Спецпроект

Бабин яр. Злочин без терміну давності

Ідентифіковано ще одного нацистського злочинця, який керував розстрілом 800 євреїв в Бабиному Яру

Парадоксально, але факт: історія злочинів у Бабиному Яру ще приховує чимало таємниць. Науковцями досі не з'ясовані всі обставини і місця масових страт, відсутні повні відомості про безпосередніх виконавців масових вбивств, не складено поіменний перелік цивільних жертв, військовополонених та ін.

Зважаючи на це, кожна нова архівна знахідка має наукову цінність і суспільну вагу і допомагає реконструювати історичні події. Одну з таких знахідок було зроблено в процесі дослідження історії Голокосту в Україні.

Це - свідчення першого шефа Управління поліції безпеки та СД генеральної округи "Миколаїв" оберштурмфюрера СС Ганса Занднера, надані ним під час слідства і використаних в судовому процесі над нацистськими злочинцями в Миколаєві в 1946 році.

Документ датований груднем 1945 року і містить невідому раніше інформацію про деталі злочину нацистів у Бабиному Яру наприкінці вересня – першій половині жовтня 1941 року. Архівна знахідка дозволяє з'ясувати нові прізвища злочинців – безпосередніх виконавців масових убивств євреїв та військовополонених.

Вона також наводить статистику кількості євреїв, знищених конкретними представниками айнзацкоманди 5 (Einsatzkommando 5), які підпорядковувалась штурмбанфюреру СС Майєру. Водночас документ доповнює наші знання про здійснення нацистами Голокосту та вчинення інших злочинів на Півдні України.

Завдяки документу вдалося ідентифікувати оберштурмфюрера СС Ганса Занднера як ще одного злочинця, який восени 1941 року особисто керував розстрілом євреїв і, можливо, військовополонених в Бабиному Яру, а пізніше скоював злочини на Миколаївщині.

 
Допит колишнього шефа Управління поліції безпеки та СД генеральної округи "Миколаїв" оберштурмфюрера СС Ганса Занднера під час судового процесу в справі злочинів нацистських окупантів на території Миколаївської області, м. Миколаїв, січень 1946 р.

Довідка:

Занднер (Sandner), Ганс, народився 4 листопада 1915 р. у м. Ессен, Німеччина. Після завершення середньої школи відбув трудову повинність. З 1 листопада 1935 р. до 30 вересня 1937 р. перебував на службі в армії. Два семестри вивчав медицину. В НСДАП – від 1 травня 1937 р., в СС – від 1 листопада 1933 р. (№ СС 249 261).

18 березня 1941 р. отримав звання унтерштурмфюра СС, 9 листопада 1943 р. – оберштурмфюрера СС. З осені 1938 року в Кріпо. Після здачі іспиту на профпридатність 1 липня 1939 р. як кандидат у кримінал-комісари був призначений в Кріпо м. Карлсруе. З 21 травня 1940 р. до 14 лютого 1941 р. навчався у школі фюрерів поліції безпеки. Після навчання призначений кримінал-комісаром із випробувальним терміном.

1 березня 1941 р. переведений у Кріпо м. Глейвіц, з 1 вересня 1941 р. кримінал-комісар. Наприкінці вересня 1941 року відряджений до оперативної команди 5. З З листопада 1941 р. – керівник відділення команди у Миколаєві, з серпня 1942 р. – у Кріпо Нюрнберг-Фюрт, з листопада 1943 року – в V-му управлінні РСГА. В ході відкритого судового процесу над нацистськими злочинцями, що відбувся у Миколаєві 10–17 січня 1946 р., засуджений до смертного вироку. Страчений (повішений) у Миколаєві 17 січня 1946 р.




Оберштурмфюрер СС Ганс Занднер разом із 8–10 співслужбовцями прибув до Києва 25 вересня 1941 р.[1] Керував групою штурмбанфюрер СС Герман Лінг[2], який до того був командиром поліції безпеки та СД у м. Тронхейм (Норвегія), а ще раніше служив у СД м. Бреслау.

