Операція Anthropoid

На світанку 18 червня 1942 року в центрі Праги почався незвичний рух. Неподалік Карлової площі, навколо церкви святого Карла Боромейського по вулиці Рессловій збиралися загони CC та гестапо. Понад сім сотень німців під командуванням 17 офіцерів взяли церкву в подвійне кільце. Під першими сонячними променями о пів на п’яту ранку мав розпочатися бій з наперед відомим переможцем

Джерело: echo24.cz

Від редакції. "Історична Правда" у співпраці з Чеським центром в Києві розпочала новий авторський проєкт. На сайті в рубриці "Czech-in" щомісяця публікуватимуться статті про чеське двадцяте століття.

Історичні та культурні зв'язки України та Чехії є загальновідомими: від українських академій та університетів, які діяли в Чехословаччині в міжвоєнний період, крізь Празьку поетичну школу і до драматичних подій Празької весни 1968 року. Водночас, при акценті на "українських" слідах в історії Чехії, подекуди недостатньо уваги приділяється історії самої Чехії, чеським визначним діячам та віховим подіям.

Czech-in покликаний заповнити ці прогалини та ознайомити українського читача з ключовими подіями та особистостями новітньої чеської історії – від Томаша Масарика до Мілана Кундери, від проголошення незалежності у 1918 році до Оксамитової революції 1989 року. Пріоритетом проекту є безпосередньо чеський погляд на власну історію та дискусії в чеському середовищі щодо історії власної держави.

Менше року до описаних подій, 27 вересня 1941 року, на Празький Град - історичну резиденцію чеських королів, заїхала колона автомобілів. В одному з мерседесів їхав обергрупенфюрер СС, генерал поліції Рейнгард Гейдріх. Саме він мав стати новим панівником на Празькому Граді.  

В кінці вересня 1941 року Адольф Гітлер видав указ, згідно з яким Гейдріх мав тимчасово виконувати обов'язки його намісника в Протектораті Богемії та Моравії. Після підписання Мюнхенського договору в 1938 році та відступу Судетських областей Чехословаччини на користь Рейху, Гітлер очікувано не зупинився.

Вже в березні наступного року солдати Вермахту увійшли в Прагу, а Чехословаччина перетворилася на протекторат Богемії та Моравії. Понад рік країна знаходилась під фактичною окупацією, водночас зберігала власні символічні атрибути автономії: формальним президентом був Еміл Гаха, главою уряду Алоіс Еліаш.

Адольф Гітлер на Празькому Граді, березень 1939 року
Адольф Гітлер на Празькому Граді, березень 1939 року
Джерело:irozhlas.cz

Реальним керівником Протекторату був прямий намісник Фюрера, рейхспротектор. Цю функцію від початку окупації виконував Константін фон Нойрат. І саме його Гітлер вирішив відкликати у вересні 1941 року.

На думку Адольфа Гітлера, старіючий фон Нойрат був надто м'яким, а Чехословаччина була надто важливою територією для того, щоб дозволити собі тут якісь послаблення. Тому на зміну фон Нойрату мав прийти значно енергійніший Рейнгард Гейдріх.

Гейдріх аж ніяк не був рядовим есесівцем. Він будував багатообіцяючою кар'єру, пройшовши ряд функцій в CC та гестапо, з часом Гейдріх став главою RHSA, Головного управління імперської безпеки. В липні 1941 саме Гейдріх був повірений Германом Герінгом "здійснити всі необхідні приготування, щоб остаточно вирішити єврейське питання в областях німецького впливу в Європі". Гейдріх був одним з рушіїв Голокосту, і "вирішення єврейського питання" для нього не становило проблеми.

Восени 1941 року в Прагу Гейдріх приїхав щойно отримавши звання обергрупенфюрера СС та генерала поліції. Німеччина очікувала швидкої перемоги над СРСР, Європа була майже повністю контрольована нацистами. Обергрупенфюрер приїжджав як переможець, який мав придушити тліюче чехословацьке підпілля і прискорити германізацію чехів. В Берліні були переконані, що остаточна перемога Рейху не за горами.

Новий тимчасовий рейхспротектор належав до нацистської еліти і не звик діяти в рукавичках. Ще того ж дня, 27 вересня ввечері був заарештований глава уряду Алоіс Еліаш, а сам Гейдріх підписав декілька наказів про розстріл цілого ряду чехословацьких офіцерів, яких запідозрили в підпільній діяльності.

Рейнгард Гейдріх
Рейнгард Гейдріх
Джерело: ceskatelevize.cz

З наступного дня в Протектораті був запроваджений воєнний стан. Протягом перших днів влади Рейнгарда Гейдріха за його наказом розстріляли генералів Йозефа Білого, Уго Войту та Франтішека Горачека, колишнього главу "Сокола" Августина Пехлата та десятки інших чехословаків.

Прагу заполонили багряні плакати, які сповіщали про щоденні розстріли співвітчизників. Восени 1941 року окупована Чехословаччина опинилася під нечуваною хвилею терору. І з Празького Граду ним керував новоприбулий тимчасовий рейхспротектор – Рейнгард Гейдріх.

"Set Europe Ablaze!"  

В липні 1940 року війна в Європі йшла на повні оберти. Франція була окупована нацистами. Наступною жертвою Рейху мала стати Британія, її перспективи також виглядали не надто райдужними. Саме тоді британський прем'єр Вінстон Черчіль кинув гасло "Підпаліть Європу!".

Британці мали намір запустити ряд саботажів на підконтрольних Рейху територіях – терористичні атаки, підпали, знищення промислових об'єктів. З цією метою було створено спеціальну організацію – SOE (Special Operation Executive), яка мала вести, по-суті, партизанську війну на окупованих територіях.

В цій програмі ідеально зійшлися інтереси двох сторін – британського уряду, який намагався розкласти Рейх зсередини, та чехословацького уряду в екзилі, який   разом з президентом Едвардом Бенешом знаходився в Лондоні.

На Британських островах також розташувалися декілька тисяч чехословацьких військових. Уряд у вигнанні вирішив не гаяти часу. Вже в кінці 1940 року було досягнуто домовленостей з британською владою щодо підготовки чехословацьких диверсантів.

