Спецпроект

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

[роздуми над сенсами статті президента Росії Владіміра Путіна "75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім"]

Збереження пам'яті про Голокост, осмислення механізмів геноцидного нищення євреїв під час Другої світової війни є обов'язком людства, якщо воно прагне зберегти себе і мати майбуття.

Однак, чи такими благородними намірами і чи прагненнями оберігати людські права керується президент держави, яка нині веде гібридні війни по всьому світу, анексувала частину території України? Навряд чи.

То чим же зумовлені наполегливі апеляції Путіна до історії Другої світової війни та Голокосту, які цінності – не декларовані у красивих і правильних словах, а підтверджені конкретними способом мислення і діями – він пробує пропагувати?Спробуємо в цьому розібратися.

Однак спочатку зробимо невеличкий екскурс в історію і згадаємо 1991 рік, коли в Україні відзначалися 50-ті роковини трагедії в Бабиному Ярі. Тоді вперше на офіційному рівні нарешті пролунала замовчувана в СРСР десятиліттями правда: у Бабиному Ярі німецькі загарбники вбивали євреїв тільки за те, що ті були євреями.

За свідченнями особистого помічника Михайла Горбачова, розглядалася можливість приїзду до Києва й Президента Союзу РСР. Навіть тези для його виступу підготували, де ішлося "прямо і про сталінський антисемітизм, і про вибуття (вихід і виїзд) талановитих співгромадян, і про велику націю, і про те, що уроки ми винесли з власного, а не тільки нацистського антисемітизму".

Горбачов від участів офіційних заходах у Києві відмовився.Натомість 2 жовтня 1991 року під час особистої зустрічі з головою американської організації захисту радянських євреїв Шарлоттою Карден на її пряме запитання, чому в умовах демократизації керівництво Союзу РСР досі не засудило антисемітизм, перший і останній Президент Радянського Союзу цілком у дусі своїх попередників наголосив недоцільність "акцентувати особливу увагу на антисемітизмі" – мовляв, "у нас 120 національностей в Союзі. Виокремлювати когось означаєнадавати комусь перевагу. А націоналістичні прояви є не тільки стосовно євреїв"…

 
Військовополонені засипають землею ділянку Бабиного Яру, де лежать розстріляні євреї 
ФОТО: Йоганнес Хелле, жовтень 1941 року

А проте, не лише політиці державного антисемітизму в СРСР, але й факту прямої причетності Сталіна до розв'язання Другої світової війни, Пакту Молотова-Ріббентропа Михайло Горбачов так і не наважився надати публічні оцінки.

Попри те, що у постанові Верховної Ради СРСР від 24 грудня 1989 р. секретні протоколи до Пакту були засуджені як "акт особистої влади", що не відображав "волю радянського народу, який не несе відповідальності за цю змову", оригінали документів Горбачов переховуваву своєму сейфі весь час, доки тривали безплідні їх пошуки. Оприлюднив секретні протоколи дещо пізніше Президент Росії Борис Єльцин.

1991 року СРСР припинив своє існування. Національні держави, які постали на уламках червоної імперії, почали вибудовувати власне майбуття, шукаючи в історичному минулому відповіді на питання, сама постановка яких за радянської влади була неможливою.

Аналогічні процеси відбувалися й у звільнених від комуністичних пут країнах Східної Європи. При цьому осмислення причин і уроків кровопролитної Другої світової війни, усвідомлення масштабів та механізмів здійснення Голокосту набули особливого значення.

17 вересня 2019 р. Європарламент схвалив знакову Резолюцію "Про важливість збереження історичної пам'яті для майбутнього Європи", в якій дав однозначну оцінку союзу Сталіна і Гітлера у переддень Другої світової війни.

"80 років тому, 23 серпня 1939 року, – зазначається в документі, – комуністичний Радянський Союз і нацистська Німеччина підписали Договір про ненапад, відомий як Пакт Молотова-Ріббентропа, і його секретні протоколи, розділивши Європу і території незалежних держав між двома тоталітарними режимами і згрупувавши їх в сфери інтересів, що відкрило шлях до виникнення Другої світової війни".

Окремий пункт Резолюції нагадує й про те, що "нацистський та комуністичний режими здійснювали масові вбивства, геноцид та депортації, і спричинили безпрецедентні втрати життя і свободи", а також "прожахливий злочин Голокосту, вчинений нацистським режимом".

