна, ніж "Дорогожичі". Це моя особиста думка.


Як Ви вважаєте, чи є загроза того, що глибина цієї трагедії буде якось затерта повсякденним використанням, повсякденним звучанням? І чи можна якось запобігти такому затиранню?


Я думаю, що коли ми не згадуємо трагедію, то цим більше затираємо історичну ситуацію і подію, ніж тим, що певна назва буде нас повертати повсякчас до цієї трагедії. І, з іншого боку, до Києва досить багато людей приїжджають вклонитися пам'яті жертв Бабиного Яру.

Навіть із точки зору пошуку місцезнаходження меморіалу, може, це буде більш зручно для тих людей. А що стосується затирання, то я зовсім не поділяю цієї думки.

 

Євген Головаха, доктор філософських наук, заступник директора Інституту соціології НАН України:

У мене чітка і визначена думка. По-перше, не можна перейменовувати прямо: "Бабин Яр", бо це буде викликати багато поганих емоцій і когось підштовхувати до анекдотів: "їду в Бабин Яр". Як на Байкове. Такого не можна робити.

Але якщо перейменовувати, то є такий варіант, який цю проблему знімає. Якщо станцію перейменувати на "Меморіальний комплекс "Бабин Яр", тоді можна. Тоді воно вже не буде викликати оцього "я їду в Бабин Яр". Це можливий варіант перейменування.

А просто "Бабин Яр" – це, я вважаю як психолог, може мати неприємні наслідки для цієї справи. Сам вислів "Бабин Яр" став уже таким явищем, що прямо перейменувати не можна. А "Меморіальний комплекс "Бабин Яр" – це можливо, тут вже знімається ця емоційно-лінгвістична проблема. Якщо перейменовувати, то тільки так.


Чи вважаєте Ви доцільним якесь переоформлення станції, додавання табличок з інформацією?


Це можливо, безумовно. Якщо буде назва "Меморіальний комплекс…", то зрозуміло, що і путівник можна там виставляти, і історію – все це можливо і навіть буде виконувати важливу меморіально-просвітницьку функцію.

 

Андрій Пучков, академік-секретар відділення архітектурознавства Української академії архітектури, заслужений діяч мистецтв України:

Я проти перейменувань із будь-якою ідеологічною метою, особливо коли йдеться про зміну усталених прадавніх назв. Урочище Дорогожичі – саме така назва.

Якщо йдеться про перейменування, скажімо, вулиці Фрунзе чи Постишева, Мельникова або Воровського, тоді дійсно є сенс, безперечно, – відбувається зрозумілий, послідовний акт декомунізації.


Чи має сенс, на Ваш погляд, змінювати щось на самій станції "Дорогожичі", якщо не перейменовувати її, робити оголошення про те, що тут – вихід до Бабиного Яру?


Обов'язково. Всі належні позначки щодо трагедії, що відбулася в цій місцині восени 1941 року (та й розстріли 1942–1943-го потрібно згадати), мусять бути присутніми.

Але ж якщо перейменувати станцію на "Бабин Яр", то уявіть випадкову репліку пасажира: "їду до Бабиного Яру". Ненавмисна іронія? Несвідоме глузування? Аби цього уникнути, краще залишити нейтральну існуючу назву "Дорогожичі". Кияни знають, що там дійсно відбулося під час Другої світової, гостям – кияни скажуть.

 

Максим Стріха, заступник Міністра освіти і науки України (2008—2010, 2014—2019), доктор фізико-математичних наук:

Топонім "Бабин Яр" перетворився для Києва на місце пам'яті. Реальний Бабин Яр зник після того, як його було засипано, і для тих, хто сьогодні живе в Києві, Бабин Яр чітко асоціюється з однією з найбільших трагедій XX століття і пам'яттю про неї.

Будь-яке присвоєння цього топоніму якомусь об'єкту загального користування призведе, хочемо ми того чи ні, до профанації пам'яті. Не може бути станції метро "Бабин Яр", ресторану "Бабин Яр", бібліотеки "Бабин Яр", якщо це тільки не бібліотека меморіального центру, поліклініки "Бабин Яр", концертного залу "Бабин Яр". Може бути одне – Меморіальний центр "Бабин Яр".



Є в цьому ще й інший бік: річ у тому, що я був членом міської комісії з найменувань на початку 90-х, і ще тоді було вироблено певний універсальний принцип, який полягає в тому, що за будь-яких змін назв з карти міста не мусять зникати давні історичні топоніми.

Топонім "Дорогожичі" – це топонім, якому тисяча років, і виходячи вже з того, він вартий поваги і збереження. Але основним міркуванням є те, звичайно, що пам'ять не мусить профануватися.


Чи бачите Ви потребу в якихось змінах у оформленні станції "Дорогожичі" без зміни назви, в інформації, оголошеннях про вихід до Бабиного Яру?


Це може бути і має бути зроблено. Але будь-яка станція зараз містить інформацію про те, що є навколо, і очевидно, що вихід до меморіалу може бути сполучений з якимись меморіальними експозиціями тощо. Я не думаю, що вся станція мусить перетворитися на меморіал, оскільки станція – це все-таки місце, яке люди проскакують швидко.

Але якийсь куточок станції, де люди, які не дуже поспішають, можуть затриматися довше, може нести пам'ять про трагедію й бути певною прелюдією до відвідання меморіалу. Це має бути, звичайно, вирішено тактовно, але я сподіваюся, що є достатньо кваліфікованих людей, які це зроблять.