Добровольців для вишкілу відбирали за різними жорсткими критеріями – бойовий досвід на французькому фронті, фізична підготовка, відданість Батьківщині. Перед відправленням на спецоперації, солдати проходили багаторівневі курси підготовки. Для чехословацької групи виділили базу в Шотландії, в графстві Інвернесс.

Перша команда чехословацьких диверсантів, підготовлена в Шотландії та Манчестері. Третій праворуч Йозеф Ґабчік
Перша команда чехословацьких диверсантів, підготовлена в Шотландії та Манчестері. Третій праворуч Йозеф Ґабчік
Джерело: ceskatelevize.cz

Саме тут, в гористій шотландській місцевості, на фермі неподалік озера Лох-Морар, в липні 1941 року перша група чехословацьких добровольців розпочала навчання під керівництвом британських офіцерів. Навчання включало фізичну підготовку, стрільбу, ближній бій, орієнтацію на місцевості, комунікації, роботу з картами, особлива увага приділялася вибухівкам та іншим підривним засобам.

Після декількох тижнів навчань, група майбутніх диверсантів переїхала на летовище Рінгвей неподалік Манчестеру, де відбувся додатковий курс стрибків з парашутом. Єдиний спосіб, як потрапити в Чехословаччину оминувши палаючу Європу, був саме стрибок з парашутом з літака, який доставляв диверсантів з Британії.

Під Манчестером чехословацькі бійці тренували приземлення, складання парашутів та займалися відповідною гімнастикою. Перша група диверсантів була готова виконувати завдання на початку вересня 1941 року. Передбачалося, що планування операцій триватиме місяцями, проте реалії внесли власні корективи. Адже декілька тижнів після того, як в Шотландії та Манчестері підготували перших диверсантів, в Прагу приїхав Рейнгард Гейдріх і почав розправу над чехословацьким підпіллям.

"Тепер наша черга прийти на допомогу"

За столом в невеликому офісі будинку Порчестер Гейт неподалік Гайд Парку в центрі Лондона сиділо шестеро чоловіків. Зустріч скликав голова другого відділу міністерства оборони чехословацького уряду в екзилі, полковник генерального штабу Франтішек Моравец.

На дворі було третє жовтня 1941 року. Протягом минулого тижня полковник отримував повідомлення про жорстокі репресії в Празі і вирішив діяти. Окрім полковника, за столом зібралися троє старших офіцерів та двоє молодших чоловіків – ротмістр Йозеф Ґабчік та ротний Карел Свобода.

Присутність двох молодих людей на цій нараді не була випадковою. Саме їх полковник Моравец обрав для виконання особливо небезпечного завдання. Полковник прийняв рішення: настав час помститися за вбитих у Празі. Ситуація була складною – окрім бажання помститися, чехословацьке керівництво переслідувало й стратегічні мотиви.

Німецька пропаганда активно працювала для того, щоб створити враження, що життя в Протектораті проходить спокійно, і чехословаки не мають нічого проти свого нового статусу. Тим більше, що як здача Судетських областей, так і подальше створення Протекторату було підтверджене, нехай і нікчемними, юридичними документами.

Ян Кубіш та Йозеф Ґабчік
Ян Кубіш та Йозеф Ґабчік

Очевидно, що ні в кого не виникало сумнівів - мова йде саме про окупацію. Проте особливого ентузіазму щодо "чехословацького питання" в Європі не було. Масивна пропаганда створювала враження, що чехословаки безумовно підкорилися Рейху. На додачу до цього, нацисти розпочали масові репресії на окупованих територіях. Настав час діяти.

"З радіо та з новин ми дізнаємося про безглузді вбивства в нас вдома. Німці вбивають найкращих з найкращих. Це – стан війни. А це означає – не скиглити, не плакати, а діяти. Вдома наші працювали, але зараз вони опинилися в обставинах, коли їхні можливості обмежені.

Настала наша черга прийти на допомогу. Одне з завдань такої допомоги буде довірене Вам. Жовтень місяць – це місяць нашого свята, нашого визволення. В ситуації, коли наш народ святкуватиме це свято за таких сумних обставин, необхідно наше свято увиразнити. Було прийнято рішення, щоб це увиразнення було здійснене вчинком, який увійде в історію так само як і їхні вбивства.

В Празі є дві особи, які уособлюють ці вбивства. Це К. Г. Франк та Гейдріх, новоприбулий. Ми, разом з найвищими представниками нашої влади, переконані, що необхідно, щоб один з них за це поплатився. Щоб ми показали, що відповідаємо ударом на удар. Загалом, це те завдання, яке ми Вам довіряємо.

Завтра Ви поїдете випробувати нічні стрибки. Додому ви поїдете вдвох, і Ви повинні допомагати один одному. Це буде необхідним, адже з причин, про які Ви дізнаєтесь, Ви виконаєте завдання без допомоги місцевих. Говорячи "без допомоги", я маю на увазі, що така допомога виключається до моменту проведення операції.

Після цього Ви отримаєте цілковиту підтримку та охорону від наших вдома. Спосіб та час виконання завдання Ви повинні визначити самостійно. Ви приземлитесь на місцевості, максимально сприятливій для посадки. Ви будете забезпечені всім, чим ми можемо Вас забезпечити. …

Ми ще будемо говорити про цю справу після Вашого повернення з додаткового вишкілу. Як я вже сказав – це завдання дуже серйозне. Тому серце повинно бути на правильному місці. Якщо у Вас виникли сумніви після всього, що я сказав – скажіть про це зараз".

Ані в Йозефа Ґабчіка, ані в Карла Свободи сумнівів не виникло. Обидва одразу ж погодились. Ліквідація одного з нацистських лідерів була призначена на кінець жовтня, до річниці проголошення незалежності Чехословаччини 28 числа – через три тижні. Часу залишилось обмаль. Ще того ж вечора Ґабчік та Свобода вирушили на летовище біля Манчестера на черговий вишкіл під керівництвом SOE.

