Загибель "Москви" та інших
Великі флагманські кораблі є не просто військовою одиницею у флоті. Вони мають потужне вседержавне й загальнонаціональне символічне значення. Показово уособлюють силу та міць країни на морі. Відповідно, втрата їх дуже болюча (а радість від знищення неймовірно підбадьорює й мотивує під час війни!). На морі взагалі багато символізму. Було і є. Й не лише у Росії. Та чи вперше тонуть російські флагмани? Ні. Траплялось це, й досить часто, як для чільних суден ВМС, у попередньому ХХ столітті
13-14 квітня 2022 року Україна завдала Росії найбільшої військової поразки на морі у ХХІ-му столітті. Флагман – головний корабель Чорноморського флоту Російської Федерації ГРК "Москва", з крейсера-символу перетворився на об'єкт підводної культурної спадщини України та провідний чинник відродження української філателії.
Великі флагманські кораблі є не просто військовою одиницею у флоті. Вони мають потужне вседержавне й загальнонаціональне символічне значення. Показово уособлюють силу та міць країни на морі. Відповідно, втрата їх дуже болюча (а радість від знищення неймовірно підбадьорює й мотивує під час війни!). На морі взагалі багато символізму. Було і є. Й не лише у Росії.
Та чи вперше тонуть російські флагмани? Ні. Траплялось це, й досить часто, як для чільних суден ВМС, у попередньому ХХ столітті. Чом би не зробити історичний екскурс у карму попередників "Москви"? Як вони гинули й хто їх знищив?
Ескадренний броненосець "Петропавлівськ" - 31 березня 1904 року
"Маленькая победоносная"(с) Російсько-японська віна 1904-1905 рр., виявилась зовсім не маленькою у ресурсних масштабах для Росії й тим паче не переможною. Замість ствердження імперських амбіцій в тихоокеансько-азійському регіоні імперія Романових втратила території, флот та значну частину війська на суходолі. Однією з ключових локацій війни була фортеця Порт-Артур – головна військово-морська російська база на Тихому океані де базувалась 1-а Тихоокеанська ескадра – основа військово-морської міці Росії в регіоні.
Її флагманський корабель, "Петропавлівськ" був спущений на воду у 1894 року, задіяний до складу флоту у 1899 році. Панцерник належав до типу "Полтава", й тут саме час перейти вже до згадуваного символізму. Адже всі кораблі цього типу: "Полтава", "Петропавлівськ" та "Севастополь" названі на честь військових подій (підкреслюю – подій, не перемог) пов'язаних з російською зброєю впродовж історії. А не на честь міст, як це може здатися на перший погляд.
Полтава – місце перемоги московського війська над шведською армією й початок, підвалина у російський імперський марш в історію. Петропавлівськ та Севастополь – у цих двох містах відбувались бойові дії під час Східної, а нам більше відомої як Кримської, війни 1853-1856 рр.
І ось якщо в Полтавській баталії російська армія дійсно перемогла, то севастопольські події у Криму 1854-1855 рр. перемогою аж ніяк не назвеш. Однак, тодішня російська імперська ідеологія й пропаганда не відставали від нинішньої. Й з нищівної поразки змогли зробити славетну перемогу та ідеологічну ікону.
"Петропавлівськ" затонув підірвавшись на міні під час виходу з порт-артурської гавані 31 березня 1904 року. Загинуло близько 670 моряків. Чому близько? Бо фішка російського військового керівництва – неточність у втратах, з'явилась не лише зараз.
Серед загиблих – командувач 1-ї тихоокеанської ескадри (на той час Тихоокеанського флоту ще не було) віце-адмірал Степан Макаров – уродженець Миколаєва, до речі. Проте, останнє йому не допомогло, як і іншому уродженцю міста корабелів – крейсеру "Москва".
Загинув на облавку також знаний художник-баталіст Василь Верещагін. Серед нобілітованих військовиків зміг врятуватись двоюрідний брат російського імператора Миколи ІІ – великий князь Кирило Володимирович та командир корабля, капітан 1-го рангу Микола Яковлев.
Словом – удар. Ще й потужний. Втрата флагмана й разом очільника флоту, на якого, між тим, покладались надії…
Як і на війну в цілому, однак, Порт-Артур капітулює Японії, а російську армію на суходолі, в Маньчжурії, спіткає не солодша доля.
Ескадренний броненосець "Князь Суворов" - 27 травня 1905 року
На допомогу 1-й Тихоокеанській ескадрі йде… вірно, 2-га Тихоокеанська ескадра. Дійсно, склалось так, що треба більше ескадр. Для деблокади Порт-Артура та переваги шальки терезів на власну користь Російська імперія наважується на доволі чудернацьку військово-морську операцію – перекидання великого флотського угрупування через весь світ. Успіх був сумнівним від самого початку. Однак, коли це ставало на заваді росіянам.