 
Радянські та німецькі військові у вересні 1939-го

Висновки європейців ґрунтуютьсяна правді історії. Однак у нинішнього президента Росії Владіміра Путіна схоже власні критерії правди та уявлення про історію. Його свіжа стаття про минулу світову війну – така собі філіппіка проти європейців. Якщо вдуматись, то навіть назви обох текстів у смисловому плані тісно корелюються.

На противагу європейцям Путін слідом за Сталіним обстоює миролюбний характер СРСР і знову та знову повторює заяложену радянську пропагандистську тезу про те, що Країна рад завжди робила усе можливе, аби врятувати світ від війни.

Причину Другої світової Путін убачає, крім іншого, в зловмисних діях Заходу та у Мюнхенській змові. Її він виразно трактує як "спусковий гачок" війни.

Усе це нині виглядає анахронізмом. Враховуючи на природу сталінського режиму, всі його зовнішньополітичні ініціативи не сприймалися всерйоз цивілізованим світом навіть у довоєнні роки, не кажучи вже про сьогодення.

Як нам нагадує Тімоті Снайдер, упродовж 1930-х років Радянський Союз був єдиною державою в Європі, яка здійснювала політику масового вбивства. Перед Другою світовою, за перші шість з половиною років після приходу до влади Гітлера, нацистський режим убив до 10 тис. людей.

Сталінський режим на той час заморив голодом мільйони і мало не мільйон розстріляв. Що стосується Мюнхену, то він може трактуватися проявом боягузтва чи недолугої політики стримування агресора, проте аж ніяк не призвідцем війни.

Врешті Мюнхенська угода була підписана 30 вересня 1938 року, а Друга світова розпочалася роком пізніше, 1 вересня 1939 року – в акурат після досягнення двома диктаторами домовленостей про розподіл сфер впливу в Європі.

 
На фото учасники підписання Пакту: керівник юридичного департаменту МЗС Райху Фрідріх Ґаус, німецький міністр закордонних справ Йоахим Ріббентроп, формально "непричетний" Йосип Сталін та нарком закордонних справ СРСР В'ячеслав Молотов 
ДЖЕРЕЛО: ГАЗЕТА "ИЗВЕСТИЯ", 24 СЕРПНЯ 1939 РОКУ

Намагаючись виправдати Пакт Молотова-Ріббентропа Путін обґрунтовує введення Сталіним Червоної армії у вересні 1939 р. до Польщі… необхідністю захисту від нацистів різних груп населення, у тому числі євреїв:

"Мільйони людей різних національностей, серед них і євреї, які жили під Брестом і Гродно, Перемишлем, Львовом і Вільно, були б кинуті на знищення нацистам і їхнім місцевим поплічникам – антисемітам і радикал-націоналістам".

У цих сентенціях немає й крихти правди. Сталін був абсолютно байдужим до долі євреїв. Ба більше: як стало відомо з нещодавно виявлених документів, за часів "дружби диктаторів" Гітлер прямо запропонував Сталіну переселити євреїв з Німеччини і Польщі до Біробіджану і Західної України та"вирішити" у такий спосіб "єврейське питання".

Сталін відмовився, нацисти відправили євреїв до концтаборів. Ті євреї, які волею долі опинилися на захоплених Радянським Союзом територіях, досить скоро відчули на собі сталінський терор. Чимало з них стали жертвами масових убивств і депортацій.

Переслідувань зазнали й ті десятки тисяч євреїв, які перед німецькою окупацією опинилися в СРСР як біженці, сподіваючись на рятування, а потрапили натомість до ГУЛАГУ.

Попри прекрасну обізнаність ще від 1930-х рр. проставлення нацистів до євреїв, сталінська влада на початку німецько-радянської війни нічого не зробила для рятування людей.

Вивозили цінне обладнання, евакуювали функціонерів і тих, хто входив до "елітних груп", спромоглися вивезти з територій, на які потенційно міг прийти вермахт, сотні тисяч радянських німців.

Але не приречених на убивство нацистами пересічних євреїв. Їх просто кинули напризволяще. Нарешті уповні очевидним є й те, що Пакт Молотова-Ріббентропа прискорив початок Другої світової війни, а отже об'єктивно наблизив нацистський Голокост.

