Партії «хамелеони»

В Україні зареєстровано 352 політичних партії. За цим показником вона посідає перше місце в Європі. Однак партії у нас не лише активно реєструються, а й перейменовуються. 44% діючих партій хоча б раз за історію існування змінили свою назву. В останні роки кількість перейменувань партій перевищує кількість нових реєстрацій.

Майже половина діючих в Україні партій хоча б раз за історію існування змінювали свою назви. Аналітики проекту "Електоральна пам'ять" розібрались, як і навіщо вони це роблять.

 


Навіщо?

Для перейменування партії може бути кілька причин. Найпростіша —виконання формальних процедур на зразок зміни формату написання назви партії. В такому випадку, наприклад, Народний Рух України стає ПОЛІТИЧНОЮ ПАРТІЄЮ "НАРОДНИЙ РУХ УКРАЇНИ". Для виборців подібні зміни фактично непомітні.

Об'єднання різних політичних сил також часто супроводжується зміною назви. Так, Українська республіканська партія після об'єднання з Українською народною партією "Собор" стала Українською республіканською партією "Собор".

А потім після об'єднання з Українською платформою, ще перейменувалась в Українську платформу "Собор". Згодом внутрішньопартійні процеси спричинили ще одну зміну назви — на Республіканську платформу.

Змінюють назви партії і для розширення своєї соціальної бази. Десь за рік після реєстрації у 1994 році Партія вільних селян України перейменовувалась у Партію вільних селян і підприємців України, але потім знову повернулась до сільської тематики і перейменувалась на Партію відродження села.

Буває, що партії змінюють назву виключно на вибори, з надією отримати більше голосів. Так, у 2004 році Ліберально-демократична партія до своєї назви добавила передвиборчий лозунг свого висуванця Ігоря Душина і стала називатись Ліберально-демократична партія "ЗАХИЩЕНА ОСОБИСТІСТЬ. ПРИВАТНЕ – ПОНАД УСЕ!", аби лозунг фігурував у виборчому бюлетені. Після виборів партія повернулась до старої назви.

Схожу операцію у 2014 році провела і "Громадянська позиція". Перед виборами до Верховної Ради партія змінила назву на "Громадянська позиція (Анатолій Гриценко)" у сподіванні, що це дозволить отримати голоси які мав Анатолій Гриценко на президентських виборах (він отримав 5,48%). Після виборів партія також повернулась до попередньої назви.

 

Зміну назви використовують і для "перезавантаження" партії. Так, у 2004 році Соціал-національна партія України (СНПУ) змінила назву і символіку, аби уникнути порівнянь із німецькими фашистами.

В якості нової назви обрали Всеукраїнське об'єднання "Свобода", а символіку "Ідея Нації" замінили на спрощене зображення жесту "Тризуб-Воля" у формі кисті з трьома випростаними догори пальцями.

Також, досить цікавий випадок стався з перейменуванням партії "Реформи і порядок". У липні 2004р., під час VІІІ з'їзді партії, було ухвалено рішення змінити назву на партію "Наша Україна", чим викликала обурення інших учасників Блоку "Наша Україна".

Це рішення пояснювали загрозою, що буцімто "Братство" Дмитра Корчинського збирається взяти назву "Наша Україна" собі. Тому, щоб "зарезервувати бренд",й було ухвалене відповідне рішення.

Вже після того як Міністерство юстиції зареєструвало нову назву партії "Реформи і порядок", до нього надійшло повідомлення, що з 16 жовтня 2001 р. назва "Наша Україна" є об'єктом права інтелектуальної власності Блоку "Наша Україна". Тож Мінюст здійснив відповідні дії, і партія була змушена повернутись до своєї первинної назви — "Реформи і порядок".

Проте у більшості випадків перейменування партії дає привід підозрювати, що відповідна юридична особа стає основою для якогось з "політпроектів".

