Сокира з тризубом: порятунок від «чорних копачів»
21 серпня у Національному музеї історії України відбудеться передача до колекції музею сокири Х—ХІІІ століть. Сокиру вирізняє унікальна інкрустація сріблом із зображенням тризуба. Знахідку врятував від так званих «чорних копачів» львів’янин Тарас Хмеловський. Від науковців він і дізнався про унікальну сокиру, яка потрапила на «чорний ринок» старожитностей і могла бути вивезена закордон. Тарас Хмеловський вирішив врятувати артефакт. Єдиним реальним виходом було викупити сокиру на аукціоні, що і зробив львів’янин.
Майже два роки тому Історична правда опублікувала інформацію, що на українському інтернет-аукціоні продають давньоруську сокиру з тризубом. Археологи та історики визначили цей предмет як унікальний. Попри значний розголос та зусилля багатьох журналістів, вчених, музейників і пам'яткоохоронців, жодної реакції владних структур на публікацію не було. З того часу доля цієї знахідки залишалася нез'ясованою.
Нещодавно стало відомо, що сокиру викупив львів'янин Тарас Хмеловський, який вирішив з нагоди 30-ї річниці незалежності України передати її до Національного музею історії України.
Нам вдалося поспілкуватися з основними учасниками цієї історії, які розповіли про певні обставини розшуку та порятунку цього предмету.
Тарас Хмеловський:
"Я закінчив Київський Національний університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю "археологія", але доля склалася так, що в науку я не пішов і за фахом працювати не став. Проте моє зацікавлення археологією не зникало і зв'язків з археологами я не втратив".
Всеволод Івакін, к.і.н., завідувач відділу археології Києва Інституту археології НАН України:
"Ми познайомилися з Тарасом десь на початку 2018 року. Тоді ми вже рік досліджували унікальну пам'ятку на Росі – могильник середньовічних балтів. Це відкриття набуло чималого розголосу серед європейських колег, дехто навіть вважав його "археологічною сенсацією десятиліття".
З нами тоді вже працювали вчені з Польщі та Німеччини, але, як це не прикро, в Україні грошей на дослідження не знайшлося. Ми буквально по крихтам збирали кошти, відриваючи фінансування від інших проектів та експедицій.
А одного дня хтось з колег познайомив мене з Тарасом. І той відразу почав нам допомагати. Я швидко переконався, що це людина щира, свідома та обізнана. Він не розраховує на жодну рекламу або популярність, а ще, що принципове – дуже негативно ставиться до приватних археологічних колекцій".
Тарас Хмеловський:
"Моє ставлення до археології залишається студентським, для мене це наука романтична та загадкова. З часом я лише краще почав розуміти, яке виняткове значення вона має для історії нашої нації та країни.
Одного для я почув від археологів про цю сокиру. Вони з сумом говорили, що унікальна знахідка вочевидь буде перепродана кудись за кордон та згадували вже відомі їм приклади таких перепродажів. Хтось з них показав мені публікацію на Історичній правді, я прочитав і побачив фото…
Для мене це був шок, відчуття гніву та обурення, бо я бачив не лише рідкісну та вишукану зброю, я бачив тризуб – символ та герб нашої країни. Чомусь відразу виникало передчуття, що державні органи на це не зреагують.
Я не колекціонер і ніколи не збирався купувати якісь старожитності. Спочатку я лише слідкував за аукціоном, але весь час думав, що ж тут можна зробити. А за кілька днів я дізнався, що сокиру з аукціону чомусь ніхто не викупив, щось з торгами пішло не так.
Саме тоді я зрозумів, що це мій шанс і треба діяти. Як я розшукував продавця, як і за скільки викупав, розповідати, думаю, не варто. Це вже пройдений етап, головне тоді було врятувати знахідку. Єдине, що можу сказати – археологи не помилялися, одним з варіантів подальшої долі цього предмету могло бути вивезення за кордон.
Коли я нарешті отримав сокиру, виникла інша проблема – я знав, що її треба швидко реставрувати, бо з часом вона може зазнати незворотних втрат, але я не знав де і хто це може зробити. Тоді археологи розповіли мені про Віктора Голуба, якого дуже високо цінували, особливо після реставрації відомого "Меча вікінга". Отже, я і звернувся до нього".
Віктор Голуб, художник-реставратор вищої категорії:
"Коли я вперше побачив фотографії цього артефакту, то відразу збагнув, що нічого подібного за всю тривалу практику через мої руки не проходило. Але для того, щоб переконатися в цінності знахідки, я мав її побачити на власні очі.
Знайомство з паном Тарасом дало мені можливість потримати в руках цей унікальний предмет та переконатися в його автентичності. Про це свідчили ступінь руйнації залізної основи сокири, а також техніка виконання та рідкісне оздоблення. При детальному огляді було виявлено активізацію корозійного процесу.