 
В'язні Аушвіцу

Виправдовуючи сталінську імперську політику, російський Президент захищає власну неоімперську політику, що в своїй суті мало чим різниться від сталінської. На перший погляд відмінною, однак при уважнішому вивченні в низці важливих моментів майже тотожною радянській залишається також і офіційна політика Кремля стосовно теми Голокосту.

Справді, Сталін та його наступники при владі десятиліттями послідовною політикою забуття й "приховування" єврейських жертв під евфемізмом "радянські люди", вбивали пам'ять про Голокост.

При цьому СРСР ніколи не шкодував ані сил, ані коштів на зовнішньополітичну пропаганду, вибудовуючи в світі "образ ворога" з ідейних противників "радянського проекту" та представляючи їх поплічниками нацистів і убивцями євреїв.

Негребував Радянський Союз і спецопераціями, створюючи штучно ситуації для загострення міжетнічних взаємин, зокрема між євреями та українцями в діаспорі.

Одним із прикладів тут є документально підтверджені спроби КҐБ провокувати й загостряти протистоянняміж обома національними групами у США в 1970-ті – 1980-ті рр. під час спорудження меморіалу Бабиного Яру у Денвері.

На відміну від Радянського Союзу верховна влада сучасної Росії про Голокост раз на рік згадує і навіть дослідницьким центрам та музейним експозиціям дозволено діяти.

Разом із тим, надважливе в ціннісному вимірі питання – брати чи не брати на себе тягар моральної відповідальності і чи приносити вибачення за участь помітної частини росіян у нищенні своїх сусідів-євреїв під час Голокосту та, як спадкоємиці СРСР, за десятиліття політикий практики державного антисемітизму – на офіційному рівні в Росії не поставали й нині не стоять.

 
Журнал "Перець" №12, 1981 рік Журнал "Перець"

Цілком очевидним є фактичне замовчування Голокосту на російських теренах і, натомість, виразне прагнення акцентувати увагу при висвітленні цієї трагічної теми на позитивній ролі Червоної армії у рятуванні євреїв, передовсім у Аушвіці та виключній відповідальності за вбивства євреїв "колаборантіві націонал-радикалів" у колишніх радянських республіках – передовсім в Україні та Литві.

Явно у тренді в сучасній Росії залишаються й відпрацьовані десятиліттями в СРСР механізми ведення інформаційних воєн. Нещодавній виступ Владіміра Путіна в Єрусалимі на тему Голокосту тайого свіжа стаття виразно це підтверджують.

У своїй статті Путін згадує про злочин у Бабиному Ярі. Однак мовчить про Зміївську Балку в Ростові-на-Дону, де за підтримки місцевих поліцаїв нацисти лише за один день безжалісно знищили 15 тис. євреїв: батьків розстріляли, а дітей, за свідченнями очевидців, отруїли, змазуючи їм губи отрутою та пирскаючи нею з перукарського пульверизатора в обличчя.

Мовчить російський президент і про те, що, "вирішуючи єврейське питання", нацисти та їхні поплічники з місцевих убили в різних регіонах Росії – в Краснодарі, Єйську, П'ятигорську, Воронежі, Ленінградській області та ін. – (за підрахунками різних дослідників від 100 до 400 тисяч євреїв)

Не згадує і про існування в роки війни на окупованих німцями територіях, щонині входять до Російської Федерації – в Калузі, Орлі, Смоленську, Твері, Брянську, Пскові та ін. – 41 гетто, де, знову таки за сприяння місцевих поліцаїв, відбувалося систематичне нищення євреїв.

Прив'язування Путіним в статті особи Степана Бандери та бандерівців безпосередньо до злочину в Бабиному Ярі – цілком штучне, це маніпулятивна технологія. Водночас побіжна згадка прогенерала-колаборанта Власова – скорше спосіб відволікти увагу від неприємного явища – надзвичайно масштабної в роки Другої світової війни співпраці з німцями не лише "ідейних", але й "пересічних" радянських громадян, представників різних національностей, а найбільшою мірою росіян.

Зокрема, російський президент жодним словом не згадує у своїй статті профеномен Локотського самоврядування – найяскравіший приклад політико-адміністративної, економічної і військової форм російського колабораціонізму в часи німецької окупації.

