Спецпроект

Осмислений рух до голодовбивства. Як Сталін йшов до «великого переламу»

Останнім часом посилюються спроби влади РФ виправдати Сталіна щодо Великого голоду на досить своєрідному ґрунті – мовляв, оступився, наробив дурниць через недосвідченість.

Голодуючі діти в Україні, 1933

Зокрема, подібна думка прослизає в інтерв'ю "Речі Посполитої" надане послом Росії в Польщі в серпні поточного року: "Це була величезна трагедія, причиною якої стали й помилки політики колективізації, й вкрай несприятливі погодні умови".

У коментарі МЗС РФ від 22 лютого 2019 року щодо цієї жахливої події також прозирає ідея про те, що тодішня влада просто не уявляла собі, що робила:

"... В підсумку голоду, що вразив великі райони країни, загинуло близько семи мільйонів осіб ... Голод 30-х років ... почався з сильної посухи і неврожаю, до яких додалися надзвичайні заходи уряду ... Трагічні помилки, що призвели до голоду, було визнано вже у 1933 році".

Провідний московський дослідник сталінізму Олег Хлевнюк у біографії Сталіна також зображує голодомор прикрим непорозумінням, серед іншого надаючи поради померлому тиранові:

"Збереження приватних господарств вже на початковому етапі колективізації було б куди кращим рішенням, ніж божевільне суцільне усуспільнення, що в одну мить зруйнувало селян".

Насправді нічого "божевільного" в зловмисних діях деспота не спостерігалося, він керувався холодним довгостроковим умислом – пограбуванням і підкоренням селян. Не виключено, що це було пов'язано не тільки з його політико-економічними планами, але навіть і з його особистістю і біографією.

Не зайвим буде згадати, що досвід розбою Сталін отримав ще у 1907 році, організувавши знамениту Тифліську експропріяцію. Під час нападу на диліжанс держбанку більшовики розжилися на суму близько 340 тисяч рублів, що за сьогоднішнім курсом становить три з половиною мільйона доларів.

Зухвале пограбування, в якому використовувалися ручні ґранати і вогнепальна зброя, вкоротило життя не тільки охоронцям, а й випадковим перехожим. Напад просто білого дня стався успішним, і саме завдяки цьому поповненню скарбниці Лєнін став вивищувати Сталіна, зробивши його, фактично, четвертою особою в більшовицької партії. Потрапили в халепу комуністи вже за межами сфери відповідальності Джуґашвілі – в Європі – при обміну купюр.

У роки Громадянської війни в Росії одним з перших завдань Сталіна став пошук і вивезення зернових з Північного Кавказу до промислових центрів і російських столиць, де через марксистські експерименти почалися "продовольчі труднощі". 7 липня 1918 року Сталін телеграфував з Царицина Лєнінові: "Можете бути впевнені, що не пошкодуємо нікого, ні себе, ні інших, а хліб все ж дамо".

 

Як згадував Троцький, ЦК у цілому був задоволений діями Коби в ті роки: "Лєнін, безсумнівно, високо цінував відомі риси Сталіна. Твердість характеру, чіпкість, наполегливість, навіть нещадність і хитрість – якості, необхідні на війні ...".

У 1920 році тодішній нарком національностей отримав і перший досвід організації масових примусових робіт, коли командував трудової армією на Донбасі.

 

Сталін отримав верховну владу в СССР 12 квітня 1923 року. У той день Політбюро ухвалило рішення: "Зобов'язати наркомати (НКЗС, НКВоен, ҐПУ тощо) при порушенню особливо секретних питань у Політбюрі, не мотивувати їх письмово, а ставити за попередньої згоди із Секретаріятом ЦК", тобто з Джуґашвілі.

З цього моменту в Совєцькому Союзі, а може й на планеті не було жодної людини, що мала би за нього більші відомости про світ.

Ті, хто щиро вважає, що Сталін не розумів своєї власної господарської політики, навряд чи читали його нотатки і виступи – як публічні, так й, особливо, закриті – середини 1920-х років, які побачили світ за останні тридцять років. Вони просто поцятковані цифрами і дрібницями, аналізом і узагальненнями.