Командир ескадри, віце-адмірал Зиновій Рожественський, тримав свого прапора на панцернику "Князь Суворов" (тип "Бородіно", представники теж мали відповідні назви, крім "Бородіна" й "Суворова": "Імператор Олександр ІІІ", "Орел" та "Слава"). Спущений на воду у 1902 році, зарахований до складу флоту у 1904 році.
Броненосець названий на честь найшанованішого в Російській імперії полководця – Олександра Суворова. А ось Зиновій Рожественський найшанованішим флотоводцем не став. Навпаки. Замість лаврів перемоги отримав найгучнішу, до сьогодні ясна справа, російську поразку на морі. Хоча й зберіг життя (на відміну від команди броненосця, яка за деякими даними загинула, або повністю, або врятувалось лише 20 матросів) після загибелі броненосця у Цусімському бою 27-28 травня 1905 року.
Цусіма відтоді й на довгий час стала тим, що нині б назвали мемом, з дуже негативною конотацією. Поразка Росії у цій битві не те що перекреслила попередні здобутки військово-морської історії ще з далекого, навіть уже на той час XVIII століття, а й поставила під сумнів існування російських ВМС як таких у майбутньому.
До речі, й найбільша російська поразка до Цусіми відбулась у тому ж таки XVII ст. - 9-10 липня шведський флот очолюваний королем Густавом ІІІ завдав нищівної поразки російському флоту під командуванням адмірала Карла-Генріха Нассау Зігена у Балтійському морі біля міста Роченсальм (Друга Роченсальмська битва).
Не поталанило й іншим російським флагманам-адміралам та флагманам-кораблям у Цусімі. Молодший флагман Дмитро фон Фелькерзам помер у поході ще до початку бою, а його флагманський броненосець "Ослябя" з тимчасової могили перетворився на постійну, також загинувши у Цусімі.
Командувач 3-ї Тихоокеанської ескадри (виокремленого підрозділу у складі 2-ї) контр-адмірал Микола Небогатов капітулює японському імператорському флоту на броненосці "Імператор Микола І" і разом з ним потрапить до полону. Долі капітуляції пощастить уникнути лише загону контр-адмірала Оскара-Вільгельма Енквіста, у чиєму загоні, крім флагманського крейсера "Олег", перебувала й нині жива "Аврора".
Головний корабель опонентів – японського імперського флоту – броненосець "Мікаса", на якому адмірал Тоґо Хейхатіро командував діями ВМС у Цусімській протоці й Жовтому морі під час війни, став ледь не державним символом і нині є кораблем-музеєм у місті Йокосука.
Лінійний корабель "Імператриця Марія" - 20 жовтня 1916 року
Перша світова війна серед своїх чинників мала й гонку озброєнь, яка не зупинилась і після початку першої найбільшої у світі війни. Однією з її характерних компонентів стали лінійні кораблі-дредноути. В російському флоті такі з'явились уже під час війни.
І хоч лінкор "Імператриця Марія" й був спущений на воду у 1913 році, до військово-морських лав він став уже у військовому 1916-му. Його попередник – вітрильний лінійний корабель "Імператриця Марія", флагман адмірала Павла Нахімова у Сінопській битві 1853 року, був затоплений самим ж росіянами під час оборони Севастополя у вже згадуваній Кримській війні. Крім пам'яті про це судно сакральний зміст ім'я нового дредноута полягав ще й у присвяті матері Миколи ІІ – імператриці Марії Федорівні.
Корабель вибухнув у Севастопольській бухті 20 жовтня 1916 р. В діапазоні причин: техногенний та людський фактори, або диверсія. "Не все так однозначно"(с), як то кажуть. Від вибуху загинуло 225 людей й 85 отримали поранення. І хоч лінійний корабель потім підняли й намагались привести до ладу, врешті-решт успіхів це не мало.
На російських амбіціях про Константинополь, Босфор та Дарданелли у Першій світовій війні можна було вкотре ставити хрест.
Нам лишається лиш пошкодувати, що цей лінійний корабель не долучився до дієвих лав ВМС України під час Визвольних змагань 1917-1921 рр.
Лінійний корабель "Новоросійськ" (екс-"Giulio Cesare") – 29 жовтня 1955 року
У цього корабля, з-поміж інших флагманів, доля мабуть склалася найкарколомніше. Італійський дредноут "Юлій Цезар" (тип "Конте ді Кавур") спущений на води Лігурійського моря у 1910 році, а бойовою одиницею королівських ВМС Італії став у 1914 році. За них і відвоював дві світові війни. За результатами Другої - радянський трофей, перейменований у "Новоросійськ".