 

Створене місцевими на теренах нинішньої Брянської області (території, що за розмірами перевищувала Бельгію) самоврядування проіснувало більше двох років. Там діяли Націонал-соціалістична партія Росії (НСПР), власні уряд і збройні сили – Російська визвольна народна армія (РОНА). Єврейське населення регіону поголовно винищили: у м. Дмитриєві, приміром, місцевих євреїв погнали на заміновані дороги й поля.

Загалом же, кількість радянських громадян, які в роки Другої світової одягли однострої ворога – а це 1,5 млн. осіб – вражає і може бути порівняна хіба що з сумарною кількістю мобілізованих у країнах-союзниках Гітлера –Італії, Іспанії, Угорщині, Румунії, Фінляндії, Хорватії, Словаччині.

Додамо до цього близько 400 тисяч поліцаїв, які в різних регіонах колишнього СРСР служили у нацистів і так чи інакше могли бути причетними до Голокосту.

І стає зрозумілим, що старанно підтримувана Путіним, зокрема в його статті, радянська політико-ідеологічна теза про "єдність радянського народу" у минулій війні –м'яко кажучи, перебільшення.

Сьогоднішня російська офіційна політика пам'яті – це глорифікація перемоги у Великій вітчизняній війні тавиразне акцентування уваги на відповідальності за Голокост "колаборантів" з сусідніх країн.

Окремим прикладом того, що сучасна російська влада в принципі не зацікавлена у якомога повнішій реконструкції обставин трагічного явища Голокосту на власних теренах, є нещодавнє переслідування співробітниці Брянського державного архіву Катерини Дерев'янко.

Чиновники оцінили наукову статтю дослідниці про посібників німецьких окупантіву Локотському самоврядуванні як "непатріотичну", сама ж історикиня опинилася на межі звільнення з роботи.

 
РОНА

Усе це об'єктивно не сприяє осмисленню росіянами трагічного явища Голокосту, натомість створює умови для поширення ідей ревізіонізму (особливо активними у цьому відношенні є націонал-патріотичні друковані видання "Колокол", "За русскоедело", "Наше Отечество", "За Русь", "Я русский"та ін.).

Це також не спонукає російське суспільство до відповідального ставлення до минулого. Лише 40 із 400 виявлених у Росії місць масових поховань євреїв більш-менш упорядковані. Наміри нащадків жертв та активістів меморіалізувати пам'ять про Голокост стикається з прихованим або й відвертим спротивом.

В серпневі дні одразу після війни і до кінця 1940-х рр., так само як це було у вересневі дні у Бабиному Ярі в Києві, родини знищених у Зміївській балці євреїв збиралися разом, аби вшанувати пам'ять рідних.

За інформацією Ради у справах релігійних культів 1945 року кількість учасників заходів становила 500 – 600, у 1948 році – від 800 до 1200, у 1947 році – від 1500 до 2000, у 1948 році – від 2500 до 3000 осіб.

Потім почалася кампанія боротьби проти "безрідних космополітів" і зібрання євреїв були заборонені. 1975 року з нагоди 30-ї річниці Перемоги у війні тут відкрили Меморіал жертв фашизму. Лише у 2004 році єврейська община Ростова встановила на меморіальному комплексі пам'ятну дошку про те, що у балці вбивали євреїв. "11–12 серпня 1942 року, – наголошував напис,–тут було знищено нацистами більше 27 000 євреїв. Це найбільший в Росії меморіал Голокосту".

Однак 2011 року цей напис змінили і Зміївська балка знову стала "місцем масового знищення фашистами мирних радянських громадян". Після тривалого розголосу, вже уквітні 2014 року на фасаді траурного залу Меморіалу пам'яті жертв фашизму встановили дошку з оновленим написом:

"Тут, у Зміївській балці, в серпні 1942 р. гітлерівськими окупантами було знищено більше 27 000 мирних громадян Ростова-на-Дону і радянських військовополонених. Серед убитих – представники багатьох національностей. Зміївська балка – найбільше на території Російської Федерації місце масового знищення фашистськими загарбниками євреїв у період Великої Вітчизняної війни".