Зі своїми наближеними та виконавцями він обговорював або навіть визначав експортні та внутрішньосоюзні ціни на масло і ліс, хлібозаготівлі і посіви, податки і курс рубля, торгівлю і кооперацію, питання кредитування і перерозподілу земельних ділянок, продаж населенню алкоголю.

Вникаючи в деталі, він не забував про головне. Ключовими словами в його лексиконі в цей період стають "резерви" і "накопичення" для розвитку промисловості, гроші на індустріялізацію, тобто озброєння.

18 грудня 1925 року в звіті XIV з'їзду ВКП(б) Вождь вже розглядав різні варіянти економічного розвитку СССР, і обмірковував різні сценарії:

"Можна було б, не зважаючи ні на що, щосили рушити вперед експорт, не звертаючи уваги на стан внутрішнього ринку, але це обов'язково викликало б великі ускладнення в містах у сенсі швидкого підняття цін на сільськогосподарські продукти, тобто, в сенсі підриву платні і в сенсі дещо штучно орґанізованого голоду з усіма наслідками, що звідси випливають".

Поки що відкидаючи таке рішення, в тій же самій промові він ясно дав зрозуміти, що не слід проявляти розбірливість у засобах, коли мова йде про жадані резерви: "...люди, які думають, що можна соціялізм будувати у білих рукавичках, жорстоко помиляються".

 
Мікоян, Сталін, Орджонікідзе, 1925 р.

Схожа думка про необхідність розвитку промисловості, незважаючи на мораль, зустрічається в його листі якомусь Шинкевичу від 20 березня 1927 року: "... якщо нам заради перемоги пролетаріяту і селянства доведеться трішки забруднитися в багнюці, - ми підемо і на цій крайній засіб заради інтересів нашої справи".

29 березня 1927 року, коментуючи свіже рішення ЦК "Питання раціоналізації виробництва" про створення нових промислових підприємств, Сталін на V-ій всесоюзної конференції комсомолу вже промовляв про жертви:

"Кажуть, що раціоналізація вимагає деяких тимчасових жертв з боку деяких груп робітників, в тому числі й молоді. Це вірно, товариші. Історія нашої революції каже, що жоден великий крок не обходився у нас без деяких жертв...".

Комсомольським функціонерам і висуванцям – провідникам його політики – деспот виразно дав зрозуміти, що треба бути готовими на все заради створення ВПК. При цьому всі 1920-ті і першу половину 1930-х років вождь регулярно провіщав міжнародну, а частіше – світову революцію. Вона залишалася рефреном його виступів про зовнішню політику.

Навряд чи Сталін забув свої слова про те, до чого може призвести незбалансоване вивезення товарів, коли 3 грудня 1927 року на XV-му з'їзді партії більшовиків ставив завдання державному апаратові:

"...мені здається, що ціла низка труднощів, наявних у нас в області господарства, впирається в недостатність експорту. Чи можемо ми рушити вперед справу експорту? Я думаю, що можемо. Чи все робиться для того, щоб роздути на повну експорт? Я думаю, що не все".

"Криза хлібозаготівель", про яку в ті роки охоче казала влада, не була кризою в сучасному розумінні цього слова – просто селяни відмовлялися здавати державі хліб за заниженими, в порівнянні з ринковими, цінами.

Не бажаючи платити за товар по справедливости, Сталін, який прагнув наростити прибуток держави та експорт, закликав до вибивання "надлишків" у селян, особливо заможних, у яких було товарне зерно.

 
Нарада партійного керівництва Барнаульской організації ВКП (б) в січні 1928 року. У другому ряду по центру – Сталін

У січні 1928 року на виступах у низці районів Сибіру він накинувся на місцевий компартактив: "Ви кажете, що план хлібозаготівель натягнений, що він нездійсненний. Чому нездійсненний, звідки ви це взяли? [...] Подивіться на куркульські господарства: там комори і сараї повні хліба, хліб лежить під навісами за браком місць зберігання, в куркульських господарствах є хлібні надлишки по 50-60 тисяч пудів на кожне господарство ... Звідки у вас такий песимізм? [...] Пропоную: а) вимагати від куркулів негайної здачі всіх надлишків хліба за державними цінами; б) у разі відмови куркулів підкоритися закону, притягти їх до судової відповідальності ...".