Anthropoid, Silver A, Silver B

Спецоперація висадки двох диверсантів, яка отримала назву Антропоїд, була призначена на 8-10 жовтня. Протягом двох днів Ґабчік та Свобода мали вдосконалювати свої навички парашутистів. Проте операцію з самого початку супроводжували ускладнення. В перший день додаткових навчань Карел Свобода невдало приземлився, отримавши поранення спини та струс мозку.

Через два дні стало остаточно зрозумілим – Свобода не зможе летіти. Йозеф Ґабчік рекомендував свого найкращого друга Яна Кубіша, також парашутиста, який пройшов шотландський та манчестерський курс, і отримав схвалення. Спецоперацію вирішили відтермінувати. Саме Ян Кубіш, який приєднався до операції в останню мить, зіграє вирішальну роль при здійсненні замаху на Гейдріха.

Йозеф Ґабчік та Ян Кубіш товаришували вже не перший рік. 30-річний Ґабчік походив зі Словаччини, після окупації приєднався до чехословацьких легіонерів, які брали участь в боях за Францію. Саме у Франції Ґабчік познайомився із на рік молодшим Яном Кубішем.

Ян Кубіш
Ян Кубіш
Джерело: mistapametinaroda.cz

Після поразки Франції обидва солдати були евакуйовані в Британію. Саме цим двом чоловікам довірили ризиковану і надважливу місію – ліквідацію Рейнгарда Гейдріха.

Відтермінування операції дозволило провести додаткові вишколи – передусім щодо поводження з вибуховими речовинами та метанням гранат. На початку листопада шляхи британських інструкторів та чехословацьких диверсантів остаточно розійшлися. Кубіш та Ґабчік переїхали в маєток Белассіс Хаус біля міста Доркінг.

Тут знаходилась спеціальна таємна база чехословацьких парашутистів, де окрім Антропоїду очікували на виліт й інші групи – Silver A та Silver B. Дві останні групи мали власне завдання, передусім встановлення зв'язку чехословацького підпілля з Лондоном. Silver A складався з керівника групи лейтенанта Адьфреда Бартоша, Йозефа Валчіка та Їржіго Потучека.

Silver B була запасною, у разі невдачі групи Silver A. Після декількох невдалих спроб висадки через погодні умови, було прийняте рішення про одночасний спільний виліт усіх трьох груп у складі семи парашутистів.

Вночі на 29 грудня 1941 року, команди Anthropoid, Silver A та Silver В у складі семи підготовлених чехословацький диверсантів та екіпажу зійшли на борт літака Handley Page Halifax, який був частиною RAF - Королівських Повітряних Сил.

Політ не був спокійним – двічі Halifax опинявся під обстрілом як ворожих літаків, так і проти-авіаційних систем. Проте парашутистам таки вдалося перетнути кордон окупованої Чехословаччини. O 02.24 за британським часом в кабіні літака пролунало "Action Station! Go!" і Йозеф Ґабчік, а слідом за ним і Ян Кубіш, вистрибнули з літака. Через декілька хвилин слідували й групи Silver A та Silver B.

Плзень-Прага

-         "Доброго дня, я повертаюся з роботи в Рейху, але дорогою заблукав, Ви не підкажете, де я знаходжуся і як добратися до Плзеня?"

Ян Кубіш постукав в двері дому священника. Напроти нього стояв місцевий настоятель церкви Франтішек Самек. Задум Кубіша був ризикований – країна була під окупацією та в умовах оголошеного воєнного стану, тому стукати у перші-ліпші двері було небезпечною справою, але парашутисти мусіли зорієнтуватися на місцевості.

-         "До Плзеня? Може до Праги?"

Священник пояснив Янові, що вони знаходяться в містечку Негвізди, декілька кілометрів на схід від Праги. Для Кубіша це була шокова інформація, виявилось, що літак збився з орієнтирів і висадив парашутистів за сотню кілометрів від міста призначення.

Контакті адреси, зв'язківці та подальший план дій парашутистів був пов'язаний з містом Плзень, Прага була лише наступним місцем призначення. Окрім цього, приземлення не пройшло гладко – Йозеф Ґабчік серйозно поранив ногу, тому залишався в лісі, поки його товариш намагався зорієнтуватися, що робити далі.

Антропоїду пощастило. Священник, попри очевидно підозрілу ситуацію, не здав їх гестапо. Парашутисти заховали зброю, приймач та парашути у фермерській будці в полі і вирушили до міста Рокицани, в напрямку Плзеня.

В цьому містечку вони знайшли будинок, в якому мешкав Вацлав Стеглік, учасник підпілля, і гасло "Передаємо вітання від Градецького!" відкрило перед парашутистами двері його домівки. Тут Ґабчік отримав медичну допомогу і обидва військові з команди Антропоїд провели свої першу ніч в окупованій Чехословаччині.

  

Мережа неймовірних людей

Подальші місяці для парашутистів проходили в круговерті тимчасових помешкань, законспірованих зустрічей та збору інформації. Деякий час Йозеф Ґабчік залишався в місті Плзень, де заліковував поранену ногу, Ян Кубіш тим часом вирушив до Праги.

Важливим контактом для Антропоїду стало знайомство із Яном Зеленкою-Гайським, який був однією з ключових постатей підпілля, організованого в Празі місцевим "Соколом". Репресії проти "Сокола", вбивства за наказом Гейдріха його голови Ф. Пехачека, додавало особистих мотивів для помсти.

В "Соколі" організували ударну групу під кодовою назвою "Їндра", котру очолював Зеленка-Гайський. Організація прагнула помсти та готувала диверсії. Тому висадка Антропоїду стала для них дослівно подарунком з неба. Зеленка-Гайський довший час залишався єдиним, хто знав точну мету висадки парашутистів, і всіляко сприяв їм у здійсненні запланованого завдання.

Він ввів молодих людей в підпільну мережу та організовував для них всебічну допомогу. Таким чином до операції Антропоїд були залучені десятки і навіть сотні чехословацьких родин. Місцеві переховували парашутистів, діставали для них талони на їжу, готували фальшиві документи, прали одяг, забезпечували медичну допомогу.