Тут слід зазначити, що в Україні переважають не партії, засновані на ідеології та цінностях, а радше політичні проекти, побудовані навколо харизматичного лідера. Їх успіх на виборах забезпечується не систематичною роботою з виборцями, а скоріше доступом до ЗМІ та реклами.

Подібні політичні проекти іноді утворюються дуже швидко — буквально під виборчі кампанії. Часу на реєстрацію нової партії за таких умов зазвичай немає, тому проводиться ребрендинг вже існуючої.

От, наприклад, Петру Порошенку у 2014 році терміново знадобилась політична партія для участі у парламентських виборах. Партії "Солідарність", яку свого часу очолював Порошенко, анулювали реєстрацію саме за рік до того — не висувала кандидатів на виборах протягом десяти років.

Тому за основу Порошенку довелось брати зовсім іншу партію - "Національний Альянс Свободи та Українського Патріотизму НАСТУП", яку під виборчу кампанію 2014 року просто перейменували на "Всеукраїнське об'єднання Солідарність".

 

Пізніше відбулось ще перейменування напартію "Блок Петра Порошенка" та Партію "Блок Петра Порошенка "Солідарність", а на виборах до Верховної Ради 2019 р. вже вона балотувалась під назвою Політична партія "Європейська Солідарність".

Схожу "реанімацію" у 2014 році проводив і Сергій Тігіпко. За два роки до того він розпустив партію "Сильна Україна" і став заступником голови та членом політради Партії регіонів.

Тож, коли у 2014 йому для участі у виборах знову знадобилась "Сильна Україна", Тігіпко взяв за основу партію "Економічна платформа" та змінив її назву.

 

Можливо, щоб потім не мати проблем з відновленням політичного бренду, команда Володимира Гройсмана поступила дещо інакше. У 2015році, для участі у місцевих виборах, Політичну партію "Народна трибуна" було перейменовано на "Вінницька європейська стратегія".

Після того, як Володимир Гройсман став прем'єр-міністром і вийшов на всеукраїнський рівень, партію перейменували на "Українська стратегія", а потім — на "Українська стратегія Гройсмана".

Майже одразу як "Вінницька європейська стратегія" стала "Українськоюстратегією", відому у регіоні назву відновили.

Так, політична партія "Незалежна Україна" була перейменована наполітичну партію "Вінницька європейська стратегія", яку очолив Андрій Дручинський (він балотувався до Вінницької міськради ще за списками першої "Вінницької європейської стратегії").

 

Через перейменування і ребрендинг пройшли також і партії "Слуга народу" та "Голос". Перша до 2017 року називалась "Партією рішучих змін", друга — до 2019 року була відома як "Платформа ініціатив".

 
 

До цього моменту ми говорили винятково про загальнонаціональні партії та виборчі кампанії, але трапляються перейменування і під місцеві вибори.

Так, наприклад, з'явилась політична партія "Наш край", яка до грудня 2014 року була відома під назвою "Блокова партія". Подібним чином "Християнсько-демократична партія України" у 2015 році перейменувалась у Всеукраїнське об'єднання "Черкащани".



Перейменування партій на різних виборах до Верховної Ради


1994

Під час парламентських виборів 1994 існувала виключно мажоритарна система, і серед партій, які висували своїх кандидатів в округах, не було жодної, яка б змінила назву.

Лише "Партія відродження", двоє членів якої були серед кандидатів, яких висунули виборці (було передбачено висування кандидатів виборцями та трудовими колективами), у сам день голосування провела свій з'їзд, і змінила назву на "Партія вільних селян і підприємців України".


1998

На виборах до Верховної Ради, що відбувалися з 1998 по 2007 включно, могли балотуватися виборчі блоки. Тож привабливу назву можна було зробити для блоку, не змінюючи назви партій.

Так, у 1998 році, з 40 партій, які балотувались самі, чи у складі блоків, лише 2 (5%) змінювали назви.

При цьому зміна назви "Соціал-демократичної партії України" на "Соціал-демократичну партію України (об'єднану)" була вимушеною. За назву "Соціал-демократична партія України" була суперечка між групою Юрія Буздугана та тодішнього міністра юстиції Василь Онопенко.