У цьому ж виступі Сталін визначив і цілі колективізації: "Щоб поставити хлібозаготівлі на більш-менш задовільну основу, (крім судів над куркулями. - О. Г.) потрібні інші заходи. [...] Я маю на оці розгортання будівництва колгоспів і радгоспів".

Наприкінці квітня того ж року, вносячи правки до програми Комінтерну, в розділі про комунізм, Вождь викреслив гасло про соціялістичні штати Європи – як, ймовірно, занадто дрібне, - і власноруч замінив його на більш гідне завдання:

"... Боротьба за диктатуру [пролетаріяту] проходитиме у спілці з пролетаріятом переможних совєцьких республік, така спілка буде прообразом майбутнього Світового Союзу Совєцьких Соціялістичних Республік".

У "загальних зауваженнях" до програми він підкреслив ту саму думку: "СССР – як зародок і прообраз майбутнього об'єднання (політичного) народів в Світовому Союзі Совєцьких Соціялістичних Республік"; "СССР - як зародок і прообраз майбутнього об'єднання (економічного) народів в єдиному світовому комуністичному господарстві". Неважко здогадатися, кого він бачив директором вселенського колгоспу.

1928 рік став першим роком п'ятирічки, й, зрозумівши, що його політика цілком здійснюється, Сталін продовжив вичавлювати з країни все, що він вважав за необхідне, завищуючи первинні планові показники в стратегічних областях.

Для себе в той момент він вирішував два завдання, які суперечили одно одному: побудувати заводи ВПК в п'ятирічний термін і налагодити на них випуск озброєнь і набоїв. Саме це і стало основною причиною того, що для населення перша п'ятирічка стала більш голодною, ніж дві наступні – адже до 1933 року промислову базу було в основному створено.

 
Плакат "Розчавимо куркуля", 1929 р.

Либонь, ключовою подією на шляху до закріпачення села став об'єднаный пленум ЦК і ЦКК ВКП(б) в квітні 1929 року, на якому було ухвалено рішення про надіндустріялізацію, тобто мілітаризацію СССР і форсовану колективізацію, що впродовж найближчих років призвело до смерті мільйонів селян і руйнації села на ціле століття. Проте, ці збори партократів стали лише однією з ланок в довгостроковому плані кремлівського горця.

Основою полеміки на пленумі була боротьба проти "правої опозиції", яка так себе не називала – ярлика їй навішав Вождь. Проте, вважати, що боротьба на тому тижні йшла тільки за владу – спрощення.

"Праві ухильники" в ЦК – Алєксєй Риков, Ніколай Бухарін і Міхаїл Томський – пропонували відмовитися від крайніх заходів в сільському господарстві, зберегти квазіринкові відносини між містом та селом і навіть імпортувати зерно.

Остання думка може здатися дивною, враховуючи, що як Російська імперія, так і НЕПівський Совєцький Союз зазвичай були постачальниками продовольства на світовий ринок. Однак, пленум відбувався в умовах вже створених владою продовольчих труднощів – навіть у Москві впровадили картки на хліб.

Помірковані ж напоролися на нищівний натиск сталінців. Міхаїл Калінін гримів про те, що не слід церемонитися з селянством, якщо треба налагодити експорт:

"... Я кажу не в тому сенсі про розв'язування зернової проблеми, щоб пайком нагодувати, а в тому, щоб можна було вивозити ... Розв'язування зернової проблеми впирається в необхідність укрупнення сільського господарства ... Дуже дивно, як товариш Бухарін може казати про колоніяльний підхід до розвитку сільського господарства".