Сотні людей ризикували власним життям в умовах терору та воєнного стану, і жоден з них не здав інформацію про парашутистів гестапо. Чехословаки забезпечили Йозефу Ґабчікові та Яну Кубішу максимально сприятливі умови (наскільки це було можливо за даних обставин) для проведення спецоперації. На початку 1942 року Антропоїд міг зайнятися безпосередньою підготовкою до виконання своєї місії.

Кубіш з Ґабчіком розглядали декілька варіантів проведення атентату: напад в Рудольфінумі (філармонія в центрі міста), теракт під час пересування автомобілем та навіть цілком неймовірний – проникнення на Празький Град та вбивство Гейдріха прямо в серці міста. Зрештою, Антропоїд прийняв рішення використати найбільш безпечний та натренований спосіб – напад на кортеж Гейдріха дорогою на роботу.

Одразу ж виникла серйозна проблема – брак інформації про пересування та звички обергрупенфюрера. Гейдріх достатньо часто їздив звітувати до Берліна, його пересування містом не було регулярним, скласти чіткий план дій за таких умов було вкрай важко. Проте парашутистам вдалося віднайти ключовий контакт.

Ян Зеленка-Гайський
Ян Зеленка-Гайський
Джерело: mistapametinaroda.cz

Зеленка-Гайський пригадав, що його колишній учень, Франтішек Шафарик працює в господарському відділі Празького Граду. Зі слів Шафарика, він погодився допомогти в проведенні спецоперації та надати всю необхідну інформацію про пересування Гейдріха. Завдяки Шафарику вдалася ще одна важлива річ – навесні 1942 року Ян Кубіш побував на Граді, де мав можливість особисто оглянути автомобіль рейхспротектора.

Протягом декількох місяців Шафарик готував звіти для Антропоїду та відносив їх на вулицю Летенську 526. Там він стукав у третє вікно ліворуч, з якого визирала молода дівчина і без зайвих слів брала в Шафарика черговий звіт. Троє молодих жінок, які брали участь у цій справі – Анна Малінова і сестри Марія та Людмила Соукупові були згодом страчені нацистами.

В квітні 1942 року Гейдріх облюбував для себе маєток неподалік Праги – Паненске Бржезани. Звідти він їздив на Град виконувати свою репресивну функцію. Для вивчення маршруту Ян Кубіш та Йозеф Ґабчік неодноразово їздили на "велопрогулянки" з Праги в напрямку маєтку обергрупенфюрера.

Іноді й зустрічали Гейдріха дорогою, неодмінно вітаючись підійнятою правицею, як і належало сумлінним громадянам на території Рейху та окупованих територій. Докладно вивчивши маршрут, Антропоїд обрав місце для проведення атентату, і став чекати слушної нагоди.

Проте ще в кінці березня трапилась подія, яка стала доленосною для подальшого розвитку ситуації. Для проведення диверсійних операцій в Чехословаччину була відправлена ще одна група парашутистів (це була вже сьома операція висадки диверсантів) Out Distance у складі Адольфа Опалки, Івана Коларжіка та Карела Чурди. Саме останній з перелічених згодом зіграє головну роль в долях Антропоїду.

Атентат

В середу в ранці 27 травня 1942 року в Празі була похмура погода. Двоє молодих людей приїхали в празький район Лібень. Свої велосипеди вони залишили неподалік трамвайної зупинки по вулиці Кірхмаєра. Трамвайна зупинка знаходилася прямо на крутому повороті вулиць, для висадки пасажирів тут не було спеціально майданчика, люди виходили з трамваїв одразу на тротуар.

Один з молодих людей був в капелюсі і тримав в руках невеликий портфель. Другий відклав шапку на велосипед. Це був Йозеф Ґабчік – під плащем накинутим на праву руку солдат тримав автомат Sten. В портфелі його напарника Яна Кубіша було декілька гранат, виготовлених ще в Британії. Молоді люди не привертали до себе уваги. Могло скластися враження, що молоді люди просто чекають на трамвай.

Проте вони знали, що вранці цією дорогою їхатиме Рейнгард Гейдріх, і саме його кортеж очікували диверсанти. Місце було вибрано ідеально – на крутому повороті машина Гейдріха мусила пригальмувати, відстань від проїжджаючої машини до тротуару на повороті звужувалась. Ґабчік з автоматом розташувався ближче по маршруту кортежу, Кубіш з гранатами слідував декілька метрів позаду.

Рейхспротектор затримувався. Напередодні він разом з дружиною відвідав концерт класичної музики у Валдштейнському палаці, і додому повернувся пізніше ніж звичайно. Тому в середу 27 травня дозволив собі спати довше. Гейдріх не любив кортежі, тож і цього разу сів в автомобіль з номерними знаками SS-3 на переднє сидіння самотужки, за кермом був лише водій та охоронець в одній особі – Йоганес Кляйн.

Гейдріх самовпевнено нехтував засобами безпеки. В гестапо знали про висадку чехословацьких парашутистів, хоч і не здогадувались, яка саме в них мета та плани. Тому заходи безпеки були посилені зокрема й у маєтку Гейдріха.

Іронічно, що саме рейхспротектор нещодавно видав обов'язкові до виконання накази про "забезпечення особистої безпеки видатних особистостей Рейху". Сам ж він проігнорував власний наказ і цього ранку виїхав на роботу у звичайному автомобілі у супроводі лише водія-охоронця.

Близько 10.30 мерседес Гейдріха з'явився в полі зору Йозефа Ґабчіка. Між тим, на перехресті, де чекали агенти Антропоїду, склалася нетипова ситуація – з обох боків з'їхалися два трамваї. Автомобіль з Гейдріхом на передньому сидінні   рухався прямо за трамваєм, який от-от мав зупинитися на зупинці.

Звичайно, рейхспротектор не збирався очікувати, поки пасажири вийдуть з громадського транспорту, тому прямо на повороті Кляйн вирішив об'їхати трамвай ліворуч, всупереч дорожнім правилам. В цю ж мить назустріч машині почав рухатися трамвай № 14, що могло викликати аварійну ситуацію.

