Де могила Богдана Хмельницького?

Ніяких підтверджень місця розташування могили Богдана Хмельницького в нас немає. Але головне, виникли серйозні підстави взагалі сумніватися в тому, що гетьмана поховано в Іллінській церкві. Богдан заповідав поховати себе поряд зі своїм улюбленим сином.

"Історична правда" публікує цю статтю з люб'язного дозволу авторки та редакції "Українського історичного журналу". Вперше стаття опублікована у числі 4 за 2020 рік "Українського історичного журналу" під назвою "Могила Богдана Хмельницького у Суботові та перспективи її пошуків".


У 2019 році співробітниця Київського національного університету імені Тараса Шевченка Ксенія Бондар виступила з сенсаційною заявою про виявлення за допомогою методу геолокації під Іллінською церквою у Суботові склепу, в якому може бути могила Богдана Хмельницького.

У матеріалах, представлених дослідницею, говорилося: "На наявність в Іллінській церкві склепу Богдана Хмельницького вказує метрика 1888 р., яка була віднайдена у фондах рукописного відділу Інституту історії матеріальної культури РАН у Санкт-Петербурзі" [1].

Відбулася наукова конференція, а після отримання відповідних дозволів розпочалися дослідження.

Так сталося, що ніхто з авторів ґрунтовних біографій Богдана Хмельницького спеціальної уваги питанню, де саме було поховано гетьмана, не приділив.

 
Смерть Богдана Хмельницького
тарас шевченко, 1836-37

Михайло Грушевський згадав лише про існування різних леґендарних версій [2]. Валерій Смолій і Валерій Степанков констатують, що історична наука "ще неспроможна відповісти на запитання про місцезнаходження праху великого гетьмана", можливо, нові розкопки у Суботові та Чигирині допоможуть наблизитися до істини [3].

У сучасній літературі домінує версія про те, що Богдана поховали в Іллінській домовій церкві Суботова. Якщо повернутися до смерті великого гетьмана, до 1657 р., тогочасні джерела впевнено свідчать, що тіло Богдана Хмельницького після врочистого прощання у Чигирині було відправлене для поховання у Суботів.

 
 Богдан Хмельницький передає гетьманську булаву сину Юрію
ТАРАС ШЕВЧЕНКО, 1836-37

Про це повідомляв піддячий Ілля Роколов, який знаходився у Чигирині ("а гетмана Богдана Хмельницкого погребли в Суботове") [4], а також стольник Василь Кікін, котрий прибув у це місто в день похорону 23 серпня ("и в тое число в Чигирине гетманского сына Юрия Хмельницкого и писаря Ивана Выговского и полковников в Чигирине не изъехал, а были в Суботове на погребении гетмана Богдана Хмельницкого") [5] .

Зі вказівок, де саме поховали Богдана, насправді є тільки одна, і то дуже темна. Ідеться про твір Самовидця, в якому зазначено: "И проважен тіло его з Чигирина до Суботова и там поховано в ринковой церкві" [6].

Чернігівський літопис, розповідаючи леґенду про викинуті Стефаном Чарнецьким останки Тимоша й Богдана Хмельницьких, теж згадував "ринок" ("казал з гробов в ринку выкинути на попелище") [7].

Іллінську церкву ("муровану") як місце поховання Богдана Хмельницького називають тільки пізні літописи Григорія Грабянки ("попровадиша з Чигирина в Суботов и тамо в церкви каменной, от самого ж иногда созданной, в неделний день пред Семеном погребоша") [8] та Самійла Величка ("тѣло Хмелницкого, и перенесши въ его маетность Суботовъ, похоронилъ оное въ церквѣ каменной, его жъ Хмелницкого коштомъ созданной"; "въ Церквѣ каменной, тщаніемъ и коштомъ его созданной") [9].

Звістка у творах майже дослівно збігається, що дозволяє припустити існування єдиного, але невідомого першоджерела інформації.