Тодішній перший секретар московського міськкому компартії В'ячеслав Молотов накинувся з трибуни на "улюбленця партії" Бухаріна за те, що його підхід "... продиктований відмовою від заходів тиску на куркуля, що спекулює хлібом. Але він не вигідний для індустрії, для соціялістичного будівництва ...".

У виступі наркома зовнішньої торгівлі Анастаса Мікояна звучали вже зловісні нотки: "Я вже сказав, що Бухарін обмовляє партію, стверджуючи, що труднощі хлібозаготівель і низький рівень хлібозаготівель минулого року є результатом політики партії.

Кажучи це, Бухарін забув, вірніше за все, не забув, а навмисно з фракційних міркувань оминув той найважливіший факт, що в поточному році ми мали серйозний недорід в основних товарних районах нашої країни ... Потрібно дати рішучу відсіч будь-яким спробам, користаючи з поточних труднощів, повертати політику партії, звертати її з рейок соціялістичної індустріялізації".

 
Ніколай Бухарін

Пленум завершився розгромом "групи Бухаріна", якого незабаром зняли з усіх посад, а згодом, як і Рикова, розстріляли. Томський наклав на себе руки.

Відкрився шлях до суцільної колективізації, розкуркулення та Голодомору.

24 квітня 1929 на доленосному і смертоносному пленумі Вождь знову підкреслив значення заготівлі зерна, особливо його вилучення за допомоги "натиску на куркуля": "...Хліб в наших теперішніх умовах є таким товаром, який беруть усі та без якого не можна існувати ...Хліб є валютою валют".

Варто звернути увагу на лексику, яку він використав у листі до Молотова від 21 серпня 1929 року – про необхідність репресій ОҐПУ проти "спекулянтів", а також притягнення до суду директорів колгоспів, що здають зерно "на сторону", тобто не державі:

"Хлібозаготівлі цього року – основне в нашій практиці, - якщо на цьому зірвемося, все буде зім'яте. А небезпека зриву буде рости, якщо ви не наполягатимете на виконанні рішень [Політбюра] ЦК [№ 93 від 15.08.1929 "Про хлібозаготівлі"] з усією жорстокістю і невблаганністю".

Чому потрібна така лють, він гранично дохідливо пояснив Молотову за тиждень: "Якщо з хлібом виграємо – виграємо в усьому, й в області внутрішньої, й в області зовнішньої політики".

У листопаді в "Правді" вийшла стаття, названа з властивим тирану відвертим анатомізмом "Рік великого переламу", де він завуальовано пояснив своєму апаратові, що створює колгоспи для того, щоб селяни горбатилися на компартію даремно:

"У нас... великі зернові господарства, які є разом з тим державними господарствами, що не потребують для свого розвитку ні максимуму прибутку, ні середньої норми прибутку, а можуть обмежуватися мінімумом прибутку, а іноді обходяться і без усякого прибутку, що... створює сприятливі умови для розвитку великого зернового господарства".

Такою "модернізацією" найбільше мали бути незадоволені заможні селяни, тому їх частину Сталін вирішив запобіжно розстріляти, а частину ізолювати на засланні та використовувати на каторзі при розробці стратегічних ресурсів і будівництві споруд військового призначення на кшталт Біломорканалу.

У "Відповіді товаришам колгоспникам" він дав зрозуміти, що назріли крайні заходи: "Ми терпіли цих кровопивць, павуків і вампірів, проводячи політику обмеження їх експлуататорських тенденцій... Тепер ми маємо можливість замінити з лишком їхнє господарство господарством наших колгоспів і радгоспів... Тому політика ліквідації куркульства, як класу, повинна проводитися з усією тією наполегливістю і послідовністю, на яку тільки здатні більшовики".

 
Колхоспники з "антикуркульськими плакатами"

Пограбування села проходило не лінійно, в разі необхідності Сталін короткочасно послаблював хватку. Після серії заворушень тими, хто не хотів безоплатно віддавати "валюту валют", свою землю, худобу і робочу силу державі, 2 березня 1930 року в "Правді" вийшла стаття: "Запаморочення від успіхів". У ній відповідальність покладалася на окремих запопадливих виконавців на місцях.