Група Онопенка хотіла об'єднатися з "Партією прав людини" та "Українською партією справедливості" — в єдину Соціал-демократичну партію України, а група Буздугана була проти.

Об'єднання таки відбулося, але Василь Онопенко пішов з посади і новим міністром став Сергій Головатий. За рік Міністерство юстиції ліквідувало реєстрацію реорганізованої партії, одночасно зареєструвавши під назвою СДПУ партію Буздугана.

Партія Онопенка на з'їзді в Полтаві (квітень 1996 р.) була змушена прийняти нову назву— із доповненням "Об'єднана" — СДПУ(о). При цьому в партійних документах було підтверджено правонаступництво від партій-попередниць і навіть збережена нумерація з'їздів.

Партія економічного відродження Криму (ПЕВК) змінила назву на "Партія економічного відродження" демонструючи перехід до всеукраїнської діяльності. Але на виборах вона самостійно не балотувалась, а йшла у блоці партій "Блок Демократичних партій — НЕП (народовладдя, економіка, порядок)".


2002

На виборах 2002р., серед партій, які фігурують на сайті ЦВК у розділі "Партії та виборчі блоки партій у виборчому процесі" із 74 партій змінювали назву 7. А серед партій, які самі чи у складі блоків висунули партійні списки,із 63 партій змінили назву 6.

До "нових" активних партій, які перейменувались,додалися:

* Слов'янська партія (раніше — Громадянський конгрес України) — мала лише представників в ОВК.

* "Жінки за майбутнє" Всеукраїнське політичне об'єднання (раніше – Жіноча Демократична партія) — балотувалась самостійно.

* Партія "Світло зі Сходу" (раніше — Партія "Ліберально-демократичні реформи") — в блоці "ЗУБР" (За Україну, Білорусію, Росію).

* Союз ветеранів, інвалідів, чорнобильців, афганців (раніше — Українська партія справедливості) — в блоці "Єдність".

* Партія регіонів (раніше — Партія регіонального відродження України "Трудова солідарність України" та Партія регіонального відродження України) — в блоці "За Єдину Україну!".

* Молодіжна партія України (раніше — Партія "Організація політичного розвитку – Молодіжна партія України") — в "Блоці Віктора Ющенка "Наша Україна".


2006

Серед 76 партій, які фігурують на сайті ЦВК у розділі "Партії та виборчі блоки партій у виборчому процесі", і що балотувались самостійно, або у складі блоків, 17 змінювали назви.

* Політична партія "Партія екологічного порятунку "ЕКО+25%" (раніше — Політична партія "Партія за військових") — балотувалась самостійно.

* Всеукраїнська партія Народної Довіри (раніше — Партія захисту знедоленого народу України) — балотувалась самостійно.

* Політична партія України "Партія політики ПУТІНА" (раніше — Слов'янський народно-патріотичний союз) — балотувалась самостійно.

* Всеукраїнське об'єднання "Свобода" (раніше — Соціал-Національна партія України) – балотувалась самостійно.

* Партія вільних селян і підприємців України (раніше — Партія вільних селян України) — в блоці "Український Народний Блок Костенка і Плюща".

* Українська Народна Партія (раніше — Український Народний Рух) — в блоці "Український Народний Блок Костенка і Плюща".

* Партія "Соціалістична Україна" (раніше — Партія "Народний вибір") — в блоці "ЗА СОЮЗ".

* Християнсько-ліберальна партія України (раніше — Християнсько-Ліберальний Союз) — в блоці "ЗА СОЮЗ".

* Українська республіканська партія "Собор" (раніше — Українська республіканська партія) — в блоці "НАША УКРАЇНА".

* Партія Християнсько-Демократичний Союз (раніше — Християнсько-Народний Союз) — в блоці "НАША УКРАЇНА".

* Народна Партія (раніше — Народна аграрна партія України та Аграрна партія України) — в блоці "Народний блок Литвина".