 

Влад Троїцький, театральний режисер, драматург, президент міжнародного фестивалю сучасного мистецтва "ГОГОЛЬFEST", засновник незалежного театру "Дах":

Тут двоякое чувство. С одной стороны понятно, что это место памяти, и, по идее, логично было бы переименовать эту станцию. И если бы там не было жилых массивов, то, наверное, так и надо было бы сделать. Но так как живут там люди, мне кажется, что приезжать "домой в Бабий Яр", с таким страшным нарративом, будет как-то не очень.


Як Ви вважаєте, чи потрібно робити зміни у зовнішньому вигляді цієї станції?


Я там ни разу не был, так как метро практически не пользуюсь. Но если там будет делаться мемораил, то, конечно, там не может быть киоск с шаурмой, грубо говоря, или еще что-то, что принципиально противоречит самой идее. Это, может быть, не должно быть очень жестко, но всё-таки какие-то знаки должны быть.

…С другой стороны, это же место действительно мощнейшей трагедии. И что – забыть? У нас сейчас на Майдане, на месте гибели людей, непонятно что. Поэтому какая-то должна быть история всё-таки.


А як, по-Вашому, це варто було би зробити?


Нужно понять, какой это будет комплекс, каким будет его идеологическое построение: будет он обращен назад, в мрачную, трагическую историю, или всё-таки там будет разговор о жизни. Мне кажется, что, отдавая дань, "мертвое – мертвым", всё-таки там должна быть жизнь.

Понятно, что там не могут быть поп-концерты, но какой-то серьезный зал для современной оперы, классической музыки, вообще большой концертный зал – это было бы очень уместно.

Но всё равно нужно понимать, что это величайшая трагедия, и каким-то образом мы должны этому отдать должное.

…Думаю, что всё-таки это не такой простой вопрос по поводу переименования, так как нужно фиксировать память. "Дорогожичи" – это некая абстракция, а "Бабий Яр"… чтобы не было просто "Бабий Яр", можно назвать "Центр "Бабий Яр", "Мемориал "Бабий Яр" – какая-то привязка к месту трагедии должна быть.


Саме в назві станції?


Да.

 

Олена Стяжкіна, докторка історичних наук, старша наукова співробітниця Інституту історії України НАН України, письменниця, засновниця громадського руху "Деокупація. Повернення. Освіта":

Моє питання: що трапилось такого, щоб ця думка не просто виникла, а стала предметом дискусії? Чому саме зараз?

Бабин Яр та трагедія, яка сталася в ньому, є забутою? Ні.

Люди не знають, де сталася ця трагедія? Ні. Всі знають.

Тоді у чому справа? У тому, щоб "рекламувати" Музейний комплекс й заохочувати відвідувачів? "Підсвітити" "зручною" назвою "туристичний об'єкт"? На мій погляд, така мотивація – це ганьба.

Чи це треба зробити, щоб долучитися до московських святкувань 75-річчя Перемоги у Другій світовій? Такий собі радянський календарний шик – переназивати щось до ювілейної дати? Я б не хотіла жити ані в радянському, ані в московському дискурсі, особливо коли пішов сьомий рік війни, яку РФ веде проти України.

Зрештою, чи не ця війна є мотивом? Вибачте за конспірологію, але варто, мабуть, зважити й на неї. Перейменувати станцію, щоб принагідно дати всіляким інформаційним смітникам зробити якомога більше вкидів/пострілів на тему "українських фашистів"? Взагалі, саме це обговорення – вже win-win ситуація для Кремля.

Не перейменували – значить, "українські фашисти". Перейменували – значить, поговоримо про "українських фашистів". Ситуація вже стала інформаційною бомбою, за яку навряд чи варто дякувати ініціаторам перейменування.

Опитування організували і провели директор Центру юдаїки НаУКМА Леонід Фінберг та науковий співробітник Центру Ігор Винокуров.

Історія між травами забуття: могила богданівців на Замковій

Могила на Замковій урочисто розпочала довгий шерег могил Української революції (могили «крутян», могила козаків, розстріляних чекістами під Базаром, відомі і невідомі могили повстанців). Проте тоді всім, як і на Майдані у січні-лютому 2014-го, хотілося вірити, що ті перші жертви будуть і останніми. Тому і прийшов на цей похорон увесь український Київ…

Світлана Алексієвич: "Народ не рефлексує - ані про війну, ані про ҐУЛАҐ"

Розмова про "бандерівське" молоко, її земляків, "червону людину" і... Путіна. "Відчуття трагічні: щось насувається, і протистояти ми не в змозі".

Роми. Ті, що пройшли крізь Голокост

В ніч з 2 на 3 серпня 1944 року в таборі смерті Аушвіц-Біркенау нацисти за кілька годин знищили в газових камерах 3,5 тисячі ув’язнених ромів. Тільки у цьому таборі за роки війни було знищено більш 20 тисяч ромів з 14 країн Європи. Рішенням конференції найбільших ромських організацій світу цей день оголошено Міжнародним днем пам’яті жертв геноциду ромів. В Україні цю дату офіційно встановлено постановою Верховної Ради в 2004 році.

Леся Бондарук: «Справа Юрія Дмитрієва не в обвинуваченні, а в замовленні проти нього…»

«Правда – найдієвіший спосіб проти брехні та беззаконня. Безсовісність Кремля сягає свого апогею. Безсовісно і безцеремонно вони проводять попередню імперську політику, намагаються з «гебешною удалью» викручувати руки новим незалежним державам. Мені соромно… А всередині Росії вирощується новий культ – Путінсько-поліцейський. Гебісти та інші силовики обнагліли вище можливого. Знову починається гонка озброєння, починаються шпигунські процеси… У країні нагнітається істерія «екстремізму», під цю дудку відбуваються найпідліші речі…»