В іншому місці у Самійла Величка, де він повторював за Самуїлом Твардовським, котрий став основою його розповіді щодо часів Богдана Хмельницького, нічого про місце поховання не говорилося [10].

І це не дивно, адже у Самуїла Твардовського така інформація відсутня ("w Ukrainie kiedy nie miał ktory na łożu swym umierać, porażony z gory zdechł Cmielnicki") [11].

 
"Війська Запорізького Головнокомандувач, Війни Хлопської Зачинатель, Повсталого Козацтва і Народу Українського Князь". Портрет Вільгельма Гондіуса, 1651

Ураховуючи, що Самійло Величко при опису похорону гетьмана користувався "промовою" Самійла Зорки, яка викликає великі суперечки в історіографії, його свідчення про "муровану" церкву ("Іллінською" її, до речі, ані Самійло Величко, ані Григорій Грабянка не називають) також не може сприйматися як достовірне.

До того ж обидва літописи складалися на початку XVIII століття в Лівобережній Україні, де на той час джерела та пам'ять про Правобережну були відсутніми.

Завдяки літопису Григорія Грабянки, який поширювався в багатьох списках, версія про поховання Богдана Хмельницького в "мурованій", тобто Іллінській церкві стала популярною.

 
Ільїнська (Богданова) церква
ТАРАС ШЕВЧЕНКО, 1845

Коли виникла ідея відзначення 200-річчя приєднання України до Росії, вірогідно, заповзятливість проявив суботівський священик Роман Орловський, який у результаті отримав гроші на капітальний ремонт споруди.

На цей храм як місце упокоєння гетьмана вказав у 1858 р. Микола Костомаров (хоча й не навів жодних арґументів окрім Григорія Грабянки) [12]. Церква (як і псевдомогила Івана Мазепи у Варні) стала центром тяжіння любителів старовини.

У радянський період під час певного відродження інтересу до козацтва за Петра Шелеста Суботів та Іллінська церква стали центром нового пам'ятного комплексу.

Силами академічного Інституту археології було проведено розкопки. Причому керівники експедиції обґрунтовували вибір церкви посиланнями на літописи Самійла Величка, Григорія Грабянки, Самовидця [13].

 
Богданові руїни в Суботові. Імовірно на малюнку - рештки мурованої вежі замчища Богдана Хмельницького, на задньому плані помітний сілует Ільїнської церкви
ТАРАС ШЕВЧЕНКО, 1845

Поряд із безумовністю версії про місце поховання Богдана Хмельницького, вони вважали достовірною й леґенду про те, що тіло гетьмана викинув Стефан Чарнецький. Звідси висновок: "Поблизу вівтаря, у південно-східній частині храму, виявлено яму. Можливо, це пограбоване і викинуте поховання, про що свідчать проломи у фундаменті церкви" [14].

Розкопки вели відомі археологи, працювали вони на високому професійному рівні. Звинувачення в упередженості та навіть фальсифікації (наприклад, заява Валентина Лазуренка про те, що розкопки 1971 року нібито були "сфальсифіковані з ідеологічно-політичною метою", адже, мовляв, "ідеологічно-політична доцільність" не дозволяла піднімати постать Богдана Хмельницького до статусу "національного потужного лідера" [15]) на адресу цих фахівців виглядають як невміла спроба прикрити власну некомпетентність.

 
Суботів. Замок Богдана Хмельницького. Ліворуч на узвищщі помітна мурована Ільїнська церква. Серед дерев'яних споруд замку виділяються палац і мурована вежа, рештки якої малював Тарас Шевченко
Реконструкція григорія логвина, 1953

Попри популярність версії про Іллінську церкву, не всі історики поділяли цю думку.

Головні сумніви щодо трактування звістки Самовидця висловив Вʼячеслав Липинський, який писав:

"Точне означення місця, де був похований Богдан Хмельницький, вимагало би довгих архівальних студій і старанних пошуковань в Суботові. Дотепер прийнята була традиція, що тіло Хмельницького поховано в Суботові в мурованій церкві Св. Іллі. Там же російським урядом була прибита маленька мідна табличка з написом: "Здѣсь было погребено тѣло Богдана Хмельницкаго". Але ця традиція викликає великі сумніви" [16].