* Партія "Реформи і порядок" (раніше — Партія "Наша Україна" та Партія "Реформи і порядок") — в блоці "Громадянський блок ПОРА-ПРП".

* Політична партія "Держава" (раніше — Політична партія "Русь Єдина") — в блоці "Держава — Трудовий Союз".


2007

Вибори 2007р. були позачерговими, тож партій, які взяли в них участь, було менше. Серед 42 партій, які балотувались самостійно або у складі блоків, 11 змінювали назви.

До "нових" активних партій, які перейменувались,додалися:

* Партія вільних демократів (раніше — Політична партія "Яблуко") — балотувалась самостійно.

* Народний Союз "Наша Україна" (раніше — Політична партія "Народний Союз Наша Україна") — в блоці "НАША УКРАЇНА — НАРОДНА САМООБОРОНА".

Перед місцевими виборами 2010 р. та виборами до Верховної Ради 2012 р. вчергове змінилося виборче законодавство, і тепер заборонялось використовувати виборчі блоки. Тож можливість заховатись за гарною назвою блоків було втрачено, що стимулювало процес змін назв самих партій.


2012

Серед партій, які фігурують на сайті ЦВК у розділі "Партії/фракції у виборчому процесі" з 87 партій 31 змінювали назву. А серед партій, які висунули партійні списки, з 21 партій 8 змінили назву.

Кількість партій, які змінили назву, різко збільшилась. Не маючи змоги вставити у назву блоку ім'я популярної особи, почали це робити у назвах партій.

Першою особою, чиє ім'я з'явилося у назві партії, був Віталій Кличко.

Політична партія "Нова Країна" (попередня назва — Політична партія "Європейська столиця") ще перед місцевими виборами у 2010р. змінила назву на "Політична партія "УДАР (Український Демократичний Альянс за Реформи) Віталія Кличка".

Пізніше цей приклад наслідували Олег Ляшко (Політична партія "Українська Радикально-Демократична Партія" у 2011р. була перейменована на "Радикальну Партію Олега Ляшка") та Наталія Королевська (Українська соціал-демократична партія у 2012р. була перейменована на Партію Наталії Королевської "Україна – Вперед!").

Із 5 партій, які подолали виборчий бар'єр, 2 не змінювали назви (Всеукраїнське об'єднання "Батьківщина", "Комуністична партія України") і 3 — змінювали (Партія регіонів, Політична партія "УДАР (Український Демократичний Альянс за Реформи) Віталія Кличка", Всеукраїнське об'єднання "Свобода").


2014

Вибори 2014р. відбувались в специфічних умовах, часу на реєстрацію нових партій було обмаль, а необхідність йти під іншими брендами для багатьох була досить велика. Відтак, кількість перейменованих партій виросла.

Із 56 партій, що фігурують на сайті ЦВК у розділі "Партії у виборчому процесі", 27 (майже половина!) змінювали свою назву. А серед 29 партій, які висунули партійні списки, змінили назву 14.

Деякі партії, які перед виборами змінили назву, після невдалого результату, повернулись до попередніх. Так Політична партія "Громадянська позиція (Анатолій Гриценко)" повернулась до назви Політична партія "Громадянська позиція", а "Всеукраїнське політичне об'єднання "Україна — єдина країна" знову сталаПолітичною партією "Всеукраїнське політичне об'єднання "Єдина родина".

З партій, яким вдалося подолати виборчий бар'єр, лише Всеукраїнське об'єднання "Батьківщина" не змінювала назву, а решта 5 — міняли (Політична партія "Народний фронт", Партія "Блок Петра Порошенка", Політична партія "Об'єднання "Самопоміч", Політична партія "Опозиційний блок", Радикальна Партія Олега Ляшка).


2019

Парламентські вибори 2019 року хоч і відбулисямайже вчасно, і деякі групи до них готувались завчасно, попит на "нові сили" в основному вирішили задовільнити без реєстрації нових партій, а шляхом ребрендингу вже зареєстрованих.