Перехрестя, на якому відбувся атентат, реконструкція події. Фото з документації гестапо
Перехрестя, на якому відбувся атентат, реконструкція події. Фото з документації гестапо
Джерело:mistapametinaroda.cz

Кляйн натиснув на газ, щоб проскочити між трамваями, таким чином проїжджав поворот на значно вищій швидкості ніж зазвичай. Здавалося, що автомобіль Гейдріха на швидкості проскочить поворот, і продовжить звичний маршрут. За збігом обставин, з-за рогу вигулькнув ще один трамвай №3, і цього разу, майже проїхавши перехрестя, Кляйн мусів загальмувати, щоб уникнути зіткнення.

Усі ці маневри тривали лише декілька секунд, проте автомобіль рухався швидше, ніж розраховували Кубіш з Ґабчіком, і коли мерседес виглянув з-за трамваю, він вже об'їхав Ґабчіка та починав віддалятися від Кубіша. Антропоїд миттєво зорієнтувався. Йозеф Ґабчік відкинув плащ і підстрибнув до автомобіля. Відстань між автоматним дулом та обличчям Гейдріха була заледве півтора метри.

Ґабчік стиснув курок – раз, другий, третій. Постріл не пролунав. Автомат дав збій. Водій зауважив стрілка і крикнув "Увага! Напад!". Реакція Гейдріха була абсурдною – замість того, що втікати з місця нападу, він скомандував зупинитись. Кляйн послухався і вдарив по гальмах. В цю ж мить Ян Кубіш витягнув гранату з портфеля та кинув її в машину.

Попри те, що результати Яна Кубіша в метанні гранат не були найкращими, цього разу він влучив. Пролунав вибух. Машина прокотилася за інерцією декілька метрів та зупинилася одразу за перехрестям. Бомба поцілила в праве заднє крило машини.

Обидва агенти Антропоїду кинулись тікати. Ґабчік відкинув автомат і взяв в руки пістолет. Він не зміг добратися до свого велосипеду, тому кинувся бігти. Ян Кубіш залишив на місці портфель, в якому була друга бомба, застрибнув на велосипед неподалік і закрутив педалями. Осколок від бомби поранив обличчя, з рани сильно текла кров, проте зараз Кубіш на це не зважав.

Тим часом у знищеному автомобілі також не гаяли часу. Кляйн, попри логіку, кинувся наздоганяти Ґабчіка, залишивши Гейдріха самого в автомобілі. Сам Гейдріх теж не сидів склавши руки – він вийшов з пошкодженого автомобіля і зробив декілька пострілів в бік переслідуваних.

Лише за якусь мить рейхспротектор усвідомив, що поранений, різкий біль у спині змусив його повернутися до машини. Люди, що встигли зібратися навколо, зупинили проїжджаючу машину, котра й відвезла обергрупенфюрера до лікарні.  

Автомобіль Гейдріха після вибуху
Автомобіль Гейдріха після вибуху
Джерело: radiozurnal.rozhlas.cz

Йоганес Кляйн переслідував Ґабчіка празькими вулицями. Ротмістр кинувся в бік вулиці Колінської (нині вулиця Йозефа Ґабчіка). В одній з наступних вуличок Ґабчік зауважив невеличкий продуктовий магазин. Він вирішив, що зможе крізь нього пройти і втекти від переслідування заднім входом.

Проте власник магазину, побачивши ротмістра, вистрибнув на вулицю і вказав Кляйну, де переховується втікач. Як тільки охоронець Гейдріха наблизився до магазину, пролунало декілька пострілів. Ґабчік поцілив в ногу Кляйна і кинувся з магазину. Йому вдалося втекти.

В той же час Ян Кубіш енергійно крутив педалі свого велосипеду прямуючи в інший кінець Праги. З обличчя текла кров, залишаючи сліди й на велосипеді. Дорогою він зіткнувся з випадковою перехожою, котра ще того ж вечора звернулася в гестапо і самотужки надала всі свідчення про пересування Яна Кубіша.

Завдяки цим та іншим свідченням, поліції швидко вдалося відновити маршрут одного з Антропоїду, а також встановити, що закривавлений велосипед Кубіш залишив біля магазину Баті на розі вулиць Славатової та Пріматорської. Також гестапо дізналося, що через декілька хвилин велосипед зі слідами крові звідти забрала чотирнадцятилітня дівчинка.

Цією дівчиною була Їндржішка Новакова, дочка Вацлава та Марії Новакових. Саме до їхнього дому одразу після атентату прямував Ян Кубіш. Сім'я надала йому медичну допомогу, новий одяг і дала можливість помитися від крові.

Їндржішка Новакова
Їндржішка Новакова
Джерело: televizeseznam.cz

Їхня чотирнадцятилітня донька прибрала з очей разючий доказ – закривавлений дорослий велосипед, самотужки відвівши його в безпечне місце. Дівчину з ровером зупинило двоє сусідок, почавши випитуватись, чому мале дівчисько веде закривавлений дорослий ровер. Вона відповіла, що це велосипед її батька, який поранився на роботі і попросив дочку відвести його додому. Жінки одразу ж передали цю інформацію поліції.

Чотирнадцятирічна Їндржішка Новакова могла стати ключем до швидкої знахідки Антропоїду. Вже протягом перших днів після атентату нацисти затримали понад дві сотні дівчат її віку – в місцевому кінотеатрі гестапо влаштувало опізнання.

Сотні дівчат 13-15 років вели дорослий велосипед, а свідки проводили опізнання. Серед дівчат була затримана й Їндржішка Новакова. Вона теж вела ровер на сцені кінотеатру. Проте під пильним наглядом гестапівців нічим не видала себе – свідки її не впізнали. Тим часом Яну Кубішу, так само як і Йозефові Ґабчікові, вдалося втекти.

Терор

Атентат на Рейнгарда Гейдріха викликав лють нацистських окупантів. Поки самого рейхспротектора оперували в празькій лікарні, місцевий нацистський секретар і друга потенційна жертва чехословацьких агентів К. Г. Франк зв'язався з Гітлером для уточнення подальших дій.

Фюрер особисто схвалив план заходів, запропонованих Франком. Він передбачав прийняття всіх можливих заходів для знайдення "злочинців". Винагорода за інформацію про чехословацьких агентів сягнула астрономічної суми в 10 мільйонів корун.