Показово, що коли в 1924 р. в Києві робили узагальнення про долю "великих могил", посилалися саме на думку Вʼячеслава Липинського [17]. Він, між іншим, зазначав, що "коли за основу взяти оповідання Самовидця, на якім ця традиція спирається, то треба вияснити, чи дійсно теперішня мурована церква Св. Іллі була ринковою церквою. Місцева традиція щодо цього неясна" [18].

Історична пам'ять щодо могили Богдана Хмельницького була відсутня вже на початок XIX ст. (що видно з праці Марка Грушевського [19]), а можливо й у XVIII ст. Це пов'язано з трагічною долею Правобережжя, яке пережило воєнне спустошення, два "згони" населення.

Наприклад, у XIX ст. у Суботові не пам'ятали жодної (!) думи про гетьмана. Імовірно, саме бідність джерел викликала спробу розв'язати загадку могили Богдана іншими методами. Однак виявлення геофізичних аномалій має поєднуватися з історичними свідченнями.

Матеріали, на які посилається Ксенія Бондар у спробі обґрунтувати існування склепу Богдана Хмельницького на значній глибині під Іллінською церквою, являють собою частину великого проекту, що здійснювався в Російській імперії наприкінці XIX ст. силами імператорських Академії мистецтв та Археологічної комісії – складання "метрик", тобто докладного опису всіх церков, котрі представляли історичний інтерес.

Такою було оголошено, зокрема, Іллінську у с. Суботів Чигиринського повіту. Метрики ці, що зберігаються нині в архіві Інституту матеріальної культури (Санкт-Петербурґ), справді представляють великий інтерес, хоча і складали їх в основному нефахівці.

Процедура створення була уніфікованою: Академія мистецтв підготувала та віддрукувала напрочуд докладні опитувальники (27 аркушів зі зворотами), тож навіть прості відповіді давали вичерпну інформацію.

Це відноситься й до Іллінської церкви. Опис її склав у 1888 році Олексій Іванович Татаров, 24-річний учитель Медведівської церковнопарафіяльної школи, який здобув освіту в Київській духовній семінарії [20].

 
Суботів у 1883 році. Праворуч від мурованої Ільїнської церкви видно дерев'яну Михайлівську

Це був ентузіаст-краєзнавець, котрий із великим захопленням виконав покладені на нього обов'язки (навіть отримав від знайомих рідкісну літографію Іллінської церкви та руїн будинку Богдана Хмельницького, що відносилася до 1825 року [21]).

Описуючи сам храм, його внутрішнє оздоблення та начиння, Олексій Татаров явно користувався "Сказаннями про населені місцевості Київської ґубернії" Леонтія Похилевича, дослівно повторюючи деякі абзаци з цього відомого тоді видання [22].

Дуже важливо, що саме у другому розділі метрики, означеному як "Зовнішні частини церкви", Олексій Татаров написав:

"Із правої сторони церкви біля середньої колони трохи на захід знаходиться склеп Зиновія Богдана Хмельницького та його сина Тимоша, закиданий сміттям під час перебудови церкви" [23].

У тому ж розділі він зазначив:

"Зовнішні стіни храму рівні (не беручи до уваги заглиблень, зроблених у них, на зразок вікон). По боках стін знаходяться рівні колони, висота їх 11 аршинів і ширина 2 аршини 4 вершки" [24].

Таким чином, з опису зрозуміло, що гаданий вхід до склепу був поза церквою. На думку Олексія Татарова, його закидали сміттям під час реконструкції 1855 року. Таке зневажливе ставлення до місця, де справді знаходилася б могила великого гетьмана, уже наводить на певні сумніви.