Спроби окремих експертів, місцевої єврейської громади і євреїв-нащадківжертв пояснити владі, чому такий напис є несправедливим, а, по суті справи, частковим відродженням радянської традиції замовчування Голокосту – залишилися непочутими.

Чергова спроба ростовської єврейської громади у 2017 році встановити меморіальні плити з іменами загиблих євреїв також не вдалася: місцева влада не дала дозволу на увічнення пам'яті цих людей, висунувши неможливу для виконання умову – підтвердити усі імена загиблих євреїв офіційними даними з російських державних архівів…

Зауважу насамкінець, що стаття ВладіміраПутінамає оцінюватися не лише як класичний приклад інструменталізації історії, але також і як виразний прояв неоімперських амбіцій.

У цьому контексті справжнім блюзнірством виглядає проведенняу статті прямих паралелей між тими, хто свого часу звільнив світ він нацизму і тими, хто сьогодні воює за імперські інтереси Росії, приміром у Сирії.

Ще донедавна годі було собі уявити, що українці – ветерани, які колись воювали з Гітлером, ховатимуть своїх онуків, убитих на війні Путіна проти України.

І хоча, виходячи з принципу "настамнет", російський президент не визнає, що російські війська брали участь уанексії Криму, воюють на українському Донбасі, різницю між миролюбними закликами Путіна до "відповідальності перед минулим і майбутнім" задля не повторення "страшних трагедій"та його реальними агресивними діями міжнародне товариство добре усвідомлює.

Тому заклик, що пролунав у статті російського президента до п'яти ядерних держав утворити "міжособойчик" сильних проти слабких, має лишатися без відповіді. Порушеннями норм міжнародного права, анексуванням Криму і спробами дестабілізувати ситуацію в Україні та Світі путінська Росіясама виключила себе з клубу цивілізованих держав.

Те, що її лідер у своїх публічних виступах, як і в статті по суті продовжує замовчувати Голокостна російських теренах та ще й маніпулює цією болючоютемоюзадля досягнення власних політичних цілей, лише увиразнює не цивілізованість.

Як і спроби російської влади організувати такий собі "бартер" з Ізраїлем: ми вивчатимемо Голокост, а ви – починайте розповідати про роль Червоної армії у порятунку євреїв Європи. Як і обурливі по своїй суті мейли до німецьких істориків від посольства Росії з "порадами" використовувати "програмну статтю" Путіна про Другу світову війну як своєрідний дороговказ, "для підготовки історичних матеріалів".

Леся Бондарук: «Справа Юрія Дмитрієва не в обвинуваченні, а в замовленні проти нього…»

«Правда – найдієвіший спосіб проти брехні та беззаконня. Безсовісність Кремля сягає свого апогею. Безсовісно і безцеремонно вони проводять попередню імперську політику, намагаються з «гебешною удалью» викручувати руки новим незалежним державам. Мені соромно… А всередині Росії вирощується новий культ – Путінсько-поліцейський. Гебісти та інші силовики обнагліли вище можливого. Знову починається гонка озброєння, починаються шпигунські процеси… У країні нагнітається істерія «екстремізму», під цю дудку відбуваються найпідліші речі…»

Мустафа Джемілєв: Коли в історії людства окупанти йшли із зайнятої території самовільно та без тиску?

Сталінська депортація у дитячому віці до Середньої Азії, 15 років у тюрмах та колоніях, 303 дні голодування та внесок у повалення радянського союзу, повернення до Криму та створення системи органів національного самоуправління, окупація півострова Росією та заборона в’їзду на Батьківщину, врешті-решт статус живої легенди. Це невичерпний перелік біографічних віражів лідера кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва.

Перші залізниці і перші залізничні катастрофи в Україні

Перші залізниці на сучасній території України з’явилися протягом 1860-х років – це була залізниця із Відня через Краків до Львова і Чернівців. На Наддніпрянщині перші колії поєднали Курськ із Харковом, Києвом і Одесою. В кінці 1860-х років сталися і перші залізничні катастрофи, про які я Вам і розповім.

12 цитат від Володимира Винниченка

Є певна плутанина з датою народження Володимира Винниченка. Є дата, записана його дружиною. День, який назвав він сам. І дані з метричного запису. Різниця – у межах трьох днів: 14, 15 та 16 липня 1880 року. І це без врахування переводу зі старого на новий стиль календаря.