Справа в тому, що археологічне залізо після вилучення із ґрунту починає, як правило, швидко руйнуватись. Предмет необхідно було терміново реставрувати. Дізнавшись, що він передаватиметься до музею, я вирішив долучитися до справи.
Зрозуміло, працювати я міг лише в позаробочий час, тому весь комплекс необхідних реставраційних робіт проводив удома та певний час був змушений працювати буквально в дві зміни. Для цього я навіть придбав власний мікроскоп.
Це була кропітка, тривала та дуже непроста робота. Важливими етапами були розкриття інкрустації сріблом та стабілізація предмета. Але я щасливий, що був дотичний до знахідки такого рівня! Мене зрозуміє кожен реставратор, бо шанс працювати з подібними предметами випадає нечасто".
Максим Левада, археолог, пам'яткоохоронець
"Я почув про цю сокиру тоді, коли вона вже була на аукціоні. В той час я зосередився на розшуку інформації стосовно іншої історії – римського срібла, яке було незаконно вивезене з України до Німеччини, тому часу не інше не мав.
Згодом мої друзі з Інституту археології розповіли, що аукціон, начебто,зірвався, але є якась людина, яка хоче її розшукати та зберегти сокиру для науки. Чесно кажучи, тоді я оцінив цю ідею як таку, що має мало шансів. І коли мені повідомили, що все вийшло, я був приємно здивований.
З часом мені вдалося дещо перевірити і я можу підтвердити слова пана Хмеловського – дійсно, дехто планував перепродаж цієї сокири за кордон, а більш того – до Росії. Думаю, саме зусилля Тараса Хмеловського налякали цю людину, бо контрабандні трансакції з культурними цінностями потребують абсолютної "тиші", а поява потенційного "конкурента" створює суттєву загрозу з ймовірними небажаними наслідками у вигляді слідства, суду тощо.
Тобто, навіть якби пану Хмеловському не вдалося вийти на продавця, його розшуки вже налякали та на якийсь час зупинили контрабандистів".
Тарас Хмеловський:
"Зрештою ця історія вже добігає кінця, а мені вже кортить побачити сокиру в експозиції Національного музею історії України. Чому я це зробив?
Нічого особливого, я спочатку хотів лише допомогти своїм друзям-археологам, згодом – показати іншим, що варто допомогти музеям, замість того, щоб знищувати нашу історію, тишком скуповуючи безцінні предмети та розорюючи задля цього пам'ятки. Зрештою, у мене двоє синів і я хочу, щоб вони пишалися мною, бо ця історія вже стала частиною історії нашої родини".
Всеволод Івакін, к.і.н., завідувач відділу археології Києва Інституту археології НАН України:
"Можу лише вітати вчинок Тараса Хмеловського! Нажаль, подібні приклади трапляються в Україні дуже нечасто. З свого боку, співробітники нашого інституту, разом з колегами з музею, планують найближчим часом спробувати локалізувати та дослідити ймовірне місце, де було знайдено цю сокиру. Певна інформація в нас вже є, тож спробуємо її перевірити.
А якщо приклад Тараса надихне ще когось на подібне, закликаю не забувати – дуже важливо зібрати інформацію стосовно місця та обставин знахідки. Для кращого розуміння нашого минулого за допомогою методів археологічної науки недостатньо лише мати якийсь предмет, наука потребує знань його контексту. От і ми спробуємо дізнатися про цю сокиру трохи більше".
Федір Андрощук, д.і.н., генеральний директор Національного музею історії України:
"Ця сокира належить до доволі рідкісної групи інкрустованих бойових сокир, декілька екземплярів якої відомо з теренів Швеції та Русі. Форма цього екземпляру вочевидь місцева, аналогії їй відомі, датуються вони доволі широким проміжком Х-ХІІІ століть.
Проте, мотив орнаменту рідкісний, якщо не сказати – унікальний, а за окремими елементами, з яких він складається, його можна датувати в межах більш вузького часу, від кінця Х до початку ХІ століть. Цьому відповідає й інкрустація тризубом, іконографія якого датується періодом княжіння Володимира Святославича.
Безумовно, це автентичний, статусний та унікальний предмет, який є визначної пам'яткою нашої культури. Подібні артефакти мають бути надбанням всього українського народу, а не належати окремим колекціонерам.
Користуючись можливістю, хочу вже зараз висловити щиру вдячність пану Хмеловському за чудовий подарунок нашому музею! А усіх небайдужих ми плануємо найближчим часом запросити для знайомства з цим унікальним експонатом".
Від редакції. Нагадуємо, що 21 серпня о 16:00 у Національному музеї історії України (вул. Володимирська, 2) відбудеться передача до колекції музею цього унікального артефакту.