До того ж повідомлення про склеп збігається з суботівськими переказами, зафіксованими місцевим священиком Марком Грушевським наприкінці XIX ст. Зокрема наводилися слова вісімдесятирічного місцевого жителя Пилипа Шутя: "Один льох починається з самої церкви мурованої та йде попід Хмельницького дворищем" [25].

Столітній Іван Пушкар теж свідчив, що "оден льох начинається з Мурованки та звідси йде аж у Тясмин річку" [26]. Можливо, цим зумовлено й народну назву Іллінської церкви – "Великий льох"? Причому Пилип Шуть розповідав: "То дірку, що вела під церкву, самі люде засипали" [27].

Це збігається з повідомленням метрики, що "склеп" (тобто льох) було закидано будівельним сміттям. Найімовірніше, у метриці йшлося не про склеп, а про підземні ходи ("льохи"), якими славився Суботів.

Священик Роман Орловський, котрий служив настоятелем Іллінської церкви у середині XIX ст., разом із дияконом обходили всі ці льохи в пошуках "скарбів Богдана". У той час підземні ходи ще не були засипаними.

Найбільше, за розповідями тих, хто особисто знав Романа Орловського, він мріяв знайти булаву гетьмана [28]. Звісно ж, його могилу, якби вона існувала в підземеллі, він точно виявив би.

Саме з ініціативи священика розпочався капітальний ремонт Іллінської церкви на гроші Синоду [29], під час якого вхід у підземелля було засипано – як такий, що не представляв інтересу. Про льохи Суботова докладно написав краєзнавець Віктор Гугля [30].

Важливо та показово, що вказівка на вхід до склепу в метриці й те місце, яке з легкої руки Леонтія Похилевича (ймовірно, він ґрунтувався на певному переказі) вказується як могила Богдана, не збігаються. У Леонтія Похилевича йдеться про "місце за стовпом із південної сторони, біля виходу з церкви" [31].

У Олексія Татарова зазначено, що склеп розташовано "з правої сторони церкви біля середньої колони". Звідки взялося місце, на яке вказував Леонтій Похилевич, невідомо, тому що документальних підтверджень цьому не існує.

Можливо, це просто символічно визначена точка, обрана Романом Орловським, із метою привабити паломників. Саме його стараннями в рамках відзначення 200-річчя приєднання України до Росії було встановлено табличку на честь Богдана Хмельницького.

Цікаво, що Гнат Стеллецький, який проводив дослідження й археологічні розкопки у Суботові 1921 р., демонтував цю табличку, уважаючи її "спекуляцією":

"В середині оббито стіну, на якій прибито мідяну табличку, що там, мовляв, поховано тіло Хмільницького. Оказалась звичайнісінька спекуляція великим йменням; саму табличку взято до музею" [32].

Тобто ніяких підтверджень місця розташування могили Богдана Хмельницького в нас немає. Але головне, виникли серйозні підстави взагалі сумніватися в тому, що гетьмана поховано в Іллінській церкві. На нашу думку, під визначення "ринкової" набагато більше підпадає Михайлівська церква у Суботові.

Ми знаємо, що коли у серпні 1656 року місцеві жителі зустрічали патріарха Макарія, вони, за словами Павла Алеппського, "вийшли нам назустріч хресною ходою й повели нас у велику нову церкву в ім'я св. Михаїла" [33].

Згідно з описом Михайлівської церкви 1726 р., вона знаходилася "nasrod miasteczka", тобто у центрі [34]. А саме ринок, ринкова площа, як відомо, і була центром поселення.

 
Суботів. Північніше замчища із Ільїнською церковою та рештками мурованої вежі - знаходилася площа із Михайлівською церковою
КАРТА: ДМИТРО ВОРТМАН, 2010

Стосовно Іллінської Павло Алеппський занотував, що Богдан, "аби збільшити пишність палацу будує навпроти нього, на підвищенні, кам'яну церкву" [35]. Тобто на височині, навпроти замку. Жодних указівок на центр села.