Однак, загальний курс на створення ВПК і тотальну колективізацію залишався незмінним. 24 серпня 1930 року Сталін писав Молотову:

"...Заготівлі ростуть і щодня вивозимо 1-1,5 млн пудів. Я думаю, що цього замало. Треба б підняти (тепер же) норму щоденного вивозу до 3-4 млн пудів мінімум. Інакше ризикуємо залишитися без наших нових металурґійних і машинобудівних (Автозавод, Челябзавод тощо) заводів. [...] Словом, потрібно шалено форсувати вивезення хліба". Над країною замаячила примара голоду.

Але деспот думав не про добробут населення. 23 червня 1931 року в промові на нараді співробітників ВРНГ і Наркомату постачання з представниками ЦК ВКП(б) він хвалився: "...Ми подолали хлібні труднощі, і не тільки подолали, але вивозимо за кордон таку кількість хліба, якого не вивозили ще за часів існування Совєцької влади".

Як показує документообіг совєцької верхівки, Вождя жваво цікавили й інші продукти харчування – зокрема, масло, яйця, й, звичайно ж, худоба, варварські заготівлі якої стали однією з причин загибелі казахів.

На початку серпня 1931 року він послав телеграму Кагановичу, де заторкнув, серед іншого, й вилучення живности із села та степу: "Надолужити над пташиною: м'яса цього року не вистачить, пташина може витягти (а також кролики)".

Те, що голод був задуманий заздалегідь, показує створення системи магазинів Торгсін, через яку влада вимагала у населення фамільні цінності. Вмираючі люди несли туди хрестики, обручки, ікони, щоб обміняти на їжу, відібрану у них же. Все це руйнівно йшло на переплавку і продавалося закордон.

Сталін знав, до чого призвів країну, що показує його лист до другого та третього посадовців СССР – Молотову і Кагановичу від 18 червня 1932 року: "... На Україні, незважаючи на непоганий врожай, низка урожайних районів опинилася у стані руйнації та голоду ...Кілька десятків тисяч українських колгоспників все ще роз'їжджають всією європейською частиною СССР і розкладають нам колгоспи своїми скаргами і ниттям".

У цьому посланні він схвально використовував щодо хлібозаготівель дієслово, яке за часів Громадянської війни набуло жахливого значення: "розверстати".

У телеграмі Лазареві Кагановичу від 29 червня 1932 року він знов ужив цього терміну: "При розверстці плану не слід давати послаблення одноосібникові". Кому, як не відправнику та адресату було знати, що продрозкладка 1918-1920 років призвела до страшного голоду в Поволжі та низці інших земель від Дністра до Алтаю.

 
Підсумок військового комунізму. Сім'я голодуючих, с. Асєкєєво Бугурусланского повіту Самарської губернії, 1921 р.

Купуючи на Заході верстати та обладнання, тиран продовжував викачувати з села зерно, і вважав це першочерговим завданням, оскільки лише за два дні холоднокровно давав вказівки Молотову і Кагановичу:

"Центром рішень наради секретарів повинна бути орґанізація хлібозаготівель з обов'язковим виконанням плану на 100 відсотків. Головний удар потрібно спрямувати проти українських демобілізаторів".

В підсумку цього "удару" пік штучної смертности припав на 1932-33 роки. 7 січня 1933 року в промові щодо підсумків першої п'ятирічки вождь підбадьорив апаратників, щоб у них не здригнулася рука:

"Партія прямо казала, що це справа зажадає серйозних жертв і що ми повинні піти на ці жертви відкрито і свідомо, якщо хочемо досягти мети ... Встановити найсуворіший режим економії й нагромаджувати кошти, необхідні для фінансування індустріялізації нашої країни, — ось на який шлях треба було стати, щоб домогтися створення важкої промисловості...".