Сам Занднер від 20 травня 1940 р. до 21 лютого 1941 р. пройшов навчання у школі командного складу поліції безпеки в Берлін-Шарлоттенбурзі. Такий самий вишкіл мали і кілька інших осіб з новоприбулих до Києва [3]: унтерштурмфюрер СС Теодор Зальманціг [4] (раніше служив у кримінальній поліції м. Гамбурга), унтерштурмфюрер СС Ганс-Йоахім Зоммерфельд [5] (головне управління кримінальної поліції м. Берліна), унтерштурмфюрер СС Ганс Юнке [6] (з кримінальної поліції м. Штеттін).

Вже наступного дня групу офіцерів СС представили шефу айнзацгрупи С бригадефюреру СС д-ру Отто Емілю Рашу, який тоді очікував призначення начальником поліції безпеки та СД м. Москви після взяття її німецькими військами. Відбулася нарада, в ході якої доктор Раш повідомив офіцерам, що за кілька днів [7] вони мають бути "присутніми при крупному каральному заході, масовому розстрілі євреїв".

Безперечно, ішлося про планування масових розстрілів у Бабиному Яру. Характерним було зауваження Отто Раша: "Слід звикнути до такого роду видовищ, хоча це жорстоко і не особливо естетично, проте такі заходи абсолютно необхідні і є частиною політики дії".

У документі підтверджується відома інформація про поширення в Києві наказу всім євреям з'явитися у визначений час в провулку поблизу одного з кладовищ. Потребу зібрання, як свідчив Занднер, пояснювали "евакуацією". Люди мали принести з собою золото й інші цінності. Це дозволяло цінності "легко добути", без "нишпорення в пошуках по квартирах".

 
Фрагмент з німецького наказу усім євреям міста Києва зібратися 29 вересня о 8 годині ранку з документами, грошима, цінними речами і теплим одягом, м. Київ, 28 вересня 1941 р.

У призначений час київських євреїв зібрали у заздалегідь визначеному місці. За підрахунками Занднера, на "збірні пункти" з'явилося близько 20 тис. осіб. Розстрілом керував оберштурмфюрер СС Хефнер [8]. І хоча сам Занднер датою масового вбивства назвав 2–5 жовтня, є всі підстави вважати, що мова йшла про 29 – 30 вересня 1941 р., бо саме в ці дні нацисти зігнали до Бабиного Яру і розстріляли десятки тисяч євреїв.

Зважаючи на відсутність у науковців повних даних про конкретні місця убивств євреїв, важливою є надана Занднером інформація про те, що під час "заходу" розстріли проводились одночасно у чотирьох місцях. Вочевидь, спостерігаючи за масовими убивствами євреїв у Бабиному Ярі, група офіцерів СС, зокрема і Ганс Занднер, набирались "досвіду" з тим, аби невдовзі й самим керувати аналогічними "акціями". Так і сталося.

Протягом місяця, з 13 жовтня до 15 листопада 1941 року айнзацкоманда 5, до якої долучилась група прибулих наприкінці вересня офіцерів СС, знищила у різних містах України, зокрема і в Києві, 21 651 особу. Преважна більшість, 97%, були євреями. За визнанням Занднера, 8–9 жовтня 1941 р. він особисто керував масовим розстрілом 800 євреїв [9].

Майже щодня тривали розстріли 200–300 військовополонених, яких утримували в таборі (очевидно мова йшла про табір для військовополонених, що розташовувався на вул. Керосинній, нині – вулиця Шолуденка). У цьому таборі, як відомо, існувало й окреме відділення для тимчасового утримання політпрацівників та євреїв. Євреїв також вишукували по київських лікарнях, де часто на місці й убивали (мова, зокрема, про пацієнтів психіатричної лікарні імені І. Павлова).

Оскільки айнзацгрупи були тимчасовими формуваннями, після виконання "певних завдань" з окремих підрозділів формувались місцеві штаб-квартири поліції безпеки та СД. На базі айнзацкоманди 5 створили службу начальника поліції безпеки та СД для генеральної округи "Київ".

На відміну від своїх "колег" Ганс Занднер у Києві пробув недовго. Приблизно 21 жовтня 1941 року із Миколаєва надійшов запит на "команду". Занднер отримав наказ вирушити з командою до Миколаєва. 2 листопада 1941 р. він прибув до міста і прийняв командування від унтерштурмфюрера СС Фішера [10].