Показово, що про Іллінську церкву в місцевих переказах згадувалося доволі дивно, майже в неґативному ключі. Так, Іван Пушкар говорив: "А в давньої пам'яти то самі либонь стіни були і церквою їх ніхто не звав", приїжджали до неї тільки "поминки справляти" [36]. "Звуть її й порохівнею, і льохом, і конюшнею, не то ще. Кажуть і так, що се церква таки була, а двірець Хмелів" [37].

Леонтій Похилевич помилково вважав, що Михайлівська церква була пізньою: "Приходську Михайлівську церкву збудовано в 1786 р. замість попередньої дерев'яної, у 1718 р. зведеної" [38]. У Суботові зберігалася пам'ять, що храм поставив батько Богдана ("Михайлівську то ще батько Богданів строїв, кажуть" [39]).

Але за тими ж розповідями, у XIX ст. це вже була п'ята церква "на цьому самому місці". Тут ми поділяємо припущення Віктора Гуглі, що перша Михайлівська церква, побудована батьком майбутнього гетьмана на початку XVII ст., могла згоріти ще в 1647 році, під час наїзду Данила Чаплинського, а в 1648–1653 роках Богдан відбудував на її місці нову (тому-то Павло Алеппський і писав про "нову") [40].

 
Вигляд Михайлівської церкви у 1912 році

Дерев'яні намолені церкви, дійсно, традиційно відновлювали на колишньому місці.

Можна з великою впевненістю говорити, що саме в Михайлівській церкві поховали в 1653 році. Тимоша Хмельницького.

Це підтверджується описом Павла Алеппського:

"Ми прибули у поселення, що звалося Суботів, де, зазвичай, жив покійний Тимофій, син гетьмана. Мешканці вийшли нам назустріч хресною ходою й повели нас у велику нову церкву в ім'я св. Михаїла […] у цій церкві гробниця Тимофія".

Павло Алеппський наводив таку подробицю, що "над гробницею" Тимоша "за їхнім звичаєм висить велика корогва, на котрій написаний доволі схожий портрет героя верхи на коні, із мечом у правиці й з булавою в лівій руці, та із зображенням на передньому плані Молдавії як країни, яку він пішов завойовувати" [41].

Було б логічно припустити, що Богдан заповідав поховати себе поряд зі своїм улюбленим сином. Підсвідомо жителі Суботова віддавали перевагу Михайлівській церкві перед Іллінською.

Існує розповідь, що коли в XIX столітті першу задумали перенести в інше місце, "громада не дала в низость повернути Михайла святого". А потім уже "консисторія приписала, що не можна переносити, бо у їй похований Тиміш, син Богданів" [42].

При цьому ще один суботівський старожил Варивон Кацур розповідав, що селяни про те, "що у ній похований його син Тиміш, сього ж не знали" [43].

Із набагато більшою обережністю слід ставитися до розповіді, що коли під час її чергової перебудови виникли плани перенести Михайлівську церкву, "знайшли склеп й домовини у йому". Одну труну розкрили та пред'явили, "що справді є його могила і він сам є там".

Навіть якщо труни й були, то навряд чи хто в XIX столітті міг "упізнати" останки Тимоша. Склеп закрили, засипали та "почали підвалини класти" [44]. Якщо існування могили Тимоша станом на XIX ст. викликає сумніви, то сам склеп точно був.

Слова двох очевидців його відкриття підтверджує розповідь відомого історика Володимира Перетца, котрий у 1892 р. писав:

"У нинішній час Михайлівська церква представляє собою надзвичайно старезну будівлю, що вже готова обвалитися, але ще стоїть завдяки чималій кількості дерев'яних підпор. Місце, де збудовано цю церкву, було в давнину кладовищем, під самою церквою й тепер ще існує склеп, у котрому, як уважають, поховано сина Хмельницького, запоротого Чаплицьким. На жаль, нам не вдалося проникнуть у цей склеп із тим, щоб особисто оглянути його та обстежити" [45].