Тому невірно твердження МЗС РФ про те, що "Трагічні помилки, що призвели до голоду, було визнано вже в 1933 році". Адже за загибель мільйонів покарали купку цапів-відбувайлів. Точно також після Великого терору 1937-38 років було страчено його головного виконавця – Єжова, а також низку чекістів, і випущено на свободу символічну кількість невинних жертв. Ініціятор же залишався непогрішним.

Сталін втілив "воєнний комунізм" успішніше за Лєніна. Якщо його політика призвела не тільки до голоду в Поволжі, а й до колапсу промисловости, в тому числі військової, до 1921 року, то в 1929-1933 роках совєцький ВПК ріс, як на дріжджах. Не дарма лютневий XVII-ий з'їзд ВКП(б) 1934 року охрестили з'їздом переможців.

Парадоксально, але розгром і убозтво колгоспного села обернулися перемогою економічного курсу Сталіна навіть у суто аґрарній сфері - з 1929 по 1938 рік хлібозаготівлі зростали. Причому, на відміну від періоду НЕПу, держава вже майже нічого не витрачала на отримання цього зерна, що і стало одним з основних успіхів "великого переламу".

 

Початок Другої світової СССР зустрів у стані боєготовності на "внутрішньому фронті" - годування війська і робітників військових заводів уже не було складним завданням.

Якщо в 1918-1921 роках совєцький уряд на селі забрав 15 мільйонів тон зерна лише за допомогою сили і кривавих розправ, то колективізація дала можливість в 1941-1945 роках зібрати 70 мільйонів тон хліба вже без застосування збройних продзагонів.

Іншими словами, крім економічного, деспот насолоджувався і політичним бонусом – заляканим і покірним тилом. Пригнічені колгоспники не влаштовували зворушень, коли в 1939-1940 роках влада почала довгоочікувані завоювання. Не повстали і в період непередбаченої оборони і найважчих поразок на початку совєцько-німецької війни. Не пручалися, коли у них забирали останню їжу, залишаючи помирати під гаслом "Все для фронту, все для перемоги!" Не бунтували в 1946-1947 роках, коли знову за рахунок їхніх життів комуністи готували у всіх сенсах остаточний і вирішальний бій - Третю світову.

Мільйони душ селян і кочівників Сталін розважливо поклав на вівтар червоного ґлобалізму, тобто на шляху до мети свого життя – поневолення людства.


Олександр Гогун дослідник сталінізму, УПА і Голодомору.

Серце, самогубство чи вбивство? Як загинув Василь Стус

Уночі з 3 на 4 вересня 1985 року в карцері табору особливого режиму ВС-389/36 у с. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл. пішов із життя 47-річний поет і правозахисник Василь Стус. Версій, чому це сталося, кілька. Але я певен...

Квота на розстріл "ворогів народу": як праонука знайшла справу репресованого прадіда

У травні цього року при Архіві національної пам`яті відкрився Консультаційний центр з пошуку інформації про репресованих. Весь цей час співробітники допомагають сотням людей дізнатися, в яких архівах можуть зберігатися таємниці їхніх репресованих родин. Вікторія Тараненко з Дніпропетровщини стала однією з перших, кому вдалося знайти справу свого репресованого прадіда та нарешті дізнатися, за що його арештував НКВД у часи Великого терору.

Ігор Галагіда: «Зміна парадигми – з катів на жертви»

З одного міліцейського документу. Після вбивства українців правоохоронці розпочали слідство. Люди, що вижили, розповіли, що бандити ставили їм питання: хто з них русин, хто – поляк? Того, хто виявлявся русином, – убивали. Ми поки що не знаємо, хто вчинив цей злочин – члени підпілля чи просто бандити, але навіть другий варіант вказує на те, що й кримінальна діяльність могла все ж мати національний характер.

Де сховані «камені спотикання»?

Значно легше цькувати окремих представників спротиву, а всіх незгодних загалом звинуватити у антисемітизмі («вони проти єврейського проекту, вони не хочуть вшанувати жертви Голокосту!»). Але люди не дурні і не засліплені, вони бачать, хто щиро вболіває за збереження пам’яті жертв, а хто цинічно піариться на цій пам’яті.