Перед від'їздом той передав Занднеру 20 арештантів з радянської інтелігенції (переважно студентів, один із в'язнів був викладачем) і 7 "бандерівців". Усіх попередньо планували відправити для подальшого утримання у Львові, але до цього справа не дійшла, усіх бранців розстріляли.

Обов'язки начальника поліції безпеки та СД генеральної округи "Миколаїв" оберштурмфюрер СС Ганс Занднер виконував до 20 березня 1942 року. У цей час штаб-квартира поліції безпеки та СД генеральної округи "Миколаїв" розташовувалась у м. Миколаєві на вулиці Великій Морській, у будинках №26, 28 і 30 (довоєнна нумерація), польова пошта № 47890. Нині – це будинки № 52-56/9 по вулиці Великій Морській.

Після від'їзду Фішера Занднер розпочав облаштування реквізованих приміщень, з яких вигнав місцевих – німців та українців. Спочатку штат поліції безпеки та СД генеральної округи "Миколаїв" складався з 15 співробітників та солдатів СС, одного радиста. В підпорядкуванні Ганса Занднера були "старі" співслужбовці, які "чудово знали роботу".

Серед них, зокрема, Ріхард Бенке [11] (з кримінальної поліції м. Берліна), Зигфрід Лампрехт (колишній співробітник гестапо м. Хоензальца [12], Польща). Гауптшарфюрер СС Бенке став заступником Ганса Занднера у перші місяці його "роботи". Серед інших співслужбовців були Хуго Зайфарт [13] (з гестапо, мешканець міста Майсен), Людвіг Павель (співробітник Кріпо), Курт Майснер (з гестапо, мешканець м. Баутцен).

У ролі зв'язкових і довірених осіб на "Північній верфі" діяв унтерштурмфюрер СС Ноймайстер, на "Південній верфі" – унтерштурмфюрер СС Шеффер. У січні 1942 року з Головного управління кримінальної поліції Берліна в Миколаїв прибув штурмшарфюрер СС Рункель [14], який обійняв посаду нового заступника шефа поліції безпеки та СД. 6 січня 1942 року гауптшарфюрер СС Бенке був звільнений з посади та повернувся на службу до кримінальної поліції м. Берліна.

Штат управління поліції безпеки та СД генеральної округи "Миколаїв" на чолі з Гансом Занднером здійснив цілу низку злочинів [15]:

– листопад 1941 р.: розстріляли 150 євреїв, 80 радянських активістів та членів комуністичної партії, різних "шкідників", 80 військовополонених із табору;

– грудень 1941 р.: розстріляли військовополонених, а також 140 євреїв, 40 в'язнів; у Новоолександрівці каральною операцією, під час якої розстріляли 54 євреїв, керував особисто Г. Занднер;

– січень 1942 р.: розстріляли 80 євреїв, 14 ув'язнених, арештували до 40 осіб;

– лютий 1942 р.: розстріляли приблизно 230 євреїв і ще 60 осіб з радянського і партійного активу, "злочинців". За свідченнями Занднера через кур'єра з Києва йому надійшов наказ від 16 лютого 1942 року про розстріли української інтелігенції. Арешти мали проводитися "непомітно" (наскільки це було можливим) і безпосередньо перед розстрілом. Занднер озвучив і термін виконання наказу – не пізніше 20 лютого 1942 р. У додатку до наказу містилась вимога після прочитання негайно документ знищити. Для виконання наказу до каральної операції залучили зондеркоманду охоронної поліції під проводом лейтенанта Шмідта, яка розстріляла 7 українців-бандерівців та представників інтелігенції;

– березень-квітень 1942 р.: розстріляли приблизно 80 євреїв, з міських мешканців, до 120 осіб із табору військовополонених [16], 60 ув'язнених. Приблизно 29–30 квітня провели спеціальну операцію в психіатричній лікарні м. Херсона, під час якої знищили 200 хворих, здебільшого євреїв; операцією керував безпосередньо гауптшарфюрер Рьопер [17].