Тобто склеп у Михайлівській церкві існував, і його пов'язували з родиною Хмельницьких. Незважаючи на те, що, як ми вже вказали, історична пам'ять була майже загублена, "братчики михайлівські" висловлювали сумнів про поховання Богдана в Іллінській церкві: "Може якраз у дерев'яній батьковій церкві, де й син його уже лежав" [46].

У 1921 році Гнат Стеллецький, ґрунтуючись на якомусь "літопису Михайлівської церкви", дійшов висновку, що могилу Богдана слід шукати саме там. На публічній лекції він заявив про намір наступного року обов'язково продовжити розкопки – цього разу вже під підлогою Михайлівської церкви, та знайти поховання гетьмана [47].

Однак невдовзі був змушений виїхати з України. Незважаючи на неоднозначність цієї постаті в українській археології, усе ж не слід безапеляційно відкидати його думку. Тим більше невідомо, що за "літопис Михайлівської церкви" був в його розпорядженні.

Тепер необхідно повернутися до леґенди про те, що нібито в 1664 році Стефан Чарнецький викинув прах Богдана і його сина Тимоша. У XIX столітті як Роман Орловський, так і Леонтій Похилевич були впевнені у цьому (знову-таки давалася взнаки популярність творів Григорія Грабянки й Миколи Костомарова).

Насправді переказ цей наводиться тільки в літописах Чернігівському та Григорія Грабянки, написаних через 80 років і, що дуже важливо, на Лівобережжі ("казал з гробов в рынку выкинути на попелище" [48]; "Чернецкий Бужин и Суботов огнем сожжегши, Богдана Хмелницкого и сина его Тимоша телеса з гробов изверже" [49]).

У жодному з численних польських щоденників учасників кампанії 1664 року немає й натяку на цей "подвиг" Стефана Чарнецького. Зокрема ті події описували Йоахим Єрлич, М.Єрмоловський, Веспасіян Коховський.

Детально про хід воєнних дій свідчив Самовидець. Крім того, маємо численні докладні реляції Ґригорія Косаґова та Івана Брюховецького, які захищали реґіон від польських сил [50].

Ніде не знайти бодай згадки про трагедію у Суботові. Найімовірніше, що це – типова для України леґенда про сумну долю могили видатної людини. Виразна аналогія проглядається з похованням Івана Мазепи, про яке теж розповідали, що його розкривали та оскверняли, причому особисто, відомі діячі (Петро I, Михайло Скобелєв і т. д.).

Утім джерела це не тільки не підтверджують, а навіть спростовують. Іван Крип'якевич, один із найвидатніших дослідників життя гетьмана, писав: "Невідомо, чи труна Богдана Хмельницького залишилася на місці поховання".

Але він висловлював великі сумніви в достовірності свідчень Григорія Грабянки, відзначаючи, що його "вістка не підтверджується документами і не вважається достовірною" [51]. Валерій Смолій і Валерій Степанков теж зауважили неспроможність версії про викинуті Стефаном Чарнецьким останки [52].

Ще одна леґенда – про скарби Хмельницького. Перші звістки виникли "по гарячих слідах" [53]. У XIX столітті Пилип Шуть розповідав: "Кажуть, що в його церкві – у мурованій – є кладь несчислима, саме золото попід підвалинами" [54].

Перекази ці знову ж таки аналогічні сказанням про дорогоцінності, нібито заховані в могилі Івана Мазепи. Очевидно, такі речі були типовими для свого часу.

Отже, проаналізувавши викладене вище, доходимо висновків:

1) прямих указівок тогочасних джерел про місце поховання Богдана Хмельницького не існує;

2) не викликає сумнівів факт, що гетьмана поховали у Суботові;

3) єдині тогочасні вказівки про його поховання пов'язуються з "ринковою" церквою;

4) Іллінська не може вважатися ринковою, тому що збудована була на височині, навпроти замку Богдана Хмельницького;

5) Михайлівська церква розташовувалася у центрі села, зведена швидше за все батьком Богдана;

6) із великим ступенем упевненості можна говорити, що в Михайлівській церкві був похований Тиміш Хмельницький;

7) склеп Михайлівської церкви зберігався принаймні до кінця XIX століття, утім ніколи не досліджувався;

8) леґенда про те, що Стефан Чарнецький викинув із могили останки Богдана й Тимоша Хмельницьких не підтверджується тогочасними польськими, українськими, російськими джерелами.