В якості помсти передбачався арешт десяти тисяч чехословаків та страта будь-кого, хто "викликав сумніви" - як на волі, так і в концтаборах. В Протектораті запровадили цивільний надзвичайний стан, в Празі зупинився громадський транспорт, місто перекрили. З гучномовців зловісні голоси постійно повторювали:

"Хто переховує чи надає допомогу особам, які вчинили атентат, або має інформацію про них та не надасть її поліції, буде застрелений разом з усією своєю родиною"

 

Обшуки та арешти почалися ще того ж вечора, 27 травня 1942 року. Операція стала нечуваною демонстрацією сили – було залучено понад 4,5 тисячі гестапівців, 2,4 тисячі членів Вермахту, поліції та навіть Люфтваффе. В перший вечір було заарештовано 541 особу, проте парашутистів серед них не виявилось.

Тієї ж ночі нацистське керівництво видало наказ, згідно з яким мали бути оглянуті всі гуртожитки, готелі, перевірені документи всіх гостей. Прагу заклеїли багряними плакатами з інформацією про винагороду в 10 мільйонів корун та погрозами смерті в разі приховування інформації.

Від 28 травня в Протектораті відновили роботу тимчасові надзвичайні суди, які видавали смертні вироки один за одним. Влада Протекторату видала новий наказ, згідно з яким смертний вирок загрожував всім, хто "схвалював атентат на пана в.о. рейхспротектора або закликав підтримати тих, хто його вчинив".

По-суті, це означало, що засудити до смерті можна було будь-якого за будь-яке невдало сказане слово. І "суди" не забарилися. Лише протягом першого місяця після атентату було страчено 1412 осіб.

 

Разом з масивними репресіями проходила й пропагандистська кампанія. Метою було переконати світ, що атентат був вчинений всупереч волі народу, який однозначно засуджує його, і не прагне нічого, окрім мирного існування під нацистським пануванням.

2 червня на центральній площі Праги зібрали натовп понад 60 тисяч людей, які вислухали виступ колаборантського полковника Емануела Моравеця з однозначним осудом атентату. В той самий час з гучномовців озвучували списки страчених "зрадників Рейху". В Протектораті запанувала гнітюча атмосфера кривавого терору.

Минали дні, репресії тривали, проте пошуки не давали результатів. 4 червня Чехословаччину сколихнула нова звістка - рейхспротектор Рейнгард Гейдріх після декількох операцій помер у лікарні. Попри всі старання найкращих нацистських лікарів зараження крові, спричинене пораненням під час атентату, обірвало життя обергрупенфюрера.

На цю мить нацисти вже завершували "розслідування" про можливу співпрацю жителів містечка Лідіце з парашутистами. Абсурдні звинувачення місцевих жителів у сприянні Антропоїду не мали під собою жодного підґрунтя. Проте окупанти вирішили провести показову операцію покарання чехословацького народу.

Вночі з 9 на 10 червня містечко оточили. Всіх 173 дорослих чоловіків Лідіц було розстріляно на місці, жінок відправили в концентраційні табори. 88 дітей нацисти вбили в газових камерах.

Лідіце стали переламним моментом як в Чехословаччині, так і у світі. Брутальність та безпідставність нацистських вбивств сягали апогею. Навіть місцеві, котрі воліли "зберігати нейтралітет" та якимось чином співіснувати з Рейхом, усвідомили безнадійність цієї справи.

Меморіал містечка Лідіце
Меморіал містечка Лідіце
Джерело: lidovky.cz

По цілому світі містечка почали перейменовуватися в Лідіце та почався збір коштів для відновлення зруйнованого містечка. Навіть західні політики, котрі до питання відновлення Чехословаччини після війни ставилися неоднозначно – після трагедії Лідіц стали на бік чехословацького уряду в екзилі. Цей злочин став фатальною помилкою Рейху.

Минали тижні. Щодня нацисти страчували десятки людей. Арешти і погрози тривали. Астрономічні суми винагород рясніли на багряних плакатах по всій Чехословаччині. Проте нічого не допомагало. Після атентату минав вже третій тиждень, а всемогутнє гестапо не мало жодного сліду парашутистів. Антропоїд неначе крізь землю провалився.  

Крипта        

Православний храм Кирила та Мефодія неподалік Карлової площі в центрі міста на вулиці Рессловій за окупації називався іменем святого Карла Боромейського. Споруда була побудована в першій половині 18 століття, і належала до однієї з багатьох барокових перлин Праги. До церкви приєднувалося помешкання священника та приміщення, які виходили на Карлову площу – там нацисти організували свій шпиталь.

Саме цей православний храм, а саме підземна крипта, слугувала сховком для Антропоїду та інших парашутистів після атентату. За згоди глави чеської православної церкви Яна Сонневенда, місцеві священники Владімір Петржік, Вацлав Чікл а також Карел Лоуда та Вацлав Орнест взяли на себе наднебезпечну місію – сховати чехословацьких агентів перед люттю нацистів.

Церква святого Карла Боромейського під час окупації
Церква святого Карла Боромейського під час окупації
Фото: Gamma Keystone

Вже 28 травня, наступного після атентату, до храму прибув парашутист Ярослав Шварц. Через день до нього приєднався Ян Кубіш, безпосередній   виконавець атентату. Слідували Йозеф Валчік з групи Silver A, Йозеф Бублік та Ян Грубий з групи Bioscop. Наступного дня до товаришів приєднався Адольф Опалка, керівник Out Distance. Останнім у храмі з'явився Йозеф Ґабчік, другий з пари Антропоїд. Всього в крипті переховувалися семеро парашутистів.

Крипта була невеликим і холодним приміщенням, яке призначалося для поховання визначних священнослужителів. Забезпечення парашутистів всім необхідним було складною справою, необхідний був одяг, їжа та лікарські послуги. Окрім священників, до цієї справи знову долучилася ціла група людей з підпілля, які не злякалися пануючого терору.

Проте самі парашутисти не знаходилися безперервно в підземеллі – вночі молоді люди іноді виходили не лише на поверхню храму, але й на вулицю. Вони дізнавалися новини та стежили за розгортанням репресій, які слідували за атентатом. На початку третього тижня перебування в храмі, Ян Кубіш навіть зустрівся зі своїм молодшим братом прямо в центрі Праги.