Загалом за період від листопада 1941 року по квітень 1942 року включно поліція безпеки та СД на території генеральної округи "Миколаїв" розстріляла до 1 300 осіб, у тому числі до 500 євреїв. Майже 400 радянських громадян запроторили до в'язниці.

20 березня 1942 року до Миколаєва прибув новий начальник поліції безпеки та СД штурмбанфюрер доктор Леопольд Шпанн, який раніше обіймав посаду шефа гестапо у містах Лінц та Штеттін. Установу було перейменовано в Управління поліції безпеки та СД.[18] Занднер виконував обов'язки заступника нового керівника до 6 червня 1942 року, після чого повернувся до Німеччини. Після завершення війни Ганс Занднера заарештували і доставили до Миколаєва. 10–17 січня 1946 року в місті відбувся відкритий судовий процес над нацистськими злочинцями.

 

Покази свідка Е. Барг під час судового процесу в справі злочинів нацистських окупантів на території Миколаївської області, січень 1946 р. Свідок – дружина відомого лікаря З. Барга, якого, разом з іншими 20 лікарями та членами їхніх родин, нацисти розстріляли на початку квітня 1942 року за наказом та у присутності Г. Занднера.

За вироком суду колишнього першого шефа поліції безпеки та СД генеральної округи "Миколаїв оберштурмфюрера СС Занднера повісили 17 січня 1946 року на Базарній площі у центрі Миколаєва, на розі вул. Соборної та проспекту Центрального, – саме на тому місці, де в січні і березні 1942 року він керував розстрілом цивільних громадян і місцевих підпільників.

Разом з Занднером на лаві підсудних опинилися іще 9 німецьких офіцерів. Семеро з них були засуджені до страти через повішання, а інші дістали тривалі строки ув'язнення: військовий комендант Миколаєва генерал-лейтенант Г. Вінклер (страчений), начальник управління жандармерії генеральної округи "Миколаїв" майор М. Бютнер (страчений), начальник жандармерії м. Херсона капітан Ф. Кандлер (20 років каторги), начальник жандармерії Березнегуватського району Миколаївської області майор Р. Міхель (страчений), начальник охоронної поліції Миколаєва майор Ф. Вітцлеб (страчений), капітан Г. Шмалє (заступник Ф. Вітцлеба, страчений), фельфебель польової жандармерії Р. Берг (страчений), оберєфрейтор 783 охоронного батальйону Й. Хапп (20 років каторги).

 

Страчені нацистські військові злочинці, м. Миколаїв, 17 січня 1946 р.

Кримінальна справа на Ганса Занднера в архівних установах України відсутня. Щоб відтворити усі обставини діяльності цього та інших нацистських злочинців, потрібні нові пошуки.

Примітки

[1] Разом із Занднером у Київ до айнзацгрупи С були відряджені: штурмбаннфюрер СС Герман Лінг, унтерштурмфюрери СС Теодор Зальманціг, Ганс-Йоахім Зоммерфельд, Ганс Юнке, Теодор Грьовер, Вальтер Поль, Олександр Рісле, Арнольд Віхерт. Лінг, Зальманціг, Занднер були розподілені до айнзацкоманди 5, Зоммерфельд та Юнке – до зондеркоманди 4b, Грьовер та Поль – до айнзацкоманди 6, Рісле та Віхерт – до зондеркоманди 4а.

[2] В документі помилково вказано Бірк, правильно – штурмбаннфюрер СС Герман Лінг (Hermann LING).

[3] В документі серед новоприбулих в Київ помилково згадується унтерштурмфюрер СС Конрад Фібіг (кримінальна поліція м. Катовіце). Ганс Занднер справді навчався з ним у школі фюрерів поліції безпеки у Берлін-Шарлоттенбурзі, проте унтерштурмфюрер СС К. Фібіг потрапив до айнзацгрупи B, а не до айнзацгрупи С.

[4] В документі помилково вказано Тео Шванциг, правильно – унтерштурмфюрер СС Теодор Зальмаціг (Theodor SALMANZIG).

[5] В документі помилково вказано Карл Зоммерфельд, правильно – Ганс-Йоахім Зоммерфельд.