Цікаво зазначити, що дредноутна епоха не закінчилась після Першої світової війни. Вона цілком успішно перейшла у Другу, а останні "динозаври" цього різновиду військових кораблів покинули службу вже аж у 90-х роках ХХ століття. Зокрема, легендарний лінкор "Міссурі" (типу "Айова") ВМС США пішов на спочинок у 1992 році, за рік до цього ще взявши участь в операції "Буря в пустелі".
Повернемось до наших флагманів. Насолода від трофею на радянському Чорноморському флоті протривала недовго. Після протяжної в часі передачі корабля з Італії до СРСР, чисельних ремонтів, модернізацій, переозброєнь, не таких чисельних маневрів та виходів у море – "Новоросійськ" вибухнув.
В наслідок надзвичайної пригоди загинуло 829 людей (і це у мирний час). Причому, така велика кількість загиблих у катастрофі спричинена не лише самим вибухом, а й недолугими проведенням рятувальних робіт.
Спектр версій нагадує події 1916 році на "Імператриці Марії", від вибуху боєкомплекту та донних мін до диверсії-помсти італійських спецпризначенців. Як тут не згадати меметичний вислів: "всей правды мы не знаем" (с).
Зважаючи на рік, та загалом епоху, коли сталась подія, інформаційний вибух не був таким потужним, як реальний. Однак від вибухової хвилі захитались стільці й погони у цілої низки радянських адміралів, ба більше, навіть головком ВМФ СРСР Микола Кузнєцов (саме на честь нього названий авіаносець – задимлювач морів та океанів, якого ми пам'ятаємо через війну у Сирії) втратив посаду й був понижений у званні.
Щось тимчасово окупований "Легендарный Севастополь", який як полюбляють вважати росіяни "гордость русских моряков" виявлявся постійно не таким вже й прихильним до цих моряків. А вся гордість йшла на дно, дещо змінивши маршрут у 2022 році, отримавши більш детальні корегування курсу від українських прикордонників.
Гвардійський, ордена Нахімова, ракетний крейсер "Москва" - 14 квітня 2022 року
Породження Холодної війни та застою – "Слава", а першопочаткова назва цього судна проєкту 1164 "Атлант" була саме такою, застала ще Леоніда Брежнєва. Крейсер спущений на воду у 1979 році, виконувати службу почав у 1982-му.
"Москвою" став у 1996 році. Відтоді вся його історія це уособлення поширення виразки русского мира й російської агресії на морських просторах. 2008 – участь у війні з Грузією, бойові дії проти грузинських ВМС; 2014 – із самих перших днів у війні проти України. Блокування Південної бази українських ВМС на озері Донузлав; 2015-2016 – воює у Сирії; 2022 – знову активні воєнні дії проти України. Така от слава Москви, як промовисто єднаються ці дві назви корабля.
Цілком природнє ставлення українців до цього судна.
Водночас, для росіян він був як ікона у Севастополі. Найбільший корабель ще й з такою назвою. Символ російської присутності у Криму. А ще й гвардійський, до того ж нагороджений орденом Нахімова. Ця держнагорода РФ – спадкоємиця однойменного радянського ордена на честь адмірала Павла Нахімова, затвердженого у 1944 році для нагородження офіцерів ВМФ. Без дєдов і тут не обійшлось.
24 лютого 2022 року, з початком повномасштабного вторгнення РФ в Україну, крейсер "Москва" брав участь в атаці на острів Зміїний, звідки його українські прикордонники й морпіхи на весь світ послали на хуй(с). Час переходу до нового постійного місця базування зайняв 50 днів. Курс проклав вояк 35-ї ОБрМП імені контр-адмірала Михайла Остроградського Роман Грибов.
І дуже промовиста реакція Росії на подію, особливо в контексті втрат на крейсері. Це нагадало вже далекий 2000 рік й загибель підводного човна К-141 "Курськ". Тоді мало хто звернув увагу, а на ньому, серед 118 загиблих, крім екіпажу на чолі з капітаном 1-го рангу Геннадієм Лячіним, знаходився ще й штаб 7-ї дивізії підводних човнів Півнчного флоту ВМФ РФ, яку очолював капітан 1-го рангу Володимр Багрянцев. Втрата, по-суті, теж флагманська, однак на цьому тоді не акцентували. Часи йдуть, а Росія й росіяни не змінюються.
Після такої поразки РФ на морі вже ні у кого не виникне сумнівів у тому, що Україна справжня морська держава, оскільки перемог на морі у новітню епоху третього тисячоліття не здобував ніхто. А кепкування росіян над історією ВМС УНР та Української держави протягом Визвольних змагань тепер виглядатимуть ой як недолугими.