Крипта храму, літо 1942 року
Крипта храму, літо 1942 року
Джерело: vhu.cz

Минали тижні, але нічого не змінювалося. Парашутисти очікували, коли ситуація бодай трішки заспокоїться і планували втекти в провінцію. Вічно сидіти в підземеллі було неможливо.

Зрада

Гестапо зайшло в глухий кут. Попри масовий терор та обіцянки астрономічних винагород, з сотень людей, які так чи інакше були пов'язані з операцією Антропоїд, ніхто не зголосився і не здав будь-яку інформацію нацистам. В Берліні лютував Фюрер, проте всі намагання гестапівців відшукати сліди парашутистів виглядали безнадійно.

В середині червня в гестапо виникла нова ідея - проголосити тимчасову амністію тим, хто переховував парашутистів. Нацисти змінили стратегію: хто надасть інформацію до 20.00 18 червня, буде амністований - ані інформатор, ані його сім'я не будуть застрелені. Тим ж, хто не підкориться, нацисти погрожували миттєвою розправою.

ЗМІ та міські гучномовці продовжували нагнітати атмосферу: "Лише 50 годин нас відділяє від всенародної катастрофи!", "Питання стоїть про існування чеського народу". Нацисти запустили чутку, що в разі, якщо до встановленого терміну не отримають інформації, вони застрелять кожного десятого чеха. Врешті, психологічний тиск та терор, якому піддали цілий народ, дав результат.

При цьому, інформація надійшла з найбільш неочікуваного місця. Поки сотні звичайних громадян, які місяцями переховували та допомагали диверсантам мовчали, зрада прийшла від одного з парашутистів - члена групи Out Distance Карела Чурди.

Карел Чурда перед чехословацьким судом.
Карел Чурда перед чехословацьким судом

Одразу на наступний день після замаху на Гейдріха, Чурда поїхав в містечко Нове Глінє, де переховувався у своєї матері. Там він поступово дізнавався про репресії проти пересічних громадян, а також довідався про затримання Олдржіха Пехала, командира ще однієї групи чехословацьких десантників Zinc.

Ця операція була невдалою – один з учасників групи Арношт Мікш застрелився під час переслідування, другий - Віліам Ґерік, здався і почав співпрацювати з гестапо. Самого ж керівника групи лейтенанта Олдржіха Пехала гестапо зуміло затримати.

Декілька днів лейтенанта брутально катували, проте навіть гестапівські методи не змогли вичавити з парашутиста потрібної нацистам інформації. Гестапо не звикло програвати, тому проти Пехала був використаний, мабуть, найбільш жорстокий метод тортур – 12 червня в нього на очах розстріляли всю його родину.

Замордований лейтенант мовчав. Олдржіха Пехала стратили у вересні 1942 року в концентраційному таборі Майтгаузен.

Карел Чурда дізнався про цю історію, і з жахом уявляв себе на місці Пехала. Врешті, Чурда психологічно зламався. 13 червня він відправив анонімного листа з інформацією про групу Антропоїд. Відповіді не надходило. Тому вже через три дні Карел Чурда поїхав до Праги, прямо до головної будівлі гестапо на теперішній вулиці Політичних в'язнів в центрі міста.

Ротний Чурда не знав точного місцезнаходження Антропоїду, проте як один з парашутистів, був залучений до законспірованої мережі. Чурда здав всіх. Десятки імен та адрес сімей, які бодай дотично були пов'язані з операцією Антропоїд, всі хто будь-яким чином допомагали чи бодай деякий час переховували когось з парашутистів – в Празі, Плзені чи Пардубіцах.

Головне, Чурда знав справжні імена парашутистів. Ще того ж дня пройшли масові арешти. В рідному містечку Яна Кубіша арештували не лише його родину, але й усіх, хто був його однофамільцем. Зранку наступного дня групи гестапо вривалися в помешкання всіх сімей, які назвав Карел Чурда.

Зеленка-Гайський, ключова постать підпільної мережі, встиг прийняти капсулу з ціанідом. Така ж доля спіткала й Марію Моравцову, в чиїй сім'ї найдовше переховувалися Ян Кубіш та Йозеф Ґабчік. Проте гестапо вдалося схопити її молодшого сина.

Марія Моравцова з синами
Марія Моравцова з синами
Джерело: dvojka.irozhlas.cz

Сім'я Моравців добре знала парашутистів, і знала, де саме вони переховуються. Знав це й молодший син - Властіміл Моравец. Допити зі звичними методами гестапо тривали цілий день. Існують свідчення, що юнак зламався лише тоді, коли на стіл перед ним поклали відрізану голову його матері. Тепер гестапо знало головне – храм святого Карла Боромейського. Саме там ховається Антропоїд.

Останній бій  

На світанку 18 червня 1942 року в центрі Праги було людно. З набережної Влтави в напрямку вулиці Ресслової йшли загони CC. Незабаром храм святого Карла Боромейського був взятий в подвійне кільце. Загалом в спецоперації брало участь 757 есесівців, 17 офіцерів та близько сотні гестапівців.

На дахах та у вікнах навколишніх будинків розташовувалися кулеметники. Початок операції був запланований на 4.15 ранку. Незадовго до цього були заарештовані священники храму, які мали слугувати живими щитами для нацистів. В самій церкві, без сумніву, не могли не зауважити руху ззовні.

Тієї ночі троє парашутистів несли варту на поверхні – Адольф Опалка, Ян Кубіш та Вацлав Бублік. Четверо інших знаходилися в крипті. З невеликою затримкою, о 4.25 перша група CC увірвалася до церкви через приєднане помешкання священника. Троє оборонців знаходилися на емпорі, відкритій галереї на верху храму. Практично одразу почалась перестрілка.

Aдольф Опалка
Aдольф Опалка
Джерело: kampocesku.cz

Почувши звуки пострілів в церкві, автоматники ззовні відкрили вогонь по вікнах храму, проте за декілька хвилин були змушені зупинитись, адже такі постріли становили небезпеку для самих нацистів. Перша хвиля нападу на церкву була невдалою, використавши момент несподіванки, парашутисти вміло відстрілювалися.