Тож на цих виборах частка перейменованих партій ще більш виросла. Серед партій, які фігурують на сайті ЦВК у розділі "Партії у виборчому процесі" з 70 партій 48 (68,6%) змінювали назву. А серед партій, які висунули партійні списки з 22 партій 18 (81,8%) змінили назву.

Відзначимо, що перед виборами Петро Порошенко прибрав своє власне з назви партії, перейменувавши Партію "Блок Петра Порошенка "Солідарність" на "Європейська Солідарність".

Але загальна тенденція вставляти прізвища у назви партій продовжилась. Так, висували своїх кандидатів в округах та виборчих списках, окрім раніше перейменованих (Радикальна партія Олега Ляшка, "УДАР (Український Демократичний Альянс за Реформи) Віталія Кличка"), ще й "нові лідерські" (Політична партія "Українська стратегія Гройсмана", "Рух Нових Сил Михайла Саакашвілі", "Партія Шарія", "Громадсько-політична платформа Надії Савченко"). Втім, жодного мандату партії з прізвищами лідерів у назві не отримали.

А серед партій, яким вдалося подолати виборчий бар'єр, лише Всеукраїнське об'єднання "Батьківщина" не змінювала назви, а решта 4 міняли ("Слуга народу", "Опозиційна платформа – за життя", "Європейська Солідарність", "ГОЛОС").



Більше про участь партій у виборчих кампаніях, а також інші детальні електоральній дані, ви можете дізнатися на сайті проекту "Електоральна пам'ять", що його розробив і підтримує Український центр суспільних даних.

Метро “Дорогожичі” чи “Бабин Яр”: інтелектуали про ідею перейменування станції

У зв’язку з активним громадським обговоренням ініціативи щодо перейменування станції “Дорогожичі” Київського метрополітену на “Бабин Яр” співробітники Центру досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства звернулися до авторитетних українських митців, істориків, журналістів та громадських діячів із проханням висловити своє ставлення до цієї ідеї.

Репортажі із повсталого Києва

Протести, які відбувалися в Україні протягом трьох місяців, були дзеркалом, у яке міг поглянути ЄС і побачити, у якому стані є цінності, на яких він був побудований. І відповісти: чи і як саме може їх захищати поза своїм центром? Відчути силу своїх інституцій та їхню здатність прийти на допомогу тим, хто за реалізацію мрії приєднатися до Європи готовий платити життям. Порівняти свою здатність до ведення політики «м’якої сили» із «реалізмом» сатрапів, які грабують власний народ та всіма можливими способами чіпляються за владу. Включно з бійнею, влаштованою на мирних маніфестаціях.

Брати Шептицькі і єврейський народ. Частина ІІ

Одним із вагомих епізодів у життєписі Митрополита Андрея Шептицького, як і в життєписі його молодшого брата бл. свщмч. Климентія — Праведника Народів Світу, є їхня участь у порятунку галицьких євреїв у часи Голокосту. Більшість інформації черпаємо зі спогадів очевидців, Порятунок євреїв — спільна справа братів, як і діяльність, спрямована на погашення антисемітських настроїв у тодішньому суспільстві, хоча більшість документів підписана самим Митрополитом. Парадокс у тому, що о. Климентій Шептицький був визнаний «Праведником народів світу» за порятунок євреїв у часи Голокосту, натомість заслугам Митрополита Андрея у такому визнанні було відмовлено.

Як відбувалися парламентські вибори в Галичині 100 років тому?

Виборчий кодекс, який почав діяти в Україні з початку 2020 року, суттєво змінює принцип голосування, переведення голосів у мандати, нарізку округів, що, звісно, не омине і Львівщину. Це викликає певні історичні паралелі з 1907 роком, коли в Австро-Угорщині відбулася виборча реформа, яка суттєво змінила правила виборів у Галичині. Тоді використовувалася виключно мажоритарна виборча система, яка відтепер не використовується в Україні під час парламентських і місцевих вибрів до рад із кількістю виборців більше як 90 тисяч осіб