Беручи до уваги сукупність прямих і непрямих свідчень, із високою долею ймовірності можна стверджувати, що більш перспективними можуть бути пошуки могили гетьмана саме в Михайлівській церкві, а зафіксовані нещодавно геомагнітні аномалії відносяться радше до залишків відомих підземних ходів Суботова ("льохів"), один з яких починався якраз з Іллінської церкви.

Видається найбільш вірогідним, що Богдана Хмельницького поховали в батьковій Михайлівській церкві на ринку, тобто у центрі села, поряд з улюбленим сином.

Могила гетьмана могла загинути під час однієї з пожеж, а склеп не пережив ХХ століття. І все ж розкопки на місці дерев'яного храму представляються перспективними.

Примітки:

1 Див.: У Суботові знайшли ймовірну могилу Хмельницького 

2 Грушевський М.С. Історія України-Руси. – Т.IX. – Ч.2. – К., 1997. – С.1475–1477.

3 Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький: Соціально-політичний портрет. – К., 2009. – С.604–605.

4 Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею. – Т.IV. – Санкт-Петербург, 1863. – С.12. – №10.

5 Там же. – Т.XI. – Санкт-Петербург, 1879. – C.795–796. – №3.

6 Літопис Самовидця. – К., 1971. – С.75.

7 Чернігівський літопис / Підгот. до друку, передм. і ком. Ю.Мицика // Сіверянський літопис. – 1996. – №4(10). – С.70.

8 Див.: Гарвардська бібліотека давнього українського письменства. – Т.IX. – Harvard University Press, 1990. – C.376.

9 Див.: Российская национальная библиотека. Отдел рукописей. – Ф. Погод. – 2020/1-3. – Л.185, 187.

10 Там же. – Л.189.

11 Twardowski S. Woyna domowa z kozaki i tatary, Moskwą, potym Szwedami i z Węgry. – Callissii, 1681. – S.238.

12 Костомаров Н. Богдан Хмельницкий. – Санкт-Петербург, 1904. – С.637.

13 Юра Р.О., Горішній П.А. Археологічні дослідження в Суботові // Український історичний журнал. – 1972. – №1. – С.155.

14 Там само. – С.156.

15 Див.: Науковці знайшли нові докази ймовірного місця поховання гетьмана Богдана Хмельницького – сюжет

16 Липинський В. Україна на переломі, 1657–1659: Замітки до історії українського державного будівництва в XVIIім ст. // Його ж. Твори: Історична секція / Ред. Л.Білас, Я.Пеленський. – Т.3. – Філадельфія, 1991. – С.270 (прим.).

17 З трагедії великих могил на Україні // Стара Україна. – 1924. – VI. – С.83–84.

18 Липинський В. Україна на переломі... – С.270 (прим.).

19 Грушевський М. Гетьманське гніздо: Урочища і перекази села Суботова, зібрані в рр. 1897–1899 // Записки Наукового товариства імені Шевченка (далі – ЗНТШ). – Т.91. – Л., 1909. – С.5–32.

20 Архив Института материальной культуры (Санкт-Петербург). – Ф. Р-I. 1890. – №25. – Л.27.

21 Там же. – Л.24–24 об.

22 Там же. – Ф. Р-III. – №2278. – Л.21 об. и др.

23 Там же. – Л.2.

24 Там же. – Л.3.

25 Грушевський М. Гетьманське гніздо... – С.6.

26 Там само. – С.15.

27 Там само. – С.6.

28 Там само. – С.14–15.