[6] В документі помилково вказано Ганц Юліке, правильно – Ганс Юнке (Hans JUHNKE).

[7] У документі ідеться про "вісім днів"; деякі дати у свідченнях Занднера переплутані, зокрема відомо, що найбільш масові страти євреїв у Бабиному Ярі відбулись 29–30 вересня, а не на початку жовтня 1941 р.

[8] В документі помилково вказано Гофер, правильно – оберштурмфюрер СС Август Хефнер.

[9] Імовірно дати є дещо неточними.

[10] Ідеться про унтерштурмфюрера СС Карла Фішера, який наприкінці вересня 1941 р. був відряджений до айнзацгрупи D. До цього – інструктор зі спорту у школі фюрерів поліції безпеки у Берлін-Шарлотенбурзі.

[11] В документі помилково вказано штурмфюрер СС, правильно – гауптшарфюрер СС Ріхард Бенке (Richard BEHNKE).

[12] В документі помилково вказано Розензальц, правильно – Хоензальца (Hohensalza), нині – Іновроцлав (Польща).

[13] В документі помилково вказано Гуго Сайфірд, правильно – штурмман СС Хуго Зайфарт (Hugo SEYFARTH).

[14] В документі помилково вказано Рункельд, правильно – Рункель.

[15] Статистика і деталі страт – з особистих свідчень Г. Занднера.

[16] Ідеться про концтабір для радянських військовополонених "Шталаг 364"; розташовувався у центральній частині м. Миколаєва, за Інгульським мостом.

[17] В документі помилково вказано штурмфюрер Реппер, правильно – гауптшарфюрер СС Альфред Рьопер/Alfred Röper.

[18] Так написано в документі; Ганс Занднер ідентифікував свій підрозділ як "ЕК Ц-5", тобто – Einsatzkommando С 5.

"В СССР инвалидов нет!..". Як люди з інвалідністю відстоювали свої права в СРСР

Сприйняття інвалідності було різним в кожний історичний період. Радянська парадигма визначала інвалідність як патологію або дефект, який необхідно було виправити. У період правління Леоніда Брежнєва характерним було створення мережі спеціалізованих закладів – будинків-інтернатів та функціонування лікарняно-трудових експертних комісій. Ці структури як раз-таки й мали повернути людину з інвалідністю до «нормального» життя через відновлення спроможності до праці.

Карабах 1988 – 2020: як не заплутатися у районах та назвах населених пунктів

Осіння війна 2020 року привернула увагу всього світу до Нагірного Карабаху. Вірмено-азербайджанський конфлікт там триває вже три десятиліття.Однак остання ескалація кардинально змінила контури лінії зіткнення, призвела до істотних політичних наслідків. Ми мали нагоду спостерігати азербайджанський наступ у режимі реального часу. Протягом короткого часу оглядачі опанували назви населених пунктів та районів, ознайомилися із ландшафтом і транспортною інфраструктурою регіону.

Шанс на виживання: Київ у роки Голодомору

У роки Голодомору-геноциду абсолютна більшість українців проживала в сільській місцевості. Комуністичний тоталітарний режим, створюючи умови несумісні з життям, спрямував свій удар насамперед проти українських селян. Репресивна машина одним із механізмів злочину геноциду обрала вилучення всього продовольства, що призвело до масової смертності від голоду.

Чехословаччина – народження демократії на уламках імперії

У купе потягу, котрий покидав Австро-Угорщину і прямував до Італії, сидів поважний чоловік з доглянутими сивими вусами та капелюхом на голові. Професор філософії, депутат парламенту імперії Габсбургів Томаш Ґаріґ Масарик. Разом з ним в потязі їхала його дочка Ольга. Масарик багато років маневрував між різними політичними течіями, проте в 1914 році, з початком Великої війни, професор прийняв рішення – він зробить все від нього залежне, щоб виникла нова держава – незалежна Чехословаччина. Зараз він прямував в Італію з метою організувати рух опору за кордоном. В разі провалу його задуму, йому і його родині, загрожувала в’язниця. Масарик розумів – або він здобуде державу для свого народу, або вже не зможе повернутися в Прагу.