Тим часом надворі відбулася сварка між командиром Ваффен-СС Карлом фон Треунфельдом та шефом празького гестапо Гансом-Ульріхом Ґешке, які ніяк не могли визначитися, хто власне, керує операцією.

Проте ці непорозуміння в рядах супротивника не могли змінити безнадійного становища чехословацьких парашутистів. Семеро відчайдухів, без будь-яких альтернативних виходів, були оточені декількома сотнями до зубів озброєних нацистів. Водночас, легко здаватися диверсанти не збиралися.

Після короткого сум'яття в церкву повернулася група з десяти добровольців СС. Одразу ж почалася стрілянина. На галерею полетіли гранати, парашутисти скидали власні бомби вниз – група Антропоїд була забезпечена різною вибухівкою для проведення атентату, тож тепер використовувала бомби, заготовані для Гейдріха.

Нерівний бій тривав довгих дві години, проте його результат був наперед визначений. Першим поранили Адольфа Опалку, який боронив вхід на хори. Від вибуху гранати йому розтрощило ключицю. Усвідомивши, що подальший спротив неможливий, Адольф Опалка проковтнув капсулу з отрутою та приклав пістолет до скроні.

Після проникнення на хори завдання атакуючих значно спростилось. Тепер вони затискали Кубіша та Бубліка прямо на галереї. В хід пішли ручні гранати, якими засипали парашутистів. Одна поцілила неподалік ротмістра Йозефа Бубліка. Зазнавши поранення, Бублік слідував прикладу свого командира і вистрелив собі у скроню.

Єдиним, хто не вчинив самогубство, був саме Ян Кубіш – він був смертельно поранений наступним вибухом гранати і   втратив свідомість. Кубіш, безпосередній виконавець замаху на Гейдріха, помер через декілька годин у лікарні не приходячи до тями.

Після заволодіння галереєю та поверхнею храму, есесівці могли спускатися в підземелля. Від замордовано священника нацисти дізналися, що там знаходиться ще четверо парашутистів. Наказ звучав однозначно – взяти диверсантів живими.

Це виявилось не такою простою справою. Після того, як есесівці знайшли плиту, котра приховувала вхід у підземелля, парашутисти відкрили відчайдушний вогонь. Тричі (і за допомоги священника) їх закликали здатися. З підземелля лунало безкомпромісне "Ніколи! Чехи не здаються!".

Проникнути напряму в крипту через перехресний вогонь чехословаків було нереальним. Проте нацисти бачили й альтернативний вихід – ззовні храму було плоске віконце, яке слугувало для провітрювання крипти. Вогонь з кулеметів зосередили на ньому, проте отвір був надто вузьким. Проникнути через нього всередину було неможливо – оборонці легко захищали віконечко.

Тоді гестапо викликало на місце події місцевих пожежників. На годиннику було 6.41 ранку, бої в церкві тривали вже третю годину. На віконце крипти навели освітлювачі, які миттєво були розстріляні парашутистами. Підземелля закидували димовими шашками, які одразу ж летіли у зворотному напрямку.

Пожежники затоплюють крипту, в якій знаходяться парашутисти
Пожежники затоплюють крипту, в якій знаходяться парашутисти
Джерело: dabpraha.rozhlas.cz

Врешті, нападаючі вирішили просто затопити підземелля. З цією метою у віконце спрямували пожежні шланги та увімкнули воду. Водночас, есесівці шукали інший вхід у підземелля, який, врешті, знайшовся. Плита, що його загороджувала, була протягом декількох хвилин знищена за допомогою вибухівки.

Таким чином нацисти відкрили ще один шлях в крипту, який вже неможливо було обороняти. Надії не залишилось. Близько половини 11 години ранку, після майже шестигодинного спротиву, в крипті храму святого Карла Боромейського один за одним пролунало чотири постріли. Йозеф Валчік, Ярослав Шварц, Йозеф Ґабчік та Ян Грубий останні кулі у своїх пістолетах залишили для себе.

   

***

Чехословаччина була звільнена з окупації навесні 1945 року. Мало хто з дотичних до операції Антропоїд дожив до цих днів. Всі парашутисти загинули під час бою в церкві святого Карла Боромейського. Підпілля було практично розгромлене завдяки показам Карела Чурди.

Сліди від кулеметних куль біля віконця крипти збережені до сьогодні
Сліди від кулеметних куль біля віконця крипти збережені до сьогодні
Джерело: vhu.cz

Тих, кого не стратили одразу, зазвичай чекали концентраційні табори та газові камери або повішання. Усіх священнослужителів з храму святого Карла Боромейського розстріляли у вересні 1942 року. Того ж місяця окупаційна влада повністю заборонила православну церкву.

Сам парашутист Карел Чурда активно співпрацював з гестапо і протягом наступних років брав участь в провокаціях проти чехословацьких патріотів, здаючи їх згодом нацистським окупантам. Після звільнення Чехословаччини Чурда був засуджений до смертної кари та страчений через повішання у празькій в'язниці Панкрац у 1947 році.

Ще у 1941-42 роках в чехословацькому підпіллі існували суперечки щодо доцільності атентату. Адже подальші репресії були неминучі, хоч і мало хто міг собі уявити масштаб нацистської жорстокості. Проте чехословацьке керівництво прийняло саме таке рішення, так само як і прийняло відповідальність за нього.

Меморіал парашутистів в крипті храму Кирила та Мефодія
Меморіал парашутистів в крипті храму Кирила та Мефодія
Джерело: vhu.cz

Операція Антропоїд та репресії, котрі слідували, остаточно легітимізували право Чехословаччини на повоєнне відновлення. Країна, яка в багатьох західних політиків асоціювалась ледь не зі слабодухістю через події 1938-1939 років, після Антропоїду стала символом непокори окупантам, якою б безнадійною ця непокора не видавалась.

А Ян Кубіш та Йозеф Ґабчік стали національними героями, там само, як і сотні тих громадян, які їм, попри всі ризики, допомагали у здійсненні операції Антропоїд.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?