29 Див.: Юрченко С.Ю. Реставрація Іллінської церкви у Суботові в середині ХІХ ст. мовою документів // Праці Центру пам'яткознавста. – Вип.27. – К., 2015. – С.33–49.

30 Гугля В. Суботів Хмельницьких. – Дніпропетровськ, 2006. – С.24–36.

31 Похилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. – Біла Церква, 2005. – С.532.

32 Колибенко О.В. Українська спадщина Гната Стеллецького // Історія археології: Дослідники та наукові центри [серія "Археологія і давня історія України", вип.9]. – К., 2012. – С.128.

33 Алеппский П. Путешествие антиохийского патриарха Макария в Россию в половине XVII в. – Вып.4. – Москва, 1898. – С.193.

34 Крип'якевич І. Чигирин і Суботів у візитації 1726 // ЗНТШ. – Т.151. – Л., 1931. – С.193.

35 Алеппский П. Путешествие... – С.193–194.

36 Див.: Грушевський М. Гетьманське гніздо... – С.14.

37 Там само. – С.15.

38 Похилевич Л. Сказания… – С.533.

39 Грушевський М. Гетьманське гніздо… – С.14.

40 Гугля В. Суботів Хмельницьких. – С.38.

41 Алеппский П. Путешествие... – С.193–194.

42 Грушевський М. Гетьманське гніздо… – С.14.

43 Там само. – С.16.

44 Там само.

45 Перетц В. Памятники старины в селе Субботове // Киевская старина. – 1892. – №3. – С.485–486.

46 Грушевський М. Гетьманське гніздо… – С.17.

47 Кукса Н. Історичні поховання XVII–XVIII ст. в Суботові // Козацька скарбниця. – Вип.3. К., 2006. – С.97.

48 Чернігівський літопис. – С.70.

49 Див.: Гарвардська бібліотека давнього українського письменства. – Т.IX. – C.392.

50 Яковлева Т. Руїна Гетьманщини: від Переяславської ради-2 до Андрусівської угоди (1659–1667 рр.). – К., 2003. – С.426–448.

51 Крип'якевич І. Богдан Хмельницький. – Л., 1990. – С.336.

52 Смолій В.С., Степанков В.С. Богдан Хмельницький: Соціально-політичний портрет. – С.604–605.

53 Twardowski S. Woyna domowa z kozaki i tatary, Moskwą, potym Szwedami i z Węgry. – S.239.

54 Грушевський М. Гетьманське гніздо… – С.6.

Чехословаччина – народження демократії на уламках імперії

У купе потягу, котрий покидав Австро-Угорщину і прямував до Італії, сидів поважний чоловік з доглянутими сивими вусами та капелюхом на голові. Професор філософії, депутат парламенту імперії Габсбургів Томаш Ґаріґ Масарик. Разом з ним в потязі їхала його дочка Ольга. Масарик багато років маневрував між різними політичними течіями, проте в 1914 році, з початком Великої війни, професор прийняв рішення – він зробить все від нього залежне, щоб виникла нова держава – незалежна Чехословаччина. Зараз він прямував в Італію з метою організувати рух опору за кордоном. В разі провалу його задуму, йому і його родині, загрожувала в’язниця. Масарик розумів – або він здобуде державу для свого народу, або вже не зможе повернутися в Прагу.

Шанс на виживання: Київ у роки Голодомору

У роки Голодомору-геноциду абсолютна більшість українців проживала в сільській місцевості. Комуністичний тоталітарний режим, створюючи умови несумісні з життям, спрямував свій удар насамперед проти українських селян. Репресивна машина одним із механізмів злочину геноциду обрала вилучення всього продовольства, що призвело до масової смертності від голоду.

«Чи можна вважати Голодомор геноцидом?»: транскрипт вебінару Німецько-української комісії істориків

24 вересня 2020 відбувся вебінар Німецько-української комісії істориків під назвою «Чи можна вважати Голодомор геноцидом?». Ця дискусія після її анонсування викликала широке обговорення в Україні.

Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»